Вул. Франсуа Рабле 39. Майстерня Нетребенька. Інтим не пропонувати".
"Кат надасть послуги у вас вдома. Дорого. Королівський замок. Запитати Інкогнітечка".
"Віддам задурно в добрі руки молодняк ручних декоративних п'явок чорної масті. Ці милі істоти віддячать вам за турботу своєю прихильністю і стануть вам кровними братами. Зі слізьми відриваю їх від себе, щоб поділитися з іншими. Залиште заявку на Старому цвинтарі в поштовій скриньці на двері родового склепу родини Дриґало".
"Виготовлю фальшиві паспорти для безпечного перебування у Великому Світі. Обміняю терентопські шурхотики на українські купоно-карбованці, російські рублі, американські долари, німецькі марки. 11-33-72".
"Громадяни! Позбавлю вас таких книг: "Матеріали XXII з'їзду КПСС", "Матеріали XXIII з'їзду КПСС", "Матеріали XXIV з'їзду КПСС", "Матеріали XXV з'їзду КПСС", "Матеріали XXVI з'їзду КПСС", "Матеріали для спорудження повітряного замку" і "Матеріали для будівництва замку на піску". За позбавляння візьму недорого. Гроші й книги приносити в салон "Що не сіємо, то пожнемо", вул. Безіменного Незнайомця 21. Запитати Бояна Семенова. За додаткову плату позбавляння можна здійснити у вас на дому".
"Продам ефективний засіб для росту вух. Тел. 77-82-21".
"Цінителеві музичних раритетів продам рукопис партитури свого балету "Засідання". Союз композиторів Терентопії. Запитати Модеста Моцартського".
"Продам коштовні делікатеси, що були у вживанні. Дуже дешево. Тел. 12-31-14".
"Товариство захисту тарганів 25 вересня 1995 року проведе мітинг протесту перед головним офісом Служби дезінсекції. Початок о 13.22. Запрошуємо всіх співчуваючих".
"Для любителів дивитися на інших зверхньо – польоти на повітряній кулі. За додаткову плату можна начхати всім на голову. Вул. Шпаківньобудівельників 10/12 кв. 2".
"Любителям гострих відчуттів, досить гострих: є крісло зі цвяхами в сидінню. Незабутні враження! Тел. 09-98-87. Запитати кравця Ізвєргова".
"Продам антикварний чавунний паровий комп'ютер, що працює на кам'яному вугіллі й дровах, роботи безіменного вмільця середини XIX століття. Колір іржавий, вага приблизно 3,5 тонни. Тел. 12-34-56. Запитати Піпу й сказати йому, щоб він знайшов Зязю, щоб той розшукав Перевертайбабчука, який передасть ваше послання Фуфику для Гогогонідзе".
"Жорикбурзький Театр Абсурду імені зжертої ковбаси для постановки спектаклю "Довга непорушність коричневої у помаранчеву смужку машини" візьме в оренду автомобіль "Запорожець" моделі ЗАЗ-966 (так званий "вухастий"), коричневого кольору у помаранчеву смужку. Тел. 56-47-38".
"Продам високомистецькі ескізи художника-авангардиста Сисоя Сопляєва: "Композиція з 18 ляпок", "Композиція з 19 ляпок", "Композиція з 20 ляпок" та інші. А також добутки художника-колажиста Роланда Вирєзаєва-Приклеїна: "Мони Лізи пишуть листа турецькому султанові", "Мона Ліза з персиками", "Бояриня Мона Ліза", "Три богатирські Мони Лізи", "Мона Ліза й син її Іван", "Мона Ліза, що відрізала собі вухо", "Купання червоної Мони Лізи", "Ходаки в Мони Лізи", "Зустріч Мони Лізи з робітниками Чебоксарського тракторного заводу, що схвалюють рішення партії". Тел. 65-43-21".
"Продам посібник "Як оздоровитися за допомогою пукання", а також квитки на сеанс групового оздоровлення. Стайня Опери та Балету. Запитати бабу Клаву".
"Кооператив еротичних послуг "Збудження" пропонує послугу "Секс по телеграфу", за допомогою якої клієнти зможуть обмінюватися зі спокусливими працівницями нашого кооперативу еротичними збуджуючими телеграмами. Послуга, зрозуміло, платна. Тож крім телеграм клієнти мають відсилати на нашу адресу і поштові грошові перекази. Більш докладну інформацію можна отримати, зателефонувавши нам на номер 95-67-33".
"Терміново куплю 2 центнери блошиних екскрементів. Тел. 56-85-54. Тільки не питайте — навіщо. Це не ваше діло".
"Потрібний сезонний працівник на ферму Христофора Оладьєва для допомоги в зборі врожаю. Екологічно чиста робота на свіжім повітрі вдалині від індустріальної суєти, сільська патріархальна ідилія й споглядання мальовничих ландшафтів гарантуються".
Низ цього останнього оголошення, як і деяких інших, був розрізаний на пелюстки, на кожній з яких було дрібним почерком написано, як добратися до ферми Христофора Оладьєва, що загубилася в полях поміж Жорикбургом і Великими Дрібками: "Потягом "Жорикбург – Великі Дрібки" до станції Іканьки, а там запитати дорогу до ферми Наполеона". Судячи з того що жодна з пелюсток не була відірвана, столичних городян аромат гною й вокал півнів не занадто приваблювали. Папірусюк знав цього худого (як і сам Варлаам Оникійович) і пухнатоголового фермера Оладьєва, на прізвисько Наполеон, тому що кілька років тому слідчому довелося розбирати справу про побиття цього селянина-атеїста патріархом Іполитом Четвертим на ґрунті розмови про релігію. Пам'ятається, розгонистого священника за таке хуліганство на тиждень засунули у в'язницю...
– Ну от якого біса засмічувати мозкові звивини читача зайвою інформацією у вигляді безглуздих оголошень?! – обурюється Права півкуля авторського мозку. – Яке відношення вони мають до сюжету? Як на мене, це абсолютно зайві подробиці, без яких цілковито безболісно можна було обійтися.
– Не можу погодитися, – парирує Автор. – По-перше, вони трохи розширюють читачеві світогляд щодо Терентопії, а по-друге, серед цих оголошень є два, які зіграють істотну роль у пошуках украденого драконячого яйця.
– А, ну якщо так... – здається Права.
З вокзального гучномовця жіночий голос гугняво оголосив посадку на потяг до Великих Дрібок.
Варлаам Оникійович пройшов у вагон, не набагато більший за трамвайний, і зайняв місце біля вікна, щоб любуватися гарними пейзажами.
Незабаром паровоз свиснув, даючи знати, що рух починається, відбулися брязкіт і легкий ривок, від якого в чоловіка, що сидів поруч із Папірусюком, ледве не звалилися з перенісся окуляри, а потім переміщення з набранням швидкості набуло більш плавної форми. Гарний будинок вокзалу за вікном відповз назад, і потягнулися уздовж рейок господарські будівлі: склади, майстерні тощо, набагато менш гарні.
Потім біля колії замиготіли приватні житлові будиночки.
А коли паротяг із вагонами виповзли за межі міста, за вікном розгорнулася мальовнича панорама ландшафтів, що радують очі. Варлаам Оникійович милувався то полями, то невеликими гаями, то луками, то борами, то пагорбами й іншими краєвидами, що плавно змінювали один одного.
Це його залізничне переміщення є для Автора приводом розповісти безцінному читачеві про види транспорту в загубленім королівстві. ("Тьху!" – каже нетерпляча Права півкуля мозку Автора.)
* * *
У Терентопії не було великих заводів, тільки маленькі заводики, невеликі фабрики й майстерні ремісників. Тому масового виробництва техніки в дивовижнім королівстві не спостерігалося. Що благотворно відбилося на стані тамтешньої природи. Кожний створений там автомобіль, або, тим більше, потяг був ексклюзивним одиничним екземпляром. Тому сучасного транспорту там було менше, чим по інший бік Державних Дверей. Але все-таки він був. І Автор повідомляє про нього наступне... Чи, може, знову викликати терентопознавця Ім'яна Побатьковича Прізвищенка, аби він повідомив?.. Ні, вирішує Автор, цього разу й без нього впораюся. Отже:
Щодо залізничного.
Цей вид транспорту представлений міськими трамваями, метрополітеном й міжміськими вузькоколійками.
Трамваї були тільки в столиці. Невеликі, але гарні, акуратні, створені столичними ремісниками поштучно, індивідуально, без стандарту в дизайні, тому різні на вигляд. І в кожного власне ім'я, а не номер. Наприклад, один трамвайчик називався "Бичок". Інший – "Сонечко". Третій – "Капітонич". Четвертий – "Табакерка" тощо. Стандартною була лише відстань між колесами, адже колія одна на всіх. Усього їх було 14.
Жорикбуржці старшої генерації іноді по старинці називають трамваї рембулями. Так колись іменували трамваї харків'яни, у яких жорикбуржці це запозичили, але в Харкові цей термін застарів і вийшов із ужитку. Це слово походить від німецької фірми, що виготовила перші харківські трамваї.
Рейковою підземкою теж може похвалитися лише столиця. Метро там з'єднує Старий цвинтар із Новим. Але користуються ним тільки вампіри. Прокладене воно спеціально для того, щоб упирі з одного кладовища могли оперативно переміщатися в гості до упирів іншого навіть у денний час, не виходячи на сонце. Самі вурдалаки прорили цей тунель, проклали шпали й рейки. Забезпечила їх цими предметами на їхнє прохання мерія міста, зваживши, що для живих городян буде безпечніше, якщо мертві кровожери шастатимуть поміж цвинтарів під землею, а не міськими вулицями.
Цей міжкладовищний метрополітен є похмурим підземеллям шириною 3,5 метри, заввишки 2,5 метри і довжиною 4 кілометри 38 метрів, без усякого прикрашення. Курсує тунелем не електричка, а дрезина у вигляді маленької чотириколісної платформи із дванадцятьма сидіннями. Мотора вона не має, ані електричного, ані бензинового, а рухається за рахунок сили мускулів пасажирів, що качають відповідний важіль. Спробуй угадати, безцінний читачу, прізвище того Вакули Охрімовича, що змайстрував цей транспорт. Оплатила матеріали і його роботу знов-таки мерія Жорикбурга.
А ідею будівництва вампірського метро першим висловив ще в 1975 році відомий упир граф Дриґало. Після того як він довідався про відкриття метрополітену в Харкові. Але здійснилася ідея тільки за майже двадцятиріччя: жорикбурзька вампірська підземка почала функціонувати в березні 1994 року.
Паровозиків наземної вузькоколійної міжміської залізниці було тільки п'ять. Вони возили пасажирів зі столиці відповідно в п'ять міст – Великі Дрібки, Апчхиград, Замийськ-на-Замийці, Дримпельзябськ, Задвірполь – і назад у столицю в вагонах більших за трамвайні, але менших за залізничні з Великого Світу. Кожний паровозик тяг по дев'ять таких вагончиків, з яких сім було пасажирськими, а ще два – поштово-багажним і скотовозом.
Зрозуміло, і паротяги й вагони були цілком місцевого виготовлення, адже запхнути крізь двері, оббиті дерматином, великосвітський паротяг (тобто паротяг із Великого Світу) було цілковито нереально.