Яйцепос. Книга 1

– Отри­муй щигля!

Автор з бузувірською посмішкою на фізіономії наносить ви­граний удар нігтем вказівного пальця по власному черепу, у якому укрилася та що програла.

– Це щоб ти надалі знала, як сперечатися, не маючи точної інформації, – повчає мозкову півкулю Автор, кривлячись від болю й масажуючи пальцями вдарене чоло. – Якщо я згадував Ієроніма Вносіколу­пайченка як найвідомішого терентопського скульптора тієї епохи, то це не означає, що всі статуї в ті часи спорудив тільки він.

Цей пам'ятник створив не скульптор Вносіколупайченко, а Борис Левович Фаберштейн, який взагалі був не скульптором, а ювеліром. Саме він виготовив до того дорогоцінний шедевр за назвою "Бурштинова какашка, всіяна золотими мухами", а та­кож інші коштовні й шикарні цяцьки.

Хоча спочатку замовлення на пам'ятник дісталося все-таки Вносіколупайченку.

Коли Ієронім Остапович Вносіколупайченко показав королю ескізи й маленьку модель майбутнього пам'ятника, глава держави проект схвалив і дав розпорядження будувати на майдані Рятівної Мухи солідний гранітний постамент – висотою 5 метрів, довжиною 4 метри, шириною – 3. (Майдан незабаром частково перейменують: замінять у назві Муху на Бджолу. А згодом, після будівництва залізниці й вокзалу, майдан стане називатися Привокзальним; що, втім, не приведе до зникнення імені Рятівної Бджоли з мапи столиці: так буде названий інший, новий майдан.)

Скульптор же у своїй майстерні, схожій на скляний ангар, почав ліпити глиняний прообраз майбутнього бронзового виливка – муху величиною більше коня. Вносіко­лупайченко за допомогою збільшувальної лінзи та навіть мікроскопа ретельно вивчив анатомію комахи, і в скульптурі зберіг усі пропорції й деталі до останньої щетинки на лапках, до останньої жилки на крилах.

Перш ніж віддавати глиняну модель металургам-бронзоварам, щоб ті за нею зробили форму й відлили остаточний виріб, творець запросив монарха оцінити виліплене.

Коли він перед Жориком Сьомим зірвав зі скульптури покривало, король сполотнів, зробив інстинктивно три кроки назад, узявся за серце й почав осідати на підлогу. І не дивно, адже муха, збільшена до розмірів більше кінських, виглядає жахливим чу­довиськом, від виду якого холоне кров у жилах, волосся витягає­ться за стійкою "струнко", спиною тупцює череда му­рашок, а серце миттєво емігрує в п'яти.

Коли герцог Єрофій Хитросплетена Звивина, котрий су­проводжував главу держави та був не настільки вразливим і від­бувся тільки легким тремтінням й гикавкою, побризкав в обличчя сидячого на підлозі короля холодною водою, люб'язно піднесеною скульптором, монарх отямився й вимовив:

– Уффф... Ні, ну це... Бррр... Так... Ну й ну... Треба ж...

Коли ж Жорик Сьомий устав на ноги й отряхнув доспіх, він додав:

– Ні, таких мух нам не треба. Раптом цей пам'ятник побачить людина із хворим серцем – їй же відразу жаба ци­цьки дасть! Ні-ні, в жодному разі.

– Як не потрібна! – засмутився великий скульптор. – Це ж символ нашої дорогої столиці! Це ж героїчна комаха, що вря­тувала вашого предка, Ваша Величносте! Скільки сил витраче­но! Як же без неї! І постамент на майдані вже готовий! Тепер усе це – кроту під хвіст?

– Так, постамент... – замислився король.

– Пам'ятник гик Рятівній гик Мусі гик потрібний гик, – заговорив герцог Єрофій, – але гик не такий гик величезний, а в натуральну гик величину.

– Муха в натуральну величину? – перепитав Вносіколу­пайченко. – Але її ж ніхто не побачить, тим більше – на п'я­тиметровому постаменті!

– До постаменту гик треба прилаштувати драбину, щоб ба­жаючі гик могли залізти й роздивитись, а біля поставити пункт гик прокату збільшувальних стекол. Захотів подивитися пам'ят­ник – узяв лінзу, заліз по драбині гик на постамент, і розглядай на здоров'я, – придумав мудрий герцог.

– Прекрасна ідея! – схвалив монарх. – І пам'ятник буде, і нікому не страшно. А цей жах анулюй.

– Штучна муха в натуральну величину – це не скульптура, а ювелірний виріб. Я не ювелір, я цього не вмію, – знітився скульптор.

Виготовлення мініатюрного пам'ятничка було доручено ювелірові Фаберштейну. За три тижні ювелір підніс королю монумент, на оксамитовій подушечці в атласній коробочці.

27 серпня 1895 року при великім скупченні народу Жорик Сьомий власноручно пригвинтив срібну муху посередині великого постаменту. Знизу в мухи стирчав відповідний гвинтик, а в граніті просвердлена дірка, в котру намертво була вколочена бронзова втулка з різьбою; от у ту втулку і був вгвинчений гвинтик мухи. А щоб муху не міг відгвинтити якийсь колекціонер малесеньких монументів, різьба гвинтика та втулки була змащена міцним клеєм, що щільно зафіксував штучну комаху на цьому величезному кам'яному, так би мовити, муходромі.

Аби люди, що видиратимуться на постамент заради споглядання мікропам'ятника, не падали через неуважність з такої височини, верх постаменту був обнесений по периметру поруччям. До постаменту була прикріплена залізна драбина на кшталт пожежних, а поруч поставлений кіоск – пункт прокату лінз. До обов'язку видавальника збільшувальних стекол входив і відгін від пам'ятника голубів та інших птахів за допомогою тичини з чучелом кота нагорі, адже, по-перше, птахи полюбляють дзьобати комах, а від постійного дзьобання навіть срібло руйнується, а по-друге, однієї краплі пташиного посліду достатньо, щоб повністю накрити такий пам'ятник.

* * *

Пройшовши повз значний гранітний постамент із бронзовим відполірованим написом: "Рятівній Бджолі від жителів Жорик­бурга", що на тому постаменті в той час бовванів замість штучної комахи якийсь натуральний чоловік, схиляючись із лінзою в руці, і повз кіоск із різного розміру й форми збільшувальними стекла­ми на будь-який смак, Папірусюк увійшов у будинок вокзалу й у касі придбав квитка на потяг до Великих Дрібок. Не купив, а одержав безкоштовно, пред'явивши касирові підписане й при­печатане королем розпорядження надавати допомогу слідству, що той текст був у його блокноті, а також посвідчення слідчо­го.

До відходу потяга до Великих Дрібок було більш сорока хвилин. Щоб згаяти час, лисий худий полковник повитріщався на фрески пензля відомого живописця Мікеланджело Буте­рбродова, що ними був розписаний зсередини вокзальний купол. Там були зображені сцени з життя засновника міста, Жорика Четвертого. На одній фресці був подвиг Рятівної Бджоли: зігнутий над кресленнями король, кузен Олександр Мирополкович, що заніс над ним сокиру, та бджола, яка вдаряє Олександра в око. Бджола для солідності була завбільшки з курчати, а її політ прокреслений пунктирною лі­нією.

Потім детектив перекусив у вокзальному буфеті зимкуку­рою і варениками з м'ясом раків, та запив це свіжим капустя­ним соком.

Потім він почитав тексти на "Дошці оголошень". Це був довгий фанерний щит, пригвинчений до залізних рурок, уритих нижньою частиною у ґрунт, що до тієї деревинної площини усі бажаючі приклеювали свої об'яви. Там Папі­русюк ви­читав, крім іншого, й таке:

"Куплю слину перевертня, молоко русалки й лупу велетня для магічних дослідів. Тел. 07-13-99, з 13.00 до 15.00".

"Здам напрокат лицарський доспіх. Тел. 55-55-65. Запита­ти лицаря Геннадія з 311 кімнати".

"Обміняю телескопічний спис, що був у використанні, на повний комплект усіх номерів журналу "Гарнюнізм!" Тел. 55-55-65. Запитати барона Панаса з 307 кімнати".

"Найму башту з усіма зручностями в лицарському замку. Пропозиції надсилайте до запитання на адресу: Жорикбург, пошт. від. № 8, пред'явникові носової хустки з вишитими ініціалами "Ї. Ь."".

"Обміняю серію сірникових етикеток зі зображеннями терентопських лицарських замків на серію поштових листівок із фото­графіями ката Інкогнітечка з кремовими тортами. Конт. тел. 84-99-03. Для Макси­ма Каламутного".

"Даю уроки гри на нервах. Безкоштовно. Шмокиконський замок. Покликати привиду Васька".

"Редакції журналу "Буряківництво та гній" потрібні пере­кладач і переносник. Перекладач із білоруської мови на те­рентопську і переносник з 1 поверху на 2-й меблів".

"Похоронне бюро "Бідний Йорик" пропонує новинку: "кри­шталеву" труну з плексигласу. Бездоганна прозорість га­рантована. Вул. блазня Горохового 13. Тел. 66-69-99".

"Терміново куплю запчастини для авіамітли. До запитання, Жорикбург-7, феї Гризодубовій".

"Хто знайшов загублене людське око із сірою роговицею – прохання: принесіть його опівночі 8 жовтня на Старий міський цвинтар до могили Казимира Яничарова. Винагороду гарантую, зуб даю".

"Познайомлюся з милою цікавою дівчиною не нижче 2,5 метрів для серйозних відносин. Село Лисїжаки. Запитати велетня Корифеєва-молодшого".

"Зоологи й натуралісти! За помірну плату я вам покаджу, де раки зимують! Човнова станція. Запитати русалку Катю".

"Витатуюю на вашім тілі свій автопортрет за півціни. Подібність гарантую. Салон тату "Бджілка" у Ніздресвисті­вському провулку. Запитати Рубенса".

"Жорикбурзьке товариство альпіністів раніше повідомляло про намір ознаменувати двохсотліття від дня народження короля Жорика Шостого (4 жовтня 1995 р.) сходженням на Холодну Гору, що в місті Харкові, з поставленням на її вершині терентопського державного прапора, і закликало приєднатися до цього заходу всіх бажаючих (тим більше що для скорення Холодної Гори не потрібні альпіністські навички й велика фізична витривалість, у крайньому разі її можна скорити за допомогою трамвая, автобуса, метрополітену, тролейбуса або таксі). Повідомляємо, що альпіністське товариство відмовилося від цього наміру, не через побоювання, що поставлення терентопського прапора може спричинити викриття нашої батьківщини (звичайно, харків'яни просто не второпають, що символізує це світло-коричневе полотнище), а у зв'язку з тим, що ми просто не змогли визначити, у якому місці Холодної Гори знаходиться її вершина. У зв'язку із цим вирішили відзначити ювілей вищезгаданого монарха сходженням на вершину Колінного пагорба, що на Каменіані, тим більше, що він на 47 метрів і 44 сантиметри вище за харківську Холодну. Запрошення до всіх бажаючих приєднатися до заходу залишається в силі".

"Ремонтую коней, підковую автомобілі.