Так, Арсенію доведеться пожертвувати тисячами співвітчизників, а може і десятками тисяч, а може і сотнями тисяч, а може... Але ж заради великої мети: заради світлого майбутнього, схожого на світле міфологічне минуле. Заради великої мети він був готовий до великих жертв.
Отже, треба зібрати інгредієнти для варева Мотлоха, і за допомогою варева розбудити демонів.
Тож наводив довідки щодо драконячих яєць. У липні дізнався про появу яйця в Абрикосовій печері.
Видобути його вирішив простим способом: ввівши пару драконів, що жили в цій печері, в гіпнотичне заціпеніння. Мало хто з чарівників мав здатність гіпнотизувати драконів. Арсеній, будучи сильним магом, міг.
Але, наблизившись від Жорикбурга до Каменіани, він уперся в невидиму стіну, як колись Авдій Мотлох. Спробував наблизитись з інших боків, але всюди скупчення пагорбів було захищене від нього невидимою стіною. Це означало, по-перше, що відповідне чарівництво вже давно покійного Гектора Манюні продовжує діяти. А по-друге, що Каменіана була ним захищена не лише від безпосередньо Авдія Мотлоха, а й від усякого, кому відомий той його рецепт.
Якщо власноруч не можу винести з Абрикосової яйце, вирішив Арсеній, то треба змусити когось, кому рецепт невідомий. Якогось злодія. Але злодії, як і інші терентопські громадяни, люблять Терентопію такою, якою вона є, і не захочуть добровільно допомагати її зміні. Значить, злодій має здійснити викрадення не добровільно.
На роль піддослідного Арсеній вибрав такого собі Богдана Топця на прізвисько Горбок, що крав речі з кишень і сумок пасажирів трамваїв, легального злодія із салону злодійських послуг "Золоті Пальці". Не входячи з ним у контакт, тобто не заводячи знайомства, Арсеній його дистанційно загіпнотизував і наказав дійти до Абрикосової печери. Спочатку просто дійти, без крадіжки яйця. При спробі крадіжки дракони могли обійтися з цим піддослідним дуже суворо, а яйце залишилося б у печері. Арсенію не було шкода злодія. Просто він поки не придумав способу, як той міг винести яйце непомітно і безкарно. Спочатку просто хотів переконатися, що гіпноз спрацює.
На його жаль, не спрацював. Загіпнотизований, переступивши невидиму чарівну рису Гектора Манюні, отямився, ніби прокинувся, не розуміючи, як і для чого він там опинився, і, знизуючи плечима та чухаючи потилицю, поплентався назад до Жорикбурга. Отже, Гектор Манюня передбачив і такий варіант, і від цього застрахував Каменіану.
Тож Арсеній Архипов, як і його попередник у цій справі – Авдій Мотлох, – повернувся на Неголені гори, спіймавши облизня.
* * *
Таким чином, до вересня 1995 року чаклун Арсеній Архипов майже повністю втратив надію здійснити захоплення влади в королівстві.
Аж раптом...
18 вересня він у своєму кабінеті в особняку серед Неголених гір, сидячи у фотелі, перечитував один із творів давньогрецької міфології, а саме – поему Аполлонія Родоського "Аргонавтика". Дійшов у третій частині поеми до рядків:
Видні Ероту, що лине в безмежнім Ефірі,
То долі земля живоносна та гради людськії,
То токи священних річок та окружнеє море.
І в цей момент бічним зором уловив у кімнаті появу нового світла. Повернув на нього голову. Світло виходило з кришталевої кулі, що лежала на полиці книжкового стелажу. Це була та сама чарівна куля Авдія Мотлоха, знайдена Арсенієм у дитинстві на горищі. Світло зменшилося, змінившись рухомим зображенням, ніби куля пародіювала роботу телевізора. Це означало, що в ці секунди відбувається винесення драконячого яйця за межі Каменіани!
Зрозуміло, Арсеній "Аргонавтику" навіть не відклавши, а миттєво відкинувши, кинувся до скляної магічної сфери.
У кулі він побачив знайомий краєвид Каменіани. І в тому пейзажі хлопця років на вигляд трохи більше двадцяти, русявого, досить симпатичного, хоч і не так званого "солодкого красунчика". Зображення було кольоровим, а не чорно-білим, але без звуку на відміну від телевізорів. Хлопець був біля підніжжя одного з каменіанських пагорбів, явно щойно спустившись із цієї піднесеності. Це, впізнав Арсеній, той самий пагорб, у якому зяє вхід до Абрикосових печер. У правій руці хлопця була сіра сумка. Саме в ній, здогадався Арсеній, знаходиться яйце дракона, яке цей суб'єкт щойно вкрав із печери.
За допомогою потрібного заклинання чаклун Архипов дав чарівній скляній кулі наказ зафіксувати цього хлопця, налаштуватися на нього. Аби у будь-який потрібний час чаклун Архипов у кулі міг побачити, де цей викрадач перебуває зараз і що робить. Куля на мить посилила свою яскравість. Це означало, що вона запрограмувалася на виконання наказу.
Продовжуючи спостерігати, Арсеній бачив, як незнайомець дійшов від Каменіани до східної околиці столиці. Там, сівши на лаву трамвайної зупинки, дочекався потрібного трамвая. У трамваї доїхав до залізничного вокзалу. У приміщенні вокзалу підійшов до камер зберігання речей. Вибравши там порожню комірку, поклав у неї сіру сумку, зачинив дверцята, і замкнув її, набравши обертанням чотирьох ручок цифровий шифр – 7217. Арсеній прожогом записав і цей шифр, і номер комірки – 97.
Залишивши порожнем, тобто без поклажі, вокзал, незнайомець перемістився в ресторан "Харків", де віддався випиванню алкогольних напоїв, закушуванню і танцям із дамами, що були в ресторані, під музику ресторанного ансамблю. Це вже чаклунові не було цікаво, і він, промовивши відповідне заклинання, тимчасово "вимкнув" чарівну кулю.
Отже, тепер яйце дракона було чаклунові Архипову доступне: між ним і цим предметом уже не було чарівної незримої стіни Гектора Манюні. І Арсеній знав точне місце перебування яйця. Так що йому залишалося пересунутися в Жорикбург, увійти в будівлю вокзалу, підійти в камері зберігання до комірки 97, відкрити її, набравши шифр 7217, і – ура! – довгоочікуване драконяче яйце в його руках! Зостається, виготовивши потрібне варево, викликати демонів, захопити з їхньою допомогою владу у державі, і розпочати реформи, жорстоко придушуючи опір маси співгромадян.
Так і сталося б. Якби не один притаманний чаклунові Арсенію Архипову згубний порок. Чаклуни теж люди, і ніщо людське їм не чуже, зокрема і згубні ґанджі. Тож, можна сказати, наявність у чудотворця такої вади врятувало Терентопське королівство від кривавих реформ із безліччю жертв.
Цим пороком була небайдужість Арсенія до алкоголю. Він не був хронічним алкоголіком, і міг місяцями не брати до рота ні краплі спиртного. Але іноді випивав, і під впливом перших чарок випивав ще більше, і ще... Так що період запою затягувався на години, а то і на дні. ("Найгіршою прикметою горілки є те, що як вип'єш одну чарку, стаєш іншою людиною, а ця інша людина хоче теж випити одну чарку", як сказано в гумористичному романі Юрія Тиса "Щоденник народного героя Селепка Лавочки"). Протверезівши, він лаяв себе за таку слабкість, брав себе в руки, і міг знову кілька місяців уникати "зеленого змія". Але потім знову зривався.
Цього ж вечора 18 вересня, коли вже Арсеній зібрався переміститися до столиці за яйцем, несподівано, без запрошення, до нього приперся Микола Корок, мешканець села Великих Мотлохів, що з тим громадянином Арсеній дружив із дитинства. Цей Микола був не чарівником, а простим столяром. Він теж змалку полюбив давньогрецькі міфи, що й зробило друзями на довгі роки цих двох чоловіків.
Приперся столяр не з порожніми руками, а з сумкою, в якій побулькували пляшки з алкоголем. Микола Корок запропонував приятелеві, відклавши діла, посидіти за чаркою-другою та поспілкуватися по-дружньому. Арсеній спробував був відмовлятися, мовляв, у мене термінові справи, але Микола, який звик, що той не відказував зазвичай у спілкуванні товаришеві, не дуже прислухаючись до його відмовок, став виставляти пляшки з сумки на стіл. І, як на гріх, це був не абиякий алкоголь, а саме самогон із села Верхніх П'яток. А цей напій Арсеній любив більше, ніж решту спиртного. Протягом життя він пробував самогон із різних населених пунктів країни. Найкращими сортами визнав ті, що вироблялися в селах: Гвідонівка (Тупокутна область), Кропивні Бубни та Добринівка (Задвірпольська область), Лицарчуки (Манюнинська область), Полканівка (Жорикбурзька область), Зелені Гілки (Великодрибкінська область) та Півторихатки (Мізерноградська область). Але самогон із села Верхніх П'яток (Апчхиградська область) був поза конкуренцією. Верхньоп'яткинський самогон манив чаклуна, як котів валеріанка. Опиратися цій тязі було дуже важко.
Вирішивши, що пара чарок не завадить, після чого він таки обов'язково сьогодні вирушить до Жорикбурга, Арсеній швидко приготував і виставив на стіл закуску.
Пара чарок подіяла розслаблююче і навіяла думку, що не зашкодить ще пара чарок...
І ще...
І ще...
Потім затуманена і весела свідомість сказала йому, що оскільки чарівна скляна куля налаштована слідкувати за викрадачем яйця, то яйце нікуди не подінеться, і його можна буде здобути і в інший день, можна не метушитися.
П'янка продовжилася і наступного дня...
І наступного...
І...
Остаточно протверезів Арсеній лише двадцять третього вересня. Очухавшись від похмільного синдрому і усвідомивши, що згубна пристрасть забрала даремно чотири дні, він, звичайно, негайно вирушив до Жорикбурга, прихопивши у сумку про всякий випадок чарівну кришталеву кулю.
Тут треба сказати, що, будучи досить сильним магом, Арсеній Архипов мав здатність, якої не мали багато інших терентопських чудотворців. Він умів швидко рухатися без допомоги будь-якого транспорту. Читачеві відомо, що, наприклад, чарівник Гліб Цвях переміщався або пішки, або на трамваї, або на автобусі, або (у Великих Дрібках) на тролейбусі, або на велосипеді... А чарівник Акмус, крім іншого, – на однокрилому літаку, рожевому в червоний горошок. І так далі. Схильні до чарівництва люди літали так само на мітлах, швабрах, коцюбах тощо, але ці люди були жінками, феями. Серед чарівників-чоловіків польоти на мітлах тощо не практикувалися, це вважалося привілеєм чарівних дам. Автор Терентопського так званого епосу не знає, чому чарівники чоловічої статі ігнорували такий, так би мовити, транспорт. Автор може лише припустити, що неприхильність чоловіків до сидіння на мітлах тощо була пов'язана з відмінністю чоловічої анатомії від жіночої, тобто наявністю органів, що робили таке сидіння вельми незручним.
А от Арсеній Архипов умів левітувати.