"Коли б не моя проклята соромливість, не знаю ще, яку насолоду послала б мені доля", як висловився з аналогічного приводу один із персонажів іронічного оповідання "Хвороба Дубинського" у веселій книжці "Станція Знам'янка" дотепного українського письменника Леоніда Чернова (котрий останні роки свого життя був харків'янином, до речі).
"Бідний Йорик!" – так сказав живий данський принц Гамлет про мертвого королівського блазня у п'єсі Вільяма Шекспіра. "На жаль, бідний Йорик!" – так сказав живий Йорик про себе самого в романі Лоренса Стерна... ні, не "Трістрам Шенді", а "Сентиментальна подорож Францією та Італією", де згаданий Йорик є головним героєм, від імені якого ведеться розповідь. Звісно, це не той Йорик, череп якого короткочасно прикрасив долоню Гамлета. Обидва ці Йорики мали данське походження, але один (у Шекспіра) був данським же мешканцем, а другий (у Стерна) – англійським. Втім, і у згаданому романі "Трістрам Шенді" цей другий Йорик також персонажить, але будучи героєм не головним, а другорядним. Він не блазень, а священник. (Щоправда, в паспорті, з яким він здійснював сентиментальну подорож Францією, було написано, що він таки королівський блазень. Але це була просто помилка людини, яка виписувала паспорт. А серед книг, написаних Лоренсом Стерном, є, до речі, і "Проповіді містера Йорика".) У розділі "Божественні клоуни" Автор Терентопських хронік згадав, що в романі "Трістрам Шенді" є дві сторінки чорного кольору без літер. Так от вони символізують жалобу з приводу смерті цього бідного Йорика, не блазня, а священника.
Перефразуючи Шекспіра і Стерна, Річард Левове Копито про себе самого міг би сказати: "Бідний Річард!", маючи на увазі перевагу лицаря Васі над собою у аспекті спілкування з жіноцтвом. Проте Йорик з романів Стерна в цьому аспекті був не бідним, а щасливим, тобто мав дар дуже швидко і легко завойовувати симпатії жінок, наче Дон Жуан.
Двоюрідний дядько Катрі та його дружина гостинно зустріли у своєму домі в Жирпатьївці молоду родичку, двох її подруг і трьох мандрівних лицарів, що прибилися до них.
Дівчата з лицарем Васею та господарями увійшли до будинку, а Річард Левове Копито з Лицарем Пивної Кружки сіли відпочити в гарному осінньому саду біля житла, на лаву під розлогою грушею.
І тут, безцінний читачу, Автор Терентопського, м'яко кажучи, епосу тимчасово залишає цих персонажів, аби звернути увагу на іншого...
* * *
Цей інший персонаж для читача є новою особою. Хоча в історії про викрадене драконяче яйце він діє вже третій місяць, але діє поки, образно кажучи, за лаштунками відомих читачеві подій. Настав час виштовхнути його з-за лаштунків на освітлену сцену. Втім, кілька разів він уже на сторінках Терентопського так званого епосу мимохіть майнув, кілька разів Мгобокбекбе та Естер відчули його дії.
По-перше, коли Мгобокбекбе та Естер вперше вдавалися до сексуальної близькості, обом здалося, що за ними хтось спостерігає.
По-друге, у День Шляхетного Мордобою, поки Мгобокбекбе з Естер були на лицарському турнірі, хтось вчинив у лицарському гуртожитку, у квартирі Мгоцька обшук. А закохана парочка помилково подумала, що розгардіяш утнув рудий кіт Мурло.
По-третє, якщо читач пам'ятає, у ніч перед початком Великої Яєчної Експедиції Лицареві Пивної Кружки наснилося, що в його голові чинить таємничі пошуки невідомий чоловік з гострим носом, довгим чорним волоссям, але білими (сивими) бакенбардами. Розповівши цей сон коханій Естер, лицар почув у відповідь, що їй наснилося те саме: ніби такий чоловік "порпався" в її мозку.
По-четверте, коли Естер зникла, патріарх Іполит Четвертий повідомив її батькові, що бачив того дня цю дівчину разом із невідомим чоловіком, який мав гострий ніс, довге чорне волосся, але білі бакенбарди.
На прояви його дій Лицар Пивної Кружки та Річард Левове Копито наразилися і під час своїх мандрівок.
Як читач уже здогадався, саме цей таємничий чоловік причетний до зникнення Естер, і саме про цю загадкову людину йтиметься тут.
Ти заінтригований, читачу? Автор думає, що заінтригований, адже тут пахне таємницею, а таємниці у творах для того й існують, щоби інтригувати читача, не даючи йому припинити читання.
Якщо читачу властива хоча б примітивна інтуїція, то вона може підказати, що та загадкова людина мала, крім іншого, дві брови, дві ніздрі і один рот. А якщо читачеві властива інтуїція не примітивна, а феноменальна, то вона могла б підказати читачеві, що загадкова людина звалася Арсенієм Артуровичем Архиповим. Але Автор цих рядків дуже сильно сумнівається, що інтуїція читача є аж настільки феноменальною.
Народився цей Арсеній Артурович Архипов у 1945-му році, і, отже, під час описуваних подій був п'ятдесятирічним. Його тато, Артур Аркадійович Архипов, був чарівником. І дід, Аркадій Адамович Архипов. І прадід, Адам Артемович Архипов... Тобто це була родина потомствених чудотворців. Народження Арсенія сталося у місті Шмарклові, де мешкали його батьки. Але коли йому (не Шмарклову, а Арсенію) було три роки, батьки пригледіли покинутий порожній двоповерховий особняк серед Неголених гір, біля села Великих Мотлохів. Будівля потребувала серйозного ремонту, і, придбавши це житло, родина і розпочала ремонт. Коли перший та частково другий поверх були відремонтовані та придатні для затишного життя, Архипови переселилися туди із квартири у Шмарклові.
Арсеній із дитинства захопився читанням, благо сім'я мала хорошу бібліотеку. У ній були не тільки книги з магії, а й багато іншого. У тому числі писання давньогрецьких та давньоримських авторів. Арсеній, читаючи твори Гомера, Гесіода, Псевдо-Аполлодора, Гая Юлія Гігіна, Публія Овідія Назона, Нонна Панополітанського та багатьох інших античних письменників, по вуха залюбився у давньогрецьку міфологію. Світ тих міфів здавався йому ідеальним. Саме у такому світі йому хотілося жити.
Як зазвичай водиться в сім'ях чарівників, син чародія отримував і домашню магічну освіту від чародія-батька. У хлопчика виявився великий талант до магії, і він опановував чудеса легко і швидко.
Крім двох поверхів, їхній старовинний особняк мав і велике горище. До його ремонту чи бодай прибирання руки поки що не дійшли. А там, як зазвичай, скупчилась всіляка давня всячина, запилена і задрапірована павутинням. Зрозуміло, юний Арсеній якось опинився на цьому горищі і виявив там багато цікавого.
Окрім іншого, там була скриня з рукописами. З них Арсеній дізнався, що у вісімнадцятому столітті цей особняк належав чаклунові-чорнокнижнику Авдію Мотлоху. Рукописи були його записами про чаклунську діяльність і секрети чаклунства. Вони були зашифровані, і звичайна людина не змогла б їх прочитати. Але Арсеній вивчав магію, тому шифр був йому знайомий. Через що читання законспірованих текстів не становило йому проблеми. Були там і всілякі чарівні предмети. У тому числі кришталева куля, в якій, при впливі на неї відповідними заклинаннями, можна бачити цікаві тобі події, наче у прямому ефірі по телевізору. Арсеній, захопившись читанням писань Авдія Мотлоха, заходився осягати Чорну Магію. Потай від батьків. Адже тато був добрим чарівником, адептом Рожевої у червоний горошок Магії, і до Чорної Магії ставився вкрай негативно. Дізнайся він про захоплення сина, відразу відібрав би в нього шкідливі рукописи і вилаяв би за їхнє читання.
Досягнувши повноліття, Арсеній Архипов був уже доволі тямущим магом, який володіє як Рожевою в червоний горошок, так і Чорною Магією.
Минали роки. Батьки Арсенія постаріли і переселилися назад у Шмарклів, оскільки ходити гірськими стежками Неголених гір їм було вже важко; інша справа – рівнинні вулиці Шмарклова. Арсеній залишився єдиним мешканцем особняка. Чотири рази одружувався, але не сходився характерами з обраницями, і всі шлюби закінчувалися розлученнями, не встигнувши дійти до появи потомства.
Серед писань Авдія Мотлоха був і рецепт, за допомогою якого, мовляв, можна розбудити давніх сплячих демонів і змусити їх служити тобі. Авдій писав, що він уже майже досяг цієї мети, але не зміг її здійснити, оскільки недоступним виявився останній інгредієнт рецепту: яйце дракона. Не вдалося Авдію отримати яйце, оскільки добрий чарівник Гектор Манюня, якось дізнавшись про плани чаклуна, обвів Каменіану чарівною рисою, за яку Авдій не міг переступити, а за межами Каменіани яєць драконів не було. Авдій налаштував чарівну кришталеву кулю таким чином, що як тільки яйце дракона виявилося б за межами Каменіани, то куля засвітилася б внутрішнім світлом, і в ній з'явилося б рухливе зображення виносу яйця. А далі вже, як то кажуть, справа техніки... Але Авдій так і не дожив до спрацьовування кулі: драконячі яйця з каменіанських печер ніхто не виносив...
Навесні 1995-го року Арсенію спало на думку, що якби за допомогою рецепту Мотлоха він розбудив демонів, то з їхньою підтримкою зміг би захопити владу в Терентопії і переробити рідну країну на свій смак. А смак був із дитинства: світ античних міфів. Йому не подобалося, що Терентопія є лицарським королівством, створеним Мирополком Романтиком на основі середньовічних епосів. Арсеній хотів, щоб Терентопія була як світ давньогрецької міфології. Щоб терентопці ходили не в лицарських доспіхах чи сучасному одязі, а в античних хітонах та гіматіях чи хламісах. Щоб то там, то там паслися пегаси і скакали кентаври, щоб, окрім драконів, грифонів і єдинорогів, що вже існують у країні, були також циклопи, мінотаври, гарпії, мантикори, сирени, горгони, василіски, сатири, химери, гідри, сфінкси та інші епічні чудовиська... А сам Арсеній у такому світі став би кимось на зразок Зевса.
Терентопцям Терентопія подобається такою, якою вона є, і вони не хочуть змін. Тому добровільно вони не погодяться на кардинальну перебудову. Отже, треба нав'язати їм нові умови насильницьким чином. Для цього і потрібні демони. Співвітчизників, які не бажатимуть підкоритися Арсенію, демони запроторять до влаштованих демонами ж концтаборів, де піддадуть їх суворому "перевихованню". Ще впертіші терентопці підуть як сировина на виготовлення циклопів, кентаврів, мінотаврів та інших монстрів. Ну а найупертіших доведеться просто згодувати демонам. Бо демони потребуватимуть людських жертв.