– Я хороший. Я красивий. Я розумний. Я гідний кохання. То чому тобі мене не кохати та не цілувати?
– Бачите, лицарі: він мене кохає, а я його не кохаю. Серцю не накажеш. Його спроби нав'язати мені кохання мене дратують. Досить! Їдь, Ігорю! Нашій спільній подорожі кінець!
– Не можна нав'язувати нікому насильно ні поцілунків, ні свого кохання, ні свого товариства, – сказав Річард Левове Копито. – Тому ви повинні залишити лицаря Васю і поїхати геть, якщо він так хоче. Ми не дозволимо вам цілувати його без його згоди.
– Ех, Васю, Васю, дарма ти так! Я ж до тебе з усією своєю любов'ю, а ти... З нас може вийти прекрасна пара, – бурчав Ігор, встаючи з колоди. – Ну що ж, поїду. Я не ґвалтівник якийсь. З поваги до лицарів Напівкруглого Столу виконаю вимогу. Але сподіватимусь, що ти передумаєш. А поки – до побачення.
Він сів на велосипеда і покотив дорогою у бік Шмарклова.
– Дякую, лицарі, що позбавили мене його приставань, – сказав лицар Вася. – А то хто знає, скільки часу він мені ще шарпав би нерви вимогою поцілунків. Давайте знайомитись, рятівники. Я Лицар Рожевого Ведмедика або лицар Вася.
Одразу ж новим знайомим Вася зізнався, що він поки що не справжній лицар, а, так би мовити, кандидат у лицарі. Поки що не має офіційного лицарського посвідчення, оскільки не пройшов обряду посвяти у лицарі. Тільки збирається подати Його Величності заяву щодо посвяти. Але для початку вирішив неофіційно взяти участь у Великій Яєчній Експедиції, щоб піднабратися в цій справі будь-якого початкового досвіду. Оскільки терентопське законодавство не забороняє носити лицарських обладунків і зброї та називати себе лицарями навіть тим, хто не має лицарських посвідчень, то він, Вася, придбав доспіх за розміром та найменував себе Лицарем Рожевого Ведмедика. Але для успішнішого оволодіння цією справою, було б краще, щоб він мандрував не один, а в компанії справжніх лицарів, які були б його наставниками. Тому він, Вася, просить дозволу у Річарда Левове Копито та Лицаря Пивної Кружки приєднатися до них, просить взяти над ним, так би мовити, шефство, і дати можливість переймати їхній досвід. І, крім того, перебування в їхній компанії вбереже його від нових приставань Ігоря, якщо той повернеться: побачивши Васю в товаристві двох лицарів, він не посміє Васі набридати, побоїться.
Мгоцько відповів, що наставник з нього нікудишній, оскільки він сам робить перші кроки у лицарській справі, сам лицар, що називається, "без ночі не тутешній". А от Річард є лицарем уже кілька років, тож досвіду у нього більше. А Річард додав, що він не проти, щоби Вася став їхнім супутником.
Лицар Рожевого Ведмедика відразу осідлав свого коня, якого звали, як виявилося, Бантиком. І далі лицарі заходилися переміщатися не у вигляді, висловлюючись музичними термінами, дуету, а у вигляді тріо.
Негативним ставлення Мгоцька та Річарда до спроби Ігоря цілувати Васю було не через ханжество цих лицарів Напівкруглого Столу, мовляв, кохання між представниками однієї статі не має права на існування. Ні, вони вважали, що право на кохання мають не лише люди зі стандартною сексуальною орієнтацією. Якщо, мовляв, чоловікові надало закохуватися не в жінок, а в інших чоловіків, бажати з ними цілуватися та інше, то в цьому немає його провини, таким він уродився, таким його створила природа. А якщо він не винен, то не можна дискримінувати його, забороняючи кохати того, кого хоче. Самі Мгоцько з Річардом кохали жінок і лише жінок, але не прагнули нав'язувати своїх вподобань іншим. Їхнє негативне ставлення до потуг Ігоря було викликане тим, що він Васю, який не хотів цілуватися з ним, примушував. Якби, мовляв, бажання було взаємним, тоді інша справа. А без згоди – зась.
Лицар Пивної Кружки, маючи начитаність і гарну пам'ять, згадав, що в епосі Томаса Мелорі "Смерть Артура" є епізод, де славетний лицар Ланцелот сто разів поцілувався з не менш славним лицарем Трістаном. Але там поцілунки були проявом просто чоловічої дружби, а не одностатевого кохання. Обидва були по вуха закохані в жінок: Ґвіневеру та Ізольду.
Якщо щодо Ігоря у Річарда та Мгоцька не було сумніву, що він чоловік із нетрадиційною сексуальною орієнтацією, то щодо лицаря Васі було неясно: він не хотів поцілунків Ігоря, оскільки був взагалі проти того, щоб цілуватися з чоловіками та крутити з ними кохання, чи йому не хотілося поцілунків саме цього чоловіка, а з якимось іншим він, може, й не проти.
Лицар Рожевого Ведмедика, переміщаючись верхи на Бантику убік Геннадьївки, розповідав новим супутникам, що він з Ігорем знайомий зі шкільних часів, оскільки були однокласниками. Коли Ігор дізнався, що Вася вирушає у лицарські мандрівки, то вмовив взяти його з собою. Вася, вирішивши, що це не більше ніж прояв безневинної дружби, погодився. І вони вирушили разом: один на коні, другий на велосипеді. А сьогодні з'ясувалося, що Ігор у Васю закоханий, і хоче, щоб вони були не друзями, а коханцями. І став виявляти нахабну наполегливість, чим Васю розсердив, бо Ігор був можливий для Васі просто приятелем, але аж ніяк не коханцем. І Вася ще раз подякував новим супутникам за те, що вони позбавили його цього нахабника. І припустив, що їхня із Ігорем дружба на цьому припиниться.
Начитаний Мгоцько сказав, що справді так буває: коли один із друзів пропонує іншому поміняти дружні стосунки на любовні, то й кохання не стається, і дружба вмирає. І навів два приклади. Письменник Микола Гоголь дружив із графинею Анною Вієльгорською. Зустрічався з нею, спілкувався, листувався... Загалом, між ними була чудова дружба. Але йому цього було мало, і він запропонував їй вийти за нього заміж. Вона відмовилася. І на цьому їхня дружба припинилася. Така ж історія трапилася і з письменником Федором Достоєвським. Він дружив із Анною Корвін-Круковською (котра згодом стане відомою революціонеркою; а, до речі, її рідна сестра – Софія Ковалевська – відомим вченим-математиком). І міг би дружити далі, якби не зробив їй пропозицію заміжжя. Вона відмовилася. Дружба померла. Тож спроби досягти більшого іноді призводять до втрати того, що вже маєш, підвів риску Лицар Пивної Кружки. Річард Левове Копито сумовито погодився, бо й сам мав такий досвід: дружба з дівчиною закінчувалася, коли він намагався поміняти дружбу на кохання...
* * *
Зелений велосипед "Україна" приставучого Ігоря виявився не єдиним представником цього типу транспорту, який зустрівся лицарям цього дня.
Після того, як вони пообідали і трохи відпочили в придорожньому кафе "Закуси не вудила", продовжили поїздку і знаходилися значно ближче до села Жирпатьївки, аніж до міста Шмарклова, звідки вчора виїхали, їм зустрілися ще три велосипеди. Вони були різними у колірному аспекті: один червоний, інший рожевий, а третій бузковий. Але в аспекті моделей були близнюками: усі троє представляли марку "Турист". Як і вищезгадана "Україна", "Турист" також вироблявся на Харківському велосипедному заводі.
Як і ці велосипеди, різний колір мали і волосся тих, хто на них їхав: на червоному їхала людина з чорним волоссям, на рожевому – з рудим, і на бузковому – з жовтим. Від Ігоря вони, схоже, не відрізнялися віком: на вигляд їм усім трьом теж було років по вісімнадцять. А от статтю відрізнялися: вони були дівчатами. Як і Ігор, вони були одягнені у спортивні костюми, очевидно, досить теплі для кінця жовтня та початку листопада. Адже їздити на велосипеді, одягненим у сукню та пальто не дуже зручно.
Дівчата їхали у тому напрямі, що і лицарі. Порівнявшись, велосипедистки та вершники привітали одні одних. Перекинувшись із дівчатами кількома фразами, лицарі з'ясували, що ті здійснюють туристичну поїздку тутешніми місцями, і зараз прямують до села Жирпатьївки, де трохи перепочинуть, а звідти поїдуть у напрямку села Регунів. До Регунів та до Геннадьївки з Жирпатьївки вели різні дороги. Але до Жирпатьївки лицарі з дівчатами могли їхати разом, на що ті та інші охоче погодились.
Брюнетку звали Анею, руденьку Катрею, а білявку Вірою.
Зрозуміло, Річард Левове Копито, пам'ятаючи пророцтво ворожки, припустив, що одна з них і може бути його майбутньою дружиною. І уважно до них приглядався, намагаючись зрозуміти, яка з них йому більше до серця. Всі троє на його естетичний смак були дуже симпатичні, так що будь-якій із них він у цьому аспекті був би радий. Але зовнішність – це не єдиний критерій для спільного життя. Для кохання з переходом у шлюб бажано, аби обраниця була не лише гарною щодо зовнішності, але й мала споріднену душу.
Спочатку всі шестеро, вершники та велосипедистки їхали однією шеренгою: ширина дороги дозволяла. Це було зручно для розмови.
Окрім іншого, Катря сказала, що у селі Жирпатьївці, до якого вони наближаються, живе її двоюрідний дядько із родиною. У нього і дівчата й лицарі можуть зупинитися на короткочасний відпочинок. А оскільки при його будинку є лазня, то можна буде попаритися і помитися, змивши піт і бруд доріг та підбадьорившись для подальшого шляху. Це було дуже доречно і порадувало лицарів.
Потім дорога звузилася, і не можна було їхати шеренгою, не створюючи перешкоди зустрічному транспорту. І шеренга розпалася на дві частини: дівчата та лицар Вася поїхали попереду, а Річард із Мгоцьком позаду. Тому жвава балаканка в передньої четвірки продовжилася, а лицарі Напівкруглого Столу опинилися поза бесідою.
Левове Копито і Лицар Пивної Кружки тепер не чули, про що патякають Вася з дівчатами, але бачили, що вони захоплені розмовою, і що їм спілкування дуже приємне. Часом дівчата вибухали сміхом, що свідчило про дотепність Лицаря Рожевого Ведмедика. І взагалі було видно, що юний лицар, щойно встигнувши познайомитися з красунями, вже повністю опанував їхніми серцями та їхньою увагою, майже миттєво став їхнім кумиром.
Такий його успіх переконав Мгоцька з Річардом, що він хлопець із традиційною сексуальною орієнтацією, шанувальник жіночої статі та великий майстер закохувати у себе дівчат. Тобто бабій та ловелас, донжуан та казанова.
Це викликало у Річардові заздрість. Він так не вмів. Дуже хотів бути підкорювачем жіночих сердець. Але при спілкуванні з дівчатами губився, соромився, ставав недорікуватим і незграбним. Тому дівчата вважали за краще мати справи не з ним, а з такими, як цей Вася.