такий, що й рими для нього не підбереш!
Дві неголені корови
(повітроплавно-тваринницькі куплети)
Дві неголені корови,
Пролітаючи крізь хату,
Загубили три підкови
І квітневу ще зарплату.
Дві неголені корови,
Пролітаючи крізь хату,
Не знайшли оті підкови,
Їх пригнітило це надто.
Дві неголені корови
Бризкали слізьми у вату.
Бач, підкови були нові,
І зарплата, бач, багата.
Дві неголені корови,
Пролітаючи, не кайтесь.
Пролітасти всіх країн,
В стадо поспіхом єднайтесь!
Ревнощі з пивом
(жорстокий романс)
Ми пили пиво з Федькою й таранькой.
У тіні банки швендявся тарган.
Таранька Федьці до смаку, як банка,
Як банка пива, плюс іще стакан.
А той тарган, мабуть, був спец в любові,
Вигадник еротичних викрутас,
Адже тараньці, не сказавши й слова,
Серденько запалив, як ловелас.
Її торкав вусами похітливо,
Всіляко загравав отой любас...
І на столі, у тіні банки пива,
Тарганові таранька віддалась.
Ревнивий Федька не пробачив зради!
Тараньці з хрустом мізки відкусив!
А ловеласа в піні без пощади
Як той німий Герасим утопив!
Лицарювання
Ми своїх прекрасних дам
Не дамо у кривду!
Хрусь по мордах ворогам!
Розімнем в повидло!
Ми драконів не страшімось!
Не побиті гадами.
"Зуби" є у нас на них, ось,
Ті що в піхви вкладені!
Ми на лицарськім турнірі
Ворушили списами.
А вже потім пили, пили,
Пили... Згодом пісяли.
Любки панцирі розверсті
Залатають саме в строк,
Накують шкарпеток з жерсті,
Був щоб в замку затишок.
Політ паровоза
(орнітологічний марш)
Наш паровоз вперед летить,
Мчить, не страшачись злих словес!
Гній вабить його кожну мить,
В якому він клює овес.
Нехай летить пернатий друг,
І гній клює, і дзьоба мух.
Наш паровоз вперед летить,
Ретельно крилами маха.
Під ним юрба людей кипить,
До його щебету глуха.
Нехай летить пернатий друг,
І гній клює, і дзьоба мух.
Наш паровоз роззявив дзьоб,
Неясно цвенькнув в льоті плину,
І хвостиком телепнув, щоб
Вниз капнуть посліду краплину.
Нехай летить пернатий друг,
І гній клює, і дзьоба мух.
Рояль у кущах
(дещо вульгарний романс)
Колупаючи нігтем в ніздрі,
Ви сказали: "Ах, друже мій,
Заспіваймо романс на зорі.
Я не дуже-то кваплюсь домів".
Я сказав, як сякнув на пісок:
"Ах, панянко, який сюрприз!
Ніжний милий ваш голосок
Є дорожчим мені за приз".
Рукавом ви витерли ніс
І сказали: "Ах, друже мій,
Ах, співаймо про дивний той ліс,
Що росте в світі наших мрій".
"Я від захвату вже очманів,
О панянко, це справді шик!
Мальовничо лузга з гарбузів
Так присохла до ваших щік!"
Пукнув гучно я й плюнув в кущі,
Освіжаючи цю пастораль,
І по клавішах пальці пустив.
Бач, як томно озвався рояль!
І колупаючи рискалем між зубів,
Романс співали ви, а я шалів!
Бадилля та насилля
(мрячна пісня заслужених герцогів)
Я заслужений герцог смішного союзу,
Ти – звичайна графиня трудів,
Та коли я вступаю в ряди кукурудзи,
Ти врубаєшся також туди.
Там, не знаючи сорому, пестимо вату,
Ревучи "Інтернахрініал",
І куєм кукурудзу, бо ж треба кувати
Кукурудзи зелений метал.
Потім грузнемо ми у не зіграних спорах,
Тих, що краще вже їх і не знать,
В результаті чого трахбабахає порох,
Й ти шепотиш: "Ліпи його мать!"
Я ліплю його мать. От закінчена ліпка,
І готова скульптура от:
Броньовик, на нім мать, пальці жмакають кепку.
Мать на бій спокушає народ!
"Буде битва, – говориш ти, – просто у Паску.
Будь, заслужений герцог, герой!
Ужену тебе в ласку! Озуй себе в каску,
Затули амбразуру губой!"
Сполохнуть грозові очманілі сюжети –
В кукурудзі нестриманий бій...
Буде сік ананаса стікати з манжетів...
Буде хлюпати борщ в кобурі...
Я поправлю неспішно бюстгалстук на шиї
І вступлю в рукопашний злий сон...
І відступлять мілорди, зашивши траншеї
Й еполети зірвавши з кальсон.
Буде різко й зухвало хрумтіть кукурудза
Під копитом гнідого клопа...
І завмру я, заслужений герцог союзу:
Під осколок секс-бомби попав.
Самозахист без цьомкання
(жорстокий романс)
Ви йшли вздовж алеї надвечір,
І місяць гілля лоскотало,
Троянди, ці липня предтечі
Пелюстки згорнули в сувій.
Казала ти дещо про Ґріґа,
Бетховена, Баха, Шопена,
Чуттєво стискаючи книги,
І пестив його погляд твій...
Він бачив твій бархатний локон,
Що вився край вушка колечком.
Натхнений романтики током,
Шепнув він: "Один лише цмок..."
Ти враз зашарілась як перець,
І крикнула враз: "Гріховодник!
Розпусник! Самець! Сластолюбець!
Маніяк ти, спокусник жінок!"
І гарною ніжною ручкой
Так бахнула сильно в щелепу,
Що він на шипи та колючки
В розарій звалився ничком.
Кричала ти: "Аби я знала,
Що ти жеребець похітливий..."
І лик той ногами топтала,
І цілилась в ніс каблучком...
Коли в нього пхала булавку,
Та книжками била у зуби,
Коли ти альтанку і лавку
Громила його головой,
Він мляво благав, щоб пробачить,
Турчав, що "я більше не буду",
І клявся, що помилку бачить,
Милуючись слізно тобой...
Був ранок, ти стишилась тоді.
(А може, вже сили не стало?)
Ти тихо сказала: "Ну годі,
Тебе я прощаю. Забудь".
Від в'яза його відв'язала
І з рота вже вирвала кляпа,
Вже зонтик йому не встромляла
Меж ребер в широку ту грудь.
Він виплюнув зламані зуби,
Поправив обривки одежі,
Лизнув посинілії губи
І з ніздрів висякував кров.
Сконфужено ти посміхнулась,
І знизала зимно плечима,
До моря нараз відвернулась,
Сказавши: "Гуляємо знов"...
І бесіда йшла про Ґоґена,
Ван Ґоґа, Деґа, Модільяні.
І сонце світило скажено.
І вранішніх пташок чуть спів...
Він бачив твій бархатний локон,
Що вився край вушка колечком.
Натхнений романтики током,
Хотів цілувать... та не смів!
Пісня про те, чого цій в пісні немає
У цій пісні не буде ні слова
Про людей, що шмагали крупу,
Про папір, що зварила корова,
І рушницю, як пряник, сліпу.
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
Геть ніщо не дізнаєшся з пісні
Про той камінь, що стрибнув на днях,
І вдову, що могла в піднебессі
Збудувати бавовняний шлях.
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
Не співатиму, тож не просите,
Про того, хто розрубував дим,
І про те, як просіять крізь сито
Із галушок збудований дім.
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
У цій пісні чудесній, прекрасній
Жодних свідчень немає об тім,
Як варенням намазатись рясно,
Шкіру тручи котищем простим.
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
І тим більше нема інформацій,
Як підстригти волосся жука,
І про те, як у носі длубаться,
Сівши зручно на злого бика.
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
Не чекайся почути про бабу,
Що убила дракона цебром,
Або про помаранчеву жабу,
Що жила під алмазним горбом.
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
Тут співатися зовсім не буде,
Як два лицарі їли букет,
І про те, як шриньзякобубудець
Зимкукуру сховав у буфет.
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
Так про що же тоді оця пісня?
Слухай пильно, не кажу дарма.
Пісня ця виняткова є, звісно!
В ній про те... ЧОГО В ПІСНІ НЕМА!
Звичайно, цей десяток пісень є лише дуже малою частиною від багатого пісенного надбання Терентопського королівства. Звичайно, вони репрезентують це надбання дещо однобоко. У читача може скластися після прочитання цих текстів омана, начебто в Терентопії геть усі пісні суцільно жартівні, абсурдні й несерйозні. Це не так. Є й серйозні, і драматичні, і навіть трагічні, при виконанні яких слухачі, а іноді й виконавці ридають. Але оскільки даний Терентопський так званий епос Автор намагається робити веселим (виходячи із тези, що сміх корисний для здоров'я, а здоров'я є одним із найважливіших для людини факторів), то й пісень для цього щося підібрав саме таких.
Дурнуваті тексти цих пісень викликали в свідомості Автора Терентопських хронік, тобто твого, безцінний читачу, покірного слуги, згадки, по-перше, про висловлення російського поета Олександра Пушкіна: "Поезія, прости Господи, має бути дурнувата"; а, по-друге, про чотиривірш терентопського поета Франческо Губанедурського "Переваги":
Люблю я веселу дурню-глупоту
На вус намотать чи повісить на вушка.
Хотів би я мешкать в Парнаськім саду
І лірою, бач, окалачувать грушки.
До речі, пісня "Бадилля та насилля", хоч і є доволі абсурдною, показує, що терентопцям, принаймні деяким з них, знайомі революційний роман "Мать" Максима Горького та скульптурна ленініана.
– У піснях "Здіймання склянок" і "Рояль у кущах", – каже раптом Права півкуля авторського мозку, – згадуються явища, м'яко кажучи, не апетитні, тобто здатні відбити апетит і навіть викликати нудоту під час трапези в людині з підвищеною гидливістю. Навіть дехто з твоїх персонажів, громадянине Авторе, в інших розділах цієї книги, зауважує, що недобре під час застіль згадувати про такі нудотні явища. І ТАКІ пісні потрапили до категорії терентопських ЗАСТІЛЬНИХ? Це якось дивно.
– Це пов'язано з такою рисою терентопського національного характеру, як прагнення зберігати традиції, що дісталися від предків, – пояснює Автор. – Не сучасні терентопці стали першими виконувати хором цих пісень під час застіль, а їхні предки. І коли на одній, образно висловлюючись, шальці терезів опинилася традиція, а на інший гидливість, то переважила все ж традиція.
Оскільки застільні пісні співаються часто-густо після вживання спиртних напоїв, то Автор скаже тут кілька слів і про сп'яніння. Про людину, що вжила дуже багато алкоголю, кажуть, що вона мертвецьки п'яна. Автор вважає таке порівняння несправедливим, оскільки мерці спиртного не п'ють. Деякі мерці п'ють кров (або натуральну, або як в сучасному Терентопському королівстві, сурогатну); вони називаються вампірами, або упирями, або вурдалаками, і таких меншість. Але навіть упирі не п'ють горілки, самогону і тому подібного. Переважна ж більшість мерців, які називаються звичайними небіжчиками, не п'ють ані крові, ані горілки, ані кефіру (де, як Автор чув, теж присутній алкоголь, але в дуже малесеньких і нешкідливих дозах), і взагалі нічого не п'ють, навіть води.