Яйцепос. Книга 1

Але чим ближче був день пологів, тим більше лицар турбувався: а раптом майбутня дити­на виявиться не хлопчиком, як він мріє, а дівчи­нкою...

У цього лицаря був приятель-чародій на ім'я Хома Лукич. Якось цей чудотворець придумав чарівну технологію зміни статі без хірургії. Та й провів два успішні екс­перименти: з перевтілення жінки у чоловіка, а також чоловіка у жі­нку.

Було так.

Одного разу звернулася до мага Хоми Лукича дівчина Фе­вронія із проханням перетворити її на чоловіка; мовляв, вона з дитинства відчувала себе в душі хлопчиком, а тіло мала дівоче, і ця невід­повідність її тіла його душі дуже, мовляв, його гнітить. Можна, звичайно, вдатися до хірургічного методу зміни статі, але в такому випадку вона-він втратить здатність робити дітей, а хо­тілося б стати батьком. Хома Лукич узявся за рішення цієї про­блеми...

За два з половиною роки він уже мав чарівну технологію зміни статі без втручання хірургії. І за допомогою цієї техноло­гії (конкретніше кажучи – цього заклинання) пере­творив дівчи­ну Февронію на хлопця Февронія. Цей Фе­вроній потім став незалежним лицарем, відомим під псевдонімом Ли­цар Пу­хнатого Замку, оженився, і у, так би мовити, "співпраці" з дружиною призвів на світ ші­стьох дітей. Оскільки людей до їхнього виходу з материнського лона акушери професійно називають плодами, то Лицаря Пухнатого Замку можна назвати мужчиною досить плідним.

Друге таке перетворення Хома Лукич проробив зі своєю ди­тиною. Він хотів дочку (що, погодься, читачу, не дуже типово для чоловіків; зазвичай вони віддають перевагу хлопчикам), а дружина народила сина. І чарівник за хвилину після пологів перетворив немовля із хлопчика на дівчинку. Гарне вийшло дівча...

Хома Лукич по секрету розповів про це своєму прия­телеві – лицареві Євстигнію Зозульці. По секрету, оскільки дружина Хоми Лукича не знала, що чоловік провів над дитям такий екс­перимент, і перебувала у впевненості, що народила саме донеч­ку...

Євстигній Зозулька зрадів, що його друг має такі здатності, адже це давало гарантію, що в нього буде неодмінно син.

Незадовго до пологів лицар Євстигній Зозулька запросив ча­рівника у свій невеликий Жузипучинський замок (ні­бито – просто погостювати), де перебували вагітна дружина Юлія й акушерки, що оточили її турботою. За два дні після прибут­тя в замок Хоми Лукича в Юлії Зозульки-Чупик почалися перейми, і незабаром вона благополучно розродилася дівчи­нкою. Поки утомлена пологами мати отямлювалася, бать­ко прийняв маля з рук акушерок і передав у руки чарівника... За три хвилини Євстигній повідомив дружині, що вона народи­ла гарненького хлопчика, і показав їй сина. Акушеркам маг навіяв, що народилася дитина чоловічої статі...

Зозульки назвали довгоочікуване чадо Олександром, а неофіційно називали Шуриком. (Перетворення офіційного ім'я Олександр на неофіційне Шурик відбулося за такою схемою: Олександр – Олексаша – Саша – Сашура – Шура – Шурик).

Шурик Зозулька ріс звичайним хлопчиком, котрий нічим не від­різнявся від інших, бо перетворення за методом Хоми Лу­кича було зроблено не тільки на анатомічному, але й на психо­логічному рівні...

Усе було прекрасно, поки Шу­рик Зозулька не досяг віку статевого дозрівання...

Одного разу, у віці тринадця­ти років, він прокинувся у своєму лі­жку не хлопчиком, а дівчи­нкою. Причому дівчинкою став не тільки анатомічно, але й психологічно...

Мати, звісно, була шокована несподіваним перевтіленням дитини, а батько змушений був зізнатися, що тоді, тринад­цять років тому, вона народила дівчинку, яка була перероблена на хлопчика за допомогою магії. А тепер, мабуть, дія магії припи­нилася, і дитина повернулася до первісної статі... Юлія Зозулька влаштувала чоловікові скандал, мовляв, як він посмі­в проводити над рідним дитям такі експерименти!..

Коротше, дитина продовжила жити начебто звичайною ді­вчинкою, з дівочим характером і дівочими пріоритетами. Довелося, зрозуміло, обновити гардероб Зозульки-молодшої: купити сукні, колготки та інші жіночі оболонки...

Олександра Зозулька продівувала, якщо так можна в даному випадку висловитися, місяць, а потім раптом знову перетвори­лася на хло­пця, на Шурика Зозульку. І удруге метаморфоза від­булася вночі. Протягом наступного місяця чадо було па­цаном, а потім, знов-таки вночі, переробилося на дівчисько... І так далі.

Євстигній заїкнувся був про те, щоб звернутися до мага Хоми Лукича – може, він зможе усунути це перевертання й закрі­пити стійку статеву іпостась, – але Юлія не тільки кате­горично заборонила піддавати дитину подальшим магічним експериментам, упевнена, що вони можуть погіршити ситуа­цію, але й зажадала від чоловіка, щоб він припинив усякі від­носини із чарівником, що так напартачив. Чоловік, обтяжений почуттям провини, пообіцяв. І більше з Хомою Лукичем не спілкувався.

І дитя цієї пари залишилося статевим перевертнем.

Як у звичайних дівчат, що досягли статевого дозрівання, щомісяця відбуваються так звані "критичні дні", так у дочки лицаря Єв­стигнія Зозульки, обробленої чарівництвом, щомісяця відбу­валося статеве перевтілення. Замічено було, що ці метаморфози трапляються в ночі, коли місяць у повні.

Але незабаром з'ясувалося, що перетворення може спровокувати не тільки повня.

Одного разу Олександра, у ді­вочий період свого життя, обідаючи серед білого дня в одній з громадських їдалень міста Свистоніздринська (неподалік від якого розташо­ваний Жузипучинський замок, у якому жила родина лицаря Єв­стигнія Зозульки), раптом відчула в організмі знайомі симпто­ми перетворення. Боячись шокувати людей у їдальні видови­щем перевертання дівчини на хлопця, прожогом вибігла із пу­нкту громадського харчування й укрилася в кущах сусі­днього парку... Громадяни, які там гуляли, помічаючи в ку­щах пацана в жі­ночому платті, починали гигикати, а Шурик згоряв від соро­му. Він стидався йти містом у сукні й вирішив у кущах доче­катися темряви... Але, на щастя, за півгодини знову став ді­вчиною.

Це позачергове денне перевертання Оле­ксандру-Шурика збентежило й засмутило.

Надалі він (вона) завжди брав(-ла) із собою одяг протилежної статі, тобто, буду­чи дівчиною, завжди мала при собі про всякий випадок і чоло­вічий одяг, а бу­дучи хлопцем – мав і одяг жіночий.

Після того як відбулося ще кі­лька позачергових короткочасних пере­творень, Олександра-Шурик уловив(-ла) їхню закономірність: позапланові метаморфози завжди починалися під час трапези, якщо в їжі був присутній часник! Після введення в організм ча­снику, орга­нізм змінював стать на час від декількох хвилин до декількох годин, залежно від кількості цього овочу, після чого повертався до статі, котра була "плановою" на даний період.

Шурик Зозулька мріяв стати незалежним лицарем, як його батько Євстигній і дядько Автандил Чупик – рідний брат мами Шурика, Юлії Зозульки-Чупик. Автор згадував, до речі, цього Автандила Чупика в списку учасників лицарського турніру в День Шляхетного Мордобою (дивися, читачу, щось тридцять перше), турніру, де його племінник став чемпіоном. А Оле­ксандра Зозулька мріяла про кар'єру манекенниці, фото­моделі й дизайнера. Відповідно, у періоди чоловічої іпостасі цей статевий перевертень навчався лицарським діям, а в пері­оди іпостасі жіночої – діям манекенниці тощо. В 1991 році король Жорик Дев'ятий присвятив Шурика в незалежні лицарі, а Оле­ксандра вступила в училище моделей і дизайнерів із правом періодично брати академічну відпустку. Так вони й спів­існували в одній людині – хлопець і дівчина, лицар і манекен­ниця.

– Я, будучі дівчиною, дуже заздрила тим дівчатам, чию красу прославляли їхні наречені-лицарі; мені теж хотілося, щоби лицар доказував по всіх усюдах, що я найгарніша. Та всім нормальним жінкам цьо­го хочеться, – продовжував визнаватися Ярославові й Андрію Цинікові Лицар Поштової Скриньки. – Але нареченого в мене бути не може, оскільки я чоловік із нормальною сексуа­льною орієнтацією; та й нареченої бути не може, оскільки я ді­вчина з нормальною орієнтацією. Ось через те що мені, як уся­кій жінці, дуже хотілося, щоби лицар прославляв мою красу, а наречено­го-лицаря я мати не можу, довелося мені самому – чо­ловікові-лицареві – прославляти красу себе ж – дівчини. Звичайно, це ви­глядає нескромністю, але що ж тут поробиш, іншого виходу я не знайшов, нічого кращого не придумав...

Комплекси, пов'язані з її статевою невизначеністю, і бажання довести собі самій, що вона, хоч і незвичайна дівчина, за красою не поступається звичайним, привели Олександру в редакцію журналу "Гарнюнізм!". Після того як вони опубліку­вали її неприкриту одягом зовнішність, у видавництво прийшов стос ли­стів, де читачі (або, у даному випадку вірніше сказати – глядачі, тому що в цім журналі більше фотографій, ніж текс­ту) із захватом писали про її вроду, що дуже допомогло їй від­чути себе по-жіночому впевненіше, послабило її компле­кси.

– Коли я, будучи дівчиною, згадую, як моєю красою захоплювалися лицарі, яким Лицар Поштової Скриньки показував фото в журналі "Гарнюнізм!", я радуюся й забуваю про свою неповноцінність...

Шурик замовк, зітхнув, посмикав розгублено зав'язку на рюкзаку, потім перевів нашорошений погляд на супутників і додав:

– Ось тепер ви все знаєте. Тепер ви вже не будете ставитися до мене як до нормального повноцін­ного лицаря. Тепер ви розповісте про це іншим лицарям, і на мене стануть показувати пальцями, гигикати за моєю спиною.

– Даю чесне – так? – шляхетне лицарське слово, що про цю твою тає­мницю від мене ніхто не почує! – заприсяг лицар Ярослав.

– Та я теж не патякало якесь, – підтакнув барон Андрій Ци­нік. – І я не бачу приводу, щоби ставитися до тебе менш шанобливо, чим раніше. За час нашої спільної мандрівки ми впевнилися, що ти справжній чоловік, а не якесь барахло. Дай Боже, аби інші представники нашої статі були такими ж справжніми мужчинами, як ти.

– А в тім, що ти – так? – змінюєш стать, немає твоєї провини, – під­хопив Ярослав. – Ось коли людина є негідником за власним ба­жанням – це дійсно ганьба. А в тім, що в людини – так? – не за її бажан­ням є якісь проблеми з організмом, немає ніякої ганьби. З кож­ним могло статися. Ніхто не застрахований від невдалого – так? – чарі­вництва.