Чемпіонський кубок за традицією одержав із рук королеви. А другому фіналістові вона ж вручила почесний диплом фіналіста.
Коли Зінька Одинадцята вручала диплом, то тільки дуже хороше виховання утримало її від того, щоб шугнутися від лицаря з відразою. Тому що від нього нестерпно смерділо часником. І правило хорошого тону перешкодило їй сварливо висловити витязеві, що це жлобство й егоїзм – явитися в громадське місце, де велике скупчення людей, і неабияк нажертися перед цим сморідного овочу.
Королева й припустити не могла, що якби не часник, Сіро-буро-малиновий Лицар взагалі не зміг би взяти участі у турнірі. Адже він був не зовсім звичайною людиною. Але цієї його, так би мовити, часникової таємниці безцінний читач довідається з розділу тридцять шостого за назвою "Що начудив Хома Лукич".
Можливо, безцінний читачу, ти очікував, що чемпіоном виявиться Лицар Пивної Кружки. Можливо, тебе засмутило, розчарувало або навіть обурило, що перемогу одержав не хтось зі знайомих тобі, а якийсь невідомий, що не є навіть членом колективу Напівкруглого Столу. Але не може Автор спотворювати правду на догоду твоїм очікуванням. Яким би тямущим і кмітливим не був колишній келих-мовець, він робив тільки перші кроки на лицарському поприщі, був, що називається, "без ночі не тутешній", не мав турнірного досвіду. Тому, якби Автор збрехав, що він став чемпіоном, ти повинен був би подумати, що Автор усе це вигадує, а не бере з терентопської дійсності. Але ж ці Терентопські хроніки не менш правдиві, ніж інші книги про чарівні паралельні світи!
– Не розумію, для чого треба було поміщати отут список імен незалежних лицарів, що брали участь у турнірі, – гарчить Права півкуля авторського мозку. – Очевидно ж, що читач їх однаково не запам'ятає, та й нахріна йому їх запам'ятовувати; а по-друге, переважна більшість цих персонажів ніде більше в Терентопських хроніках не згадуватиметься. Стало бути, у цьому не було жодної практичної необхідності. Просто порожня витрата простору рукопису й читацького часу.
– З тим, що читач їх не запам'ятає, і що вони, здебільшого, ніде більше не з'являться, я з тобою згодний, Права, – киває верхньою частиною організму Автор. – Я утнув це не в силу практичної необхідності, а з бажання дотриматися традицій епосів. Тому що для епосів типовим є наявність списків, складених із досить великої кількості імен або назв. Тому, будучи, так би мовити, нехай і доморослим, нехай і свіжоспеченим епосистом...
– Ким? – перепитує скрупульозна Ліва півкуля.
– Еее... Епосцем...
– Ким? – знову перепитує внутрічерепний предмет.
– Еее... Епосяком...
– Ким?
– Еее... Епосителем...
– Ким?
– Еее... Епосонавтом...
– Ким?
– Еее... Епосарем...
– Ким?
– Еее... Епосником...
– Ким?
– Еее... Епосчиком...
– Ким?
– Еее... Епосатом...
– Ким?
– Еее... Епосавцем...
– Ким?
– Еее... Епосургом...
– Ким?
– Еее... Епосюном...
– Ким?
– Еее... Ну, тим, хто складає епос. Не знаю, як цю спеціальність назвати одним словом. Отож, будучи цим самим, нехай і початківцем, я вважаю своїм обов'язком дотримуватися традицій, закладених моїми попередниками на цім поприщі. А однією із традицій, як я вже зауважив, є вкладання в епоси списків із досить великої кількості імен чи назв, навіть при тому, що більшість цих імен чи назв ніде більше в тексті не спливуть. Я міг би навести чимало прикладів, але для економії місця наведу тільки три.
Перший: у давньоєврейському епосі, який християни називають просто Книгою (грецькою – Біблією), в десятому розділі Книги Буття є в наявності досить великий список імен дітей, онуків та правнуків Ноя (першого зі знаменитих суднобудівників і мореплавців). До речі, один з його онуків зветься Гомером; але це, звісно, не той Гомер, що склав давньогрецькі епоси, а інший, більш прадавній і менш відомий. Я нарахував у тому списку сімдесят чотири імені, але не гарантую, що не збився в підрахунку.
Другий приклад: знаменитий список загонів грецького війська, які вирушили на війну з Троєю на тисячі ста вісімдесяти шести кораблях у другій пісні давньогрецького епосу "Іліада" того Гомера, який не внук Ноя. ("Я список кораблів прочитав до середини", – зізнався з цього приводу поет Осип Мандельштам у вірші "Безсонниця. Гомер. Пружинясті вітрила...". Йому підтакує Борис Гребєнщиков у своїй пісні "Північний колір": "Список кораблів ніхто не прочитає до кінця; кому це треба..." А у романі "Московіада" Юрія Андруховича щодо того списку сказано: "Дайте мені хоч якось виборсатися звідси – тоді й питайте про все на світі, скажімо, скільки кораблів і під якими назвами спорядили греки на Трою. Але поки що лишіть мене з тими греками...")
Третій приклад: у давньоірландському епосі, у сазі "Битва під Алмайне" є присутнім список імен героїв, що загинули в зазначеній у заголовку битві, навіть із доданням імен їхніх батьків та дідів. (До слова, в деяких сагах ірландського епосу згадується, що, мовляв, давні предки ірландців колись жили на території сучасної України, а потім перекочували в Західну Європу. Але вчені вважають, що це не більше ніж легенда, яка виникла через те, що слово "scot", яким називали себе кельти Британських островів, зокрема й ірландці, всього однією літерою відрізняється від слова "scit", яким називали стародавніх мешканців України – скіфів.)
Більшість імен і назв за межами списків у цих творах не фігурують, і мало найдеться читачів (або взагалі не найдеться) які знають ці списки напам'ять і можуть, не дивлячись у книгу, повторити. Проте, майстри слова вважали за правильне помістити там ці списки, і не полінувалися це зробити. Бо, читачу, якщо навіть небилиці насичувати такими скрупульозними подробицями, то в читача виникає ілюзія, що автори не узяли все це зі стелі, й не висмоктали з пальця, а почерпнули хоч і невелику частину викладеного з реальної історії. А вигадникам приємно, коли їхні вигадки читачі приймають за чисту монету.
А якщо скрупульозні подробиці пристібати до явних небилиць, продовжує Автор, то виникає комічний ефект. Цим прийомом часто-густо користувався Франсуа Рабле. Наприклад, розповідаючи в двадцять сьомому розділі першої книги епопеї "Ґарґантюа та Пантаґрюель", як зухвалий монах брат Жан поперечиною від хреста перебив загін лицарів короля Пікрохола, Рабле дає ретельний патологоанатомічний опис смертельних травм, отриманих жертвами (Рабле, котрий був, крім іншого, анатомом, добре знався на таких речах). У читача з почуттям гумору така скрупульозність в описі небилиці не може не викликати сміху. І усіляких списків у творі Рабле чимало.
– Переглядаючи цей твій список, – говорить Права півкуля, – я бачу, що ти, громадянине Авторе, вирішив частково полегшити собі завдання, і замість того, щоб придумувати імена геть усіх персонажів, всунув туди, у тому числі, імена-з-прізвищами декількох реальних людей, що зустрічалися на твоєму життєвому шляху, деяких з котрих уже, на жаль, немає серед живих, і декотрих, на щастя, живих: родичів, сусідів, друзів, приятелів, знайомих...
– Збіг імен-і-прізвищ літературних персонажів з такими в реально існуючих особистостей не вважається правопорушенням, не заборонений ні кримінальним кодексом, ні конституцією, тому я мав повне право діяти таким чином.
– А я зрозумів, – зауважує півкуля Ліва, – що ряд прізвищ ти утворював зі слів із словнику, беручи спочатку по першому слову на кожну букву, а потім по останньому. Наприклад, першим словом на букву "а" є "абажур", з нього ти зробив Абажурчука, останнім словом на букву "а" є "аякже", з нього ти зробив Аякжекала; першим словом на букву "б" є "баба", з нього ти зробив Бабова, останнім "бязь" – відповідно Бязьєва. І так далі.
– Ну й у якому статуті, правилі, законі, приписанні, постанові тощо сказано, що це заборонено?
– Ні в якому.
– Отож.
* * *
По закінченню турніру всі лицарі, як і було обіцяно, одержали розтиражований на ксероксі малюнок дракона Інокентія Карловича – портрет організатора викрадення драконячого яйця, тобто суб'єкта, що замовив Бандюзі це злодійство, й оплатив крадіжку.
Потім лицарі розійшлися святкувати в пункти громадського харчування: корчми "Під Мідним Забралом" і "Під Рятівною Мухою", каварні, їдальні, ресторани... Лицарів у той день було так багато, що одна корчма не могла їх усіх почастувати.
Мгобокбекбе й Естер пішли в корчму "Під Мідним Забралом", тому що обіцяли (ти пам'ятаєш, читачу?) відвідати старих Роженкранців.
Погостювавши там, поспілкувавшись зі старими, угамувавши голод, закохана парочка перемістилася на майдан Жорика Четвертого, де вже відбувався концерт поп— і рок-музики.
Читачеві відомо, що 18 вересня 1995 року на, так би мовити, фальшивому концерті так званого Траляляліні в Стайні Опери та Балету були присутні, крім інших, Естер і її кохана пивна кружка. І що той день в оперному театрі закінчився прекрасним концертом фортепіанної музики у виконанні дракона Інокентія Карловича. Отож тепер Автор повідомляє, що той виступ дракона дуже сподобався й Естер, і її кружці. Тому тепер після лицарського турніру дочка корчмаря з коханим лицарем хотіли б сходити в той же оперний театр і на концерт клавесинової музики у виконанні того ж музиканта. Але, на жаль, не могли. Тому що заздалегідь квитків не купили, а коли спохватилися, усі вже були розпродані. От і довелося замість класичного концерту податися на естрадний безкоштовний, куди квитки не були потрібні.
Залишаючись прискіпливим педантом, Автор називає декількох артистів і музичні групи, що брали в ньому участь. Там виступали співаки й співачки: Орест Нержавіючий, Віринея, Тимофій Безкрайній, Параска Чарівна, Парфен Прихильник, Цецилія, Еміль Хахашкін, Євлампія, Місаїл Показник, Солоха Комірець, Микола Бацман, Наталка Тютюн і Інга де Біла; групи: "Атмосфера", "Безбарвні гітари", "Інконтровотобл інконвінйонс", "Дрямсиньлоїд у кишені", "Переґрінус Тіс", "Група № 0,5", "Спіймай облизня", "Неначебто", "Чавунні шнурки"...
– Пам'ятаю-пам'ятаю, – вигукує Ліва півкуля авторського мозку, – в "Чавунних шнурках" грав на бас-гітарі молодий міліціонер Захар Полуящиков.
– Цілком правильно, – хвалить пам'ять Лівої Автор.
У ту хвилину, коли наша закохана парочка вийшла на концертний майдан, на сцені була саме група "Чавунні шнурки", яка виконувала пісню "Цукровий цвях": Захар Полуящиков і інші музиканти люто трясли довгими патлами, а вокаліст і лідер групи Богдан Пасмо, жагуче вчепившись у мікрофона, вивергав текст...
Автор (не тексту цієї пісні, а Терентопських хронік) не може не сказати кілька слів про тексти пісень "Чавунних шнурків".
Вирішивши створити рок-групу, Богдан Пасмо вивчив тексти пісень багатьох груп з Великого Світу.