Ні, це був досить субтильного вигляду п'ятидесятишестирічний чоловік середнього зросту, з рум'яним від постійного спілкування з жаром обличчям, зі срібним від сивини волоссям й аналогічними пишними вусами. Втім, вуса виглядали сріблом злегка позолоченим, тому що зжовкли від тютюнового диму – Вакула Охрімович палив коротку люльку. Так, не завжди люди, що здійснюють трудомістку роботу, мають дуже рельєфну мускулатуру. Наприклад, Ісус Христос до того як зробитися мандрівним проповідником теж займався важким фізичним трудом – працював теслею, згідно із сімейною традицією; але хіба він схожий на культуриста? Вакула Охрімович, усміхаючись, казав: "Я не мускулистий, а жилавий, і тому міцний".
Нетребенько, одночасно пихкаючи люлькою й наспівуючи український ретро-шлягер "Черемшина", схилився над кресленням і задумливо колупав у вусі олівцем.
– Усе міркуєш над залізяччям, старий чорте! – вітав винахідника гість. – Здрастуй.
– Аркашо, привіт. Ось жадаю вашому братові лицареві життя підсолодити більш універсальним панциром. Щоб у нім не холодно й не спекотно, і щоб безпечно.
Фамільярне поводження цих двох один з одним свідчить, що вони не перший рік знайомі, і що лицар Аркадій далеко не вперше ставав клієнтом майстра. Про всяк випадок, Автор зауважить, що Вакула Охрімович Нетребенько був не чортом, а людиною. Тому що оскільки в Терентопії жили всілякі фантастичні за нашими мірками істоти, то таке звертання до нього Аркадія може збити читача з пантелику. Треба сказати, що якщо примар, русалок, ельфів, упирів і перевертнів там міг запросто побачити хто завгодно, то чортів бачили лише алкоголіки в нападах білої гарячки.
– Це ти молодець, Охрімичу. Мені ось конче, – лицар провів рукою по горлу, – треба доспіх із підігрівом. А то, розумієш, намагався вчинити подвиг, та раптом увесь похолодів, так що нічого не вийшло. Треба, щоби при повторній спробі не сталося похолодання. Довідався, що ти винайшов доспіх із паровим опаленням, і пропоную тобі його випробувати з моєю допомогою.
– Є дві моделі. Перша тільки з обігрівом на випадок холоду. А друга більш універсальна: і з обігрівом, і з охолодженням на випадок спеки, і з парашутом на випадок падіння з великої висоти, і з вогнегасником на випадок горіння, і з аквалангами на випадок утоплення.
– Ого! Ні, мені тільки з підігрівом. Заодно проведемо експеримент.
Саме під експеримент лицар Аркадій і міг розраховувати отримати цей доспіх, тому що грошей у нього зараз не було. Винахідник охоче зголосився й, не відсуваючи справи набезрік, допоміг лицареві облачитися в експериментальний панцир, примовляючи:
– Зверни увагу, Аркашо, як я вдосконалив застібки. І надягати недовго, а знімати ще швидше: смикаєш за цю пумпочку, і всі обладунки одночасно відстібаються. Він, звичайно, трохи громіздкий, цей панцир, але інакше не виходить.
– Дрібниці. Мій Людовик – міцний кінь, витримає, – сказав Аркадій. – А як же доспіх функціонує?
– Пояснюю. Ось цим тумблером вмикається вся система. Якщо температура під панциром нижче норми, то спрацьовує термореле, вмикаючи пальник під маленьким паровим котлом, ось отут, у районі попереку. Пара починає циркулювати по трубочках, розгалужених зсередини уздовж усього панцира, нагріваючи його. Коли температура піднялася до норми, термореле вимикає пальник. Треба тільки не забувати зрідка заміняти батарейку для реле й сухий спирт для пальника...
* * *
Приблизно за півгодини, коли дракон Інокентій Карлович, пообідавши маринованими жабами й паштетом з печінки єдинорога, вийшов із печери з мольбертом і фарбами, до нього наближався вершник із білим комаром на щиті.
– На стрільця і звір біжить! – закричав Аркадій. – Ну що, драконе, обміркував мою пропозицію? Збирайся. Зоопарк на тебе зачекався.
– Та що за напасть! Дайте мені спокій, пане! – засмутився екскурсовод.
– Спокій нам тільки сниться... Неначе в бурі спокій є... Нехай сильніше гримне буря! – скоромовкою процитував Аркадій фрази з віршів Олександра Блока, Михайла Лермонтова і Максима Горького. – Не підеш добровільно – мені доведеться застосувати насильство.
– Застосовуйте своє дурне насильство. Але тільки не в моїй присутності.
– Ах, так! Стояти! Руки за голову. Ти заарештований!
– Цікаво б дізнатися: за що?
– За... за... ну... за викрадення дівиць і за псування посівів. Ось! – вигадав експромтом лицар.
– Які ще викр... А, якщо ви маєте на увазі ту маленьку дівчинку... Вона сама мене попрохала її покатати. Її батьки не заперечували. Повернув у цілості й схоронності. Яке ще псування пос... А, це, мабуть, стосовно того цукрового буряка, з котрого один суб'єкт у Великих Таратутах гнав свій жахливий самогон, котрим споював місцевих мужиків? То так, знищив. Мене тамтешні жінки так благали...
– Ось-ось, буряки! І не треба цих відмовок: вона попрохала, вони благали... Мій обов'язок тебе заарештувати, а виправдання белькотатимеш в іншому місці. Кроком руш у Жорикбург! Ать-два!
– Ордер. – Дракон простягнув до лицаря лапу.
– Що-що?
– Ордер на мій арешт покажіть, пане, підписаний прокурором, а також ваше міліцейське посвідчення.
– Не будемо розводити бюрократію. Ти зізнався в псуванні буряка. До речі, і фарбочки можеш свої прихопити. Чудовисько-маляр – це цікаво, наш государ полюбляє такі курйози.
– Тпрусь!
– От тільки не треба лютішати: це шкідливо для здоров'я, – вимовив Аркадій, клацнувши тумблером автоматичного обігріву.
Але цього разу шорсткий екскурсовод так розгарячився, що впився в кривдника не холодним поглядом, як минулого разу, а поглядом спопеляючим.
Доспіх став розжарюватися.
Тиск у паровім котлі – рости.
Лицареві стало спекотно.
Дуже спекотно.
Втративши терпіння, розігрітий Аркадій рвонув рятівну пумпочку, і панцир, розстебнувшись, обсипався до копит Людовика, як шкарлупа розколотого горіха.
Досить вчасно.
За секунду паровий котел вибухнув, вистріливши парою, наче камчатський гейзер.
Шокований вибухом кінь дико помчався убік рідної стайні, ризикуючи загубити сідока.
У сідока ж, одягненого у матер'яну, а вже не металеву одежинку, мимоволі ворушилося волосся від усвідомлення, що він дивом урятувався від ошпарення сідниць...
* * *
Змилений Людовик перейшов на крок уже в Жорикбурзі, а біля корчми "Під Мідним Забралом" і зовсім зупинився, начебто відчуваючи душевний стан хазяїна.
– Мойшо, горілки! – гаркнув лицар, не залишаючи сідла.
З корчми незабаром вийшов старий Мойша Роженкранц, власник цього закладу, тримаючи на таці запітнілу склянку й солоний огірок. Аркадій миттю жбурнув холодний алкоголь у горлянку, захрумав пряним овочем. Потім, не заплативши, а сказавши: "Запиши на мій рахунок, Мойшо", – поїхав до майстерні Нетребенька, котрий в цей час знов щось міркував над кресленням, мугикаючи український ретро-шлягер "На долині туман" та колупаючи у вусі олівцем, не тому що воно свербіло, а просто йому так краще думалося...
– От і виходить, що я рухався в правильному напрямку, коли вирішив крім обігрівача в новій конструкції встановити й охолоджувач, – вимовив Вакула Охрімович, вислухавши звіт лицаря. – Однак, мушу зізнатися, Аркашо, мені не до душі вся ця витівка із драконом. Ну не хоче він у зоопарк, навіщо ж його змушувати! Не люблю насильства.
– Силою його там ніхто тримати не буде, – відповідав Аркадій, розглядаючи нетребеньківське залізяччя. – Мені б лише відзвітуватися про виконану роботу, а потім король відпустить бранця на всі чотири сторони. Ти ж знаєш нашого Жорика. А то я сп'яну наобіцяв, тепер буду посміховиськом, якщо нічого не зроблю.
– Так, мені розповідали про той бенкет на честь ката Інкогнітечка. Слухай, а може ти б із драконом по-людськи: мовляв, так і так, вскочив, мовляв, у таку халепу, виручи, мовляв, брате, і я тобі колись придамся, мовляв, увійди в моє становище.
– Не зможу я так, – зітхнув лицар. – Не така в мене натура, щоб дракона просити. Тільки рота роззявлю, як мене понесе. Ні.
– А силою та погрозами хіба із драконом злагодиш? Не чув я, щоб хто злагодив. Нерозмовляючих драконів умертвляли, але щоб живим у полон...
– І я не чув. А що робити, якщо просити я не можу, а відмовлятися від клятви не можна! Ото вскочив! Якби ж його якось зв'язати...
– Дозволить він себе зв'язувати! Авжеж!
Обоє задумалися й одночасно вигукнули:
– Сітка!
Вирішено було, що тільки накинувши на дракона міцну капронову сітку, можна його полонити. Дракон же покритий шорсткою шкірою, пазурами, дзьобом, зубами й іншими виростами, за які сітка зачіпатиметься, і чим більше клієнт крутитиметься-ізвиватиметься, тим тугіше його обплетуть тенета. Таким чином, пручаючись, він сам себе зв'яже. Залишиться тільки беркицьнути його у кузов вантажівки й доставити в Королівський замок. Аркадій навіть у долоні заплескав від такої придумки.
– Але це можна зробити тільки у твоєму універсальному доспіху з обігрівом і охолодженням! – сказав він.
– А також з парашутом, аквалангами, вогнегасником, – додав винахідник. – Ет, не до душі мені це насильство, але вже дуже збрую хочеться випробувати. Тим більше, що в остаточному підсумку дракон залишиться на волі.
Бажання не дозволило відсувати "випробування" набезрік, і незабаром металева шкарлупа була наповнена лицарем Аркадієм. Коваль Нетребенько проінструктував його, як управлятися з усіма цими кнопочками, тумблерами, рукоятями...
– Ну й напихав ти сюди причандалля, Охрімичу! – сказав лицар з доспіху, як із броньовика. – Боюся, моєму Людовику буде...
– Звичайно, важко, – підхопив Вакула Охрімович, – таку-то вагу! Однак, голова в людини – не токмо шапку носити! Я все передбачив. Основна важкість доспіху прийдеться на спеціальну конструкцію з колесами, у яку як двигун буде вставлений твій сірояблучний звір. Звіру, то пак Людовику, доведеться тільки ноги переставляти, пересуваючи конструкцію, а тиск припаде на колеса. А колеса тут міцні! Тим більше, коневі допомагатиме моторчик.
– Ну й тямуща ж ти особистість, Охрімичу! – захопився голос із металу.
– Що є, то є, – не став скромничати Нетребенько, потішено погладжуючи мозолистими пальцями сивину. – У мене у звивинах тільки-но проклюнулася ідея зробити на основі велоарбалета пристрій для автоматичного накидання сітки.