До смерті набридли лицарі!
– Я й сама мільйон разів це казала... Ні, мені куди більше подобаються чарівники.
– Ну, чарівники-от всім подобаються...
Джон Б. Пристлі, "31 червня".
– Ви маєте честь іти, сміятися й говорити з... професором жовто-зеленої магії...
Антон Чехов, "Літаючі острови".
– ... Ну так, начебто я був раптово перенесений з того століття в наше, а потім ізнову в те століття...
Марк Твен, "Янкі при дворі короля Артура".
30 жовтня 1995 року.
А тепер, безцінний читачу, розглянемо подію, що трапилася під час Великої Яєчної Експедиції в п'ятнадцятому секторі Терентопського королівства. І довідаємося розгадок двох із загадок, що мають місце в Терентопських хроніках. Можливо, ці загадки не пройшли повз увагу безцінного читача, і він ламає над ними голову. Після цього розділу голова читача залишиться незломленою щодо даних таємниць, тобто вже не буде необхідності продовжувати деструкцію довбешки. Але деякі інші таємниці поки збережуться.
Героями цього розділу є граф Абдулла й барон Сергій. Котрі вчиняли пошуки відомо кого й відомо чого в п'ятнадцятому секторі, переміщаючись верхи на конях Ахматі (Абдулла) і Філіпі (Сергій). Перший кінь був названий так на честь Ахмат-хана, що в п'ятнадцятому столітті правив Великою Ордою. Другий кінь – на честь короля Філіпа Шостого Валуа, що керував Францією в столітті чотирнадцятому. Обоє коні були золотаво-рудої масті. На щиті й гербі Абдулли можна бачити повний білий місяць у чорному полі, а на щиті Сергія – синій велосипед у полі білому.
Граф Абдулла (повне ім'я Абдулла Абдолбекович Сухробов), як можна догадатися за іменем, людина східного походження. Він за національністю таджик. Його рідний брат Шодовлат Сухробов, до речі, теж терентопський лицар, але не придворний, а незалежний (Автор згадав його в списку лицарів, що брали участь у турнірі в День Шляхетного Мордобою). Мати серед європейських лицарів людей східних – давня традиція. Наприклад, серед лицарів Круглого Столу короля Артура були Паломід Сарацин і Меліон Татарин. Щодо Меліона, то за прізвиськом видно, що він мав татарське коріння. Визначити коріння Паломіда складніше, оскільки сарацинами в Європі називали представників різних східних народів. Втім, народився граф Абдулла, як і його брат, не в Таджикистані, а в Терентопії, куди його батьки переселилися з Харкова, а от дідусі та бабусі Абдулли дійсно жили в Таджикистані.
Граф Абдулла був під час Великої Яєчної Експедиції чоловіком тридцяти шести років, міцної статури, брюнетом з маленькими вусиками й борідкою.
А от його супутник барон Сергій взагалі не був уродженцем Терентопії. Так, цей Сергій (повне ім'я Сергій Анатолійович Григораш) був єдиним за всю історію Напівкруглого Столу придворним лицарем, що народився й виріс за межами Терентопії, тобто був прибульцем із Великого Світу.
В американо-ірландському кінофільмі "Король Артур", знятому 2004 року режисером Антуаном Фукуа, йдеться, крім іншого, про те, що, мовляв, лицарі Круглого Столу були родом з України. Крім самого короля Артура, котрий, мовляв, був римлянином. Ну, тобто там так прямо не сформульовано "з України", а сказано, що вони народилися і підросли в Сарматії. А починається фільм із показу карти Європи того часу, де чітко видно, що написом "Сарматія" позначено саме територію сучасної України. Мовляв, римляни забрали групу тамтешніх підлітків, навчили їх бойовим мистецтвам, і вони склали гвардію короля Артура, відому як "лицарі Круглого Столу".
Українське походження цих лицарів можна вважати лише вигадкою автора сценарію Давида Францоні. А от українське походження лицаря Напівкруглого Столу барона Сергія є фактом. Більше того, барон Сергій і після вступу до колективу придворних лицарів короля Жорика Дев'ятого продовжував залишатися громадянином України, мав український паспорт і навіть продовжував жити частково в рідному Харкові, де народився та виріс. Говорячи "частково", Автор, звичайно, не має на увазі, що, наприклад, ліва нога Сергія продовжувала жити в Харкові, а решта тіла в Терентопії, що він виявився розділений між паралельними просторами, як чарівник Корнелій Костянтинович Манюня в щосі тридцять восьмому "Письмена лівої ноги". Ні, Автор має на увазі, що частину року – з листопада по березень – цей Сергій Анатолійович проводив у Харкові, а решту часу – у Терентопському королівстві.
Що ж до зовнішності барона Сергія, то він світловолосий і ясноокий чоловік дуже невисокого зросту, дуже неміцної статури, що виглядав у свої тридцять три роки дуже молодим, майже школярем, так що у тих, хто його бачив, була спокуса називати його не мужчиною, а пацаном.
Після того як у рідному Харкові закінчив школу, а потім і інститут (Харківський політехнічний), одружився і призвів на світ (у "співпраці" з дружиною Світланою) сина Павлика, у 1992 році, у віці тридцяти років, він цілком випадково виявив у кущах західніше від Харкова оббиті дерматином двері, а за ними – лицарське королівство. Оскільки Сергій з дитинства зачитувався книжками про лицарів, і сумував, що в наш час не має шансів пожити лицарським життям, то зробивши вищезгадане відкриття в кущах, загорівся бажанням здійснити свою дитячу мрію.
У Терентопії познайомився з лицарями, дізнався всього що хотів про їхнє життя, і, нарешті, подав королю прохання прийняти його в лицарі Напівкруглого Столу. І був таки посвячений у лицарі. Оскільки знайомі доспіхоносці за нього королю поручилися, вважаючи його кандидатуру гідною, незважаючи на його походження, тобто на те, що він є людиною з Великого Світу.
І став там вести життя лицаря. Подвигами та іншими добрими справами швидко домігся того, що йому було присвоєно монархом титул барона й подаровано Нюрмултякський замок, дуже невеликий, але красивий і затишний.
При цьому ані його дружина, ані син нічого про це не знали. Вони були впевнені, що їхній чоловік та батько з березня по листопад перебуває у відрядженнях, виїжджаючи за потребами інженерної роботи в інші регіони України. Їх не тішила така довга його відсутність, але компенсацією були гроші, які значно перевершували зарплату звичайного українського інженера, завдяки чому сім'я могла собі дозволити більший достаток, ніж сусідські сім'ї. Вони не знали, що це зарплата барона в чудовій країні, і вважали, що так добре оплачуються відрядження інженера, і терпіли його відсутності.
Сергій не інформував рідних про своє життя за чарівними дверима й про самі ці двері, оскільки прагнув жити в королівстві, що називається, "вільним птахом", а наявність там родини, на його думку, заважала б цьому, змушуючи займатися сімейними справами, а не подвигами та іншим лицарюванням.
У періоди його життя в підпільному королівстві, які його рідні вважали, повторює Автор, періодами відряджень до інших українських міст, Сергій Григораш раз на тиждень виходив із королівства, доходив до найближчого телефону-автомата на околиці Харкова та телефонував дружині й синові, нібито з чергового українського міста. І розповідав небилиці про свою там інженерну роботу. Щоб ті менше за ним нудьгували, і щодо нього не переймалися. Коли Жорик Дев'ятий оголосив про близький початок Великої Яєчної Експедиції, яка невідомо як довго триватиме, Сергій у черговому дзвінку сім'ї повідомив: справи складаються так, що, можливо, відрядження затягнеться довше, ніж звичайно, можливо, йому доведеться затриматися на деякий час, без можливості регулярно телефонувати.
Отже, граф Абдулла й барон Сергій, повторює Автор, мандрували п'ятнадцятим сектором, що витягнувся на північ від Великих Дрібок.
* * *
У селі Крутозадівці, вранці 30 жовтня, опитуючи тамтешнє населення, граф Абдулла та барон Сергій познайомилися з чоловіком сорока восьми років, імпозантною, досить стрункою русявою, голеною людиною в окулярах з роговою оправою. Він не був мешканцем цього села, як з'ясувалося, а приїхав до нього на велосипеді з міста Манюнинська, де має честь проживати. Крутозадівка порівняно неподалік цього обласного центру. У Крутозадівці живе травниця Горпина Кравчучка, пояснив він лицарям (вони на той час опитали її, як і інших мешканців), і він приїхав саме до неї, щоби купити набір зібраних нею по луках і лісах чудодійних трав. У нього, мовляв, немає зайвого часу, щоб особисто їх відшукувати, і він вважає за краще купувати в неї.
Звали цього приїжджого Всеволодом Миколайовичем Манюнею.
– Ага! – вигукує Права півкуля авторського мозку. – Це...
Автор, не даючи їй продовжити, перебиває:
– Знаю, що ти хочеш сказати, Права. І одразу відповідаю: так, це один із численних нащадків Гектора Манюні. Так, як і предок, Всеволод Манюня також чарівник. Так, у нього є й портрет Гектора пензля Леонарда Ґудзика, і фрагмент пророцтва Гектора.
– А я па... – починає і півкуля Ліва, але Автор знову перебиває:
– Так, Ліва, ти пам'ятаєш, що Всеволод Миколайович Манюня згадувався в щосі сорок другому "Особливості полювання на грифонів". І пам'ятаєш, що незважаючи на цю згадку, там не було фрагмента пророцтва. І здогадуєшся, що в цьому розділі цей фрагмент буде представлений читачеві. Абсолютно вірно. Не відкладаючи цього в довгий ящик, фрагмент читачеві представляю:
укриється в будинку се
крадіжку злий чорнокни
розбудити злих духів і з
чорнокнижник красуню
злодія, тому що вирішит
Ліва півкуля, не вгамувавшись, все ж таки висловлюється:
– Пам'ятаю, що пророцтво Гектора Манюні (тобто паперовий аркуш, на якому він це пророцтво написав), його правнуками було розрізано на дев'ять рівних шматочків. Про це розповіла Євгенія Манюня (вона ж Сіро-буро-малиновий Лицар) у щосі тридцять шостому "Що начудив Хома Лукич". Ти, громадянине Авторе, викладав ці шматочки в різних розділах. Цей шматочок є дев'ятим, а отже, і останнім. Я не помиляюсь?
– Ні. Тобто так. Тобто авжеж. Тепер читачеві відомі всі фрагменти того пророцтва. І тепер читач за бажанням може скласти з них повний текст.
– Гадаєш, Авторе, – посміхається Права півкуля, – читачеві більше робити нема чого, як вишукувати в Терентопських хроніках ці фрагменти, переписувати рядки з них на дев'ять клаптиків паперу, щоб потім, прикладаючи ці шматочки один до одного так і так, ніби пазли, скласти пророцтво в повному вигляді? Упевнений, що читач чекає, щоб ти сам, все це склавши, дав йому повний текст того пророцтва.
– Не хочеться мені цього робити, – морщиться Автор.