Адже до їхнього проклятого села вкрай рідко приїжджають люди із зовнішнього світу, і нові обличчя там дуже велика рідкість. Нова людина там, як то кажуть, на вагу золота, тому спілкування з нею для них дуже велика радість.
Щоб не позбавляти селян цієї радості та не засмучувати, ми зглянулися й затрималися.
Нас тягли погостювати то в одну, то в іншу хату, де частували та розпитували про новини зовнішнього світу. Так, погостювавши в ряді хат, ми нарешті заночували в хаті голови, якого відрізняли від інших за кашкетом.
Наступного ранку ходіння по гостях продовжилося.
Так ми побували у всіх хатах та поспілкувалися з усіма родинами.
Аркадій сказав:
– Давай скоріше звідси звалювати. А то мене від одноманітності тутешніх облич уже нудить. Аж голова паморочиться від невідмінності місцевих жителів. Ще трохи, і я через це почну блювати.
– Так, така одноманітність нестерпна, – погодився я. – Поїхали геть!
Виїхавши з Мордредівки тією ж дорогою, якою туди й в'їжджали, ми побачили: назустріч знову їдуть два лицарі.
– Може це ті самозванці, яких ми зустріли вчора? – припустив Аркадій. – Може, вони повернулися, щоб таки з нами битися?
Коли ми з ними зблизилися, то переконалися, що це справді ті два незнайомці, на щитах яких мали місце наші з Аркадієм герби.
– Хто ви, лицарі? – крикнув незнайомець із білим комаром у червоному полі.
– Я барон Аркадій, лицар Напівкруглого Столу, – відповів мій напарник.
– А я барон Панас, теж лицар Напівкруглого Столу, – відповів і я.
– Ви брешете! – обурився незнайомець із комаром. – Це я барон Аркадій, а мій супутник барон Панас! Ви самозванці, які привласнили собі наші імена та наші герби! Ви відповісте за цю брехню! Ми викликаємо вас, шахраї, на бій! Ми покажемо вам, як присвоювати собі чужі імена та герби!
Тут я все второпав! І, нахилившись до Аркадія, сказав:
– Слухай, а ці двоє – це ж ми з тобою, тільки вчорашні! Ми в'їжджали в Мордредівку двадцять дев'ятого жовтня, а в'їхавши, опинилися у двадцять восьмому. Провівши там ніч, ми прокинулися вже знов двадцять дев'ятого, і от за добу після того, як в'їхали, виїжджаємо. Мабуть, тут проходить невидимий кордон між учорашнім днем і сьогоднішнім. Тому й вийшло, що сьогоднішні ми зустріли себе вчорашніх.
Аркадій закивав шоломом і тихо відповів:
– Так, я читав у фантастичних оповіданнях, як люди, які переміщалися в минуле чи майбутнє на невеликий відрізок часу, зустрічали там самі себе.
І я нам учорашнім крикнув:
– Ми не будемо з вами битися, лицарі.
– Як так – не будете! – вигукнув учорашній Аркадій. – Ваша відмова від бою покриє вас вічною ганьбою! Вас стануть за відмову зневажати всі лицарі, і не лише лицарі.
– Не стануть, – відповів сьогоднішній Аркадій.
– Стануть! – повторив учорашній Аркадій.
– Не стануть, – гнув свою лінію сьогоднішній Аркадій, – тому що ви поки не знаєте того, що знаємо ми, а ми вже знаємо те, чого ви поки що не знаєте. Ви в'їдете в Мордредівку, дізнаєтеся істини, і зрозумієте, що тут помилялися. Нині ж нам слід мирно роз'їхатися й продовжувати рухатися своїми дорогами. Невідомо, які нещастя можуть з нами і з вами трапитись, якщо ми вступимо в бій.
– Це просто виверти! – кричав учорашній Аркадій – Ви ухиляєтеся, тому що просто боягузи!
– Добре, можете тимчасово вважати нас боягузами, поки не дізнаєтеся істини, – сказав я (сьогоднішній).
– Ми можемо присягнутися своїм здоров'ям, що звідси поїдемо до села Бородавок і там затримаємось на добу з гаком, – продовжив сьогоднішній Аркадій. – Тож, якщо після відвідування Мордредівки у вас не щезне бажання з нами битися, то ви знайдете нас там. Але впевнений, що бажання у вас щезне.
– Ну, якщо ви цінуєте своє здоров'я, то не порушите цієї клятви, – сказав учорашній я. – А інакше вам же буде гірше. Такими речами не жартують!
І вчорашні я та Аркадій продовжили їхати до Мордредівки, а сьогоднішні я та Аркадій – з Мордредівки. Проїжджаючи повз нас, учорашні ми висловили своїми обличчями повну до нас сьогоднішніх зневагу. А ми сьогоднішні на це лише посміхнулись.
Від'їхавши від Мордредівки, де було двадцять дев'яте жовтня, ми опинилися на території, де вже було тридцяте.
Не доїжджаючи до села Дюдюкіне, звідки ми вирушили до Мордредівки, завернули на дорогу до села Бородавок.
Дорогою Аркадій уголос міркував:
– Перебування в Мордредівці показало мені, наскільки неприємною може бути одноманітність. Видіти постійно ті самі обличчя й взагалі одне й те саме, однакове, майже нестерпно. Побувавши в такому селі, почнеш відчувати радість, бачачи навколо несхожі фізіономії. Це змусило мене замислитись. Можливо, це змінить дещо мій світогляд і мої смаки. Наприклад, я досі чомусь не любив драконів. Сам не знаю – чому. Можливо, мене дратувало, що вони мислять та розмовляють як люди, але зовні на людей не схожі. Мабуть, ця несхожість викликала в мені неприязнь до них. А тепер, після Мордредівки, я починаю розуміти, що несхожість – це не вада, а перевага. Коли особи не схожі одна на одну, це чудово! А коли всі однакові – скучно до нудоти. Отже, тепер, отримавши такий урок, я, можливо, полюблю драконів.
Я теж пустився у філософствування:
– Та взагалі, різноманітність – це один із головних принципів виникнення та існування Всесвіту. Подивися на космос. Він складається з безлічі зірок, планет, астероїдів, комет та інших об'єктів. І які вони різноманітні і за кольором, і за масою, і за розміром, і за густиною, і за хімічним складом, і за іншими якостями. А мікроскопічний світ елементарних частинок, з яких складається вся матерія. Це не однакові частинки з не однаковими властивостями. Тут тобі й протони, і нейтрони, і електрони, і позитрони, і фотони, і мюони, і лептони, і нейтрино, і кварки та інші. А глянь на рослинний та тваринний світ Землі. Яка різноманітність! А люди! Які різні раси та народи, з якою різною зовнішністю, історією, звичаями, мовами, культурою тощо. Тобто, Вища Сила, яку називають також Творцем, Богом, Господом, Всевишнім та інше, творила світ, прагнучи досягти найбільшого розмаїття. Хоча могла б зробити Всесвіт одноманітною масою. Але ні! Вища Сила створила Всесвіт, поділивши матерію на безліч частин, і зробивши ці частини різними, не схожими одна на одну. Отже, поділ та різноманітність – це принцип Бога. А об'єднання та одноманітність – принцип протилежний. А те, що протилежне Богові, є диявольським. Отже, ті, хто намагаються все поєднати й зробити одноманітним, служать дияволу, може, й самі того не розуміючи. Скажімо, прагнуть об'єднати різні народи в одну велику імперію і, викоренивши їхні відмінності, зробити чимось однаковим.
– Тож слава окремості та різноманітності! – підсумував Аркадій.
Так, філософствуючи, ми й доїхали до Бородавок, де, як і пообіцяли самі собі, затримаємось на добу з гаком.
Саме в Бородавках, у хаті тутешнього голови, я пишу тобі, сестричко Марійко, цього листа.
Мені щойно спало на думку, як жителі Мордредівки можуть позбутися прокльонів Авдія Мотлоха. Мотлох прокляв село за назвою саме Мордредівка, яке знаходиться саме там. Села з іншими назвами, розташовані в інших місцях, від його прокльонів не страждають. Значить, і жителі Мордредівки припинять потерпати, якщо збудують нове село в іншому місці, дадуть йому іншу назву, і, покинувши Мордредівку, туди переселяться. У Мордредівці продовжуватиме діяти прокляття, але оскільки вона стане безлюдною, від цього ніхто не страждатиме. Але інше, нове село, з назвою, наприклад... ну, не знаю... ну, скажімо, Кукуб'яка, Мотлох не проклинав, а значить, кукуб'якінці, або як там будуть по-новому називати себе мордредівські переселенці, зможуть жити як інші, не відчуваючи дії прокльонів. Тобто одночасно з рештою людства, а не з відставанням на добу. І їхні нащадки вже матимуть різні обличчя, а не фізіономію чаклуна. Ось допишу тобі, сестричко, цього листа, напишу записку з цими думками, і попрохаю голову Бородавок, щоб він передав записку колезі із сусіднього проклятого села, голові Мордредівки.
Власне, лист тобі дописав, тож візьмуся за записку. Шкода, у селі Бородавках немає поштамту, тож не можу відправити тобі одразу. Відправлю, коли дістанемося населеного пункту, що має поштове відділення.
Як завжди, передавай від мене привіт чоловікові та діткам! До побачення!
30 жовтня 1995 року.
P.S.
Кілька днів тому я писав тобі про логічний ланцюжок Аркадія, який привів його до висновку, що він рятівник країни. Мовляв, якби він не бився із драконом, то цього не побачили б японські туристи, не розповіли королю, король не поїхав би до дракона, не дізнався б вчасно про викрадення яйця і таке інше.
Мені щойно спала на думку також мисль, що я теж є рятівником. Адже саме я підказав Аркадію спробувати вламати на переселення до Королівського зоопарку дракона Інокентія Карловича, а не якогось іншого, оскільки Інокентій Карлович культурний та інтелігентний, а отже, Аркадія не покалічить. А якби не я, Аркадій міг би вламувати іншого дракона не біля Гірчичної печери, а в іншому місці Каменіани. І тоді японські туристи, приїхавши до Гірчичної печери, битви лицаря з драконом не побачили б, не розповіли королю... І, зрештою, шахрай із викраденим драконячим яйцем міг би безперешкодно втекти з Терентопії. Тож, як бачиш, сестричко, я теж відіграв важливу роль у порятунку батьківщини. Тож можеш пишатися своїм братом!".
* * *
Закінчивши цитувати фрагменти з листів барона Панаса, Автор Терентопських хронік з подивом виявляє, що жодного разу не перервав їх своїми коментарями чи діалогами з мозковими півкулями, як це бувало зазвичай в таких випадках.
ЩОСЬ П'ЯТДЕСЯТ ТРЕТЄ. Народження уколошканого
– ...