Але я обіцяю повернутися як можно швидше… до тебе. Прошу тебе не плакати. Ну все ж добре. Він живий, здоровий, з хлопцями, поїхав боронити наш з тобою сон та бити ворогів.
НАДІЯ: Добре. Гаразд Ні. Мабуть я ще побуду тут трохи, заспокоюся. Не треба за руль в такому стані, зараз ще хвилин 10 посиджу та поїду. Ти їдь. Робота є робота, тут нічого вже не зробиш. Повертайся до мене скоріше.
ЧОЛОВІК: Гаразд, я поїхав.
(Чоловік підійшов до Надії поцілував її та міцно обняв, вона також обняла його і поцілувала у ніс. Чоловік вийшов з заправки. Надія сіла за стіл спиною до входу).
Телефон Надії раптом знову дзвенить. Вона здригається, швидко хапає його, її очі розширюються від хвилювання. На екрані – "подруга ЮЛЯ" Надія бере трубку, це також відезвонок. Продавчиня дивиться на Надю з надією.)
НАДІЯ: Ні,…. це подруга моя… з Германії, сумує за мною. (Надія включає виклик, дивиться в екран телефону)
ЮЛЯ: Подруга, привіт. Як справи?
НАДІЯ: Привіт, моя мила. Дуже важкий але світлий день. Вранці подзвонив син, сказав що буде проїжджати містом, я відпросилася з роботи, чекала його на заправці на виїзді, але в силу обставин в нього не було можливості заїхати.
ЮЛЯ: Подруга, ну не засмучуйся! Все буде добре! Він живий, здоровий.
НАДІЯ: Так, все вірно. Але мені так сильно хотілось його побачити, торкнутися до нього, відчути його запах, заглянути в його очі… я … ладно. В тебе як справи?
ЮЛЯ: Донька закінчує навчання, вже добре знає німецьку мову, можливо поїдемо кудись на вихідні.
(У цей момент, коли Надія розмовляє по телефону, до кафе тихо заходять ДЕКІЛЬКА ВІЙСЬКОВИХ. Один з них – МОЛОДИЙ ВІЙСЬКОВИЙ (Син Надії) – оглядає кафе поглядом, ніби когось шукає. Його очі зупиняються на Надії. Він бачить її, чує, як вона розмовляє по телефону и тихенько підходить, до столика матері. Він нахиляється, щоб побачити, з ким вона розмовляла, потім тихо, ніжно торкається її плеча. В цей момент Юля бачить його обличчя та починає радісно кричати, Надія повертає голову, бачить сина, вскакує з стільця телефон залишає на столі, підстрибує та міцно його обіймає, сльози радості течуть по її обличчю)
СИН НАДІЇ: Мамо…
НАДІЯ: Синочок! Синочок мій рідний! Аааааа!
(Вони міцно обіймаються трішки підстрибують. Це обійми, повні любові, болю, очікування і незмірної радості.Син Надії трішки підіймає її. Люди в кафе, які були свідками її чекання, починають аплодувати, дехто плаче від зворушення. Навіть Продавчиня витирає сльози)
СИН НАДІЇ: (Його голос трохи хрипкий, але сповнений тепла) Мамо! Командир дізнався, що ти тут чекаєш весь день… і дозволив заїхати на п'ять хвилин. Я так мріяв тебе побачити!
НАДІЯ: (Сміється і плаче одночасно) Я рада, синочку. Я так рада! Наші п'ять хвилин! Постав вже маму на підлогу!
(Вони сідають до столика. Син помічає пакети з гостинцями.)
СИН НАДІЇ: Ого! Та це ж бенкет! Мамо, скільки тут всього! А де ж батько? Він же був тут, коли я дзвонив.
НАДІЯ: Так, але буквально за декілька хвилин його визвали на роботу. Він і не хотів, але так вийшло. От він засмутиться.
СИН НАДІЇ: Дуже шкода, я так хотів його побачити. А що це за цікава коробка?
НАДІЯ: Це… (вказує на пакунок від волонтера) …це тобі від нашого волонтера Михайла. Він сказав, що ти знаєш, що це.
СИН НАДІЇ: (Бере пакунок, його обличчя стає серйозним) Знаю… Передай йому велике дякую. Він – справжній.
НАДІЯ: А ще передавали вітання від усіх наших — сусідка Лариса шапку для тебе зв'язала, каже, "щоб вухам тепло і серцю спокійно було".
СИН НАДІЇ: (посміхається) Я вже уявив — та шапка, мабуть, яскравіша за сигнальні ракети. У неї, завжди, кольори такі, що мене вороги ще за кілометр побачать.
НАДІЯ: Ні, там усе серйозно: синя, жовта і… рожевий помпон.
СИН НАДІЇ: О, рожевий — це щоб всі знали, що я модний боєць.
НАДІЯ: (сміється крізь сльози) Бублік кожного вечора сидить біля воріт, чекає іноді гавкає по ділу.
СИН НАДІЇ: Передай йому, щоб тримався — скоро прийду гладити до відпадку та чухати черевце.
НАДІЯ: Я вареників наліпила…
СИН НАДІЇ: З картоплею?
НАДІЯ: З картоплею, сиром і… трошки з полуницею.
СИН НАДІЇ: О, то це не просто бенкет. Це ж гастрономічна атака!
(Продавчиня приносить їм каву, синабони)
ПРОДАВЧИНЯ: Пригощайтеся, це дві горіхові кави, наші фірмові, та синабони за наш рахунок. (Швидко уходить назад за стійку)
Син та Надія беруть кофе. Вони замовкають и уважно дивяться друг на друга кілько секунд, Надія уважно дивиться на сина, проводить рукою по його правій брові на який невеликий шрам, син трішки киває та дивиться в її очі, потім проводить рукою по волоссю, де вже є сиві волоски, потім рукою трішки смикає бороду, подин раз глибоко вдихає та видихає, син Надії пожимає плечима та уважно дивиться в очі Надії)
НАДІЯ: Ну…. давай за нашу Перемогу! (Надія підіймає стакан з кофе)
СИН НАДІЇ:— За Перемогу! І за те, щоб ми самі творили свою долю, у своїй вільній землі.
НАДІЯ: За це! Бо зараз це найголовніше!
(Надія та її син випивають по трішки кави)
СИН НАДІЇ: Дуже смачна, і дуже гаряча.
НАДІЯ: Головне, що мрія збулася. Ми п'ємо каву разом. Це кава з надією. З молитвою. З вірою. І з правом на свободу — нашу, вистраждану, справжню. Обов'язково буде наша Перемога. Ми люди міцного українського роду — із таким корінням, із такою пам'яттю, що інакше просто не може бути.
СИН НАДІЇ: Це чиста правда!
(Вони допили каву мовчки. Бо кожен у цю мить думав про своє: про те, що пережив, кого втратив, кого чекає. Мовчання було щільним, але теплим).
НАДІЯ: (Тихо) Синочку, ми так хвилюємося за тебе.
СИН НАДІЇ: (Бере її руку, усміхається) Я теж за вас дуже хвилююся. Тут люди гинуть теж, майже кожної ночі такі обстріли…особливо жалко діточок…. (пауза) Мамо, все буде добре. Я повернуся. Ми переможемо. І ми зберемося и буде справжнє свято! Як ми любимо, зі смачними стравами, з друзями, з піснями, з танцями…навіть судів наших запросимо, не дарма ж Лариса шапки та шкарпетки мені в'язала…
НАДІЯ: (Її очі знову наповнюються сльозами) Так, синочку, обов'язково зберемося…я спеку твій улюблений медовий пляцок з черносливом.
СИН НАДІЇ: Тоді я точно повернуся вчасно, бо пропустити такий пляцок — гріх.
(Раптом чутно гучний гудок автомобіля ззовні. Син Надії здригається.)
СИН НАДІЇ: (Зітхає) Ну ось. Мій час. Дуже шкода що батько не побачив! Передай йому від мене великий привіт! (Він швидко встає. Міцно обіймає матір) Я вас дуже люблю. Бережіть себе.
НАДІЯ: (Обіймає його, тримаючи міцно) І ми тебе! Чекаємо!
(Син швидко бере свої речі, кидає погляд на Продавчиню, киває їй в знак подяки, і виходить з кафе. Надія виходить за ним. Чутно, як заводиться автомобіль, продавчиня та відвідувачі чують голос Надії)
ГОЛОС НАДІЇ: Синочки! Ви для нас усі — найдорожче! Ви наш вільний дух. Вас усіх люблять ваші родини — батьки, дружини, діти! Бережіть себе, нехай Господь і Божа Мати тримають над вами покров! Дякую... Дякую вам усім... (голос тремтить та зривається від сліз)
ГОЛОС СИНА НАДІЇ: Мамуся! Все буде добре! Я ж тобі обіцяю!
(Чутно як колона від'їжджає. Тиша.)
На заправці Продавчиня витирає сльози. Надія повільно повертається, підходить до свого столика, сідає. Її обличчя водночас виснажене, але й наповнене світлом. Вона бачила його. Це було справді п'ять хвилин. Вона бере склянку кави, яку щойно пив син, і несвідомо зігріває її в руках прижимаючи до грудей.
ФІНАЛ
(Надія сидить за столиком, тримаючи склянку кави. Вона дивиться у вікно на дорогу, що тепер знову здається порожньою. Звичайні будні тривають: Продавчиня прибирає, до кафе заходять нові відвідувачі. Але для Надії цей ранок змінив усе. Її обличчя спокійне, у її очах — сльози й світло. Вона п'є каву. У цій каві тепер смак зустрічі, смак любові, смак надії. Вона бачила його. Вона знає, що він живий. Це дає їй сили жити далі, чекати, любити.)
НАДІЯ: (Тихо, ніби звертаючись до порожнечі, але з глибокою вірою) Я чекаю, синочку. Скільки буде треба — день, рік, усе життя, якщо так призначено.
(Пауза, ледь усміхається крізь сльози)
Я берегтиму для тебе тепло в нашому домі. Твою улюблену чашку. Твою ковдру, що пахне сонцем. І річку… ту, де ми всі ловили рибу й сміялися, коли ти виловив саму велику рибу серед всіх…
(Дивиться кудись за вікно, голос стає ще м'якшим)
Кожен ранок я буду виходити на ґанок і дивитися на дорогу… А раптом сьогодні ти з'явишся з-за повороту.
Я чекаю тебе, синочку. І вірю — навіть якщо світ навколо зламається, наша зустріч усе полагодить.
(Надія робить ще один ковток кави. Вона сидить на своєму місці, дивиться у вікно.