Може, звідти ж?
"Я люблю Рабле", – казав герой роману "Жак фаталіст і його пан", написаного дотепним філософом Дені Дідро. Автор Терентопських хронік може повторити від себе ці слова.
Але повернемося до мемуарів Річарда Неголеного.)
"– Коли ми під'їжджали до вашого колгоспу, Уляно Карпівно, нас обігнав летючий дракон. Здається, він приземлився десь тут? – запитав я в голови колгоспу, коли ми оглядали молокозавод, де з молока єдинорогів виготовлялися сир, сметана, кефір, ряжанка, йогурт і таке інше.
– Це Щелепенко, наш колгоспний пастух, – відповіла голова Ганчірочка. – Я вас познайомлю.
– Дракон працює, як би це сказати, пастухом у колгоспі?! – здивувався разом зі мною герцог Харитон.
– Звичайно. А ви хіба не знали? Про це преса спочатку багато писала, як про сенсацію. Були статті й в "Королівській правді", і в "Календарі єдинорогознавця", і в "Долі з маком", і в "Побитті байдиків", і в "Мандрівнику-надомнику", і в "Свіжегнійопольскому стахановці", і в "Захопливому драконознавстві", і в "Буряківництві та гної", і в інших виданнях, – сказала симпатична й енергійна жінка, керівник колективного господарства. – Був час – отут кореспонденти так і шустали, заважали працювати. Невже ви про це не читали?
– Та я, знаєте, пресу, як би це сказати, не регулярно... – відповідав герцог. – То турніри, то, як би це сказати, подвиги, то інші лицарські справи...
– А я тільки "Вечірній Жорикбург" передплачую й "Лицарезнавство", – зізнався я.
– Це дуже зручно, коли пастухом працює дракон, – пояснювала голова колгоспу. – Раніше, бувало, відіб'ється єдиноріг від череди й пастухам доводиться годинами його шукати. А дракон відразу злетів у небо, оглянув зірким поглядом ландшафти, побачив відщепенця, спікірував, завис над ним і, ляскаючи крилами, швидко пригнав назад у череду, за лічені хвилини. У колишні часи, бувало, єдинорогокради підпоювали або зв'язували пастухів й уводили єдинорогів. А до дракона єдинорогокради й близько не підходять, бояться. Він у нас працівник строгий, уважний, принциповий, непідкупний; у такого дзуськи єдинорога уведеш... От тільки останнім часом він смутний і дратівливий. Через те, що яйце украли. Про це в пресі... Втім, ви пресу не...
– От ми саме й займаємося, як би це сказати, пошуками цього яйця, – перебив її герцог...
Так, за п'ять хвилин ми зустрілися біля колгоспної контори з тим драконом Щелепенком. Щелепи в нього значні, зубасті. Вигляд у крилатого ящера дійсно був похмурий. Коли голова Ганчірочка відрекомендувала нас йому, дракон байдужо хитнув дзьобастою пикою й буркнув: "Ага".
– Вони шукають твого малюка, – додала Уляна Карпівна.
– Але поки не знайшли, – здогадався невеселий дракон.
– На жаль, поки – ні, – підтвердив герцог Харитон, розгортаючи папір, на якому був зображений організатор викрадення. – Ви, випадково, не зустрічали цю, як би це сказати, людину? Не знаєте, де він...
– Якби цей мерзотник мені попався, якби я знав, де він перебуває, я б його, заразу таку... Загалом, ваша допомога тоді б не знадобилася, – прогарчало шорстке чудовисько, злісно зиркнувши на портрета.
– А, ви вже бачили цей малюнок, – припустив я.
– Цю картинку намалював мій шурин. У мене теж є копія, – сказав Щелепенко..."
(На додаток до всього, що сказала про Щелепенка голова колгоспу "Під прапором арістотелізму", Автор Терентопського так званого епосу повідомляє у дужках, що зарплату крилатий пастух отримував у колгоспі не стільки грішми, скільки молоком та м'ясом єдинорогів.
Ці джерела м'яса доставляються з колгоспу в міста у живому вигляді, за допомогою вантажівок-скотовозів. У містах же є заклади, де відбуваються перетворення. Причому (в це важко повірити) ці перетворення стаються без застосування магії! Перетворення живих істот на продукти харчування чи сировину для продуктів. Мова про бійні й м'ясокомбінати.
Але й у самому колгоспі була бійня, аби забезпечувати й колгоспників цією смакотою. І таке м'ясо їли не тільки Щелепенко з його дружиною Агнесою, але й інші дракони, яких вони пригощали, зокрема й Інокентій Карлович.
Пам'ятаєш, безцінний читачу, у третьому розділі цих хронік було таке речення: "За пару годин, коли Інокентій Карлович, пообідавши маринованими жабами й паштетом із печінки єдинорога, вийшов із печери з мольбертом і фарбами, до нього наближався вершник із білим комаром на щиті"? Тепер ти знаєш, хто Інокентієві Карловичу дав єдинорожачу печінку, із якої він виготовив той паштет. А жаб Інокентій Карлович сам ловив.)
"Тим часом на майдані неподалік від колгоспної контори вже були накриті столи, що ломилися, як висловлюються письменники, від усяких смаколиків, виготовлених із м'яса й молока єдинорогів, а також із овочів, фруктів, круп і зелені, вирощених на присадибних ділянках у селах Комахолупах, Цуценському й Кубічних Буряках. Крім наїдів, були й напої, у тому числі, звичайно, і алкогольні, теж, переважно, місцевого виготовлення.
Загалом, ми з герцогом Харитоном, відклавши збрую й зброю, щоби вони нас не сковували, і колгоспники (включно із драконом) на чолі із чарівною Уляною Ганчірочкою, по черзі виголошуючи тости, почали випивати й закушувати.
Крім тостів за наше з герцогом здоров'я та взагалі на честь терентопського лицарства, були й на тему єдинорогарства. Ну там "за підвищення надоїв", "за збільшення поголів'я", "за м'ясистість", "за соковитість пасовищ" тощо. Один скотар навіть запропонував випити за збільшення кількості єдинорожачого гною, бо ця речовина, як всім відомо, є добрими добривами, але на нього зашикали, мовляв, тема гною не для застілля, вразливу людину від одного цього слова при поглинанні їжі може знудити.
Без відриву від бенкету відбувався концерт колгоспної самодіяльності.
Пам'ятаю, якась колгоспниця, зі значними грудьми, читала напам'ять із виразом вірші сучасного терентопського поета Франческо Губанедурського. Чотири рядки навіть відклалися в моїй пам'яті:
Твій вигляд очі пестить, істина така.
Твій вигляд очі пестить, сумнівів немає.
От так і курка пестить хробака,
Коли сокирой дзьоба розтинає.
Хтось пухнатовусий, акомпануючи собі на бандурі, співав "Думу про лицаря Явтуха Мисочку".
Чотири скотарі чимдуж станцювали запальний гопак. Але це був найдивніший гопак з усіх, що я бачив. Адже виконувався він не під мелодію справжнього гопака, а під звуки "Танцю маленьких лебедів" Петра Чайковського. Бо акомпанувало танцеві місцеве радіо, а по ньому в ті хвилини транслювали саме музику балету "Лебедине озеро", тож вибирати не доводилось. На безриб'я й рак риба, а на безгопаччя й танок лебеденят гопак.
Зоотехнік Каленик Ганчірочка зіграв інструментальну сюїту для цебер, горщиків, бочки й інших ударних інструментів, що той музичний твір склав особисто.
Невеликий колгоспний хор виконував колгоспно-єдинорогарські частівки, кантату "Арістотель і тепер живіше за усіх живих" (музика й слова завідувача клубу в Кубічних Буряках – Ничипора Великецабе), "Баладу про доблесного лицаря Адама, злого дракона та гарну даму" й інших пісень...
Мабуть, читач пам'ятає, що й ми з герцогом Харитоном дорогою до колгоспу співали дуетом цю баладу. Але, сказати по правді, вокалісти з нас ніякі, тож спів наш був поганий. Ну, напевно, якби в нас були слухачі, то вони не померли б, як дракон і лицар Адам від співу Єви у тій баладі, але витримати наші горлання без затуляння вух долонями їм, мабуть, було б важко. Це я кажу для того, аби читач побачив, що автор цих мемуарів є людиною справедливою і самокритичною. А от колгоспні хористи, хоч теж напевно не мали музичної освіти й були аматорами, співали набагато краще, тож ми слухали їх із задоволенням.
Під кінець цього гастрономічно-естрадного заходу, коли була вжита достатня кількість алкоголю, навіть голова колгоспу Уляна Ганчірочка не стрималася й теж продемонструвала номер художньої самодіяльності: станцювала жагучий стриптиз, який дуже сподобався всім мужчинам, за винятком зоотехніка Каленика Ганчірочки, який був чоловіком голови й поривався її зупинити, так що двом скотарям довелося його схопити за руки й тримати, щоби не нашкодив мистецтву...
Коротше кажучи, той вечір в єдинорогарському колгоспі пройшов дуже славно, якщо не рахувати дрібного інциденту із драконом.
Інцидент стався посередині банкету з вини бананової наливки.
Після випитих п'яти склянок комахолупинського самогону герцог Харитон раптом потягся до пляшки з банановою наливкою. Я намагався його відговорити від пиття цього напою, переконував, що змішування самогону з бананівкою може дати непередбачений ефект, нагадував про аналогічний випадок із колегою Аркадієм... Але герцог був уже настільки, так би мовити, веселим, що не слухав моїх аргументів, а хлюпнув у склянку цю бананівку й із ентузіазмом висмоктав...
І саме тоді хор заспівав баладу про лицаря Адама й злого дракона...
Коли ж хор замовк, колега Харитон, незважаючи на присутність за столом дракона-пастуха, під впливом запаморочливої самогонобананової суміші й героїчної балади, зненацька загорлав нетверезою пелькою іншу пісню:
Дайте-но дракона в руки,
Я йому влаштую муки:
Вирву хвіст, поб'ю всю пику,
Крилам біль завдам великий.
Я драконів не люблю,
Всіх сміливо погублю.
Не люблю драконів морди,
Знищу всіх драконів гордо!
Цю пісеньку ще в сімнадцятім столітті склав лицар Євлампій Крутозадий. Мова в ній, звичайно, про нерозмовляючих драконів, страшних, злісних, небезпечних, диких, а не про нинішніх розмовляючих. Однак ця давня пісня обурила розмовляючого дракона Щелепенка, і шорстке чудовисько, у якого від обурення аж крила сторчма встали, клацаючи страшним дзьобом і ворушачи пазурами, заревло:
– Знищиш усіх драконів?!!
– Це всього лише пісня, – взялася його заспокоювати голова колгоспу.