Крім того, він був лікарем, математиком, фізиком, юристом, дипломатом і філософом.
А українець, якого кликали Юрієм Францем Кульчицьким, крім вищезгаданого напою винайшов і прикуску до нього – рогалики, тобто випічку у формі півмісяця, що ті штуки французи, додавши у них начинки, назвали круасанами (що в перекладі з французької і означає "півмісяць"). А також заснував першу у Відні й одну з перших у Європі каварню (за назвою "Під Синьою Пляшкою"), через що придбав репутацію людини, завдяки котрій пиття кави стало серед європейців модним заняттям.
Австрійці оголосили його своїм національним героєм і встановили йому пам'ятник у Відні. Втім, можливо не стільки у зв'язку з його кулінарними досягненнями, скільки із приводу порятунку ним австрійської столиці від турецької окупації. Йому, завдяки хорошому знанню турецької мови й турецьких звичаїв, удалося із обложеного турками Відня просочитися крізь турецьку армію й викликати на підмогу армію польсько-австро-німецьку, яка турок там розгромила. Інших сміливців, котрі намагалися зробити те ж саме, турки вбили, а українцеві пощастилося переконати турків, що він свій, теж турок, здійснити подвиг і залишитися живим. У якості нагороди за сміливість і спритність вибрав відбитий у турків трофей – лантухи із зернами кави (що й дозволило йому заснувати кавовий бізнес). А винайдені ним рогалики нагадували про перемогу над мусульманами, адже символом ісламу є саме півмісяць.
– Якого хріну! – скрикує обурено раптом Права півкуля авторського мозку.
– Ніякого хріну, – відповідає Автор. – Ніякого хріну ані в рогалики, ані в каву по-віденськи Кульчицький не додавав; та й Коперник робив бутерброди без хріну.
– Ні, якого хріну ти про це розповідаєш?! Це, по-твоєму, "повернемося до Жорика Дев'ятого та його родини"?! Яке відношення до терентопського короля мають ці просторікування про Кульчицького й Коперника?
– Відношення от яке: ранком двадцять першого вересня тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятого року Жорик Дев'ятий, Зінька Одинадцята, Зінуля й Зіночка поснідали. Як, втім, вони це робили ранком кожного дня. Отож, під час сніданку обидві принцеси пили саме винахід українця Юрія Франца Кульчицького і їли винахід саме поляка Миколая Коперника. Що й стало для мене приводом повідомити читача про причетність цих двох чудових чоловіків до цих усім добре відомих продуктів харчування. Може, читач цього раніше не знав, а тепер знає. Бо я прагну, щоб моя писанина не тільки розважала читача, але й розширювала його світогляд, насичувала новими знаннями. Тому я й суну час від часу в неї цікаві й забавні, але не всім відомі факти з історії й культури як Харкова і України, так і взагалі людства. Надихнув мене на це геніальний Франсуа Рабле, який так само свою веселу епопею "Ґарґантюа та Пантаґрюель", крім сміховинних пригод потішних героїв, нафарширував і масою пізнавальних інформацій, що розширюють читачеві світогляд та свідомість.
Але перед сніданком Жорик Дев'ятий, розставшись із агентом Іван-чаєм і чарівником Цвяхом, вийшов зі свого кабінету й зустрів Зіньку Одинадцяту, розповів їй про те, як маг закодував пам'ять дочки. Дружина у відповідь показала Зіночкину куртку, яку вона почистила, пришила новий коричневий ґудзик замість відірваного Бандюгою, знищивши тим самим сліди вечірнього нападу. Курточку повісили в доччину шафу, і тільки після цього розбудили принцесу. Вона, солодко потягнувшись, глянула на годинник і ошелешено підхопилася:
– Ой, я ж до університету спізнююся! Чому будильник не дзвонив? Я ж заводила!
Звичайно ж, у суєті вчорашнього драматичного вечора будильник ніхто не заводив, але завдяки впливу Цвяха принцеса пам'ятала, що заводила. Жорик Дев'ятий і Зінька Одинадцята залишилися задоволені роботою мага.
А потім відбувся згаданий сніданок з кавою по-віденськи й класичними булочно-масляними бутербродами. Після якого Зіночка та Зінуля, дві студентки, поспішно умчалися на заняття.
Автор же, перш, ніж перейти до наступних подій, прагне тебе, безцінний читачу, хоча б поверхово познайомити з домочадцями сімнадцятого терентопського короля.
Жорик і Зінька познайомилися 1967-го року, у Жорикбурзькому університеті. Він тоді був не королем Жориком Дев'ятим, а принцом Георгієм. Вони були студентами першого курсу, він – біологічного, а вона – історичного факультетів. Знайомство відбулося на їхньому першому студентському балі в університетському клубі. Стали зустрічатися. Він познайомив її зі своїми батьками – Жориком Восьмим і Зінькою Десятою, вона його – зі своїми – Сидором і Єфросинією Козолупами. Єфросинія Козолуп обіймала посаду домогосподарки, а Сидір Козолуп працював жебраком.
– Жебраком?!! Тесть Жорика Дев'ятого був жебраком?!! – не вірить своїм вухам Ліва півкуля (тобто, усередині черепа в мозкової півкулі, звичайно, немає своїх особистих окремих вух, так що це висловлення слід уважати умовним).
– Король був зятем жебрака?!! – вигукує і Права.
Автор пояснює:
– У Терентопському королівстві будь-яка робота була в пошані, якщо вона робилася професійно, без браку. Високопрофесійний жебрак міг користуватися більшою повагою, ніж, наприклад, низькопрофесійний дантист. За освітою Сидір Козолуп був архітектором-замкобудівником. Він закінчив замкобудівельний інститут, спроектував Шриньзякобубудецький замок у Свистоніздринській області (там тепер жив герцог Абрам – лицар Напівкруглого Столу). Але потім зрозумів, що його професійне й життєве покликання не в цьому. Його тягло до професії жебрака. Він пройшов навчання на дворічних курсах з професійного жебрацтва, глибоко простудіював монографії, написані маститими терентопськими жебраками, корифеями цієї справи: "Самовчитель починаючого жебрака", "Технологія ниття", "Класифікація бруду", "Міміка й жести жебраків в епоху бароко", "Жебрацтво канонічне й апокрифічне", "Ілюстрована енциклопедія жебрацтва", "Моделювання злидарського лахміття", "Психологічні вправи для жебраків", "Маніпуляції долонею. Посібник для жебраків", "Програмування жебраком жалості й бридливості у свідомості клієнтів", "Слина і шмарклі як психологічний фактор у роботі жебрака" і інші корисні для цієї справи праці.
Завдяки такому серйозному ставленню до обраного діла, Сидір Козолуп швидко досяг високого професіоналізму й зробився у цій спеціальності віртуозом.
У Терентопії слово "жебрак" не є синонімом слова "злидар". Звичайно, якщо ти ставишся до своєї роботи халатно, трудишся абияк, не намагаєшся підвищувати професійний рівень, то на великі доходи не розраховуй. Але якщо ти добрий фахівець, працюєш талановито й на совість, то, будучи за фахом жебраком, можеш жити багато. Терентопці, в основному, люди щедрі й талановитим жебракам вони подають рясно. Тому в Козолупів була триповерхова вілла з басейном, розкішний лімузин (гібрид "Чайки" з "Волгою") та інші блага.
Крім практики, багатий жебрак Сидір Козолуп займався й теорією: писав книги з мистецтва жебрацтва. А крім того, викладав технології жебрацтва в одному з інститутів, і мав за це звання професора.
Одним словом, батько обраниці принца був людиною забезпеченою і шановною. Коли дочка вийшла заміж за королівського сина, жебрак Сидір допомагав молодятам грішми.
Про Зіньку Одинадцяту ти вже дещо знаєш, безцінний читачу. Наприклад, що вона ставилася до Королівського зоопарку з меншим ентузіазмом, ніж чоловік. Іноді дорікала чоловікові за те, що той багато часу й душевного тепла віддає своєму зоологічному хобі й тому недодає їхній родині. Але ці докори не приймали форми скандалів і, тим більше, бійок.
От як описує королівське життя Даниїл Хармс у своєму тексті "Казка":
"... А король подумав, що королева б'ється, і вдарив її склянкою по голові. Тут королева розсердилася й ударила короля тарілкою. А король ударив королеву мискою. А королева вдарила короля стільцем. А король підхопився й ударив королеву столом. А королева повалила на короля буфет. Але король виліз з-під буфета й пустив у королеву короною. Тоді королева схопила короля за волосся й викинула його у віконце..."
І так далі. А в тексті того ж Хармса "Новий талановитий письменник" читаємо отаке:
"У стародавньому замку жив принц, страшний п'яниця. А дружина цього принца, навпаки, не пила навіть чаю, тільки воду й молоко пила. А чоловік її пив горілку й вино, а молока не пив. Та
й дружина його, власне кажучи, теж горілку пила, але приховувала це. А чоловік був безстидник і не приховував. "Не п'ю молока, а горілку п'ю!" – говорив він завжди. А дружина тихенько, з-під фартуха, виймала баночку й хлоп, виходить, випивала. Чоловік її, принц, каже: "Ти б і мені дала". А дружина, принцеса, говорить: "Ні, самій мало. Хю!" – "Ах ти, – каже принц, – ледя!" І із цими словами гуп дружину об підлогу! Дружина собі всю пику розбила, лежить на підлозі й плаче. А принц у мантію загорнувся й пішов до себе на вежу. Там у нього клітки стояли. Він, бач, там курей розводив. От прийшов принц на вежу, а там кури кричать, їжі вимагають. Одна курка навіть іржати почала. "Ну ти, – каже їй принц, – шантоклер! Мовчи, поки по зубах не дісталося!" Курка слів не розуміє й продовжує іржати. Отже, виходить, що курка на вежі шумить, принц, виходить, матірно лається, а дружина внизу, на підлозі лежить – одним словом, справжній содом".
А в "Звичайному чуді" Євгенія Шварца описано так:
"Знаєте, мабуть, що таке королівський палац...
Отож і є! За стіною люди давлять один одного, ріжуть рідних братів, сестер душать... Словом, іде повсякденне буденне життя".
Ну так, і в роді терентопських монархів був ганебний інцидент, коли король Жорик Четвертий ледве був не загинув від сокири свого кузена Олександра Мирополковича; що тому лиходійству завадила здійснитися звичайна муха, названа згодом бджолою. Але, по-перше, коли це було? – аж сторіччя тому; а по-друге, навіть в епоху Жорика Четвертого це було аномалією, котра ні в які ворота не лізе, а не типовим випадком. А в часи Жорика Дев'ятого описані вище неподобства в королівському сімействі навіть уявити неможливо. Родина Дев'ятого була інтелігентна, порядна; відносини в ній були цілком прекрасними.