Тому саме в Задвірполі був єдиний у королівстві клуб аеронавтів...
Задвірпольский аеронавт Тимур Хмаринка сказав русалці Прісі, що хоч Парамон Полігаменко жив не в Задвірполі, а в селі Смачні Шкарпетки, він відомий задвірпольским повітроплавцям як ветеран цієї справи. На жаль, – засмутив Прісю Т. Хмаринка, – в 1990-ому році Парамон Полігаменко вмер на вісімдесят шостому році життя...
Як читач, звичайно ж, второпав, русалка Леся побачила білий аеростат не в перший раз. А в другий. Уперше вона уздріла його три роки тому, ще будучи чотирнадцятилітньою дівчинкою. Її так захопив героїзм чоловіка в кошику, який здалеку видався не більшим за мураху, що вона заочно в нього закохалася й стала мріяти про зустріч із ним.
День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, рік за роком вона дивилася в небо в надії знову вгледіти білу кулю сміливця...
Який щасливий збіг, що в момент, коли вона врешті удруге побачила той аеростат, поруч виявився чарівник, котрий за допомогою магії зумів його приземлити!
А тепер, читачу, нарешті повернувшись до фрагмента поеми Франческо Губанедурського, ми, говорить Автор, довідаємося, ким виявилася людина в кошику.)
""Ви – жінка?!" – закричала Леся-русалка, взрівши-от ознак
Того, хто прилетів в корзині. Відповіла людина: " Так,
Я жінка. Добре розумію, чому так здивувала вас:
Бо спершу жіночок не було повітроплавців певний час,
Лиш феї небо борознили на мітлах, швабрах, кочергах...
А на повітряних-от кулях мужчини були в небесах;
Пасивних дам-от пасажирок я не рахую. Я одна
Аеронавтка лиш в країні". Блищала снігом сивина
У зачісці аеронавтки: солідні мала вже літа,
Та шустрою була та дама. " Мій чоловік раніш літав, –
Вона продовжила, – та шкода: він умер років п'ять тому;
Я замінить його рішила, віддать борг пам'яті йому,
Щоби улюблена ним куля як і раніш злітала вверх
І за життя як Парамона літала біла, наче стерх.
І от п'ять років я літаю на честь подружжя-от свого".
Спитала Леся: "Парамоном, сказали ви, зовуть його?
А де жили ви? Не в селі Смачні Шкарпетки?" – "Так. І там
Він і похован". – "Полігаменко його фамілья?" – "Бачу, вам
Мій муж відомий". – "Так, від баби. Бо він же мені рідний дід!
Одного разу із корзини він випав в річку. Сорок літ
Тому це сталось. Утопився б, та бабця падшого спасла.
Він з ней пів місяця проживши, до вас вернув, та понесла
Русалка від нього дитину – дівчатко – мати це моя". –
" Збрехав: у велета в полоні в той час страждав два тижні я!
Ах він пустун! Ну добре, що вже, то справи давні; я сама
Йому ту зраду вибачаю, тим більш – в живих уже нема""...
(Дійсно, повітроплавець, у якого три роки була закохана русалка Леся, виявився Улитою Імярековою-Полігаменко – удовою діда Лесі!
Улита Імярекова була четвертою дружиною Парамона Полігаменка, до неї він встигнув три рази побувати в шлюбі. Одружилися Парамон з Улитою в 1955 році, за півроку до того, як цей аеронавт шубовснув у річку (слава Богу, що аеростат у той момент пролітав над Рідиною, інакше б Парамон убився б на смерть або серйозно покалічився). Улиті тоді було двадцять років, а Парамону сорок шість. При такій чималій різниці у віці вони дуже кохали одне одного й прожили разом тридцять п'ять років, до самої його кончини, незважаючи на те, що Улита, як з'ясувалося, не могла родити дітей. Бездітність Улити не означає, що русалка Пріся була єдиною дитиною Парамона Полігаменка; у нього було ще четверо нащадків від трьох попередніх дружин.
Село Смачні Шкарпетки, де все життя прожили Парамон із Улитою, лежить приблизно посередині між містом Свистоніздринськом і містом Яєчнею-Ясною.)
"Спитали лицарі ту даму, що протягла у небі путь:
Не знає про яйце дракона і шахрая чого-небудь?
Вона, на жаль, того не знала. Русалка же була тужна:
Бо ж мріяння її розбились й чекала марно-от вона.
І Леся чесно в тім зізналась вдові літаючій. Вдова
Надію німфі повернула: "Повітроплавця цілих два
Прекрасних, холостих, нестарих мені знайомі. Я б взялась
Вас, Лесю, з ними познайомить; прекрасно розумію вас,
Сама колись бо закохалася в аеронавта до кінця –
В покійного вже чоловіка, а вашой матері отця.
Ті двоє – хлопці те що треба; про вас повідаю я їм,
І прилетять сюди, і, може, любов знайдете ви з одним
Із них". – "Ура!" – сказала Леся, торкнувши видру по вусах.
– А можна чи на кулі вашій проїхатись по небесах?" –
"Звичайно! Лізьте у корзину, і я вас, Лесю, прокочу
На кулі діда Парамона". Русалка крикнула: "Лечу!"
І, відпустивши видру Муську, у кошик влізла, а вдова
Пальник ізнову запалила, той спалахнув, немов дрова,
Наповнив кулю теплим газом, і легким став аеростат.
Русалочка трьом чоловікам устигла ручкой помотать
І крикнуть: "Лицарі та магу, спасибі вам!" Балон злетів
Неспішно у блакитне небо: як крейда, цукор, сніг білів.
А лицар Юрій Капітальний, і Цвях-чудесник, і Абрам,
Кінцівками почеберявши тим двом злетілим вверх жінкам,
Свій шлях продовжили: герої на зюйд, на конях через луг;
На північ, крутячи педалі, маг пухлий – парадоксів друг"...
(Так, розлучившись з піднесеними на небо вдовою-аеронавткою і юною русалкою, і з чудотворцем-велосипедистом, герцог Абрам і Юрій Капітальний продовжили переміщення до спортбази аквалангістів "Мумутілус" верхи на Саулі і Фрідріху, причому герцог знову розтягнув свою улюблену гармошку і продовжив співати частівки, які колекціонував, а деякі сам склав. А Гліб Любомирович Цвях поїхав у протилежному напрямку до витоків Рідини.
За кілька днів вгодований ясновидець зустріне добрих знайомих: Лицаря Пивної Кружки та Річарда Левове Копито, які їхатимуть зі столиці на захід. І в результаті цієї зустрічі маг зробить відкриття у терентопській історії.
Але про те, чому Мгобокбекбе Гальба та Річард Лойковицький опинилися в тій місцевості, у "чужому" секторі пошуку, і про те, як Цвях зробив історичні відкриття, ми дізнаємось пізніше...
– До речі, щодо Мгобокбекбе та Річарда! – загомоніла Ліва півкуля авторського мозку. – Повідомивши, що лицар Мгоцько отримав телеграму Ісака Гільденштерна про зникнення Естер, ти, громадянине Авторе, абсолютно забув про цих персонажів і базікаєш про персонажів другорядних, як я вважаю, а бідний читач протягом твого базікання змушений мучитися від тортур цікавості!
– Справді! – підхоплює півкуля Права. – Як на мене, вже давно настав час повернутися до Мгоцька та Естер і з'ясувати, що трапилося з донькою корчмаря, і що у зв'язку з цим утнув колишній кухоль-мовець!
– І зовсім я про них не забув! – заперечує Автор. – Я запланував повернутися до цих персонажів після того, як розповім читачеві шість епізодів із мандрівок дванадцяти лицарів Напівкруглого Столу. Чотири епізоди виклав, залишилося ще два. Нехай читач потерпить ще два розділи, а потім дізнається, що змусило корчмаря послати таку телеграму, і що з тими персонажами сталося після.
Що ж до Юрія Персівальйовича Ковалинського і Абрама Лазаревича Глімпельштейна – такі повні імена лицаря Юрія Капітального і герцога Абрама, – то вони, побувавши на базі аквалангістів і запитавши єдиного її мешканця – сторожа, який про яйце дракона і про яєчного шахрая нічого не знав, продовжили мандри у десятому секторі, що дістався їм для пошуків...)
ЩОСЬ ТРИНАДЦЯТЕ. Марновірство
– Аґону донь уссіс ву денаґез альгару, ну день фару заміст вус марістон ульбру, фускез ву броль, там бредаґез мупретон ден ґуль густ, даґездаґез ну крупісфост бардуннофліст ну ґру.
Франсуа Рабле, "Ґарґантюа та Пантаґрюель".
– Трока мовоузус, карґо, карґо, карґо.
– Карґо, карґо, карґо, вільянда пар корбо, карґо...
– Боскос тромульдо боскос.
Вільям Шекспір, "Кінець діло хвалить".
Птр.. р.. інґ – твінґ – твенґ – прут – трут… Трут – прут… – тр. а. е. і. о. у – твенґ… – трут… прут… – Тілі-тілі, тілі-тілі, тілі-тілі… – Далі-тілі, делі-тілі, – ділі-тілі, – далі-пілі, – дулі-пілі – прут-трут – кріш-креш-краш. – Тілі-тілі, тілі-тілі, тілі-тілі – гам – там – трам… – трут-прут – прут-трут.
Лоренс Стерн, "Трістрам Шенді".
– Кра кра тріф траф сґнієфлет
Канатаута ріоґна.
Карло Ґоцці, "Король-олень".
– Тара, бара, мара, деларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар'яж,
Йок пшик, йок пшик.
Грицько Основ'яненко, "Сватання на Гончарівці".
– кумара!
Ніх, ніх заполам бада,
Ешохомо лаваса шиббада,
кумара!
Олександр Вельтман, "Серце й думка".
дзін аха дзін аха бобобо Туао оахііі хіі хіі хєбум ієха ієхо
Трістан Тцара, "Перша небесна пригода пана Антипірина".
ре мікі мікі мікі
шанґ танґ
лілє люліт лілят лінґ
оелят
Ґео Шкурупій, "Ляля".
– Гм! Гм! Гм! Макекембе-ла-моту-ма-моту-ма!
Майк Йогансен, "Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших".
– Руа рєо кіо лау коні фіу пєу боу. Мис. Мис. Мис.
Даниїл Хармс, "Помста".
"Варза ґракка, Марлаґраме, о террарма вава марваґріста демоґорґон!"… "Варза ґракка, Мальґріме!... О терра марвіна ґрудумагістерра Білзебуб!"
Джон Б. Прістлі, "31 червня".
Будь-який день будь-якого року.
Існує марновірство, мовляв, число 13 спричинює неприємності та невдачі. Автор Терентопських хронік, то пак твій, безцінний читачу, покірний слуга не бажає, зрозуміло, писати невдалих розділів, тому, піддавшись марновірству, тринадцятий, не встигнувши як слід і розпочати, про всяк випадок одразу закінчує, щоб швидше перейти до чотирнадцятого. Тож цей розділ, тобто щось тринадцяте, можна вважати не тільки найкоротшим у цьому, так би мовити, епосі, але й доволі беззмістовним. Тому в якості епіграфів до нього й підібрані беззмістовні ж (незрозумілі) цитати із творів класиків.
Автор знову назвав себе "покірним слугою" читача.