Учень чарівника запросив і лицарів у крісла напроти ноги, куди вони й опустилися, попередньо відстебнувши для зручності доспіхи й відклавши мечі, списи у футлярах і щити.
– Отже, панове лицарі, ви, мабуть, хочете почути пояснення цього чуда, – вимовив учень мага, кивнувши на завмерлу зігнуту ногу в смугастій холоші й коричневому черевику.
– Так, цікаво, – сказав граф.
І Касян повідав наступне:
Його вчитель Корнелій Костянтинович, мовляв, ще з початку вісімдесятих років займався питанням переміщення в інші виміри за допомогою магії. У ті виміри, де перебуває Великий Світ, можна переміститися, пройшовши крізь Державні Двері. А от дверей для переміщення в інші паралельні простори в Терентопії не виявлено. І вчитель вирішив знайти спосіб потрапляти туди за допомогою чарівництва. Прадавні кудесники начебто вміли таке робити, але той незапам'ятний секрет уже загублений. І вчитель намірився відродити те втрачене вміння.
Просіявши, так би мовити, крізь свій розум масу чарівної інформації, він по крупицях відібрав те, що могло допомогти в вирішенні поставленого завдання. Але цього було замало, і бракуючих знань Корнелій Костянтинович діставався методом проб і помилок.
У дев'яносто другому році Касян став його учнем і без відриву від навчання допомагав у дослідах. Наприкінці того року чарівник закінчив розрахунки магічного переміщення в одне з паралельних просторів, і вчитель із учнем успішно перемістили туди піддослідних тварин: білих мишей і морських свинок.
А на початку дев'яносто третього року вчитель вирішив сам побувати в тому світі. Випивши чарівне зілля й прочитавши магічне заклинання, він перемістився з рідних вимірів у інші.
Переміститися перемістився, але не повністю. Його ліва нога застрягла, якщо так можна сказати, у рідному просторі. І з тих пір Корнелій Костянтинович живе одночасно у двох просторах: його ліва нога – у цьому, терентопському, а все решта – у тому, іншому, паралельному. Його наче заклинило через це застрягання, так що він вже не може, принаймні поки що, повністю вивалитися в жоден із цих світів. У тому світі вчитель, мовляв, виглядає одноногим інвалідом, тому він там одержує не тільки зарплату за магічну роботу, але й пенсію за інвалідністю.
– Живе у двох просторах одночасно? – перепитав Леонід Кучерявоногий. – Пам'ятаю, читав, що в міфології ірландських кельтів є персонажі, які жили одночасно у двох просторах – однооко-одновухо-одноруко-одноногі демони – фомори. Однооко-одновухо-одноруко-одноногими ці фомори виглядали саме тому, що люди кожного з просторів бачили лише половину фомора.
– У слов'янській міфології теж є половинчасті, однооко-одновухо-одноруко-одноногі персонажі, – пригадав і Федір шкільні уроки з європейських міфологій, – вони називаються половайниками.
– Такі половинчасті, однооко-одновухо-одноруко-одноногі демони є в різних міфологіях, – додав учень чарівника. – У народів Близького Сходу, наприклад, такі називаються наснасами, або неснасами, або ниснами. От і мій учитель опинився відразу у двох просторах, як ті міфологічні фомори, – продовжував Касян Трєзвопьянов, – тільки його організм розподілився між двома просторами не настільки симетрично.
– Раз голова Корнелія Костянтиновича живе в інших вимірах, виходить, поговорити ми з ним не зможемо, нога ж не вміє розмовляти, – уголос подумав лицар Федір.
– А оскільки він у тому паралельному світі живе вже третій рік, якщо не рахувати лівої ноги, то про викрадення, що сталося в нашому світі всього місяць тому, знати не може. Так що навіть якщо б його нога і могла говорити, нічого нового щодо цього питання він нам не зміг би повідомити, – зробив висновок граф Леонід, із хрускотом розминаючи пальці рук.
– А я йому зараз повідомлю про це викрадення, і подивимося, що він на це відповість, – сказав учень чарівника.
– Повідомите? Відповість? Хіба ви можете розмовляти з людиною, що живе у паралельному світі? – здивувався Кучерявоногий.
– Можу. Справа в тому, що ця нога залишається частиною тіла вчителя, і хоча всі інші частини його тіла живуть в інших вимірах, учитель як і раніше відчуває цю свою кінцівку. Якщо я, наприклад, полоскочу стопу цієї ноги, то Корнелій Костянтинович в інших вимірах засміється від лоскоту, а якщо я вщипну цю ногу, то Корнелій Костянтинович в інших вимірах ойкне від болю. А якщо те побачать люди тих вимірів, то, мабуть, здивуються, що одноногий інвалід сміється й ойкає без видимої причини. Завдяки такому збереженню чутливості я можу за допомогою дотику до ноги передавати вчителеві інформацію. Я використовую для цього азбуку Морзе: короткий дотик означає крапку, довгий – тире. Таким чином, ця нога є як би телеграфом, за допомогою якого можна посилати інформацію в інші виміри. А Корнелій Костянтинович наловчився писати своєю лівою ногою; я йому вкладаю ручку між пальців, підкладаю папір, і він викладає все що хоче в письмовій формі. Так ми й спілкуємося. Корнелій Костянтинович таким чином не тільки повідомляє про життя в паралельному просторі, але й продовжує мене вчити магічним премудростям. Правда, тільки-но, під час прогулянки, трапилось невелике непорозуміння: я дотиком до його коліна дав йому сигнал зупинитися, бо мені приспічило справити малу нужду, а Корнелій Костянтинович, мабуть, не відчув дотику й продовжив рух; а коли я, подзюривши, побачив, що нога зникла, дуже злякався й кинувся шукати. Бо я ж під час прогулянок доглядаю, щоби нога вчителя не напоролася на будь-яку перешкоду, щоби її не вкусила змія чи звір, не подзьобали хижі птахи... Але, слава Богу, усе обійшлося, як ви бачили. Коли Корнелій Костянтинович здійснює прогулянки в тих вимірах, за допомогою милиць, його ліва нога, відповідно, здійснює прогулянки в наших вимірах; не може ж одна нога залишатися нерухливою під час прогулянок усього організму, якщо ця нога не ампутована. Після прогулянки ми із учителем зазвичай спілкуємося, і зараз я повідомлю його про вас і про викрадення драконячого яйця.
Касян Трєзвопьянов роззув ногу вчителя: зняв черевик і шкарпетку; а потім заходився доторкатися пальцями своєї руки до пальців його ноги, як друкарка доторкається до клавіш друкарської машинки. Після того як він припинив топтати пальцями руки ногу Корнелія Костянтиновича, нога поворухнула великим пальцем.
– Це вчитель прохає ручку й папір, – пояснив учень чарівника.
Касян підклав під босу стопу аркуш паперу, а між пальців застромив кулькову авторучку. Нога, упираючись п'ятою, заходилася писати.
Федір з Леонідом нахилилися, намагаючись читати, але кінцівка робила на папері нерозбірливі карлючки, і Федір шепнув колезі:
– Ця ліва нога пише як курка лапою.
– А ви спробуйте писати лівою ногою, та ще наосліп! – устав на захист учителя Трєзвопьянов, чи то здогадавшись, про що один лицар шепоче другому, чи то розчувши цей шепіт. – Корнелій Костянтинович майже рік вчився писати лівою ногою, не бачачи що пише, перш ніж я, принаймні, зміг розбирати його письмена. Навіть зараз я розумію лише відсотків сімдесят ним написаного. Нелегка ця справа – викладати свої думки лівою ногою, та ще коли вона перебуває в інших вимірах.
Нога, перебруднивши папір кульковою ручкою, нарешті припинила рух.
– Подивимося, що вчитель написав, – промурмотав Касян, висмикуючи лист з-під босої стопи.
Хвилини три учень чарівника, насупившись і ворушачи губами, дивився на письмена, потім вимовив:
– Ага. Учитель пише, що в його архіві є пророкування, написане два з половиною сторіччя тому, і там, начебто, говориться про викрадення яйця. Якщо я правильно зрозумів, цей документ перебуває в кабінеті Корнелія Костянтиновича, у зеленій шафі на п'ятій полиці зверху. Почекайте, я сходжу пошукаю.
Трєзвопьянов покинув вітальню, а хвилин за п'ять повернувся з дерев'яним планшетом у руках. На планшеті під склом був шматочок паперу, на якому гарним почерком було написано:
е яйце дракона; і викраде
Великого Світу; і злодій
ти яйце у Великий Світ,
новить біля Державних
ибулець із краденим яйцем
– Так, тут згадується й драконяче яйце, і викрадення, і якийсь злодій, але загальний зміст незрозумілий. Якісь уривки фраз, – зауважив граф Леонід Кучерявоногий, пробігши очима текст. – Чи можете ви доповнити цю інформацію? Що це значить?
– Кхе. Чесно кажучи, я сам цей документ бачу вперше, учитель мені його не показував, – відповідав учень мага. – Зараз уточню в самого Корнелія Костянтиновича.
Він знову заходився танцювати пальцями руки по пальцях ноги чарівника.
Лицар Федір у цей час вирішив глянути на "зріз" автономної кінцівки. Він очікував побачити в торці стегна круглий торець кістки й червону м'якоть м'язів, але замість цього його погляд занурився в нескінченно глибоку космічну чорність, начебто він дивився не на "зріз" чарівної ноги, а в ілюмінатор космічного корабля, що борознить простори всесвіту. Всесвіту без зірок і інших космічних об'єктів.
Тим часом нога знову стала писати, на новому аркуші, підкладеному Касяном. Цього разу кінцівка писала довше й забруднила більший простір паперу.
Трєзвопьянов, втупившись очима в карлючки, вже хвилин сім ворушив чолом, задумливо потирав щоки, мацав губу й, нарешті, видав що зрозумів:
– Ага. Учитель пише, що це лише один з дев'яти фрагментів написаного його предком, магом Гектором Манюнею, пророцтва. Де перебувають решта вісім фрагментів, учитель не знає, він їх ніколи не бачив, тому нічого не може додати до того, що ви прочитали.
– Ті незрозумілі уривки рядків, що ми прочитали, навряд чи поможуть нам розшукати драконяче яйце, – знизав плечима лицар Федір.
– Якби над цим фрагментом почаклував досвідчений і талановитий ясновидець, може, він і зміг би відновити весь текст пророцтва, – продовжив учень мага, – але я, на жаль, такими здібностями не володію, та й учитель займався іншими галузями магії. До речі, он на стіні портрет мага Гектора Манюні, що написав це пророцтво. Ця картина написана Леонардо Ґудзиком – придворним живописцем Жорика Четвертого. Цей предок мого вчителя значився придворним чарівником короля.
Полотно в гарній рамі, що висіло на стіні, відображало веселого чоловіка в напудреній перуці, рожевому в червоний горошок жустокорі з мереживним жабо...