Поганих національностей немає, кожна по-своєму хороша, – погодився з опонентами Зільбердуля. – Кожна гідна фігурувати в назві корабля. Пропоную наступне: будемо назву періодично міняти. Якийсь час фрегат побуде "Летючим Євреєм", якийсь час – "Летючим Українцем", потім – "Летючим Корейцем", після – "Летючим Росіянином", далі – "Летючим Білорусом", потім – "Летючим Грузином", а там – "Летючим Циганом", і так далі.
На тому й порішили.
Капітаном флібустьєрської команди "Летючого Єврея" обрали знов-таки Семена Ароновича, що придумав собі "піратську" кличку Кривавий Сьома.
Бідою кораблів, як всім відомо, є кораблетрощі.
Для прикладу, безцінний читачу, Автор повідає про кораблетрощу великого океанського пароплава "Харків" у березні 1933 року.
Це совєтське судно йшло з Одеси до Лондона, Гамбурга і Роттердама з вантажем гороху, патоки й інших товарів, коли, наближаючись до турецького берега, в густому тумані напоролося на мілину.
На допомогу йому кинувся британський рятувальний пароплав "Ла Ніна" (тезка але не сучасник однієї з каравел Колумба). Але Британія – держава капіталістична, а до капіталістів совєтські люди ставилися негативно. Тому капітан "Харкова" гордо відмовився від капіталістичної допомоги, воліючи чекати, коли прийде допомога зі СССР.
У процесі очікування неспокійна морська стихія методично руйнувала "Харків", так що, зрештою, він розвалився на дві окремі частини. (Фатальну роль у цьому руйнуванні зіграв згаданий горох. Крізь перші тріщини в корпусі судна в трюм натекла вода і намочила тамтешній горох. Горох від цього набряк, збільшився в об'ємі, і настільки сильно натиснув зсередини на корпус пароплава, що корпус не витримав і розірвався надвоє.) Як не дивно, це роздвоєння не привело ані до затоплення судна (тим більше, що там була мілина), ані до загибелі когось зі членів екіпажа (запропала лише частина вантажів). Більше того, прибулі нарешті з Совєтського Союзу рятувальники ухитрилися обидві частини розламаного навпіл пароплава, окремо одну від іншої благополучно відбуксирувати назад у СССР. Спочатку кормову частину, а згодом (коли турецькі робітники надали їй більшої плавучості) і носову. Тоді й з'явився жарт, що "Харків" – найдовше судно у світі, тому що його корма перебуває у Севастополі, а ніс у Константинополі.
Ці дві половини пароплава майстри-корабельники в Севастополі примудрилися успішно приклепати одну до одної, тож воскреслий "Харків" зміг продовжити борознити моря й океани. Це був перший в історії мореплавання випадок, коли розламане навпіл судно не припинило своє існування, а продовжило мандрувати поверхнею води. Так що "Харків" можна вважати геть винятковим везунчиком у цій царині. Безліч кораблів, що зазнали набагато менших руйнувань, опинилися на дні океанів, морів, озер і річок.
А "Летючий Єврей" міг бути ушкоджений, якби якийсь зловмисник надувні деталі, з яких він складався, попроштрикував якою-небудь гострою штуковиною. Але й у цьому випадку "Летючий Єврей" затонути не міг, оскільки з водою ніде не контактував. І після латання дірочок у надувних елементах, знову міг красуватися у всій своїй пишноті. Так що його теж можна зарахувати до категорії корабельних везунчиків, разом із "Харковом".
– Сподіваюся, ця історія з пароплавом "Харків" не є твоєю авторською фантазією, а мала місце в дійсності? – уточнює, звертаючись до Автора, його Права мозкова півкуля.
– Можу вказати джерело, звідки я її почерпнув, – відповідає Автор. – Український журнал "Всесвіт", одинадцятий номер за тисяча дев'ятсот тридцять четвертий рік. Нарис "Пригода на Босфорі". "Всесвіт" тоді був не щомісячником, а виходив двічі на місяць, тому одинадцятий номер був не листопадовим, а червневим. Саме в цьому номері, до речі, на першій сторінці повідомляється, що відтепер столицею України буде не Харків, а Київ. У цьому ж номері є й текст про інше судно – жартівливий віршик "Віддай кінці". Але те інше судно в ті часи курсувало не морями і океанами, а вузькими та мілкими харківськими річками – Лопанню та Харковом, будучи маленьким річковим трамвайчиком. Крім текстів про ці два судна, велике океанське і маленьке річкове, надруковані і їхні фотографії. До речі, гумористичний віршик про той харківський річковий трамвайчик є не єдиним літературним твором про нього. Наприклад, письменник Леонід Чернов (Малошийченко), один з найдотепніших українських авторів, написав тисяча дев'ятсот тридцять другого року про те маленьке судно твір теж гумористичний, але прозовий, за назвою "Навігація". Та не треба плутати харківський річковий трамвайчик з невідомою Авторові назвою, оспіваний у гуморесці тисяча дев'ятсот тридцять другого року та вірші тисяча дев'ятсот тридцять четвертого року, з харківським річковим трамвайчиком "Ластівка", що курсував Лопанню і Харковом у тисяча дев'ятсот дев'яносто шостому – дві тисячі п'ятому роках. Той був побудований тисяча дев'ятсот сімдесят п'ятого року і до переселення в місто Харків звався "Павликом Морозовим". До речі, якщо маленькі судна, котрі переміщують пасажирів міськими річками, називають річковими трамвайчиками, то, гадаю, для балансу можна було б і справжні трамваї називати рейковими корабликами.
– Певен, – говорить Ліва півкуля, – що як приклад кораблетрощі ти, громадянине Авторе, згадав саме історію "Харкова" винятково через назву цього судна.
– Цілком вірно, – не сперечається Автор. – Якби мій Терентопський, м'яко кажучи, епос був не поблизухарківським, а, наприклад, поблизусенфіліберським, тобто був пов'язаний не з українським містом Харковом, а із французьким містечком Сен-Філібер, то я, як приклад, згадав би загибель французького пароплава "Сен-Філібер" у Біскайській затоці п'ятнадцятого липня тисяча дев'ятсот тридцять першого року. Щоправда, у Франції не одне містечко з назвою Сен-Філібер, а цілих два – у регіоні Бурґундія, і в регіоні Бретань. На честь якого з них був названий пароплав, я не знаю.
Що ж до судна, яке тимчасово розпалося надвоє, то воно було не першим і не єдиним пароплавом, котрий носив назву "Харків". Історію кораблетрощі цього "Харкова" переказали зокрема Микола Болгаров у книзі "Пароплав" і Костянтин Паустовський у книзі "Чорне море". Але обидва ці літератори дещо її перебрехали. Паустовський навіть перейменував "Харків" на "Дніпро".
* * *
Нову гру із залученням сухопутного псевдокорабля бухгалтери, що таким чином, так би мовити, зпіратилися, запланували провести в Яєчнеяснинській області. Причому, аби внести в історію королівства ще одну неординарну сторінку, задумали, як і у випадку із Дримпельзябськом, зімітувати якусь погрозу для місцевих жителів, щоб спровокувати їх на діяння, якими вони потім пишатимуться. Цього разу вирішили змусити аборигенів захищатися не фізично, а інтелектуально. Для цього бухгалтери-авантюристи й придумали ту саму головоломку, котру потім успішно розгадали лицарі Напівкруглого Столу граф Омелян і граф Леонід Хихотунчик.
– Псевдопірати погрожували, що жителі нарікатимуть на себе, якщо не розгадають головоломки, – уточнює Ліва мозкова півкуля Автора. – А що б зробили бухгалтери, якби головоломка не була розгадана, якби в цей час там не виявилося завдяки щасливому випадку графа Омеляна й графа Леоніда Хихотунчика?
– Ну, напевно, вони підкинули б яєчнеяснинцям додаткову підказку, що й вивела б тих до правильного слова, – припускає Автор. – Бухгалтери ж, будучи патріотами, хотіли, щоб у співгромадян з'явився новий привід для гордості.
І от, 27 вересня 1995 року на двох орендованих автобусах бухгалтери-авантюристи в'їхали в Яєчнеяснинську область і зупинилися в півтора кілометрах від селища Липких Липок.
Убрані піратами бухгалтери на чолі з капітаном Кривавим Сьомою винесли з автобусів скачані в рулони надувні деталі фрегата "Летючий Єврей", розкотили їх біля самотньої берези й приєднали шлангами до електронасосів з акумуляторами.
– Ну, хлопці, надуваємо! – скомандував Кривавий Сьома, поправляючи чорну пов'язку на правому оці; зрозуміло, чисто декоративну: з оком у нього було все гаразд.
– Якір вам у горлянку! – викрикнув із його плеча розмовляючий... ні, не папуга, а магнітофон.
Капітан Кривавий Сьома хотів носити на плечі такого що вміє розмовляти по-людськи папугу; як носив пірат Джон Сілвер в "Острові Скарбів" Стівенсона; або Робінзон Крузо в книзі Даніеля Дефо. Але Зільбердуля не зміг такого птаха вчасно придбати й замінив таким що вміє розмовляти магнітофоном, маленьким, але голосним. Звичайно, усе, що викрикував цей магнітофон, заздалегідь було записано на плівку. Ці "піратські" тексти накричав у мікрофон на прохання Семена Ароновича один його знайомий, котрий був шкільним однокласником, а нині заслужений сміттяр-орденоносець (орден одержав за успіхи в боротьбі зі сміттям), який прекрасно імітує птаха, що прекрасно імітує людину. Але навіть цьому знайомому Зільбердуля не зізнався в існуванні таємної бухгалтерської організації, а збрехав, що запис йому потрібен просто на згадку про старого приятеля та їхні дитячі ігри.
У той час як одні "пірати" вмикали насоси, інші запалювали навколо димові шашки, щоб димова завіса сховала від можливих далеких спостерігачів процес виникнення фрегата, і щоб фрегат, з погляду спостерігачів, з'явився з "серпанку" у готовому вигляді.
Під час цього в прямому смислі слова надувательства Кривавий Сьома намалював на стовбурі берези дві літери: "ЛЄ", відповідно до придуманої для тамтешніх мешканців головоломки. Магнітофончик оцінив каліграфію хазяїна вигуком: "Грот-щоглу тобі в ніздрю!"
Потім, коли надуті фрагменти було пристебнуто одне до одного й фрегат "Летючий Єврей" проявився з розсіяного диму у всій красі, пірати Тарас Акулячий Потрох (Т.Т. Золотюк), Довготелесий Квентін (К.Г. Полікарпов), Копчений Алєсь (А.Я. Пєснярович), Іраклій Китодав (І.Г. Хачапурішвіли) і Яшко Вирвипуп (Я.А. Табірський) взялися вартувати, оглядаючи околиці в підзорні труби, в очікуванні, коли до вітрильника потягнуться аборигени з Липких Липок; а інші заходилися фехтувати на шаблях і шпагах, змагатися в рукопашному бою й інших піратських забавах. Капітан же, Кривавий Сьома, у цей час перегортав сторінки книги "Загальна історія піратів", яку в 1724 році написав якийсь капітан Чарльз Джонсон, і яка в 1993 році була перекладена так званою терентопською мовою й видана у Великих Дрібках.