Яйцепос. Книга 3

– А сучасний читач не любить, коли йому читають проповіді. Навіть знаний письменник Антон Чехов скаржився: "Звісно, було б приємно поєднувати мистецтво з проповіддю, але для мене особисто це надзвичайно важко і майже неможливо через умови техніки". А для тебе, незнаного пописувача, громадянине Авторе, тим паче. Вгамуйся, поки читач не занудьгував і не відкинув книги!

– Може, у цьому королівстві ще й жовтенята є? – єхидно запитує Права.

– Жовтенят немає, – говорить Автор.

– Отож, – гмикає Права.

– Є груденята, – продовжує Автор. – Не плутати із грудни­ми немовлятами.

– Тьху! – каже Права.

– Груденятами можуть бути школярі молодше десяти років, а піонерами – старші. Груденятами вони звуться тому, що саме в грудні Мирополк Романтик видав указ про перетворення давньоруського Терентопського князівства на лицарське коро­лівство. На значку груденят теж зображена голова Мирополка на тлі мушлі Крилатого Равлика, але не дорослого князя, а ди­тини, і не профіль, а анфас.

– Зараз ще з'ясується, що в підпільному королівстві є й комсомол! – припустила Ліва.

– Комсомолу немає, – заперечує Автор.

– А що є? – насторожилася Права.

– Ромсомол.

– Гм, – сказала Права.

– Ррромсомол, – повторює Автор, прогарчавши перший звук, аби півкулі відчули різницю. – Ромсомол, тобто Романти­чний Союз Молоді. Ромсомольцями можуть бути молоді громадяни королівства у віці від чотирнадцяти до двадцяти восьми років. Ромсомольский значок зображує профіль голови Мирополка на тлі світло-коричневого терентопського прапора. Практично всі нинішні лицарі Напівкруглого Столу, крім ли­царя Мгоцька й барона Сергія, у юні роки були груденятами, піонерами й ромсомольцями. Але ці організації не є, так би мовити, монополістами, крім них існують у королівстві й інші молодіжні об'єднання. Наприклад, Естер Гільденштерн і її по­дружка – принцеса Зіночка – члени молодіжної організації "Ви­хованці летючого молюска" (мається на увазі Крилатий Равлик на гербі Терентопського королівства).

Але, думаю, настав час повернутися до таємничих флібу­стьєрів фрегата "Летючий Єврей" і викрити їх перед безцінним читачем.

* * *

Семен (або Шимон) Аронович Зільбердуля працював бухга­лтером в одній невеликій вухатоміхурській конторі. Зовнішність його складалася з рис, які видавали в ньому найтиповішого бухгалтера: величенька голова з лисиною, окулярами, чималеньким носом та вусами-прямокутником, і кволе тільце з вузькими плічками та впалими грудьми. Ніяких тобі "косого сажня в плечах", "крові з молоком", "грудей колесом", загалом нічого багатирсько-героїчного. Одним словом, він виглядав саме так, як зображують бухгалтерів карикатуристи гумористичних журналів. Важко собі виобразити, щоб людина з такими зовнішніми даними працювала кимось, аніж бухгалтером. І вже зовсім неможливо уявити його на посаді лицаря, ковбоя, мушкетера або пірата.

Семенові Зільбердулі подобалася й ця робота, і рідна контора, і рідне місто Вухатий Міхур, маленьке та затишне і симпатичне, особливо в період бабиного літа, коли жовтизна дерев гармоніює з жовтизною домів, а жовте світло висхідного сонця посилює ефект позолоченості населеного пункту. Але іноді його охоплювало відчут­тя, що в його житті вкрай не вистачає пригод. Тим більше що Семен Аронович із дитинства зачитувався пригодницьки­ми книжками про лицарів, піратів, індіанців, му­шкетерів і тому подібних таких що загрузли в пригодах представни­ків громадськості. Здавалося б, чого простіше: звільнився б Семен Аронович із контори й перейшов би в лицарі, і його жит­тя стало б більш насичене тим, чого йому не вистачає. Але в тому то й справа, що й улюблену роботу Зільбердулі кидати не хоче­ться. От так бухгалтер і томився аж до 1986 року.

Того року Семен Аронович, будучи присутнім на всекоролі­вськім з'їзді бухгалтерів у столиці, поділився з колега­ми цим своїм томлінням. І виявилося, що в нього в країні десятки однодумців – бухгалтерів, яким при любові до цієї роботи не вистачає гострих відчуттів.

– А давайте організуємо таємне товариство бухгалтерів, що полюбляють пригоди! – запропонував раптом дехто Тарас Теодорович Золотюк. – Будемо періодично збиратися разом і віддаватися пригодам!

Ця ідея була сприйнята з ентузіазмом, і бухгалтери, що жа­дають пригод, відразу, без відриву від професійного з'їзду, згу­ртувалися в нову таємну організацію "Дике сальдо" (слово "дике" у назві натякає на щось неприборкане-пригодницьке, а бухгалтерський термін "сальдо" – на професію членів; таємною же ця організація була названа не тому, що бухгалтери зби­ралися займатися чимсь забороненим, антигромадським або навіть антидержавним, – у них і в думках такого не було, – а просто тому, що й у слові "таємне" присутнє передчуття чогось пригодницького). Головою цього таємного товариства обрали індивіда, що першим підняв це питання: Семена Ароновича Зільбердулю з Вухатого Міхура; а його помічни­ками з організа­ційної роботи – Тараса Теодоровича Золотюка із Замийська-на-Замийці, Василя Івановича Цоя з Великих Дрібок, Квентіна Генріховича Полікарпова з Безбаштового Замку, Алє­ся Янови­ча Пєсняровича зі Свіжогнійополя, Іраклія Гамлетови­ча Хача­пурішвіли з Жорикбурга і Якова Алековича Табірсько­го з Мізернограда.

З тих пір бухгалтери-авантюристи (слово "авантюра" у перекладі із французької означає саме "пригода"; а в украї­нській не прижилося доморосле "пригодисти", от і доводиться використовувати запозичене) стали щорічно під час відпусток збиратися на лоні природи, щоб, так би мовити, пограти в інди­відів, які загрузли в пригодах: мушкетерів, ковбоїв, невловимих месників, античних героїв тощо. По суті, це були так звані ро­льові ігри. До кожної такої гри бухгалтери "Дикого сальдо" ретельно готувалися, читаючи літературу за даною темою, го­товлячи відповідну одіж, зброю й інший реквізит.

Гра, якою бухгалтери-авантюристи побавилися 1989-го року, навіть залишила слід у новітній терентопській історії, особли­во в історії міста Дримпельзябська. Біля цього населеного пу­нкту бухгалтери гралися в диких кочівників і так розігралися, що навіть зімітували напад невеликої, але дуже дикої кочової орди на це місто. Дримпельзябці, не знаючи, ким насправді були ці "кочівники", прийняли гру за, як то кажуть, чисту монету й героїчно захищали рідне місто від "лютих агресорів", шпурляючи в ряджених і нарочито брудних бухгалтерів усе, що під руку потрапить. Особливо відзначилися тридцять три дри­мпельзябські пекарі, що влучно метали в нападників липке ті­сто.

Бухгалтери втекли, не пояснивши дримпельзябцям, чим на­справді був цей напад, і в городян залишилася впевненість, що вони перемогли реальних агресорів, котрі невідомо звідки узяли­ся. За героїчну оборону король присвоїв Дримпельзябську зван­ня "місто-герой", а один із майданів аж у самій столиці – у Жорикбурзі – став майданом Тридцяти Трьох Дримпельзя­бських Тістометальників (до цього він був майданом Трьох П'яниць). У Дримпельзябськім краєзнавчому музеї з'явилася постійна експозиція, що розповідає про героїчну оборону міста. У дримпельзябських школах і дитячих садках юних жителів учать пишатися відвагою місцевих захисників і брати з них приклад. Учасники оборони міста написали ряд мемуарів... Одним словом, безкровна битва дримпельзябців із "таємничими кочівниками" увійшла в історію міста й королівства, як одна з найяскравіших сторінок новітньої історії. Бухгалтери ж із тає­много товариства "Дике сальдо" зберігають конспірацію, при­ховуючи від громадськості правду про "агресію", щоб спів­громадяни мали можливість продовжувати пишатися герої­чною історією, а не розчарувалися, довідавшись, що агресія була несправжньою, усього лише невинною грою, а, отже, і "героїчна оборона" як би непотрібною.

* * *

Як читач, напевно, уже давно здогадався, і таємничі пірати фрегата "Летючий Єврей" були не хто інші, як усе ті ж бухга­лтери.

Ще восени 1994 року члени таємного товариства "Дике сальдо" вирішили, що восени 1995-го гратимуть у піратів, і стали готуватися.

По-перше, потрібний був вітрильник, фрегат, не справжній, звичайно, бо моря в країні немає, а, так би мови­ти, декоративний, для годиться. Причому цей корабель повинен бути дуже легким, компактним, зручним для транспортування. Семен Аронович Зільбердуля звернувся до свого приятеля, винахідника й майстра на всі руки, із проханням створити та­кий переносний псевдофрегат. Той помізкував-помізкував і народив оригінальну ідею: корабель має бути конструкцією з надувних елементів!

Сказано – зроблено! Уже до квітня 1995 року винахідник закінчив роботу над цим об'єктом. Корабель можна було зібрати всього за декілька хвилин, надувши його деталі за допомогою маленьких насосів і пристебнувши ці деталі одне до одного.

Треба віддати належне винахідникові: він постарався на славу. З відстані в кілька сотень метрів, а тим більше в кілька кілометрів, це скупчення надувних деталей ви­глядало як справжній фрегат.

Кожному кораблю належить мати власну назву, навіть надувному. На черговому засіданні правління таємного товари­ства "Дике сальдо" його глава Семен Аронович Зільбердуля за­пропонував:

– Давайте назвемо наш надувний фрегат – "Летючий Єврей".

– Чому це "Летючий Єврей"? – здивувався бухгалтер Тарас Теодорович Золотюк.

– Ну був же знаменитий корабель-привид "Летючий Голла­ндець". А чим євреї гірше голландців? Нехай буде й "Летючий Єврей", – пояснював Зільбердуля, терентопець з єврейським корінням. – Тільки антисеміти можуть думати, що євреї гірше. Але ви ж не антисеміт, колего? – І Семен Аронович строго подивився крізь окуляри на Тараса Теодоровича.

– Ні, звичайно! Як можна?! Борони Боже! – зніяковів Золо­тюк, терентопець з українським корінням. – У мене навіть само­го, здається, прабаба го­тувала фаршировану рибу. Але... А хіба українці гірше?

– А хіба корейці погані? – викликнув бухгалтер Василь Іванович Цой, терентопець із корейським корінням.

– А росіяни що, погані? – підхопив Квентін Генріхович Полікарпов, терентопець із російським корінням.

– А білоруси! – підтакнув Алєсь Янович Пєснярович, те­рентопець із білоруським корінням.

– А може, грузини – погані? – поставив риторичне запитан­ня Іраклій Гамлетович Хачапурішвіли, терентопець із грузи­нським корінням.

– Роми теж не абищо, – образився Яків Алекович Табірський, бухгалтер циганської національності.

– Так, ви праві, колеги.