Це трапилося під час зимового полювання. Грифони ж не впадають у сплячку, як ведмеді, а активні усю зиму, як вовки. І от ідемо ми з Едиком і Серьогою лісом на лижах...
Едуард. А погода яка була! Сонечко сяє, сніг іскриться як діаманти! Тиша, тільки дерева потріскують від морозу та сніг під лижами поскрипує...
Улян. І отут я побачив спереду, метрах у сімдесяти грифона на снігу, і шепочу супутникам...
Едуард. А це був...
Улян. Стоп, не перебивай, треба ж один по одному... Я шепочу їм, мовляв, дивіться, грифон, а Едик...
Едуард. А я кажу, мовляв ближче не можна підходити, він нас унюхає, побачить, почує й дремене; стріляємо, мовляв, звідси. І ми відразу скинули рушниці й усі троє вистрілили...
Улян. А цей так званий грифон навіть не поворухнувся...
Едуард. За якийсь час ми підійшли ближче, і виявилося, що то був не грифон, а просто вивернуте із землі кореневище великого дерева. Але здалеку, їй-богу, викапаний грифон...
Улян. І тільки ми вистрілили по тому корчу, як бачимо: із усіх копит на нас несеться розлютований єдиноріг, голову пригнув, ріг як багнет на нас направив... Ну, думаю, ми й рушниці не встигнемо перезарядити, як він нас проштрикне, ну як мінімум одного з нас...
Едуард. І отут, на наше щастя, напереріз цьому парнокопитному через замет випурхнула сімка грифонів, уже справжніх...
Улян. Зазвичай грифони на єдинорогів не нападають, обходять стороною: дуже вже небезпечний суперник. Ну а отут, бач, від зимового браку кормів, грифони збилися в зграйку й ризикнули єдинорога завалити...
Едуард. Ну, єдинорогові вже не до нас, своє життя треба рятувати. Грифони на нього кидаються, а він звивається, норовить буцнути їх вістрям. Ми скористалися цією метушнею, щоб перезарядити рушниці, і дали залпи по рогатому агресорові. Грифони від гуркоту спурхнули, але відразу знову до добичі, зачувши кров і побачивши, як він упав замертво. Стали жадібно рвати тушу дзьобами.
Улян. Це був зручний момент, щоб відкрити стрілянину й по грифонах, але в нас рука не піднялася, адже якби не вони, єдиноріг когось із нас точно уколошкав би. Рятівники, одним словом.
Едуард. Тому ми просто почекали, поки вони наситилися й відійшли, а потім ми відпиляли в травоїдного ріг на пам'ять. Оскільки нас було троє, а ріг один, ми його розіграли в лотерею, так би мовити, і він дістався Серьозі. От такий унікальний випадок...
Ростислав. Розмова, звичайно, цікава, але так ми можемо протеревеніти цілу ніч, і завтра будемо сонні, ні на що не придатні. Пропоную закруглятися й готуватися до сну.
Леонід. Чур, ми з Тарасом ляжемо от на цій ведмежій шкірі.
Ростислав. Добре. Ну а вам, Романе і Варваро, як подружній парі – окрема кімнатка на другому поверсі. А ти б, Уляне, поки ввімкнув би свого магнітофона на батарейках, замість колискової, так би мовити.
Тарас. Що, будемо слухати кінське іржання?
Улян. Ні, я не тільки іржання... Я прихопив і касети з новою музикою з Великого Світу, буквально тільки днями доставлені в королівство... От ця, наприклад... Вмикаю.
Клацання клавіші. Звучить пісня "Грифон" (слова Юрія Андруховича, музика Тараса Чубая) у виконанні української рок-групи "Плач Єремії"...
* * *
Тут Автор Терентопських хронік закінчить цитувати радіоп'єсу Іполіти Густавовни Кельтман "Між Липовими Тремпелями та Витонченими Раклами".
Перш ніж завершити цей розділ захоплюючої епопеї (у цих словах проглядаються хвастощі Автора), Автор повідомить, що наступного ранку лицар Леонід Насторожений і барон Тарас опитали ще декількох мисливців, що прибули ловити грифонів (ті теж нічого нового про викрадене яйце дракона не повідомили), і тільки після цього відбули зі стоянки мисливців до селища Козирні Дамки...
– Ну а як із грифонами? – зацікавилася Права півкуля авторського мозку. – Зловили?
– Так, – відповідає Автор, – мисливці тоді відловили для Манюнинського зоопарку шістку грифонів. Могли б і більше, але в зоопарківському всюдиході із причепом більше шести кліток не містилося. А ще за півроку, навесні 1996-го, подружжя Ковіньків знову відправилися в Раптовий ліс і відловили ще шістку грифонів, але вже не за допомогою мисливців, а за допомогою чарівника Всеволода Миколайовича Манюні, з яким ми ближче познайомимося в розділі п'ятьдесять третьому "Народження уколошканого". Двох самочок Манюнинський зоопарк потім подарує Королівському зоопарку, адже, як читачеві відомо, у колекції короля було лише два самці – Барсик і Мурзик, тому такий подарунок давав надію на появу в монарховому звіринці грифонячого потомства...
Що ж до Леоніда Олександровича Партбілетова й Тараса Отелловича Книша (повні імена Леоніда Настороженого й барона Тараса), то відвідавши Козирні Дамки й не довідавшись там нічого нового з питання, що їх цікавило, вони направилися до Витончених Раклів і далі, продовжуючи пошуки у своєму вісімнадцятому секторі...
Розділ про грифонів добіг кінця.
Але в кінці Автор прилучить отаке. Лицар Тарас сказав про фарбованих акваріумних рибок, яких він бачив у Харкові. Автор підтверджує правдивість цих слів, оскільки зрів на власні очі неодноразово рибок, оброблених фарбою, на харківському пташиному ринку, що в районі Нова Баварія.
І насамкінець Автор додасть, що серед харківських письменників деякі дуже захоплювалися полюванням і писали про полювання. Найдотепнішими серед них були Майк Йогансен і Остап Вишня, які за цією темою утнули чимало веселих творів.
ЩОСЬ СОРОК ШОСТЕ. Летючий Єврей
Вітрильник-привид лине уперед,
Хитаючись на хвиль горбатих спинах,
Під ним гнівливий океан реве,
Над ним казиться буйно хуртовина.
Льюїс Керролл, "Дружина моряка".
Ну, пропливала одного разу повз нас піратська галера "Тарас Шевченко", ну то й що?
Юрій Коваль, "Суєр-Виєр".
"Бачите, – говорить лицар, – от наступає зухвалий ворог, а ви незвичні до військової справи й не зможете чинити йому опір; але я чудово володію зброєю й стану поперед вами із мечем у руці, урятую вам життя й збережу ваше добро, – у війні моя втіха, я знаходжу
радість у бою..."
Ернст Т. А. Гофман, "Еліксири сатани".
3 – 24 жовтня 1995 року.
25 жовтня 1995 року в газеті "Актуальне чтиво", що видається в місті Яєчня-Ясна, було опубліковано статтю "Вигнання", яку Автор Терентопських хронік хоче запропонувати увазі безцінного читача.
Аналогічні статті в той же день з'явилися й в інших яєчнеяснинських газетах, але щоб не стомлювати читача купою статей, де різними словами й реченнями викладаються ті самі факти, Автор вирішив обмежитися лише однією.
Ось про що йдеться в цій статті:
* * *
"Примарний вітрильник і його піратський екіпаж вигнані з території Яєчнеяснинської області!
Нарешті, земляки, ми можемо зітхнути з полегшенням!
Страхи й тривоги позаду!
Але перш ніж повідати про обставини вигнання, нагадаємо читачам, як усе почалося.
Уперше таємничий вітрильник було помічено на території Яєчнеяснинської області третього жовтня цього року, приблизно в півтора кілометрах від селища Липких Липок. Мешканці цього населеного пункту, які раніше вітрильників не бачили (картинки, макети й фільми не беремо до уваги), здивовані виглядом фрегата із чорними вітрилами, що погойдується не на морських хвилях, а на степовому ґрунті, вирушили в напрямку цього об'єкта, аби розглянути його ближче. Але вони не пройшли й половини шляху, як вітрильник станув у повітрі, начебто міраж.
Потім таємничий фрегат з'явився на околицях хутора Авжеж. І знову, коли мешканці цього хутора попрямували до вітрильника, він огорнувся серпанком, а коли серпанок розсіявся, корабля вже не було.
Після цього ще вісім разів протягом двох тижнів жителі нашої області бачили загадковий фрегат то там то сям.
За допомогою біноклів і підзорних труб деякі свідки цього таємничого явища розгледіли чорний прапор на щоглі, прикрашений білим черепом і двома схрещеними кістками – знаменитим "Веселим Роджером" (☠), що, як ми всі знаємо із пригодницьких книг і фільмів, є знаком морських піратів, або, інакше кажучи, корсарів, або, інакше кажучи, флібустьєрів... А також розгледіли назву вітрильника, позначену на його борті: "Летючий Єврей". А навколо цього піратського фрегата вдалося вгледіти й самих піратів, що начебто зійшли зі сторінок "Острова Скарбів", до зубів озброєних пістолями, шпагами, шаблями, мушкетами й ще хтозна яким душогубським антикваріатом; одні з них стріляли по мішенях, інші фехтували, треті пили ром або грали в кості. Було схоже, що ці морські розбійники, котрі невідомо звідки узялися, готуються втнути наліт і погром із грабежами й убивствами.
Зрозуміло, це явище розтривожило, налякало, стурбувало, розхвилювало нашу громадськість! Що це за пірати?! Звідки вони узялися?! Які в них наміри?! Чого нам від них чекати?!
У населених пунктах стихійно стали організовуватися загони самооборони.
Чарівник Капітон Махоручко, котрий мешкає в Яєчні-Ясній, перебуваючи тимчасово в селі Бомондівці, у гостях у тещі, спробував був вплинути на таємничий примарний вітрильник і його команду, що в черговий раз з'явилися на просторах нашого лісостепу, цього разу біля цієї самої Бомондівки, заклинаннями, котрі виганяють духів, примар, фантомів. Але заклинання на піратів і корабель не подіяли. Зник вітрильник з екіпажем лише тоді, коли бомондів'яни спробували до нього наблизитися.
Люди ламали голови й до хрипоти сперечалися про загадкове пришестя таємничих флібустьєрів.
Одні говорили, що це, мовляв, корабель-привид на кшталт знаменитого "Летючого Голландця", а, отже, і пірати – примари; доказом чого є їхні незвичайні появи й зникнення.
Інші заперечували, що примари видимі тільки в сутінках і в темряві, а при ясному світлі вони невидимці; корабель же й пірати спостерігалися при ясному світлі, а тому не можуть бути привидами.