Інокентій Карлович був поки холостяком.
До речі, драконячі яйця, принаймні яйця терентопських драконів, не величезні. Великі, особливо в порівнянні з курячими або, тим більше, горобиними, але не велетенські. Якщо читач прагне побачити дійсно гігантські яйця, то йому треба переміститися не в Терентопське королівство, а в місто Харків. Там на проспекті Науки (котрий раніше був проспектом Леніна), у скверику біля станції метро "Наукова", є серед мальовничих каменів і заростей яйця воістину колосальні. Але вони не справжні, а кам'яні, рукотворні вироби. Дехто називає їх пам'ятниками курячому яйцю, дехто — "яйцями дракона" (серед цих других "дехтів" — й сам Автор). Є величезні штучні яйця і в інших місцях Харкова, але ці Авторові найбільше до смаку (в естетичному смислі, звісно, а не в кулінарному). Справжні ж яйця терентопських драконів розміром зі страусове, а якщо й більше, то всього на міліметри.
* * *
– А знаєте, виявляється, що в краєзнавчому музеї теж драконяче яйце поцупили, тільки не справжнє, а муляж, – повідомив драконам государ.
– Напевно це саме воно в мене в печері, – смутно вимовила Агнеса.
І драконія повідала, що сьогодні о дев'ятій годині ранку вона, як зазвичай, стала перевертати рідне яйце, яке перевертає щодня, аби не залежувалося на одному боці, і відчула, що воно зробилося надзвичайно легким, начебто порожнім. У здивуванні схопила яйце лапами, і пазурі, замість того щоб стукнутися об тверду шкарлупу, застромилися в грузлу м'якоть!
Замість справжнього яйця в гнізді був муляж, так майстерно відлитий з воску, і так ретельно пофарбований, що на вигляд не відрізнявся від справжнього яйця дракона.
Вона в паніці винишпорила всю Абрикосову печеру і її околиці, але рідного яйця, звичайно, не знайшла. Чоловік зараз на роботі, і Агнеса кинулася за допомогою до брата.
– Хитрий гад! – люто просопів гість у зеленій короні, маючи на увазі викрадача. – Ходімо до Абрикосової печери. Незабаром туди, повторюю, прибуде слідчий.
Агнеса, Інокентій Карлович і Жорик Дев'ятий подалися до виходу. Основна маса небесної води вже звалилася на ґрунт, і тепер Каменіана зрошувалася жалюгідними залишками у вигляді рідкої мжички. Монарх, прикриваючи голову плащем, щоб руда борода не намокнула й не відклеїлася, сів на Цезаря, і вони рушили до місця події. До Абрикосової печери, вхід у яку перебував від входу Гірчичної приблизно за півтора кілометра, дракони могли б перепурхнути за допомогою крил, але, щоб не кидати гостя, пішли пішки. Усі доріжки в Каменіані посипані дрібними камінчиками, тому було мокро, але не брудно.
Під час цієї недовгої подорожі король і екскурсовод випитували в Агнеси подробиці події. Коли, на її думку, могла відбутися підміна? Учора ранком вона перевертала яйце, і воно було справжнім. Виходить, підміна відбулася вчора днем. Уночі підмінити не могли, тому що вона накриває яйце крилом і спить дуже чуйно. Чи покидала вона вчора печеру, залишивши яйце без нагляду? Ні, не покидала. Увесь час була в печері, і яйце перебувало в її полі зору. Чи не заходив у печеру хтось сторонній? Ніхто не заходив, крім екскурсантів. Яких екскурсантів? Приблизно о другій годині пополудні якісь діти попросилися подивитися печеру. Вони були з педагогом, і вона (не печера, а драконія) не стала заперечувати. ("Це були жорикбурзькі школярі з учителем географії зі школи імені Арістофана. Вони й Гірчичні печери оглядали", – пояснив екскурсовод Інокентій Карлович.) А десь о четвертій годині пополудні – якісь церковники. ("Ченці з монастиря святого мученика Святозавра, який біля Задвірполя. У мене вони теж були", – сказав крилатий очкарик.) Що відбувалося під час їхнього перебування в печері? Нічого такого. Ну, попросилися, вона дозволила, а чому б ні; пояснила, як пройти підземеллями і не заблукати, і все. Вона їх не супроводжувала? Ні, тільки пояснила. Вони пішли оглядати, а вона залишилася біля яйця. Під час пояснення яйце перебувало в її полі зору? Ні, під час пояснення вона, звичайно, дивилася на екскурсантів, а не на яйце.
– Ось цим моментом злодій і скористався, – задумливо промурмотав король.
Якщо вхід у Гірчичні печери розташований на досить пологому схилі, так що туди можна під'їхати й на коні, і на автотранспорті, наприклад, на самохідній тачці Вакули Нетребенька, або ж на ним же винайденому й змайстрованому гіппомобілі, котрий був позавчора випробуваний лицарем Аркадієм, то вхід у печери Абрикосові зяє на схилі настільки крутому, що жодний вид наземного транспорту не в змозі подолати такого нахилу; безпосередньо до цієї печери можна переміститися тільки пішки. Або підлетіти.
Тому приблизно за сотню кроків до цілі Його Величність змушений був злізти з Цезаря й залишити його, прив'язавши вуздечкою до куща, і останній етап шляху подолати власноножно.
Вони вже наблизилися до отвору, коли до підніжжя крутого із цього боку пагорба підкотив жовто-синій мотоцикл із коляскою, обтяжений трьома фігурами в сірих плащах з каптурами.
Залишивши триколісну машину, фігури піднімалися до печери також пішки, посковзаючись, падаючи та чортихаючись, бо небесна волога зробила траву слизькою.
Це були: слідчий – полковник Варлаам Оникійович Папірусюк, дільничний інспектор – старший лейтенант Микола Опанасович Ратиця, та міліціонер-початківець, що проходив практику під чуйним керівництвом Ратиці, – курсант міліцейської школи Захар Полуящиков.
Коли стражі закону, засапавшись, піднеслися до короля з драконами, Його Величність усипав їм ту інформацію, яка тобі, безцінний читачу, вже відома, після чого всі шестеро увійшли в Абрикосову печеру, що одержала назву, як і Гірчична, за колоритом сталактитів.
У печері нікого не було, оскільки чоловік Агнеси, дракон Щелепенко, як було сказано вище, перебував на роботі й про викрадення ще нічого не знав. (Гм, трохи дивно називати чоловіком не людину, а дракона, але ж, згідно з традицією української мови, якщо будь хто, от хоча б і дракон, оженився, то має називатися чоловіком). Він відлітав на заробітки о сьомій ранку, а повертався близько шостої вечора. Працював пастухом-єдинорогарем у колгоспі "Під прапором арістотелізму"...
(– Колгоспи в лицарськім королівстві! – іронічно гмикає Ліва півкуля авторського мозку.
Так, колгоспи, каже Автор. Коли в тридцятих роках двадцятого століття на Харківщині селяни згрібалися в колективи на замовлення партії й уряду, бацила селянського колективізму була занесена й у Терентопію. Тамтешні фермери стали раптом з ентузіазмом збиратися в зграї, то пак у колгоспи; мовляв, а чим ми гірше за совєтських колег.
Але виявилося, що скупчення господарів породжують безгосподарність, і групове запліднення земель через то є менш ефективним, ніж одноосібно-фермерське. Тому колгоспи там згодом стали розвалюватися знову на фермерські господарства. До шістдесятих років від усіх колгоспів залишилася тільки половина, до вісімдесятих – чверть, а до дев'яносто п'ятого, про який мова, на всю Терентопію збереглося тільки три: грушарський колгосп імені православного патріарха-стахановця Савелія Другого, огіркарський "Червоний Огірок", та "Під прапором арістотелізму", що спеціалізувався на розведенні м'ясо-молочних порід єдинорогів.)
На відміну від Гірчичної печери, багато ілюмінованої, Абрикосова висвітлювалася тільки однією лампочкою. Тут не було струмка з електростанцією, а був вітровий електрогенератор, установлений на верхівці пагорба, але його потужності вистачало лише на один світильник, котрий опромінював тільки одне приміщення із грона підземних порожнеч. Суб'єкти, котрі бажали оглянути всі Абрикосові печери й тунелі, повинні були мати ліхтарики. Учорашні школярі й ченці ліхтарики мали...
Восковий муляж, поколупаний пазурами драконії, валявся осторонь від гнізда, сплетеного з сухого очерету.
Якби не опади, слідчий прихопив би із собою міліцейського кінолога Мезозавренка з видресируваним ним псом-шукачем на кличку Ніздреслав; дали б Ніздреславу понюхати фальшиве яйце, і чотириногий фахівець узяв би слід злодюги. Але після такої зливи собаці тут нема чого було робити – вода змила запахи.
Папірусюк із дільничними оглянули печеру, але ніяких доказів, крім квазіяйця, не знайшли. Цей єдиний доказ слідчий обережно поклав у підставлений Ратицею целофановий пакет, щоб у дактилоскопічній лабораторії спробували ідентифікувати наявні на муляжі відбитки пальців.
– Отже, школярі й ченці, – повторив після огляду місця злочину лисий, худий і гачконосий, тобто схожий на Кощія Безсмертного, Папірусюк. – Якщо вважати, що крадіжку муляжу в музеї й крадіжку справжнього яйця здійснила одна і та ж людина, а скоріше всього так воно і є, то школярів ми відмітаємо.
Варлаам Оникійович вийняв з-під плаща пачку цигарок "Блакитний Лицар", що виготовляються на Дримпельзябській тютюновій фабриці, ударом нігтя вибив з неї курильний циліндр, зловив його у польоті губами, розкурив від запальнички і продовжив:
– Судячи з того як зламаний замок у музеї, працював професіонал, злодій зі стажем, а значить – дорослий чолов'яга. Зрозуміло, дорослий чоловік не міг би непомітно змішатися з юрбою дітлахів. Інше діло – монахи. Ви, випадково, не знаєте, – звернувся слідчий до крилатого екскурсовода, – де зараз ті ченці-туристи: ще в Жорикбурзі, чи повернулися до монастиря?
– Ні те ні інше, – заговорив Інокентій Карлович. – У процесі екскурсії по Гірчичних печерах я з ними розмовляв. Вони казали, що після Жорикбурга поїдуть до Замийська-на-Замийці, і дорогою зроблять зупинку в Жабенятинську. Вони мандрують на автобусі з двома шоферами, які міняють один одного. А їхній автобус рухається дуже повільно. Вони збиралися вчора ввечері вирушити зі столиці, усю ніч потихеньку їхати, аби сьогодні до обіду бути у Жабенятинську. Там вони оглянуть місто й Гриньмасяльський замок, і сьогодні ввечері виїдуть до Замийська-на-Замийці, де припускають бути завтра вранці. Повертатися в Задвірполь вони збиралися не через Жорикбург, а через Свіжегнійополь.
– Якщо все йде за їхнім планом, – сказав Микола Ратиця, дивлячись на наручний годинник, – то зараз вони під'їжджають до Жабенятинська.
– Неодмінно треба із цими ченцями поспілкуватися, – вимовив слідчий, випускаючи дим з ніздрів і накидаючи на лисий череп каптур, – але поки їх наздоженеш на мотоциклі...
Міліціонери, король і дракони вийшли з печери, і виявилося, що в накиданні каптура не було необхідності, бо дощик припинився, а залишки сірого пуху на небі швидко розсмоктувалися, відкриваючи блакить і сяйво.
По закінченню дощу й інші дракони вийшли зі своїх печер, а деякі злетіли в небо у своїх справах.