– ...
Післямова вишуканого пройдисвіта – ...
ДОПОВНЕННЯ
Цитати, невідомо для чого зібрані Автором Терентопських хронік – ...
ЗМІСТ № 2
ЩОСЬ ПЕРШЕ – книга 1, сторінка ...
ЩОСЬ ДРУГЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ТРЕТЄ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ЧЕТВЕРТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ШОСТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ СЬОМЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ВОСЬМЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ДЕВ'ЯТЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ДЕСЯТЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ОДИНАДЦЯТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ДВАНАДЦЯТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ТРИНАДЦЯТЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ ЧОТИРНАДЦЯТЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТНАДЦЯТЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ШІСНАДЦЯТЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ СІМНАДЦЯТЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ВІСІМНАДЦЯТЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЄ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ДВАДЦАТЬ ШОСТЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ СЬОМЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ДРУГЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЄ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ШОСТЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ СЬОМЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ СОРОКОВЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ СОРОК ПЕРШЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ СОРОК ДРУГЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ СОРОК ТРЕТЄ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ СОРОК ЧЕТВЕРТЕ – кн. 2, стор. ...
ЩОСЬ СОРОК П'ЯТЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ СОРОК ШОСТЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ СОРОК СЬОМЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ СОРОК ВОСЬМЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ СОРОК ДЕВ'ЯТЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТИДЕСЯТЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТЬДЕСЯТ ПЕРШЕ – кн. 1, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТЬДЕСЯТ ДРУГЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТЬДЕСЯТ ТРЕТЄ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТЬДЕСЯТ ЧЕТВЕРТЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТЬДЕСЯТ П'ЯТЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТЬДЕСЯТ ШОСТЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТЬДЕСЯТ СЬОМЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТЬДЕСЯТ ВОСЬМЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ П'ЯТЬДЕСЯТ ДЕВ'ЯТЕ – кн. 3, стор. ...
ЩОСЬ ШІСТДЕСЯТЕ – кн. 3, стор. ...
Післямова вишуканого пройдисвіта – кн. 3, стор. ...
ДОПОВНЕННЯ
Цитати, невідомо для чого зібрані Автором Терентопських хронік – кн. 3, стор. ...
ЯЙЦЕПОС, або Забавні хроніки підпільного королівства поблизу Харкова
Нібито химерна, бешкетна й курйозна спроба ушкварити чарівно-лицарський, так би мовити, епос. З детективною, м'яко висловлюючись, фабулою. Для благодушного й поблажливого читача, обдарованого почуттям гумору. Читача, не спотвореного надмірною солідністю та снобізмом.
У трьох книгах
"Забавні хроніки підпільного королівства поблизу Харкова" є пародією на поки ще не написаний роман-епопею "Королівські підпілля хронічної забави" поки ще не народженого (і достеменно невідомо, чи народиться він взагалі коли-небудь) пописувача Вільяма Корнійовича Переперденка-Дупського.
Автор присвячує цей твір... Ну, деякі письменники присвячують свої книги яким-небудь людям; чому б і
Авторові цієї писанини не присвятити її комусь. Так отож Автор присвячує цей твір... Еее... Кому б... Може цьому... Або тій... Втім... Гм... Якби був один або одна
гідні присвяти, а то... Спробуй вибрати... А, та гаразд! Автор присвячує цей твір усім хорошим людям.
Книга перша. СТРАХОВИСЬКА ТА ІНШІ ГРОМАДЯНИ
Я знаю, є ця земля, де все чудно й не так, як тут; але до цієї землі не всякі знають дорогу.
Микола Васильович Гоголь.
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ШОСТЕ. Що начудив Хома Лукич
– Що там за лицар? Підійди дізнайсь,
Нащо став на шляху – на славу дами
Чи просто так гарцюючи?
Френсіс Бомонт, "Лицар Полум'яніючого Макогона".
– А хто це – Тізба? Мандрівний лицар?
– Ні, це дама...
Вільям Шекспір, "Сон літньої ночі".
– Чи мо́є діло – кінь і меч?
Куди йти звідси прирече́на?
Я буду тут –
Бо наречена.
Даниїл Хармс, "Архітектор".
18 – 26 жовтня 1995 року.
Теплим осіннім ранком 18 жовтня 1995 року, коли промені висхідного сонця пестили золоте листя, як пальці піаніста клавіатуру рояля, ґрунтовою дорогою, що витягнулася в мальовничому жовтневому пейзажі, переміщалися два вершники.
Вони наближалися до дерев'яного моста через річку Рідину, щоб переїхати на інший берег.
Павутиння серед гілок придорожніх дерев, обсипане крапельками роси й опромінене ранковим світилом, прикидалося діамантовими мереживами.
Наїзники були лицарями Напівкруглого Столу. Один із них звався лицарем Ярославом, другий – бароном Андрієм Циніком.
Як і інші лицарі Терентопського королівства (і придворні й незалежні), ці двоє, залишивши столицю – місто Жорикбург, – тепер на прохання терентопського короля Жорика Дев'ятого мандрували країною в пошуках драконячого яйця, котре було викрадено 18 вересня 1995 року, тобто рівно місяць тому, з Абрикосової печери, що в Каменіані.
Як і в інших лицарів цієї країни в цей період, у Ярослава з Андрієм Циніком була ксерокопія портрета таємничого суб'єкта, який підозрювався в організації цього викрадення, і який тепер десь ховався, напевно, із цим викраденим яйцем.
Як і решта тамтешніх доспіхоносців, ці двоє їздили від одного населеного пункту до іншого й опитували жителів, пред'являючи їм для впізнання зображення мерзотника.
Загалом же пошуки викраденого драконячого яйця лицарями Терентопського королівства отримали офіційну назву Велика Яєчна Експедиція, нагадує читачеві Автор цих писань.
На жаль, поки що ніхто з опитаних намальованого не впізнав, і не повідомив нічого нового щодо цієї справи.
Коли в полі зору лицарів Ярослава та барона Андрія Циніка з'явилися ріка, котра під променями вранішнього світила виблискувала немов нова кольчуга, що ту довгу вологу смугу перетнула смуга коротка й суха, дерев'яна, вони помітили: перед мостом гарцює кінь із наїзником.
Коли ж Тутмос і Велосипед підвезли своїх сідоків – осіб Напівкруглого Столу – ближче до впакованого в доспіх вершника, Ярослав і Андрій Цинік розгледіли на щиті витязя синю поштову скриньку в білому полі (зрозуміло, Автор не має на увазі, що до бойового лицарського щита була пригвинчена справжня поштова скринька; Автор має на увазі, що поштова скринька була просто зображена на щиті), і зрозуміли, що перед ними не хто інший як Лицар Поштової Скриньки, той самий незалежний доспіхоносець, котрий став чемпіоном на останньому лицарському турнірі в День Шляхетного Мордобою, перемігши у фінальному бої Сіро-буро-малинового Лицаря, й одержавши чемпіонський кубок із рук королеви Зіньки Одинадцятої.
– Вітаємо – так? – тебе, Лицарю Поштової Скриньки! – викликнув лицар Ярослав.
– З усього розмаху, – машинально додав барон Андрій Цинік.
– Привіт і вам, лицарі Напівкруглого Столу! – відповів Лицар Поштової Скриньки, також упізнавши придворних лицарів, у першу чергу за їхніми щитами.
На щиті Ярослава зображений зелено-чорний кавун, простромлений білим мечем, у червоному полі; а в Андрія Циніка – дев'ятнадцять зелених яблучок у кремовому полі. Саме стільки мочених яблук було в торговки Килини, коли король Мирополк Романтик зненацька присвятив її в лицарі (якщо читач призабув цей епізод терентопської історії, то може освіжити пам'ять, заглянувши в розділ п'ятий, тобто щось п'яте за назвою "Доморосле лицарство"). Ці плоди були зафіксовані на гербі лицарки Килини. Андрій же Цинік був прямим нащадком цієї жіночки-доспіхоноски, й у спадщину одержав такий герб.
– Теж шукаєш драконяче – так? – яйце і яєчного шахрая? – запитав Ярослав, погладжуючи рукавичкою шию свого коня Тутмоса, названого так на честь давньоєгипетського фараона Тутмоса Третього з вісімнадцятої династії, який царював, тобто фараонив у XVI-XV сторіччях до нашої ери.
– Аякже. Це ж наш лицарський обов'язок! – відповів Лицар Поштової Скриньки.
– Ну і як успіхи? – поцікавився Андрій Цинік.
– Поки – жодних слідів, – зізнався чемпіон. – А в вас?
– Аналогічно, – розвів руками Ярослав.
– Якщо ви хочете переїхати на той берег Рідини, то маєте визнати, що Олександра Зозулька – найгарніша дівчина на землі. Якщо ви із цією тезою не погодитеся, я вас без бою через міст не пропущу, – заявив Лицар Поштової Скриньки. – Без відриву від пошуків драконячого яйця я за лицарським звичаєм прославляю красу милої дівчини – вищезгаданої Олександри – і вимагаю, щоб усі зустрічні лицарі визнали її найпрекраснішою з жінок.
– А я за лицарським – так? – звичаєм заявляю, що найпрекрасніша дама у світі, незважаючи на деякі її... гм... це моя дружина Єлизавета Кочерижкіна, – заперечив лицар Ярослав, беручи в руки футляр зі списом.
– А як на мене, так немає кращої жіночки, ніж моя кума Христина Полуничка, – вимовив барон Андрій Цинік, також хапаючись за телескопічний спис.
– У такому разі пропоную з'ясувати істину в чесному бої, згідно, знов-таки, з нашими лицарськими традиціями, – запропонував Лицар Поштової Скриньки й натиснув на кнопку свого розсувного списа, після чого той став автоматично видовжуватися.
– Ну що ж, ми – так? – не з тих, хто уникає боїв, – погодився лицар Ярослав, роблячи теж саме (зрозуміло, Автор не має на увазі, що Ярослав теж став автоматично видовжуватися; Автор має на увазі, що Ярослав теж натиснув на кнопку розсувного телескопічного списа, винайденого й виготовленого винахідником, механіком і ковалем Вакулою Нетребеньком; що після того натискання спис, тихо дзижчачи, став розсовуватися, витягатися, поки, клацнувши, не зафіксував ся у всій своїй довжині).
Коротше кажучи, біля мосту через річку Рідину відбувся лицарський мінітурнір.
Спочатку вдарились Лицар Поштової Скриньки з лицарем Ярославом.
Потім – Лицар Поштової Скриньки з бароном Андрієм Циніком.
Обидва рази чемпіон попереднього турніру списом із тупим гумовим наконечником повалив суперників на землю.