Але він зараз зайнятий: по-перше, у нього багато іншої роботи, а по-друге, у нього незабаром має народитися онук або внучка, і він поки не хоче відлучатися з міста. Просив почекати до середини грудня, а ще краще – відкласти до весни... Але ми чекати не захотіли й вирішили почати вилов грифона без чарівника, тому й звернулися по допомогу до вас, єгерів і мисливців.
Едуард. Ну й правильно. Хоч ми займаємося більше не виловом, а відстрілом, але й відловити теж можемо.
Варвара. А вам не шкода вбивати тварин?
Едуард. Якщо не відстрілювати великих хижаків у Раптовому лісі, то вони тут так розплодяться, що з'їдять усіх копитних і іншу живність, а потім самі вимруть від голоду; за межами Раптового лісу вони ж не можуть шукати їжу... А ви вегетаріанка?
Варвара. Ні.
Едуард. Ну от, стало бути, їсте тварин. А для того, щоб ви могли їсти м'ясо, хтось повинен...
Улян. От я, наприклад, потомствений мисливець. У мене й батько полює, і дід полював, і прадід, і прапра... Сімейна традиція. До речі, у Жорикбурзькому краєзнавчому музеї є кістяк грифона. Отож того грифона завалив мій дід. Досить великий екземпляр. Це відбулося кілометрах у тринадцятьох звідси на північний схід. Мене дід водив на те місце... Але прошу всіх за стіл.
Тарас. Добре б спочатку умитися з дороги.
Ростислав. Це точно. Умивальник зовні, ходімо, покаджу...
Якийсь час чується плескіт води й фиркання тих що
вмиваються...
Леонід. Ну от, чистенькі. Тепер можна й до стола.
Вільгельм. Нам, хто завтра приступиться до полювання на грифонів, алкоголю не пропоную, тому що в грифонів дуже хороший нюх і вони можуть вчути запах алкоголю здалеку, що може нам перешкодити. А вам, добродії лицарі, можна, ви ж у полюванні не берете участі. Будете горілку з перцем?
Тарас. Будемо.
Плескіт.
Леонід. Ну, за здоров'я всіх присутніх!
Тарас. І за удачу в наших справах!
Брязкіт двох кухлів.
Роман. Ммм... Дуже смачно!
Вільгельм. Це мій тесть коптив, у нього невелика коптильня...
Варвара. Але повернемося до наших грифонів. Отже, де і як...
Ростислав. Грифони живуть на всій території Раптового лісу, але щоб уникнути небезпечних зустрічей з єдинорогами, я пропоную робити вилов у цій, західній частини лісу. Грифони, вовки й ведмеді на людей нападають украй рідко, а от єдинороги становлять більшу небезпеку, тому краще їм на очі не потрапляти без потреби. У західну частину лісу єдинороги воліють не забрідати, тому що тут багато високих чагарників і дерев з низьким гіллям, і єдинороги тут заплутуються своїм рогом у гілках. Вони воліють ходити там, де високі дерева й низькі кущі, де їхні роги ні за що не зачіпаються. Тому саме цей, західний район найбільш безпечний, тут і будемо відловлювати грифонів. Ну, звичайно, не отут, на окраїні лісу, де наш мисливський будиночок, а на кілька кілометрів углиб. На саму окраїну грифони не заходять.
Едуард. А що стосується способу, то ми отут порадилися й вирішили застосовувати ловчу сіть. Грифона, що заплутався в такій сітці, присипляють уколом шприца зі снодійним, сплячого виплутують з тенет та переносять у клітку, де він незабаром прокинеться.
Фелікс. Найважливіше отут – заманити грифона в засідку, де на нього чекає ця сітка. Підкрастися близько до грифона, залишаючись непоміченим, практично неможливо, тому що в грифонів дуже хороший нюх, дуже хороший слух і дуже хороший зір. Тому мисливці до грифонів не підкрадаються, а підманюють їх за допомогою різних хитростей. Наприклад, самців іноді підманюють за допомогою ароматизатора, запах якого нагадує запах самки в період тічки, і манка, спеціальної свистульки, звук якого нагадує клекіт самки. Але цей спосіб нам не підійде, він ефективний навесні, під час шлюбних ігор грифонів, а восени самці до самок байдужі. Зараз грифонів можна приманити, і самців і самок, на запах коней і на звуки кінського іржання. Грифони нічого так не обожнюють, як конину.
Тарас. Ой, а вони наших коней, Кнута й Івана, не того...
Фелікс. Не турбуйтеся, добродії лицарі, вашим коням нічого не загрожує. Цей будиночок перебуває за межею проживання небезпечних хижаків. Сюди грифони не сунуться. Чарівник Гектор Манюня, зробивши Раптовий ліс, так би мовити, заповідником великих диких хижаків і неодомашнених єдинорогів, оточив ліс чарівною рисою, за яку ці небезпечні звірі не виходять. Цей мисливський будиночок відділений від ласих до коней грифонів і вовків цією невидимою рисою.
Ростислав. Отже, завтра сюди прибудуть інші мисливці, і ми почнемо прочісувати ліс у пошуках свіжих слідів грифонів. Коли такі сліди будуть виявлені, ми влаштуємо в тому місці засідку, установивши ловчі сітки, розкидавши, не до вечері будь сказано, кінський гній для привабливого запаху й включивши магнітофонний запис кінського іржання...
Улян. Я спеціально їздив на конезавод, записав на касету кінські звуки й запасся гноєм.
Ростислав. Гній видає сильний запах, який не тільки приваблює грифонів, але й забиває, так би мовити, запах людини; інакше грифони завдяки хорошому нюху могли б вчути мисливців і насторожитися. Грифони підуть на кінські запахи й звуки, як кішки на запах валеріанки, ну а далі – справа техніки. Більш детально цей план обговоримо завтра, коли зберуться всі учасники лову. Треба ж передбачити й способи відлякування вовків, яких теж можуть привабити такі запахи та звуки...
Леонід. Розмова про грифонів нагадала мені одну чарівну історію, яку розповідав граф Галактіон, що був, як і ми, лицарем Напівкруглого Столу, жив у Шмокиконському замку, а тепер живе у Великому Світі, у Харкові, у районі Нової Баварії, і працює електриком. Він говорив, що це їхній сімейний переказ про предка.
Цей предок, мовляв, посварився з якимось чаклуном, і той його зачарував, перетворив на грифона, або, точніше, на перевертня – ночами він був людиною, а днем – грифоном, але мовлячим. І призначено йому було бути грифоном аж десять років, а потім він мав би стати, мовляв, знову звичайною людиною.
У селі, що було неподалік від обителі тієї грифоно-людини, жила прекрасна дівчина, яку цей перевертень покохав. До неї сваталися багато хлопців з усією округи, і гарні, і сильні, і багаті, але вона всім відмовляла. Навіть її батьки гнівалися, мовляв, якого ще рожна тобі треба, дочко.
І одного разу до них у хату явився цей грифон. Батько з матір'ю перелякалися, заціпнули від виду чудовиська, а він увійшов до кімнати дочки й про щось із нею поговорив, потім пішов. І тоді дівчина приголомшила батьків: заявила, що не піде заміж ні за кого, крім цього грифона. "Отямся, дитятку! Де ж це бачено, щоб порядна дівчина вступала в шлюбний зв'язок зі звіром, із чудовиськом! Це мерзенне збочення! Викинь із голови такі дурості!" – умовляли її батько з матір'ю, але вона стояла на своєму. Чим довше вона наполягала, тим сильніше злилися батьки. І нарешті, бачачи, що вона від свого не відступиться, батько й мати гнівно оголосили їй: "Раз ти така збоченка, що прагнеш жити зі звіром, то ми від тебе відрікаємося; ти нам більше не дочка; ми тебе знати не хочемо; іди куди бажаєш, живи з ким хочеш, а нас забудь і більше не приходь!" І вона пішла з батьківського дому...
І стали той грифон і та дівчина жити разом як чоловік і дружина. Зрозуміло, у так званому цивільному шлюбі, тому що вінчати дівчину із грифоном ніякий піп не став би. І народила та дівчина від свого чарівного чоловіка... кхе... тобто тоді вона вже була не дівчина, а молода жінка... і народила вона двох дитинок: хлопчика й дівчинку. Ночами-то чоловік був звичайним мужчиною...
Діти дещо підросли й довідалися від сусідських дітей, з якими гралися, що у всіх малят повинні бути бабусі й дідусі. "А в нас є бабуся й дідусь?" – запитали вони в батьків. " Є, – відповіла дружина грифона. – Вони живуть у тому селі, що за рікою й лісом". Діти стали проситися в гості до бабусі й дідуся, і їхня мати сказала чарівному чоловікові: "А дійсно, нехай мої батьки побачать онуків; може, тоді вони схвалять наш шлюб; а діти познайомляться з дідусем і бабусею. Мої батьки не веліли нам з тобою приходити, але онукам будуть раді, я в цьому певна. Відведи дітей до мого села й покажи їм хату батьків..." А дітям сказала, щоб вони, погостювавши в дідуся з бабусею, на третій день вийшли із села до окраїни лісу, де на них буде чекати грифон-батько, який відведе їх назад додому; і щоб вони дідусеві з бабусею не говорили про те, що батько буде їх там чекати.
Грифон довів сина з дочкою до того села, показав хату діда з бабою. Діти пішли туди, а грифон здалеку спостерігав, залишаючись непоміченим. Брат із сестрою сказали старим, мовляв, ми ваші онуки, і ті страшно обрадувалися й кинулися їх пригощати, розпитувати, забавляти... Грифон, переконавшись, що все гаразд, повернувся додому. Діти гостювали в старих три дні. Хлопчик говорив, що вони самі прийшли сюди й самі підуть додому, а дівчинка прохопилася, що їх привів грифон і відведе назад за три дні...
Коли діти заснули, дід і баба стали радитися: мовляв, от які в нас гарненькі онученята, та й дочка була хороша, поки не зв'язалася із клятим чудовиськом; мовляв, якби не було цього чудовиська, усе було б прекрасно, вони б із дочкою й онученятами жили б однією прекрасною й щасливою сім'єю...
І задумали старі страшне діло: знищити зачарованого зятя!
На третій день бабуся сказала онукам, що сама проведе їх до діброви, а дідусь узяв гостру сокиру й в обхід прокрався на окраїну того лісу. Грифон, спостерігаючи, як дорогою наближаються діти з тещею, не помітив, як підкрався тесть, і той зненацька наніс грифонові смертельний удар сокирою.