– Для тебе це так само просто, як пчихнути, із твоїми-то знаннями, із твоєю-то пам'яттю, із твоїм-то інтелектом. А там можеш займатися науковою працею чи викладанням. Я сам поклопочуся, щоби колеги прийняли в тебе всі іспити без зволікань якнайшвидше. Тобі який фах подобається більше?
– Обережно!!! – злякано викликнув Мгобокбекбе, указуючи на тарілку Брюходухова, через що той відсмикнув від страви ніж і виделку. – Обережно, котлету заріжете!
Академік засміявся розіграшу й продовжив різати котлету. А його колишній учень повідав про бажання вивчати історію й фольклор Терентопії, поділився мрією про експедицію в терентопську глухомань.
– Ми теж, мабуть, у найближчі дні відправимося в експедицію в глухомань, – підхопив тему Річард Левове Копито. – Сьогодні Його Величність натякнув, що якщо до Дня Шляхетного Мордобою міліція не розшукає те викрадене драконяче яйце, то після свята ми – лицарі Напівкруглого Столу – підключимося до шукання: відправимося в пошукову експедицію, яка триватиме доти, поки яйце або драконеня, що з нього вилупиться, не буде знайдено.
Слід сказати, що Річард Левове Копито, на відміну від інших лицарів (і придворних і незалежних) був завсідником саме цієї корчми. Інші доспіхоносці віддавали перевагу корчмі "Під Мідним Забралом". Тобто, і Річард бував у закладі Роженкранців, але частіше все-таки в Гільденштернів.
– Ми муситимемо обшарити всі глушини й задвірки країни, проїхатися таким бездоріжжям, яке не може подолати міліцейська техніка, побувати у таких населених пунктах, яких, може, і на карті не існує, – продовжував він. – Ну й у процесі експедиції, якщо буде треба, вчинятимемо подвиги: знешкоджуватимемо лиходіїв, приборкуватимемо злісних чудовиськ, і так далі. Король правий: засиділися ми в столиці без подвигів, начебто й не лицарі, а прості міністри. От якщо б і ти, Мгобокбекбе, записався в лицарі Напівкруглого Столу, то теж зміг би взяти участь в експедиції й без відриву від пошуку драконячого яйця вивчати терентопську глухомань із її переказами й сказаннями.
– Ти ба, як граціозно пурхає в височині той трамвай! – здивувався Мгобокбекбе, уп'явшись у небо за вікном.
– Де? Який? – кинулися до вікна лицар, касир і патріарх.
– Я пожартував. То пурхає не трамвай, трамваї літати не здатні, – довершував розіграш Мгобокбекбе. – То ... – проспівав: – наш паровоз вперед летить. – І, перечекавши сміх розіграних, серйозно відповів Річардові: – Я ж не лицар, я й на коні їздити не вмію, й списом і мечем...
– Це справа нехитра, – відповів Левове Копито. – За кілька днів навчишся. І не такі вивчалися. Ніхто не вимагатиме, щоби ти був супервіртуозом у цій справі. Навіть турніри – справа добровільна, бажана, але не обов'язкова. Тільки напиши заяву, і король тебе присвятить. Відразу отримаєш доспіх, коня, зброю, кімнату в гуртожитку й аванс. А якщо не сподобається – можеш звільнитися, ніхто ж силою тримати не буде. Це ж не каторга.
– Я подумаю, – сказав Мгобокбекбе...
* * *
Наступного дня нова людина зі своєю Естер наскочили в державну установу, щоб зареєструвати... ні, не шлюб, до шлюбу їхні відносини поки не дійшли; а прийшли в паспортний стіл зареєструвати Мгобокбекбе в якості нового громадянина Терентопського королівства й одержати відповідний паспорт, що засвідчує особистість.
На прохання парочки до паспортного столу підійшов і чарівник Акмус, щоб підтвердити, що ця нова людина зародилася в країні за допомогою магії.
Чиновник вислухав пояснення чарівника, почухуючи вухо печаткою, і простягнув Мгобокбекбе анкету, проказуючи: "Заповніть"...
– А це, часом, не той чиновник, що записав Бізончика Солом'яного "майонезом"? – цікавиться Права півкуля авторського мозку.
– Він самий, – говорить Автор.
– Хороше діло – записувати людину майонезом! Як він там сказав: "Мая плюс ірокез – запишемо "майокез"". Це якщо в громадянки тато кореєць, а мама грузинка, він у паспорті напише "корзинка"?
– Не треба так гарячитися, Права. І я, і безцінний читач із тобою згодні – чиновник утнув дурість, оскільки тоді був молодим і недосвідченим. Надалі він таких помилок не припускав. Але це вже діла минулих днів. Не відволікай нас від більш свіжих подій, – обсмикує свій мозок Автор...
В анкеті треба було вказати прізвище, ім'я, по батькові, дату й місце народження... Ну з іменем зрозуміло – Мгобокбекбе, а от прізвище й по батькові...
– Оскільки я спочатку був пивним келихом, інакше кажучи – пивним кухлем, інакше кажучи – пивною кружкою, то нехай і прізвище моє буде Гальба, оскільки гальбами називаються півлітрові пивні кружки, а я й був саме півлітровим, – вирішила нова людина й записала: "Гальба". – А от по батькові... Своїми батьками в якійсь мірі я вважаю й пігмея Замбзиганду, який вклав у посуд мову, з якої виросла моя душа; і академіка Якима Сергійовича Брюходухова, який був першим моїм наставником; і Мойсея Роженкранца, адже зараз я є копією його сина, нехай і всиновленого, та все ж... і вас, Акмусе, і Леоніда Леонідовича Перевертайла-Замийського, і Арама Арменовича Артаньянца, і Гліба Любомировича Цвяха, адже саме завдяки вам, чарівникам, я став повноцінною людиною; і Іцхака Марковича Гільденштерна...
– Що стосується Іцхака й Маргарити Гільденштернів, то, хоч я й не ясновидець, упевнений – ти ще їх називатимеш "татом" і "мамою", – сказав чарівний авіатор, посміхаючись і погладжуючи шкіряним шоломом свою випнуту нижню щелепу; при цьому Естер, зрозумівши цей натяк, злегка потупилася й зарум'янилася. – Що ж до нас, решти, – дійсно, кожний з нас вклав свою лепту у твою появу на світ. Але по батькові мусить бути тільки одне. Пропоную скласти по батькові, узявши по одній букві від імені кожного. Наприклад...
Акмус розкрив записну книжку й написав імена "батьків" вертикально, щоб перші букви імен вишикувалися в горизонтальний рядок, і приписав до цього рядка закінчення "...ович". Вийшло:
З Я М А Л А Г о в и ч
а к о к е р л
м и й м о а і
б м с у н м б
з е с і
и й д
г
а
н
д
а
– Зямалагович, – прочитала Естер. – Мгобокбекбе Зямалагович Гальба.
– Чому б і ні, – погодився хлопець.
– Чи не задовге? – засумнівався Акмус.
– Нічого. Піде, – сказав Мгобокбекбе й вписав в анкету своє свіже по батькові. – Тепер – місце й дата народження. Місце – Жорикбург, а дата... Фактично, як людина я народився тільки три дні тому. Але на вигляд мені близько двадцяти.
– Так, якщо в паспорті вказати дату народження – двадцять перше вересня тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятого року, буде плутанина. За видом й інтелектом ти доросла людина, а за паспортом будеш – грудне немовля, – задумався вголос чарівник-авіатор.
– Але його душа зародилася в келиху ще десять років тому, – підказала красуня.
– Але й на десятилітнього він теж не схожий, – відповів Акмус. – Тоді чаклун Замбзиганда вклав у келих голос свого сина, якому було, як говорив Брюходухов, одинадцять років. Душа, яка проросла з голосу одинадцятилітнього, теж була за інтелектом одинадцятилітньою. Зараз тому чорношкірому синові Замбзиганди двадцять один рік. Покійному Бандюзі було двадцять три. Візьмемо середнє арифметичне й вважатимемо, що нашому Мгобокбекбе Зямалаговичу – двадцять два. Отже, пиши в графі "рік народження" – тисяча дев'ятсот сімдесят третій. А датою нехай буде день, коли африканський чаклун у корчмі начудив з пивним келихом. Це було дев'ятого травня.
І Мгобокбекбе вписав в анкету: "9 травня 1973 р."
Повертаючи заповнену анкету чиновникові, хлопець сказав:
– Мабуть, я написав кострубато. Раніше писати не доводилося. Перший раз. Ще немає навички.
– Нічого, і не такі карлючки розбирали. Фотографії є?
Світлини були, оскільки дорогою до паспортного столу парочка навідалася в ательє "Термінове фото"...
За двадцять хвилин чиновник вручив Мгобокбекбе новенький паспорт громадянина Терентопського королівства із темно-коричневим Крилатим Равликом на світло-коричневій обкладинці.
До речі, світло-коричневий – це колір терентопського державного прапора. Король Мирополк Романтик, що придумав саме такий прапор, уважав світло-коричневий колір найромантичнішим, оскільки саме такий відтінок мають прадавні рукописи, що стемніли від часу. Якомусь жителеві Великого Світу такий прапор може нагадати кольором ганчірку для миття підлоги. А особливо цинічний може сказати ущипливо, що це колір какашки. Але Автор рекомендує в жодному разі не висловлюватися так у присутності терентопця. Мешканці королівства люди переважно добродушні й гостинні, але при цьому великі патріоти своєї батьківщини, і таке висловлення може, затьмаривши їхню добродушність і гостинність, спровокувати їх на нанесення вам образи або навіть ляпасу.
– Ти забув повідомити, яку національність указав у його паспорті чиновник, – підказує Авторові Ліва півкуля мозку.
– Терентопець, – миттєво відповідає Автор.
– А от цікаво, розмовляючі тварини теж мали паспорти? – цікавиться Права.
– Звичайно. Усі громадяни, що досягли повноліття, тобто там – шістнадцяти років, – одержували паспорти, незалежно від видової приналежності. Перш ніж Жорик Дев'ятий видав указ про рівноправність мовлячих тварин, останні не мали паспортів і посвідчень, але з 1987 року стали одержувати їх нарівні з людьми. І дракон Інокентій Карлович одержав паспорт в 1991 році, а дощовий хробак Гавриїл Святославович – і того раніше.
З паспортом Гавриїла Святославовича, до речі, вийшов невеликий курйоз. Коли хробак у фотоательє позував на документ, він зняв пенсне, щоб його пичка була видна у всій красі. Але без пенсне його передня частина тіла стала так схожа на задню, що фотограф, не розібравшись, сфотографував зад хробака замість його голови, а клієнт без пенсне цього не помітив і не вказав на помилку. Побачивши ж знімок, Гавриїл Святославович спочатку вирішив перезнятися правильно, але потім заради економії грошей відмовився, розсудивши, що його й так упізнають, бо інших мовлячих хробаків у Жорикбурзі не було. Так і вийшло, що в паспорті на фото зображена не голова громадянина, а його зад.
Паспорти говорячих тварин відрізнялися від паспортів людей тільки тим, що в графі "національність" указувалася видова приналежність, оскільки тварини національностей не мають.