Особливо Мгоцька здивувала поява примарного пітекантропа у особнячку мага Перевертайла-Замийського.
Ніч Мгобокбекбе та Річард провели у лицарському гуртожитку (де їх радісно вітав комендант-перевертень Методій Хламенко), у своїх квартирах на третьому поверсі, на своїх розкладачці та дивані.
18 жовтня вони осідлали в Непарнокопитому Театрі Тутанхамона та Ігоря Святославича, і знову виїхали з Жорикбурга, але вже у західному напрямку, а не північно-східному, як минулого разу...
А поки вони їдуть до міста Безбаштового Замку, ми з тобою, безцінний читачу, їх знову покинемо, щоб у наступних шести розділах постежити за мандрівками ще шести пар лицарів Напівкруглого Столу (завдяки чому цей так званий епос стане ще вагомішим, на радість збирачам макулатури), а потім, у розділі сорок сьомому за назвою "Меч Халазюк" знову повернемося до Лицаря Пивної Кружки та Річарда Левове Копито.
– Тьху! З таємничим зникненням Естер виходить та сама історія, що і зі зникненням яйця дракона: розгадка таємниці відкладається на хрін знає який час, – засумувала нетерпляча Права півкуля авторського мозку.
ЩОСЬ СОРОК ДРУГЕ. Особливості полювання на грифонів
З кущів женуть плямисті пси
На мене фантастичних звірів...
Олекса Слісаренко, "Осінь".
Я озирнувся й побачив золотого грифона величиною з однорічне теля. Він дивився на мене розумними очима й повертав своїм орлиним носом. Крила його були підняті, і кінці їхні згорнуті в кільця. Вигляд його мене здивував, але не злякав.
Олексій К. Толстой, "Упир".
Ще раз підкреслюємо: на полюванні треба бути готовим до всього, щоб потім не жалкувати.
Остап Вишня, "Екіпіровка мисливця".
22 жовтня 1995 року.
За п'ять років по закінченню Великої Яєчної Експедиції, тобто наприкінці 2000 року, столична радіостанція "Голос Крилатого Равлика" розпочала великий проект: розгонистий цикл радіоп'єс під загальним заголовком "Напівкруглий Стіл у Великій Яєчній Експедиції".
Перша п'єса з цього циклу прозвучала по радіо саме до п'ятирічної річниці закінчення ВЯЕ (такою абревіатурою для стислості терентопці нині часто позначають Велику Яєчну Експедицію лицарів, і сердяться, коли заїжджі туристи з Великого Світу кажуть, що ця абревіатура аж дуже вже нагадує звуки, які людина видає під час блювання), у листопаді 2000 року.
Цей цикл складається з дев'ятнадцяти підциклів, а кожен із цих дев'ятнадцяти підциклів складається в свою чергу з кількох радіоп'єс, що розповідають про мандри однієї з дев'ятнадцяти пар лицарів Напівкруглого Столу під час цієї експедиції.
Наприклад, про подорожі графа Леоніда Гострий Лікоть та барона Євгена розповідається в чотирнадцяти радіоп'єсах (епізод відвідання ними будинку чарівника Микити Альбертовича Манюні, що став сином своєї онуки, увійшов до дев'ятої з них); а про мандри графа Кузьми та герцога Леоніда Коліна розказується у двадцяти одній радіоп'єсі (епізод їхнього ув'язнення в будинку феї Ані Окнечук увійшов до вісімнадцятої з них).
Кожна така радіоп'єса виходила в ефір протягом кількох днів як серіал.
Весь цикл, до якого увійшло понад 300 п'єс, завершився до п'ятнадцятої річниці все тієї ж ВЯЕ, тобто у 2010 році. Але оскільки слухачам цей аудіосеріал сподобався і вони надіслали на радіо листи з проханням про повторення, то "Голос Крилатого Равлика" дає ці радіовистави в ефір повторно аж до теперішнього часу.
Ці радіоп'єси склали, в основному, п'ять терентопських драматургів: Нікофан Нафокін, Аскольд Мояхатаскрайченко, Джонатан Аркушенко, Геннадій Терешкін-Сибірякін та Іполита Кельтман, проте окремі радіоп'єси написали й інші запрошені "Голосом Крилатого Равлика" автори. Так, наприклад, дві радіоп'єси з підциклу про мандри Лицаря Пивної Кружки і лицаря Річарда Левове Копито написав дракон Інокентій Карлович, який на той час став досить популярним драматургом.
Напевно, читач уже здогадався, куди хилить Автор.
Так, у цьому розділі Терентопських хронік Автор надасть читачеві невеликий фрагмент із радіоп'єси "Між Липовими Тремпелями та Витонченими Раклами", з підциклу про мандри лицаря Леоніда Настороженого та барона Тараса. У цій п'єсі йдеться про зустрічі та інші події, що сталися з цими лицарями під час їхнього переміщення від села Липових Тремпелів до села Витончених Раклів. Зрозуміло, ця п'єса, як і всі інші радіоп'єси цього циклу, базується на реальних подіях, про які розповіли драматургам самі лицарі. Чому Автор обрав епізод саме з цієї радіоп'єси, а не якийсь інший ("Між Липовими Тремпелями та Витонченими Раклами" є одинадцятою п'єсою з підциклу про лицарів Тараса і Леоніда Настороженого)? Тому що саме в цьому фрагменті саме цієї п'єси йдеться про грифонів, а Автор Терентопського, м'яко кажучи, епосу не хотів би залишити осторонь тему грифонів.
Але перш ніж підсунути читачеві цю п'єсу, написану Іполитою Густавівною Кельтман, точніше, її уривок (уривок п'єси, а не уривок цієї жінки, звичайно), Автор шарахне в читача інформацією з теми грифонів, інформацією, яка не увійшла в даний епізод п'єси, але яка може бути читачеві цікавою.
Якщо відштовхуватися від версії походження драконів, викладеної в романі дракона Інокентія Карловича "Ангел крейдового періоду", то можна припустити, що і грифони виникли на Землі в результаті генетичного експерименту якогось цікавого ангела, який працював тут за часів пізнього мезозою або раннього кайнозою; що цей ангел, охоплений пристрастю до незвичайних дослідів, змішав в одному організмі хромосоми хижого птаха з хромосомами хижого ссавця, і в результаті вийшов напівзвір-півптах – яйцекладний ссавець із шістьма кінцівками: чотирма лапами і двома крилами; частково пернатий, частково волосатий. У нашому світі, безцінний читачу, грифон вважається фантастичним чудовиськом. Тим часом, у нашому світі живе істота, яка, як і грифон, має дзьоб, як і грифон, відкладає яйця і, як і грифон, вигодовує дитинчат молоком, але при цьому не вважається фантастичним чудовиськом. Читач напевно здогадався, що Автор говорить про качкодзьобів. Але качкодзьоб не має крил, а грифон має. Наявністю шести кінцівок, з яких дві крила, грифон скоріше нагадує крилатого дракона. І дзьоби у дракона та грифона не плоскі, качині, а загнуті, гострі. Втім, якщо дзьоб грифона типово орлиний, то дзьоб дракона більше схожий на дзьоб черепахи; але в черепахи і орла немає зубів, а в дракона, крім гострого дзьоба на кінці морди, є гострі зуби у пащі. Якщо продовжити перераховувати відмінності грифонів від драконів, то можна відзначити, що грифони і розміром менше драконів рази в два, і переміщуються, в основному, на чотирьох лапах, лише зрідка перепурхуючи за допомогою крил, у той час як дракони, і мовлячі і не мовлячі, як і більшість динозаврів, переміщалися на двох ногах, а літали хоч і не так віртуозно, як птеродактилі, рамфоринхи та кажани, але набагато краще за грифонів. (Тут Автор повинен зазначити, що говорячи про ходіння грифонів на чотирьох лапах, він не має на увазі і тих, що вміють говорити по-людськи. Такі мутанти можуть і ходити по-людськи на двох ногах. Приклад тому – грифон Арістейчук, актор кіностудії "Задфільм").
Більшість терентопських грифонознавців вважають, що в доісторичні та античні часи грифони мешкали на території України, звідки й забрели крізь чарівний прохід до Терентопії. На доказ цієї гіпотези вони (не грифони, а грифонознавці) наводять той факт, що українські археологи знаходять при розкопках зображення цих звірів, які іноді виконані настільки реалістично, що важко засумніватися в тому, що митці, які їх виготовили, бачили грифонів на власні очі або користувалися докладними описами очевидців. Потім, як і дракони з єдинорогами, грифони у Великому Світі вимерли, мовляв; можливо, були винищені людьми; а в Терентопії збереглися. Але читачеві вже відома і зовсім інша точка зору на це питання, висловлена філософом Парменідом Ссавцем (що про ту гіпотезу Ссавця Автор згадав у розділі тридцять п'ятому "Єдинорогарський колгосп" і згадає в п'ятдесят першому "Користь нудотної попси").
Читачеві вже відомо також, що немовлячі грифони королівства мешкають тільки у Раптовій пущі і в зоопарках. У зоопарку міста Манюнинська до початку Великої Яєчної Експедиції жив лише один грифон, самка на кличку Рудохвоста. Але до жовтня 1995 року там закінчилося будівництво нового гриф'ятника, тобто вольєра для грифонів, в якому могли б мешкати більше десятка грифонів; і виникла можливість і необхідність придбання нових представників цього виду тварин.
Директор цього зоопарку, Юхим Ведмідь, який сам був не людиною, а мовлячим ведмедем, домовившись із мисливцями та єгерями Раптового лісу щодо відлову диких грифонів, направив у Раптовий ліс двох співробітників свого зоопарку, Романа Ковіньку і Варвару Ковіньку-Буселевич (ці були не мовлячими тваринами, а мовлячими людьми, до того ж – подружньою парою), на всюдиході з причепом, що належав зоопарку. Вели цей усюдихід поперемінно самі Роман із Варварою, а в його кузові та у причепі побрязкували клітки для майбутніх новоселів.
У селі Липові Тремпелі, що примостилося під боком Раптового лісу, їх зустрів єгер Ростислав Перельман, щоб показати дорогу до мисливського будиночка, в якому зберуться всі учасники вилову грифонів. У тому будиночку на околиці лісу на них чекали вже єгері Едуард Кишеня та Фелікс Гаманець, а також мисливці: Улян Араратьян, Вільгельм Яблучко та Наум Трав'янистий-Жуков; а завтра туди мали під'їхати ще десятки три мисливці, які бажали взяти участь у цьому заході.
Приблизно за півгодини після того, як Роман Ковінька з дружиною та Ростислав Перельман виїхали з Липових Тремпелів на всюдиході, їм зустрілися лицарі Напівкруглого Столу – Тарас та Леонід Насторожений, що незадовго до цього опитали мешканців Липових Тремпелів і тепер прямували до селища Козирні Дамки.
Аби не порушувати традиції що склалася, Автор тут же повідомить, хоч це і не має великого значення, що барон Тарас їхав на коні на кличку Кнут, названому так на честь Кнута Першого Великого, короля Данії, Англії та Норвегії, який правив в одинадцятому столітті; а лицар Леонід Насторожений – на коні на кличку Іван, названому так на честь великого князя Московського, але Автор не знає точно якого: Івана Першого, Другого, Третього або Четвертого Грізного, а може, і всіх відразу.