На честь головного лікаря пологового будинку Федора Руслановича, хлопчика назвали Федором. Дитя прожило в пологовому будинку майже рік, ставши загальним улюбленцем. Але пологовий будинок – це пологовий будинок, і довелося Федю перевести в єдиний заклад для сиріт і підкидьків, звідки ми його взяли в сімдесят четвертому році. На вигляд був такий милий хлопчик, а...
– Дивовижна історія, – сказала Зіночка. – Значить, не виключено, що у Бан... кхе, що у Федора може бути кровний брат, якого ця таємнича пара народила раніше чи пізніше, ніж його, хай і не близнюк, але схожий. Втім, навіть якщо Естер заговорила на вулиці з братом Бан... з братом Федора, прийнявши його за Мгобокбекбе, це не пояснює її зникнення. Ну, заговорила, зрозуміла, що обізналася, вибачилася і пішла далі... А може, вона вже повернулася і сама розповість, де пропадала цілу добу. Побіжу назад до Гільденштернів.
– Будь ласка, принцесо, тримайте і нас у курсі справи. Естер і для нас не чужа людина. Її коханий Мгобокбекбе нам як син. От наш телефон, – попросила Берта Роженкранц, записуючи на папірці цифри.
– Гаразд, – сказала Зіночка і взяла цей папірець...
* * *
Поки Ісак Гільденштерн та принцеса Зіночка займалися цими розпитуваннями, фермер Наполеон з його працівниками покинули корчму "Під Рятівною Мухою" і поїхали на тракторі з причепом назад на ферму. Натомість туди прийшли інші відомі нам, безцінний читачу, завсідники: маг Акмус, патріарх Іполит Четвертий, касир Грошенятко, а також директор Жорикбурзького краєзнавчого музею Цицерон Дуськін.
Після того як рознощик, який приніс їм пиво, повідомив про зникнення Естер, патріарх помолився за її безпеку, за те, щоб вона не стала жертвою злочину, заявив, що якби всі люди виховувалися в дусі християнства та нудизму, то злочинності було б набагато менше або взагалі не було б. І заходився викладати аргументи на користь нудизму. Зокрема і той, де Господь іменувався найвеличнішим художником, а голе людське тіло – гідним демонстрації шедевром Господньої творчості.
– До речі, щодо художників, – підхопив розмову Дуськін, коли святий отець замовк. – Ми в музеї затіяли нову експозицію, присвячену битві лицаря Аркадія із драконом Інокентієм Карловичем. Вже триста два роки лицарі з драконами не билися, відколи в тисяча шістсот дев'яносто третьому такий собі лицар Георгій Обідоносець убив останнього немовлячого дракона. Я навіть і не сподівався, що стану сучасником такої унікальної події. Нам заздритимуть нащадки, бо не кожному пощастило жити в період битви лицаря з драконом. Така неординарна подія, звичайно, повинна бути представлена в музейній експозиції. Так от, ми вирішили збудувати діораму: на першому плані буде точна об'ємна копія того місця, де це трапилося, камінь до каменю, травинка до травинки, в натуральну величину; ліворуч зяятиме вхід у Гірчичні печери, в якому фігуруватиме муляж дракона; у центрі діорами, верхи на гіппомобілі, всередині якого проглядатиметься муляж сірого в яблуках коня, сидітиме обладунок з опаленням, охолодженням, вогнегасником, парашутом та аквалангами; крізь щілини забрала просвічуватиметься муляж обличчя лицаря; а рукавички стискатимуть телескопічний спис і щит із білим комаром на червоному тлі; а довкола на ґрунті будуть розкидані фрагменти першого експериментального панцира з паровим опаленням; а на задньому плані буде розгонисте мальовниче полотно, пейзаж, що з фотографічною точністю відображатиме каменіанський ландшафт, видимий від Гірчичної печери. Ми вже купили у коваля Нетребенька ті самі обладунки і той самий гіппомобіль; муляжі місцевості, коня, дракона та обличчя лицаря береться виготовити Ігор Слюноплюєв, той, що зробив муляж драконячого яйця; а от живописця, який міг би дуже точно зобразити тамтешній пейзаж, я поки що не знайшов, хоча гроші для оплати вже є.
– Ніхто краще за самого дракона Інокентія Карловича вам Каменіану не намалює, – сказав Джульєт Грошенятко з, як завжди, щетинистим підборіддям. – Цей дракон на тих краєвидах собаку з'їв. У переносному, звісно, сенсі. Він чудовий художник, говорю з усією відповідальністю, бо бачив усі його картини. А пейзажі Каменіани – це взагалі його коник.
– Ух ти! Це чудово! – вигукнув Цицерон Дуськін. – Якщо задник буде розмальований не просто стороннім живописцем, а безпосереднім учасником події, то від цього експозиція набуде ще більшої історичної цінності!
– А що з муляжем драконячого яйця? – запитав Акмус, як і раніше в авіаторській куртці. – Я чув, драконія Агнеса зіпсувала його своїми пазурами. Відреставрували?
– Ні, вирішили залишити як є, – сказав Цицерон. – Коли міліція, знявши відбитки, повернула нам зіпсований муляж, ми вирішили, що експонат абсолютно пошкоджений і для демонстрації непридатний, тому замовили Слюноплюєву новий. Він швидко зробив друге воскове яйце, благо форма збереглася. І тут я зрозумів, що зіпсований муляж – це не просто пошкоджений предмет, а історичний артефакт – німий свідок драматичних подій, ексклюзивна річ, раритет, тому має цінність більшу, ніж цілий муляж. Тепер у нас у музеї виставлено обидва муляжі: і пошкоджений, як своєрідний документ історії; і цілий, щоб відвідувачі мали уявлення, як виглядає незаймане яйце дракона.
(– Тьху, тьху й ще раз тьху! – репетує змучена цікавістю й нетерпінням Права півкуля авторського мозку).
Отут і повернувся у свою корчму корчмар Гільденштерн. Привітався із завсідниками. Почувши його голос, з кухні висипали кухарі й рознощики, запитали, мовляв, які новини стосовно Естер. Іцхак відповів, мовляв, новин немає. Потім повернулася й принцеса Зіночка. Корчмар і принцеса одночасно запитали один одного:
– Що сказав граф Дриґало?
– Що сказали Роженкранци?
– Граф сказав, що Бандюга не упир, а простий труп, з могили вийти не міг.
– Роженкранци сказали, що близнюка в нього немає, але цілком можливо є просто брат.
– А до чого отут Бандюга, сонечки мої? – пробасив Іполит Четвертий.
– Так, – погодився чарівник в авіаторській куртці.
– Коваль Нетребенько сказав, що бачив, як учора о п'ятнадцятій нуль нуль Естер на перехресті проспекту Сковороди з вулицею Арістофана стояла з людиною, яку Вакула Охрімович прийняв за Мгобокбекбе, – сказав корчмар.
– А оскільки Мгобокбекбе зараз далеко від Жорикбурга, ми припустили, що це міг бути або вилізлий з могили Бандюга, або його живий брат, – додала Зіночка.
– Та не було там нікого, схожого на Мгобокбекбе, лапочки мої! – гаркнув патріарх. – Я ж теж там був і все бачив. Ідучи тим проспектом, я помітив на перехресті якогось чоловіка. Пройшовши ще трохи, привітався з Естер, яка йшла назустріч. Пройшовши ще трохи, оглянувся, бо неможливо не оглянутися на таку красуню, і побачив, що Естер підійшла до того чоловіка, а повз них у цей час проходить Нетребенько. Отут куранти на "Згущенці" почали видзенькувати час, а потім вигравати "Політ паровоза". Я почекав на Вакулу Охрімовича, він відразу став розповідати про свій новий винахід, ми обоє збочили на вулицю Потоцького – виявилося, що нам по дорозі... Але той чоловік абсолютно не був схожий на Мгобокбекбе: гострий ніс, чорні очі, довге до плечей чорне волосся, а бакенбарди білі, сиві; на вигляд йому років п'ятдесят; ростом на голову нижче за Мгобокбекбе. Нічого спільного! Як його можна було прийняти за... Нетребенько і сам щось наплутав, і вас збив з пантелику.
– Значить, даремно ми розпитували Роженкранців та графа Дриґала, – сказала принцеса Зіночка.
(– Ну я ж казав, що коваль просто переплутав! – хвалиться Права півкуля авторського мозку. – Через розсіяність у нього в пам'яті вчорашня зустріч на тому перехресті змішалася із зустріччю на тому ж місці, але тринадцять днів тому. Правильно, товаришу Авторе?
– Без коментарів, – відрізає Автор.
– А я згадую, що людина з такими прикметами – гострий ніс, довге чорне волосся, білі бакенбарди – наснився одночасно Естер і Мгобокбекбе в ніч перед від'їздом останнього з Жорикбурга, – млосно ворушачи звивинами, заявляє півкуля Ліва.
– Якщо така людина справді зустрілася доньці корчмаря, значить, той сон був так званим віщим, – резюмує Права.
Оскільки в попередніх абзацах згадувалася вулиця Яна Потоцького, то Автор не може стриматися, аби не зауважити, що польський вчений та письменник Ян Потоцький, автор знаменитого роману "Рукопис, знайдений у Сарагосі", був рідним старшим братом харків'янина Северина Потоцького, попечителя Харківського навчального округу та одного з батьків-засновників Харківського університету. І Ян Потоцький не єдиний польський класик, до слова, що мав брата-харків'янина. От, скажімо, рідний брат Адама Міцкевича, Олександр, також жив у Харкові, працюючи професором університету... Ну от не зміг, бач, Автор Терентопських хронік не впхнути і сюди свій улюблений Харків.)
– От шкода, що ясновидець Гліб Цвях поїхав кудись у глибинку за русалочим молоком, – висловив досаду чарівник Акмус. – Якби він був зараз у Жорикбурзі, може, він зміг би за фотографією Естер визначити, де вона знаходиться і що робить. На жаль, ані я, ані Артаньянц, ані Перевертайло-Замийський таким даром не володіємо.
(Якщо тут згадані чарівники, Автор, до речі, повідомить тобі, безцінний читачу, ще одну жорикбурзьку новину. В особнячку мага Л.Л. Перевертайла-Замийського, що в Ніздресвистівському провулку біля лазні, несподівано завівся буйний фантом, який став так бешкетувати, що чарівнику життя не стало... Довелося Леонідові Леонідовичу покинути рідне житло і переїхати жити в особняк колеги Акмуса. Примітно, що бешкетний дух на вигляд не гомо сапієнс, а якийсь чи то австралопітек чи то пітекантроп. Перевертайло перерив гору магічної літератури у пошуках заклинань, що виганяють злих духів, але жодне з цих заклинань на таємничого пітекантропа не подіяло. Перехожі стороною обходять особняк біля лазні в Ніздресвистівському, особняк, в якому хтось виє, скиглить, трощить меблі та посуд.)
Маргарита Гільденштерн, що повернулася від двоюрідної сестри, повідомила чоловікові, принцесі, завсідникам і кухарям з рознощиками, що й там Естер не показувалася...
І другу ніч Іцхак з Маргаритою провели біля телефону, сподіваючись, що дочка зателефонує...