Гризучи цей "смаколик", маленький предок людей, мавп та лемурів поводив великими розумними очима й кумедно ворушив бровами. Дим відірвав від себе чіпкого звірка, посадив на гілку, а сам, скинувши хітон і сандалії, увійшов у душову кабінку.
– Робе, а ти ніколи не замислювався, чому в нас, в ангелів, по шість кінцівок – дві руки, дві ноги й два крила, – а в земних хребетних – тільки по чотири, якщо не рахувати хвоста? – пролунав крізь плескіт води голос того що купався.
– Не замислювався. Ну, напевно, тому що такі закони еволюції при тутешніх умовах, – промурмотав Робіндранотель, однією рукою маніпулюючи з "комп'ютером", а іншою задумливо почухуючи німб.
– І в наших двійників, які, відповідно до плану, будуть нащадками Геника і його родичів, не буде крил, хоча в решті вони мають бути схожі на нас, якщо еволюція пройде вдало. Зате в тих хто має крила – у птахів і рукокрилих – крім крил є тільки дві лапи.
– Ну й правильно.
– Правильно-то воно, може, і правильно, – говорив Дим, виходячи з душової кабіни й витираючи волосся й пір'я швидковисушуючим рушником. – Але хотілося б більше розмаїтості в цьому аспекті. Для розмаїтості було б цікаво мати на Землі хоч один вид хребетних, котрий крім чотирьох лап мав би й два крила, або крім двох крил – ще й чотири лапи.
– Навіщо це? – зачудувався, уставши від "комп'ютера" і розминаючи гімнастикою всі шість кінцівок, горбоносий Робіндранотель.
– Я ж кажу – для розмаїтості, – відповів Дим, надягаючи чистий хітон.
– Але еволюція ж...
– Крім еволюції, – перебив сусіда опікун дзьобоносів, – є ще й генна інженерія...
– До якої можна вдаватися тільки в надзвичайних випадках, коли мутації та природний відбір ніяк не можуть дати запланованого результату, – заперечив сусід. – Ніякої практичної необхідності в збільшенні кількості кінцівок у земних хребетних не існує. В тебе, Диметрелю, повсякчасно якісь неприборкані фантазії.
– Та ні, це я так, теоретично... – злегка зніяковів Дим.
(До речі, крім ангелів та архангелів, що мали по шість кінцівок, були в ієрархії, так би мовити, летючих чудотворців і істоти, яким надало мати аж по десять кінцівок, тобто які в цьому аспекті переплюнули навіть восьминогів із павуками. Це так звані шестикрилі серафими.)
Домашній пурґаторіус, покінчивши з тарганом, спустився з гілки й, не поспішаючи, вийшов із квартири хазяїна в коридор, чи то прогулятися, чи то пошукати нову жертву. Провівши його поглядом, Робіндранотель зауважив:
– Між іншим, сусіди – Йоханаанель із Монтешумелем – вивісили нову стінгазету. Я нареготався. Треба б і нам не пасти задніх. У мене є ідеї для чотирьох карикатур. Ідеї мої – малюнки твої..."
* * *
Ну, досить мабуть, міркує Автор Терентопських хронік. Читач, треба думати, одержав деяке уявлення про цей твір та літературні здатності цього дракона Інокентія Карловича. Може, коли-небудь роман "Ангел крейдового періоду" буде виданий у Терентопії. Може, він навіть потрапить у Великий Світ, і ти, безцінний читачу, якщо захочеш, зможеш прочитати його повністю.
Але перш ніж повернутися в чотирнадцятий розділ, до дракона, що перечитує окремі сторінки свого роману, Автор Терентопських хронік, тобто твій, безцінний читачу, покірний слуга, як обіцяв, повідомить ще дещо про "Ангела крейдового періоду".
"А тим читачам, у яких немає бажання заглиблюватись у такі речі, я не можу дати кращої ради, як запропонувати їм пропустити решту цього розділу, бо я заздалегідь оголошую, що вона написана тільки для людей допитливих і зацікавлених". Це цитата з четвертого розділу першого тому роману "Трістрам Шенді" дотепного Лоренса Стерна. Автор Терентопських хронік упхнув сюди цю цитату, бо вважає, що тут їй саме місце.
Отже, для початку Автор зауважить, що ангели, вірніше істоти, яких християни називають ангелами, самі себе так, звичайно, не називали. Це слово використане в романі лише тому, що до нього звикли читачі. По-перше, "ангел" – слово грецьке, а вони розмовляли не грецькою, а своєю особливою мовою. А по-друге, слово "ангел" у перекладі з грецької означає "вісник". У священних писаннях дійсно згадуються випадки, коли деякі із цих істот приносили людям ті або інші звістки від Всевишнього. Але, зрозуміло, не всі вони займалися цією справою. Тому називати всіх цих істот ангелами, тобто вісниками, це однаково, що всіх людей поголовно називати листоношами. Але якщо вже існує давня традиція називати їх цим трохи помилковим словом, то пописувачам, у тому числі й Інокентію Карловичу, доводиться використовувати саме його.
– А чи місце ангелам у епосі про лицарів, драконів, чарівників і тому подібних? – питає раптом Ліва півкуля авторського мозку. – Як на мене, про ангелів мають згадувати священні релігійні писання, а не лицарські романи.
– Це точка зору недостатньо ерудованої особи, – відповідає Автор Терентопського, м'яко кажучи, епосу. – Бо ерудований суб'єкт, що читав середньовічні лицарські романи, знає, що там час від часу з'являються, як другорядні персонажі, і ангели, і інші ветхозавітні та євангельські герої. Тож історія літератури показує, що лицарі, дракони і чарівники цілком сумісні у одній книзі із ангелами.
До речі, і згаданих у романі комахоїдних звірків, від яких, як припускають учені, походять лемури, мавпи й люди, ангели називали не пурґаторіусами, а інакше. Назву "пурґаторіус" їм дали палеонтологи (зрозуміло, виду гомо сапієнс), не тому, безумовно, що ці звірята використовувалися для миття ("пурґатор" в перекладі з латини – миючий засіб), а оскільки вперше останки цих тваринок були виявлені ними в місцевості Пурґаторі Гілл, що на сході штату Монтана, США.
Як Автор Терентопських хронік уже зауважив на початку розділу, у цьому романі дракон Інокентій Карлович, по-перше, дав свою версію походження драконів. Як читач уже, напевно, здогадався, ангел Дим, будучи цікавим фантазером, не зміг утриматися, щоб не здійснити свою ідею щодо створення хребетної тварини із шістьма кінцівками. За основу він узяв жвавоногого дзьобоноса – невідомого поки палеонтологам динозавра, котрий жив у кінці крейдового періоду й був схожий на гіпсилофодонів, що жили на початку крейдового ж періоду, але був більший за розміром і не травоїдним, а всеїдним. Змінив трохи генотип, щоб у дзьобоноса крім чотирьох лап і хвоста з'явилися два крила, ніби як у птерозаврів. Так виникло єдине на Землі хребетне із шістьма (не рахуючи хвоста) кінцівками (риб, у яких кількість плавців може бути й більшою за шість, ураховувати не будемо). Від нього-то, мовляв, і походять крилаті дракони.
По-друге, Інокентій Карлович як би спробував примирити науку з релігією в питанні походження життя. Наука каже, що життя виникло випадково й розвивалося еволюційно внаслідок хаотичних мутацій і природного відбору. Релігія ж – християнство й інші – стверджує, що не було ніякої еволюції, а флора й фауна відразу були створені Вищою Силою або Творцем у нинішньому вигляді.
У романі Інокентія Карловича, як читач зрозумів, йдеться про те, що, мовляв, еволюція дійсно була, тільки відбувалася вона не випадково й хаотично, а згідно з планом Творця, і хід еволюції контролювали й коректували працівники Вищої Сили – ангели. У священних же писаннях немає докладної технології творіння життя, так чому б, мовляв, не припустити, що такою технологією й була еволюція. Якщо вважати, що для Господа немає нічого неможливого, то отже й еволюція можлива. Казати, що еволюція Господові не до снаги – це блюзнірство й святотатство.
Людство творило технічний світ поступово, еволюційно: спочатку винайшло кам'яну сокиру, за тисячі років – колесо і віз. Потім – паровози. Згодом – літаки. Ще пізніше – космічні кораблі. За час – персональні комп'ютери... І це протягом тисячоріч, століть, десятиліть, а не за один день чи один тиждень. Але ж людина створена за образом і подобою Господа, як кажуть священні писання. Із цього напрошується логічне припущення, що і прототип, тобто Господь, творив Всесвіт і життя не одночасно, а поступово, еволюційно.
Що ж до строків творіння, то тут не все визначено. В українській мові є слово "доба", що може означати 24 години, а може означати епоху, залежно від контексту. Знаючі люди говорять, що й у древніх мовах, на яких створювалися священні писання, так само. Тобто інформацію можна прочитати як "світ був створений за сім днів", а можна – "світ був створений за сім епох". Але якщо в добі, у першому значенні цього слова, тільки двадцять чотири години й не годиною більше, то поняття "епоха", "період", і "ера" не обмежені в часі й можуть означати сотні, тисячі, мільйони й навіть мільярди років.
По-третє, у романі "Ангел крейдового періоду" є присутньою досить оригінальна гіпотеза про вимирання динозаврів. Мовляв, динозаври наприкінці крейдового періоду вимерли не від зміни флори, не від епідемії, не від льодовикового клімату й не від падіння комети, як припускають інші гіпотези, а внаслідок масового самогубства. Відбулося це, нібито, через те що ангели, бажаючи прискорити процес інтелектуального розвитку ящерів, зробили якісь маніпуляції з озоновим шаром в атмосфері планети, так, щоб динозаври опромінювалися космічними випромінюваннями певної частоти, що викликають заплановані мутації.
Мабуть, ангелами або й самою Вищою Силою планувалося створити на Землі декілька видів розумних істот. Спочатку – розумних нащадків динозаврів, а потому – розумних нащадків пурґаторіусів, себто людей, безкрилих двійників ангелів. І щоб різні види розумних співіснували на одній планеті. Та не так сталося, як гадалося.
Дійсно, мозок у динозаврів став бурхливо розвиватися, вони, покоління за поколінням, стали розумнішати буквально на очах. І дорозумнішали до того, що усвідомили власну нікчемність, упали в песимізм та депресію, і, зрештою, додумалися й до самогубств. Бо надмірні роздуми (підкреслюю: надмірні) – ворог життя. Погано, коли суб'єкт мало думає, але коли думає ЗАНАДТО багато й напружено, теж недобре, бо може додуматись до якоїсь гидоти: чи то до самогубства, чи то до винаходу атомної бомби або іншої зброї масового знищення, чи то до "побудови справедливого й гуманного суспільства" методом нещадного уколошкання інакомислячих громадян, чи то до "збирання земель та з'єднання народів" методом війн із численними жертвами, чи то...