Були, як звичайно (бо сюжети про лицарські турніри в цей святковий день з'являлися у випусках даного кіножурналу щорічно), і хроніка самого турніру, і відгуки глядачів, і враження учасників, і, звичайно, інтерв'ю чемпіона. Цього разу інтерв'ю чемпіона, висловлене відразу ж після вручення йому королевою Зінькою Одинадцятою чемпіонського кубка, було дуже коротким; можливо, навіть найкоротшим за весь час кінозйомок таких турнірів (починаючи з 1977 року).
Питання кореспондента: Ваше враження від перемоги?
Відповідь чемпіона – Лицаря Поштової Скриньки: Ух!!!
Питання кореспондента: Може, щось додасте до сказаного?
Відповідь чемпіона – Лицаря Поштової Скриньки: Не можу! Мені просто бракує слів!
У другому сюжеті розповідалося, що Жорикбурзький краєзнавчий музей готовить нову експозицію, присвячену битві лицаря Аркадія із драконом Інокентієм Карловичем. Оскільки сутичок лицарів із драконами не було з 1693 року, то настільки неординарна подія заслуговує, мовляв, на увічнення в музеї. Директор музею Цицерон Дуськін повідомив кореспондентові кіножурналу, що музей придбав унікальні експонати для цієї експозиції: доспіх із паровим опаленням, інший доспіх із паровим опаленням, охолодженням, вогнегасником, парашутами й аквалангами (обоє експериментальні, виготовлені в єдиному екземплярі), а також і гіппомобіль...
Третій сюжет "Лицарських новин" інформував глядачів про самовідданий подвиг незалежного мандрівного лицаря Геннадія Хоханова, який урятував кілька населених пунктів і великий лісовий масив від можливого спалення. А саме: загасив пожежу на початковій стадії (коли від непогашеного недопалка зайнялася суха трава) у той самий спосіб, яким ліквідував пожежу в імператорському палаці ліліпутів Лемюель Гуллівер (у п'ятому розділі першої частини "Подорожей Гуллівера" Джонатана Свіфта). Пожежник Джордано Попелюшко, що коментував цей сміливий учинок, призвав усіх лицарів слідувати прикладу цього вогнеборця: вирушаючи у путь, пити побільше вологи, а ще краще – прихопити в дорогу вогнегасника. Наприкінці сюжету сам лицар Г. Хоханов відважно продемонстрував, як він гасив полум'я, що з іскри зайнялося, а пожежник Попелюшко процитував чотиривірш поета Франческо Губанедурського:
Дім палає! Пожежа! Вогонь! Гаряче!..
Тож вода щедро в полум'я ллється...
Тю, пожежника хтось термосить за плече
І пита: "Огоньку не найдеться?"
Четвертий сюжет був присвячений початку Великої Яєчної Експедиції. У нього ввійшов і фрагмент тієї прес-конференції, де король показав столичним журналістам портрет яєчного шахрая, намальований по пам'яті драконом Інокентієм Карловичем; і інтерв'ю самого Жорика Дев'ятого, що пояснював важливість участі лицарів у пошуку викраденого яйця; і хронікальні кадри, що зафіксували виїзд лицарів Напівкруглого Столу зі столиці...
– Он він я! – радісно викликнув, побачивши себе на екрані, лицар Борис, тикаючи пальцем, а потім штовхнув ліктем графа: – А он ти, колупаєш у носі, зрозумій мене правильно.
– А я тоді й не помітив, що нас кінооператор знімає! – захопився Остап Влучне Вухо.
А жителі Трістанівки, упізнавши у лицарях на екрані двох нинішніх гостей села, обернулися до Бориса з Остапом і зааплодували, начебто ті тільки-но утнули унікальний трюк.
Кіножурнал "Терентопське життя" теж складався із чотирьох сюжетів, але присвячених одній темі: викраденню драконячого яйця.
У першому сюжеті був репортаж з тієї ж прес-конференції, де король із міліціонером Варлаамом Папірусюком розповіли журналістам відомі на той момент слідству факти й оприлюднили портрет шахрая, що замовив злодієві Бандюзі викрасти цей раритет із Абрикосової печери.
У другому сюжеті, знятому в Жорикбурзькому краєзнавчому музеї, екскурсовод Кір Сірник демонстрував поколупаний пазурами драконії Агнеси муляж драконячого яйця, яким Бандюга підмінив справжнє яйце. І розповідав про попередні, невдалі спроби викрадень, здійснені в 1632 році лицарем Опанасом Вухастим (з летальним результатом) і в 1746 році чорнокнижником Авдієм Мотлохом. "За давніх часів терентопські лицарі вбивали немовлячих драконів, а зі шкарлупи їхніх яєць робили сувеніри. А от щоби конфіскувати яйце в живих драконів – ні, таке трапилося уперше", – закінчив свою промову, погладжуючи восковий муляж яйця, Кір Сірник.
У третьому сюжеті кіножурналістка Ізольда Пляма брала інтерв'ю у свідків безпосередньо на місцях, де розгорталися події. "От саме в цій печері було викрадене яйце дракона..." – говорила Ізольда, перебуваючи в Абрикосовій, і просила драконію Агнесу повідати, як та виявила зникнення яйця... "От саме отут злодій Бандюга віддав украдене яйце таємничому незнайомцеві..." – говорила Ізольда, перебуваючи на Жорикбурзькому залізничному вокзалі, і просила присутнього поруч чарівника Гліба Цвяха розповісти, як він, скануючи труп Бандюги ясновидінням, побачив те віддавання (зрозуміло, це знімалося до того, як Цвях покинув столицю й відправився шукати русалчине молоко)... "Саме отут таємничого незнайомця бачили востаннє..." – говорила Ізольда, перебуваючи на залізничному вокзалі у Великих Дрібках, і просила стоячого поруч таксиста Жилбилова повідомити, як він підвозив таємничого підозрюваного від вокзалу до Державних Дверей і назад до вокзалу...
У четвертому сюжеті мова йшла про початок Великої Яєчної Експедиції. Там барон Аркадій від імені всіх лицарів Напівкруглого Столу пообіцяв, що вони докладуть усіх зусиль і весь свій героїзм, щоб знайти викрадене яйце й знешкодити мерзенного шахрая. Наприкінці знов-таки були хронікальні кадри виїзду зі столиці придворних лицарів. І знову граф Остап Влучне Вухо колупав у носі пальцем, але вже знятий в іншому ракурсі іншим оператором.
Кіножурнал "Під прапором нудизму" кіностудія "Задфільм" виготовляла на замовлення Терентопського добровільного товариства нудистів, друкованим органом якого була газета з такою ж назвою, редакція якої орендувала половину першого поверху лицарського гуртожитку. І за кошти цього товариства. Даний номер кіножурналу нудистів було знято в серпні 1995 року в їхньому таборі на річці Замийці.
Сцени пляжного дозвілля неодягнених громадян перемежовувалися монологами голих чоловіків і жінок з аргументами на користь зречення від усяких одеж у періоди літнього відпочинку на лоні природи.
"Брати сонячні, повітряні й водні ванни в купальних костюмах, це однаково що вживати їжу у наморднику", – аргументувала оголена красуня.
"Я міліціонер. Я спеціально опитував у в'язниці злочинців і з'ясував, що серед правопорушників практично немає людей, яким з дитинства прищеплювалися принципи нудизму. Тож значить, потомствені нудисти не роблять злочинів, а виходить, нудизм і його поширення корисні для покращення кримінальної обстановки", – аргументував неодягнений дядько, на грудях якого було витатуювано: "НЕ ЗАБУДУ КУПИТИ СІЛЬ".
"А я лікар-психіатр. Серед психічно хворих людей, яких мені доводилося лікувати, не було жодного потомственого нудиста, із чого я роблю висновок, що люди, виховані в дусі нудизму із самого дитинства, менш піддані психічним захворюванням, а виходить, поширення нудизму в Терентопії сприятиме збереженню й покращенню душевного здоров'я нашої нації", – аргументувала нага пишногруда дама із книгою М.В. Гоголя в руках (назва книги: "Записки божевільного").
А голий патріарх Жорикбурзький і всієї Терентопії Іполит Четвертий прочитав цілу проповідь, у якій був і такий аргумент:
– Уявить собі, брати й сестри, геніального художника – живописця або скульптора – який трудиться над створенням шедевра, який вкладає у цей твір усю душу й увесь талант. І от робота закінчена. Художник віддає цей шедевр людям: беріть, люди, любуйтеся! А люди, замість того щоби виставити цей шедевр на загальний огляд у музеї, заховують твір у чохол, щоб ніхто не бачив, начебто це не шедевр, а якась ганебна халтура, яку соромно будь-кому показувати. Уявіть, як художникові кривдно бачить таке ставлення до його праці. Але ж і Господь – творець, художник, а людське тіло – витвір його мистецтва. Хіба ми не кривдимо Господа тим, що ховаємо коли треба й коли не треба його шедевр у чохли одеж, начебто натякаючи, що вважаємо людське тіло бездарною халтурою, яку соромно демонструвати, а отже і самого Господа – халтурником? Хіба не радіє ворог Всевишнього, коли бачить таке неповажне ставлення людей до витвору Творця? Так відречемося ж, брати й сестри, від купальних костюмів, щоб посоромити нечистого й показати Творцеві, що ми не соромимося його витвору, а навпаки, ним захоплюємося, демонструємо й любуємося! Амінь!..
(– Цей аргумент Іполита Четвертого схожий на пропаганду не стільки нудизму, скільки ексгібіціонізму, – зауважує Ліва півкуля авторського мозку.
Права ж:
– А я ду...
– Цить! – обриває Автор, не бажаючи отут зайвих дискусій.)
Хоча Борис із Остапом Влучне Вухо й трістанівці не належали до товариства нудистів, кіножурнал "Під прапором нудизму" їм теж сподобався, тому що кінооператор акцентував увагу на найгарніших пляжницях.
Короткометражний ігровий фільм "Життя за грифона", на відміну від кіножурналів, був не чорно-білим, а кольоровим. Сценарій терентопського письменника-прозаїка Аскольда Мояхатаскрайченка. Постановка режисера Валентина Тюхтія. Зйомка оператора Оскара Пустгальтера. Музика композитора Модеста Моцартського. Спецефекти чарівника Оніка. У ролях: Нестор Драконюк, Коля Драконюк, Івасик Драконюк і розмовляючий грифон Арістейчук. Сюжет цієї мелодраматичної короткометражки, котрий дещо нагадував історії Мауґлі й Тарзана, був таким:
Доблесний лицар їхав верхи похмурим лісом, тримаючи в руках маленького сина. На шиї в крихітки висів медальйон – герб лицаря. Раптом із хащі вибігли вовки. Кінь із переляку встав дибки, а лицар упустив немовля. Кінь у жаху поніс лицаря, а вовки оточили упале чадо. Раптом на сіроманців зверху накинувся летючий грифон. Наносячи сірим хижакам криваві рани дзьобом і пазурами, відігнав їх від маляти. А потім дбайливо узяв дитя дзьобом і злетів угору. Вовки, спіймавши облизня, пішли, залишивши на землі плями своєї крові. Лицар, приборкавши коня, повернувся й, побачивши кров, вирішив, що хижаки загризли сина, і впав у розпач, плачучи та вдаряючись шоломом об стовбур дерева...