Злодій під приводом, що в нього немає ліхтарика для огляду цих печер, напросився оглянути їх разом із ченцями і, загубившись у юрбі цих туристів, проникнув у печеру. Поки ченці говорили з драконією Агнесою, Бандюга поклав непомітно в її гніздо несправжнє яйце, а справжнє заховав у своїй сумці. Потім як ні в чому не бувало після екскурсії покинув ченців і, мабуть, повернувся до Жорикбурга. Наступного ранку на вокзалі цей тип одержав від Бандюги сумку з яйцем і розплатився грошима, вирученими за концерт. І відразу ж поїздом поїхав у Великі Дрібки, щоб скоріше втекти до Великого Світу. І йому це вдалося б, якби ви, Ваша Величносте, не опинилися за щасливим збігом у цей час у Каменіані і не дали своєчасної вказівки встановити пост біля Державних Дверей. І коли цей тип під'їжджав до Великих Дрібок, цей пост був установлений. Діставшись на таксі до Дверей, цей тип побачив міліціонерів, які обшукували всіх, хто виходить у Великий Світ, і, мабуть, зрозумів, що крадіжка виявлена і міліція шукає яйце. І, не зумівши покинути королівство, повернувся з яйцем до Великих Дрібок... От і все, що мені відомо, Ваша Величносте.
– Ну тепер, коли маємо його портрет, – заговорив рудобородий вінценосець, – пошук спрощується. Потрібно розтиражувати це зображення під заголовком "Розшукується злочинець" і вивісити ці плакати в різних населених пунктах. Я особисто попрошу пресу, щоб це зображення було надруковане в газетах і журналах. Завдяки цьому громадяни, які знають його місцеперебування, повідомлять про це міліцію чи самі його затримають. Таким чином, ми повернемо яйце вашій сестрі, Інокентію Карловичу. А цього лиходія викинемо у Великий Світ подалі від Державних Дверей, після того, звичайно, як чарівник зітре в його мозку всю пам'ять про Терентопію. Користуючись нагодою, приношу вам мою велику королівську подяку; і вам, Варлааме Оникійовичу, за розслідування, і вам, Інокентію Карловичу, за портрет.
– Служимо рідному королівству! – дуетом відповіли детектив та дракон.
ЩОСЬ СОРОКОВЕ. Нюхання дороги
Можна собі уявити, як жваво повернувся я у свій рідний край.
Ернст Т. А. Гофман, "Життєві погляди кота Мурра".
– Цікаво тільки, куди він подівся. Розсудите самі: виходить, от отут він зробив останній крок, а куди ж, відповідайте Христа заради, ступнув потім? Адже тут більше немає ніяких відбитків?
Карел Чапек, "Сліди".
13 – 18 жовтня 1995 року.
Ліва півкуля авторського мозку, прочитавши заголовок цього розділу, говорить:
– Ти, пане Авторе, у щосі тридцять п'ятому "Єдинорогарський колгосп" надав читачеві великі цитати з мемуарів барона Річарда Неголеного, і повідомив, що надруковані ці мемуари під заголовком "Я пам'ятаю запах доріг..." А цей розділ називається "Нюхання дороги". Чи означає це...
– Розумію, що ти хочеш запитати, – перебиває Автор, – і відразу відповідаю: ні, тут дороги нюхатиме не барон Річард Неголений, а інша істота.
Отже, у селі Заповідні Прищі Лицар Пивної Кружки одержав телеграму, де батьки його коханої Естер повідомляли, що вона зникла.
– Як так – зникла?! Треба терміново повернутися до столиці й усе з'ясувати. Може, вона потребує допомоги. Це лицарський обов'язок, – викликнув Річард Левове Копито, коли напарник показав йому телеграму.
– Так, я поспішу в Жорикбург, а ти отут сам, без мене... – стривожено замурмотав Мгобокбекбе, але Річард перебив:
– Ні, домовилися мандрувати вдвох, виходить, і повернемося вдвох. Яйце нікуди з королівства не дінеться, раз є міліцейська митниця біля Державних Дверей; рано чи пізно воно буде знайдено. Але якщо дівчині загрожує небезпека, не дай Боже, звичайно, то її порятунок – справа важливіша, ніж пошук яйця!
У телеграмі, яку Левове Копито зібрався відправити королю, він відразу приписав, мовляв, через обставини що склалися, вони припиняють пошуки яйця й терміново вертаються до столиці.
Відправивши цю телеграму, лицарі вибігли з телеграфу, підхопилися на Тутанхамона з Ігорем Святославичем і поскакали із Заповідних Прищів назад у Жорикбург.
За пару хвилин потому телеграфний апарат почав вистукувати нове послання, адресоване Мгобокбекбе Зямалаговичу Гальбі:
"ЧЕКАТИМУ В МІСТІ БЕЗБАШТОВОМУ ЗАМКУ НА ГОЛОВНОМУ МАЙДАНІ КМ ТЕРМІНОВО ПРИЇДЬ КМ ПОДРОБИЦІ ПРИ ЗУСТРІЧІ КРП ЦІЛУЮ КРП ЕСТЕР".
Телеграфіст вискочив зі стрічкою за адресатом, але того вже й слід загув.
* * *
Тутанхамон і Ігор Святославич жваво переміщали наїзників крізь ліс, повз товсті дуби, зморшкуваті неосяжні стволи яких закутані в смарагдовий оксамит мохів (може, саме через це цю пущу назвали Оксамитовою?).
І приблизно за годину перемістилися до села Твердопупівки, де лицарі знову зустрілися зі головою Солопієм Кузькузькузьменком.
Мгоцько та Річард повідомили Солопію, що страшний дух, якого вони справді зустріли дорогою до Заповідних Прищів, назавжди залишив Оксамитову пущу, тому можна, нічого не боячись, знову їздити до Заповідних Прищів короткою дорогою.
Голова зрадів, заявив, що зараз організує з цього приводу мітинг з наступним банкетом, а один із його синів знімав лицарів фотокамерою "ФЕД-5".
Лицар Пивної Кружки та лицар Левове Копито від участі в мітингу та банкеті відмовилися, мовляв, нема коли, поспішаємо, і, покинувши Твердопупівку, поскакали до села Незграбного.
Мітинг у Твердопупівці, проте, відбувся. На ньому мешканці з ентузіазмом сприйняли інформацію про вигнання страшного духа і можливість відновлення найкоротшої дороги до сусідів, і ухвалили встановити в селі пам'ятник двом лицарям Напівкруглого Столу, які вчинили цей подвиг.
* * *
Коні – не автомобілі, а живі істоти, їм потрібний відпочинок.
Та й верхогони – не те що їзда в затишному автомобільному кріслі, тому відпочинок потрібен і вершникам.
У зв'язку з чим Мгоцько з Річардом поверталися до столиці не так швидко, як їм хотілося б.
І все ж таки від Заповідних Прищів до Жорикбурга вони рухалися швидше, ніж від Жорикбурга до Заповідних Прищів, бо тепер переміщалися не зиґзаґами від одного населеного пункту до іншого, із затримками для опитувань, а найкоротшим маршрутом.
Проте на повернення їм знадобився не один день.
Ми ж, безцінний читачу, тим часом їх покинемо, щоб з'ясувати, що відбувалося в Жорикбурзі, які такі події змусили Іцхака та Маргариту Гільденштернів надіслати Лицареві Пивної Кружки ту тривожну телеграму про зникнення доньки.
Естер зникла 13 жовтня, того дня, коли Мгобокбекбе отримав від неї останню телеграму.
Вранці, як завжди, пішла на заняття до університету, а ввечері із занять не повернулася.
Звичайно, і раніше, як читач знає, траплялося, що вона не поверталася і ночувала не вдома, але в цих випадках вона обов'язково телефонувала додому, щоб батьки не турбувалися. А тут не зателефонувала. Тому Іцхак із Маргаритою захвилювалися.
Вранці чотирнадцятого Естер до корчми теж не навідалася, і стривожений батько поспішив до університету. Там від однокашників доньки дізнався, що вчора вона була на заняттях, а сьогодні на заняття не з'явилася. Одна зі студенток розповіла, що вони разом із Естер учора поверталися із занять. Як завжди, крокували проспектом Григорія Сковороди, потім та студентка збочила на вулицю Яна Потоцького, де вона жила, а Естер продовжила пересуватися проспектом Сковороди до вулиці Франсуа Рабле, до корчми "Під Рятівною Мухою". До домівки їй залишалося лише пройти два квартали. Але до свого житла вона так і не дійшла...
Повернувшись у корчму, Іцхак повідомив про все це дружину. Це повідомлення почув Вакула Охрімович Нетребенько, що там снідав. Він сказав:
– А я її вчора бачив.
– Де? – викликнули стривожені батьки.
– А от якраз на проспекті Сковороди. А конкретніше – на перехресті проспекту з вулицею Арістофана. Вона стояла там із Мгобокбекбе.
– З ким?! – вразилися Гільденштерни.
– Із Мгобокбекбе! Я теж здивувався. Я подумав: може, драконяче яйце вже найшлося, експедиція закінчилася, і він повернувся в столицю. Хотів у нього самого спитати, але він так на мене глянув, що я зрозумів – я отут третій зайвий, заважаю закоханим; тому нічого питати не став, а тільки сказав їм: "Привіт!", і прошмигнув повз. А Естер була така замислена, що навіть не привіталась. Втім, я й сам останнім часом замислений, занурений у себе й неуважний, бо міркую над новим винаходом...
– Коли це було? – перебив винахідника корчмар.
– Можу сказати з точністю до хвилини: рівно о п'ятнадцятій нуль нуль. Бо того самого моменту куранти на "Згущенці" пробили час і заграли "Політ паровоза"...
(На проспекті Сковороди, між вулицею Потоцького, що його перетинала, й вулицею Арістофана, красувався будинок банку "Згущенка". "Згущенкою" цей банк, напевно, був названий за те, що в ньому, як, втім, і в інших банках, збиралися, концентрувалися, так би мовити, згущалися гроші. На фасаді "Згущенки" був великий годинник-куранти, який щогодини повідомляв час приємним дзенькотом, після чого видзвонював популярну мелодію. Причому кожній годині відповідала своя мелодія, тому людина могла визначити час, навіть не встигнувши порахувати кількість ударів. Наприклад, о дванадцятій годині звучала мелодія "Пісні про те, чого в цій пісні немає", о тринадцятій – "Рояль у кущах", о чотирнадцятій – "Балада про лицаря Адама...", о п'ятнадцятій – "Політ паровоза", о шістнадцятій – "Дві неголені корови" і т.д.)
– Пройшовши повз Естер із Мгобокбекбе, я наздогнав Іполита Четвертого, який ішов спереду й призупинився, чекаючи на мене, – продовжив коваль Нетребенько, – став йому розповідати про новий винахід, ми звернули на вулицю Яна Потоцького, оскільки патріарх, як і я, ішов у напрямку...
– Але цього не може бути! – викликнула, перебивши, Маргарита Гільденштерн, тобто дружина Іцхака й мати Естер. – Я сьогодні ранком одержала від Мгобокбекбе телеграму, поки ти, Іцхаку, був в університеті. Він перебуває в селі Бритих П'ятках, а не в Жорикбурзі! От телеграма.
– Але я ж бачив його так близько, як бачу вас! – здивувався Вакула Охрімович. – Якщо там був не Мгобокбекбе, виходить, хтось дуже на нього схожий.
– Один, дуже на нього схожий, лежить у могилі на Старому міському цвинтарі, – пробурчав Іцхак. – Треба опитати усіх родичів та знайомих, до яких вона могла направитися.