Лицар? Невже знов Аркадій? Але, по-перше, король Жорик Дев'ятий, спілкуючись позавчора з Інокентієм Карловичем у Королівському зоопарку, вибачився за Аркадія й пообіцяв, що той більш дракона не турбуватиме. Хіба ж міг лицар Напівкруглого Столу проігнорувати наказ Його Величності, і знову приступитися до того, що король заборонив? А по-друге, хіба Аркадій уважається найвідомішим лицарем? Навряд чи. А хто найвідоміший лицар у наш час? Інокентій Карлович змушений був визнати, що не знає відповіді на це питання; мабуть щодо лицарства він не досить компетентний. Аркадієві король заборонив нападати на дракона, але, може, на Інокентія Карловича хоче напасти інший лицар, якийсь найвідоміший, якому король цього не забороняв? На душі в інтелігентного дракона в окулярах стало бентежно.
Обертаючи пазуром телефонний диск, він набрав номер "Рятівної Бджоли", і, коли після двох гудків звукнуло напівклацання-напівшерех знімання слухавки, вимовив:
– Я хотів би уточнити щодо лицаря...
Слухавка голосом Олега Цеглини відповіла:
– Ви помилилися номером, дорогий товаришу. Тут не лицарська організація, а туристичне агентство.
Дракон зітхнув і поклав чорного розмовляючого пластмасового рогалика зі спіральним хвостом на його лежбище.
Щоб відволіктися від очікування неприємності, Інокентій Карлович продовжив сортування бібліотеки.
Твори Сковороди він поставив усе ж до філософії...
(До речі, читачу, щодо Григорія Савича Сковороди, зауважує Автор: цей філософ неодноразово проходив повз так звані Державні Двері Терентопії. Бо, живучи у Харкові й викладаючи віршування та доброчесність у Харківському колегіумі, він полюбляв бувати у Курязькому монастирі, що знаходився у мальовничій місцевості західніше Харкова (дивися, читачу, спогади про Сковороду його улюбленого учня Михайла Ковалинського). А шлях з міста до тієї обителі пролягав усього в декілька десятках кроків від колючих кущів, що в них заховані двері у дивне королівство. До слова, в місті Харкові тепер встановлено аж чотири пам'ятники Григорію Савичу.)
Закінчивши цю справу, узявся за іншу: вийняв із шухляди стола папку з рукописом (точніше машинописом) свого роману "Ангел крейдового періоду" і став перечитувати деякі сторінки, перевіряючи, чи немає помилок, тавтологій або плутанини з розділовими знаками.
Літературною творчістю, котру цей крилатий і хвостатий інтелігентний суб'єкт самокритично називав графоманією, він займався вже п'ятнадцять років, тобто ще з дитинства. За цей час ним було написано: двадцять вісім оповідань, тридцять п'ять новел, сорок один вірш, вісімнадцять байок, тринадцять есе, а також чотири повісті, чотири п'єси, три поеми, і, нарешті, один роман, за назвою "Ангел крейдового періоду".
Хоча написаного вже вистачило б на кілька томів, крилато-хвостатий письменник не поспішав публікувати свої твори, вважаючи, що ще не досяг високого літературного рівня. Тому дотепер тільки дві особистості ознайомилися з деякими писаннями дракона: друг Гавриїл Святославович та касир Грошенятко. Гавриїл Святославович уважав, що дракон пише не гірше за інших письменників, навіть відомих, і навіть краще деяких. Але його гірчичнопечерний товариш був вимогливий до себе, і продовжував удосконалювати письменницьку майстерність.
У ті часи, коли цей дракон ще не працював екскурсоводом, не одержував зарплатні й, відповідно, не мав грошей на покупку паперу й письмового приладдя, для писань ним використовувалося природне сміття: замість авторучки – пташине перо, замість чорнила – сік чорних ягід, замість паперу – сухе листя, кора, плоскі камені... Почавши працювати екскурсоводом і одержавши першу получку, дракон першим ділом купив друкарську машинку й стос паперу, щоб перенести свою літературу з листя, кори й каменів на цивілізованішу основу.
Але передрукував не все на той час написане, а тільки найбільш зріле з його погляду. Як майже всі починаючі письменники, перші свої опуси він створював під враженням і впливом прочитаного в інших авторів. Тому ранні його праці були вторинними, не оригінальними. Наприклад, під впливом повісті шотландського (але англомовного) письменника сера Артура Ігнатіуса Конан Дойла "Собака Баскервілів" він написав детективне оповідання "Хом'ячок Джонсонвілів"; під враженням від роману французького (втім, з негритянськими коренями) письменника Александра Дюма "Три мушкетери" – пригодницько-історичне оповідання "Півтори гвардійці"; захоплений романом українсько-російських (тобто родом з України, але що писали російською) письменників Іллі Ільфа і Євгенія Петрова "Дванадцять стільців" – сатиричне оповідання "Чотири унітази"; вподобавши повість Ернеста Гемінґвея "Старий і море" – оповідання "Хлопчик і калюжа"; натхненний повістю братів Стругацьких "Понеділок починається в суботу" – оповідання "П'ятниця закінчується у вівторок". І таке інше. Зате більш пізні його твори вже мали зачатки особистого стилю, оригінальних тем, були не дуже схожі на раніше читане, тому вдостоїлися передруку й поміщення в папки.
До речі, майже всі зароблені гроші екскурсовод витрачав на культурні потреби, а не на "хліб насущний". Він заощаджував на їжі, продовжуючи, як і раніше – у дозарплатні часи, – харчуватися здебільшого тим, що безкоштовно давала природа (за винятком дешевих круп, котрі він купував у магазині, а також молока й м'яса єдинорогів, якими його пригощав дракон Щелепенко, що працював у колгоспі і одержував частину зарплатні не грошима, а цими продуктами), а гроші витрачав переважно на книги, на ноти, на квитки в театри, на концерти, виставки тощо.
Скопивши за п'ять років якусь суму, дракон купив клавесин у селянина на прізвисько Наполеон, що мав ферму поблизу села Іканьки поміж Жорикбургом і Великими Дрібками, якому інструмент дістався від бабусі, але не був потрібний, на відміну від тракторного мотора, котрий він придбав потім за драконячі гроші. Інокентій Карлович брав уроки гри на клавішних інструментах у старого піаніста Степана Архиповича де Ґранґузьє (нині вже, на жаль, покійного), і теж не безкоштовно.
Добре, що в громадських бібліотеках можна брати книги задурно, тому з раннього віку Інокентій Карлович багато читав, завдяки чому духовно й інтелектуально розвинувся. (Втім, любов до книг йому почасти нашкодила: він набув короткозорості і змушений носити окуляри). А коли з'явилася зарплатня, почав улюблені книги купувати, щоб мати під рукою, тобто під лапою; і вже зібрав непогану бібліотеку. Плюс деякі гроші витрачав на олівці, фарби, альбоми, ґрунтовані полотна тощо, бо захоплювався також малюванням і живописом.
– Ніколи не доводилося читати драконячих творів, – заговорила знову Права півкуля авторського мозку. – Цікаво, що являє собою література хвостатого автора.
– Якщо цей дракон розмовляючий, людиноподібний, інтелігентний, вирослий на людській літературі, – вимовляє Ліва, – то його писання, напевно, не дуже відрізняються від творів безхвостих письменників, я гадаю.
– А все-таки цікаво, – наполягає Права. – Чи не можна отут хоч фрагментарно що-небудь із його писань показати?
– Не тільки можна, але й треба. Це навіть мій обов'язок, – реагує на замовлення Автор Терентопських хронік, тобто твій, безцінний читачу, покірний слуга. – Адже, по-перше, це може бути цікаво й читачеві, котрий, можливо, теж не читав текстів, складених драконами. А по-друге, писання, складені персонажем – це, так би мовити, додаткові штрихи в портреті цього самого персонажа.
І Автор вирішив тут тимчасово перервати розділ чотирнадцятий за назвою "Викрадення в Абрикосовій", щоб вмонтувати в нього розділ п'ятнадцятий із фрагментом твору дракона. Після якого, звичайно, продовжить чотирнадцятий.
ЩОСЬ П'ЯТНАДЦЯТЕ. Виробник-винахідник драконів
Над високими домами,
між зірок, між трави дикі,
ходять ангели над нами,
вверх задерши сонні пики.
Даниїл Хармс, "Помста".
21 квітня 63 763 428 року до нашої ери.
Перш ніж читач приступиться до читання фрагмента драконячого твору, Автор Терентопських хронік повинен сказати кілька слів про цей текст. Читачеві пропонується фрагмент згаданого вище роману "Ангел крейдового періоду". У цьому фантастичному романі Інокентій Карлович, крім іншого, виклав свою оригінальну гіпотезу походження драконів. Дія розгортається в пізню добу крейдового періоду, коли на Землі ще панували динозаври, тобто за шістдесят із гаком мільйонів років до появи на Землі людства. Відповідно людей у цьому романі немає. Зате є істоти, дуже схожі на людей, але котрі з'явилися набагато раніше. Ангели. Так, головним героєм роману є ангел, що разом із колегами працював на Землі в ту давню епоху, і завдяки якому, мовляв, і з'явилися крилаті дракони. Закінчивши цитувати фрагмент роману, Автор Терентопських хронік висловить свій невеличкий коментар. Отже, драконячий текст.
* * *
"... Дим зірвав суху травинку, взяв її кінчик зубами, розгорнув крила й ліг у траву обличчям до неба. Розкинуті крила прикидалися пернатою підстилкою. Пожовуючи кінчик травинки, ангел вдихав аромати околишньої зелені й милувався хмарами. Вони текли в атмосфері неспішні, як зауроподи, то збиваючись у брили білого мармуру, то розпушуючись у пух і павутиння, то виліплюючи із себе майже реалістичні скульптури, то ставно випендрюючись абстракціями.
Крім розгонистих білих плямищ із їхніми повільними метаморфозами, на блакитному тлі цієї безмежної картини пильні очі ангела розрізняли і метушливе тріпотіння маленьких темних хрестиків – пурхання крилатих літунів – пташок і птеродактилів. Тут, на пагорбі, у півтори сотнях метрів від лежачого в траві ангела, у піднебесся стовбурчилося велике розчепірене дерево, уподобане колонією рибоїдних птеродактилів. Десятки цих півметрових істот, схожих на гібрид кажана з пеліканом, чия шкіра вкрита маленьким обрідним волоссям, обліпили могутню рослину. Одні плазували по гілках, чіпляючись кігтиками крил; інші висіли вниз головою, вчепившись у прутики задніми кінцівками й погойдуючись на вітрі, як зім'яті темно-бурі плоди, грона або китиці; треті, розклавши крила, зривалися із сідала й, жваво тріпотячи розпластаною шкірою, упурхували на риболовлю; четверті, з рибиною в зубастій пащі, з розгону падали на дерево, як мокра ганчірка, і, вчепившись у деревину, трудилися над заковтуванням.