Майже всі найстрашніші речі на землі, крім стихійних лих та епідемій, траплялися саме через такі узагальнення, через те, що хтось казав: "А, та всі вони такі!" Ні, всі різні... Але досить філософствувати. Гляньте, що вийшло. На мою думку, дуже схоже. А як вам здається?
– Так, це він, Траляляліні! – вигукнув дощовий хробак, зиркнувши на малюнок скельцями пенсне. – От тепер – у саму точку! Можеш віддавати це зображення детективові.
– Я думав, мені на це знадобиться кілька днів, а завдяки вашим точним підказкам вийшло так швидко, – подякував приятелю художник.
– Та ну, справа не в мені, а у твоєму таланті, Інокентію Карловичу, – заскромничав хробак.
– Я, Гавриїле Святославовичу, щоб не гаяти ні хвилини, сам злітаю в Жорикбург і віднесу цей малюнок до міліції. Хто знає, може, в цій справі навіть хвилина може бути вирішальною. А ви без мене не нудьгуйте, щось почитайте, чи...
– Ні, Інокентію Карловичу, я полечу з тобою. – Черв'як кивнув гострою пичкою на брезентову кишеню. – Хочу бути свідком цих подій.
Дракон зняв кишеню з вішалки, змочив ґрунт у ній холодною водою з чайника, Гавриїл Святославович втягнувся в цей ґрунт і розмістився в ньому, згорнувшись клубочком, тільки голову з пенсне вистромивши назовні.
* * *
У польоті хвостатий митець став сумніватися: а чи справді те, що він намалював, схоже на оригінал, чи не помилилися вони з хробаком від довгого погляду на малюнок, бо в процесі малювання встигли до нього звикнути, чи не видають бажане за дійсне...
– Знаєте, Гавриїле Святославовичу, я хотів би перш, ніж віддавати малюнка слідчому, продемонструвати його іншим свідкам, які бачили шахрая. Якщо вони підтвердять, що це фізіономія Траляляліні, то це не тільки наше з вами суб'єктивне судження, – сказав дракон кишені на своїй шиї, махаючи крилами. – Ну, хоча б ще трьом треба показати. Тільки тоді я буду цілковито впевнений.
– Згоден, – пискнув редактор із кишені. – От ми якраз пролітаємо над Лаврою. Можна навідати патріарха.
Коли Інокентій Карлович, ляскаючи шкірястими вітрилоподібними кінцівками, опустився перед собором святого Володимира – головним храмом Жорикбурзької Лаври, – туди збіглися здивовані ченці та послушники, бо приземлення дракона в такому місці було надзвичайною подією.
Дракон пояснив ченцям, що у справі державного значення йому треба терміново поспілкуватися з патріархом.
За п'ятнадцять хвилин ця зустріч відбулася.
– Яким вітром, сину мій?! – прогудів Іполит Четвертий.
Дракон розповів йому про завдання Папірусюка.
– А я ж одразу, сонечку моє, второпав, що цей Траляляліні справжній гад, мерзенна сволота і сучий син! – похвалився патріарх. – Ану ж покажіть, що там у вас вийшло.
Інокентій Карлович показав аркуш, який він акуратно вирвав із альбому.
– Він! – стисло оцінив святий отець. – Підтверджую: викапаний шахрай...
– Тут теж зробимо посадку, – ухвалив дракон за кілька хвилин, пролітаючи над вулицею Плоских Кішок...
Оцінка, яку дав малюнку касир "Рятівної Бджоли" Джульєт Грошенятко, не відрізнялася від оцінки патріарха.
Але педантичний Інокентій Карлович навідався ще й до коваля Вакули Охрімовича Нетребенька, і тільки після його "Так, це він шурхотів папірцем за дев'яносто тисяч наших шурхотиків" наважився віддати міліціонерам портрет шахрая, або, висловлюючись старовинним стилем, парсуну суціги...
* * *
Увійшовши у великі двері міліцейського управління на майдані Тридцяти Трьох Дримпельзябських Тістометальників, дракон сказав черговому, старшому лейтенанту, що приніс портрет злочинця для полковника Папірусюка.
Черговий зателефонував Варлаамові Оникійовичу, і детектив сам збіг сходами у вестибюль до відвідувача, бо немаленькому драконові в невеличкому кабінеті було б тіснувато.
– Вже готово?! Ну, який же ви молодець! – зрадів детектив, беручи малюнок.
– Крім мене, ще чотири очевидці підтвердили, що портрет дуже схожий на людину, яка виступала в Стайні під ім'ям Траляляліні, – зауважив крилатий очкарик, а дощовий хробак, визирнувши з кишені, кивнув головою.
– Прекрасно! – захопився Варлаам Оникійович, милуючись шахраєм. – Тепер нам значно легше його розшукати та затримати. Дуже дякую. Зовнішність його пересічна, звичайна, не примітна, тому, як то кажуть, не впадає у вічі. Тож не дивно, що тих, хто його запам'ятав, небагато.
– Я можу ще чимось допомогти? – запитав дракон.
– Ну, якщо у вас є бажання і час, то... Зробимо так: зараз я зніму з цього портрета ксерокопію і поверну його вам; ви розшукаєте чарівника-ясновидця Гліба Любомировича Цвяха, який за допомогою своїх паранормальних здібностей бачив, як Бандюга віддавав яйце незнайомцю, і покажете йому цей портрет; а я тим часом збігаю з копією на пошту і пошлю фототелеграфом зображення колегам у Великі Дрібки, нехай вони покажуть його таксистові Жилбилову, який підвозив схожу людину до Державних Дверей...
* * *
Інокентій Карлович не знав адреси Цвяха, але знав, що маг Акмус, який знає цю адресу, полюбляє проводити вільний час у корчмі "Під Рятівною Мухою"...
Акмус справді був там.
Він охоче повідав дракону, де мешкає колега Цвях, і невдовзі крилатий ящір приземлився біля мальовничого особнячка, закутаного у виноградні ліани, на південно-східній околиці Жорикбурга.
На щастя, Гліб Любомирович перебував удома. Дракон застав його за читанням чаклунського трактату якогось Кастанеди.
– Так, це той чоловік, якому покійний Бандюга віддав сіру сумку з драконячим яйцем і який вручив Бандюзі кілька тисяч шурхотів, – підтвердив товстий маг, потираючи долонею неголене підборіддя. – Якби це був не малюнок, а фотографія, я б, можливо, зміг би визначити, де зараз цей тип знаходиться. Але, на жаль, малюнок не є прямим відображенням, а лише вашою творчістю, хоча і дуже схоже. За малюнком я, на жаль, не можу. За малюнком я можу тільки визначити, що... – ясновидець поводив долонею над зображенням, – що під час малювання ви розмовляли з дощовим хробаком про те, що не всі люди погані і не всі тварини хороші, щось таке...
Подякувавши вгодованому чарівнику за консультацію, дракон здійснив переліт за маршрутом: особняк Цвяха – міліцейське управління.
Варлаам Оникійович, який чекав на Інокентія Карловича у вестибюлі ж міліцейського управління, сказав, що послав зображення у Великі Дрібки і тепер з хвилини на хвилину жде телеграми у відповідь.
Дракон повідомив про результати візиту до Цвяха.
І тут в управління вбіг захеканий листоноша з телеграмою-"блискавкою" з Великих Дрібок.
У телеграмі було:
"ТАКСИСТ ЖИЛБИЛОВ УПІЗНАВ У ПРИСЛАНОМУ ВАМИ ПОРТРЕТІ ЛЮДИНУ КМ ЯКУ ВІН 19 9 1995 НА ТАКСІ ВІДВОЗИВ ВІД ЗАЛІЗНИЧНОГО ВОКЗАЛУ ДО ДЕРЖАВНИХ ДВЕРЕЙ І КМ НЕ ВИСАДЖУЮЧИ КМ ВІД ДЕРЖАВНИХ ДВЕРЕЙ ДО ЗАЛІЗНИЧНОГО ВОКЗАЛУ КРП".
– Що й треба було довести, – сказав лисий детектив. – Багато чого стало ясно. Сьогодні розслідування сильно просунулося, і багато в чому завдяки вам, Інокентію Карловичу. Повідомлю про це Його Величність, він прохав тримати його в курсі розслідування.
З телефону на посту чергового Варлаам Оникійович зателефонував до Королівського замку:
– Алло, це полковник Папірусюк з міліції, добрий день... Принцеса Зіночка? Будь ласка, покличте батька, тобто Його Величність... Здрастуйте, Ваша Величносте, це Папірусюк. Ви прохали тримати вас у курсі справи, так от, дещо прояснилося. Людина, яка організувала викрадення драконячого яйця і тепер з цим яйцем десь ховається, є не хто інший, як музикант, що давав у Стайні Опери та Балету концерт шість днів тому. У нас уже навіть є портрет цього мерзотника, його намалював дракон Інокентій Карлович, до речі, він зараз поряд зі мною... Так... Гаразд, зараз прибудемо, – поклавши слухавку, Папірусюк обернувся до дракона: – Його Величність запрошує мене і вас прибути в замок. Думаю, король хоче особисто подякувати вам за таку вагому допомогу.
Варлаам Оникійович був доставлений у замок на міліцейському мотоциклі, а Інокентій Карлович перемістився туди повітрям.
Кружачи з розчепіреними крилами над королівською обителлю, він побачив, як у ворота в'їжджає мотоцикл із Папірусюком у колясці, потім здійснив посадку у дворі замку біля вольєра з лисицями.
Жорик Дев'ятий у незмінній пластмасовій короні сам вийшов з апартаментів у двір, щоб зустріти гостей і скоріше дізнатися про всі подробиці.
На запрошення короля Варлаам Оникійович та Інокентій Карлович присіли поряд із монархом на лаву під розлогим волоським горіхом.
– Ну, то дайте ж мені подивитися на цього лиходія! – попросив Його Величність, а глянувши, вигукнув: – Я його бачив! Я з ним спілкувався! Я хотів у нього купити квитки на той концерт, а він мені відмовив.
– Отже, Ваша Величносте, на цей момент нам відомо таке, – інформував монарха схожий на Кощія Безсмертного міліціонер. – Цей тип, мабуть, вирішив доставити у Великий Світ яйце дракона. Дізнавшись, що у в'язниці останні дні ув'язнення відбуває безпринципний карний злочинець Бандюга, здатний вчинити злочин проти батьківщини, цей тип написав йому листа з пропозицією утнути крадіжку і обітницею добре за це заплатити. Бандюга, мабуть, йому відповів, що згоден. Цей йому написав, що чекатиме його біля дверей в'язниці. Видаючи себе за музиканта, домовився з адміністратором Стайні Опери та Балету про концерт у день виходу Бандюги, замовив у друкарні афіші та розклеїв їх містом. І вісімнадцятого вересня, о шостій тридцять ранку Бандюга виходить із в'язниці, а біля дверей його вже чекає цей тип. Цей тип викладає Бандюзі план викрадення: треба вкрасти, мовляв, муляж драконячого яйця в краєзнавчому музеї, а потім непомітно підмінити цим муляжем справжнє яйце в Абрикосовій печері, щоб дракони не відразу помітили пропажу. Домовилися зустрітися завтрашнього ранку на залізничному вокзалі, де, якщо злочин пройде успішно, Бандюга віддасть замовникові яйце, а той йому гроші. Після цього Бандюга пішов "брати" музей, а цей тип – на перехрестя Гоголя-Шекспіра продавати квитки на свій концерт, щоб цими грішми розплатитися зі злодієм. Вкравши воскове квазіяйце, Бандюга перемістився в Каменіану і почав чекати можливості непомітно проникнути в Абрикосову печеру. За кілька годин така можливість з'явилася: до Абрикосових печер прямувала група туристів-ченців.