Яйцепос. Книга 1

Але, трохи помізку­вавши, вирішив почати з іншого. Зі стандартного для чарівно-ли­царських епосів явища: битви лицаря із драконом. Бо як же обі­йтися в чарівно-лицарському епосі без протиборства витязя і "страховиська".

Отже, Автор починає...

ЩОСЬ ЧОТИРНАДЦЯТЕ. Викрадення в Абрикосовій

Досить неясного в краї дивацтв –

Можна заплутатись та заблукати...

Навіть мурашки спиною біжать,

Як уявити, що може ся стати...

Володимир Висоцький, "Пісня Керролла".

19 вересня 1995 року.

От ми з тобою, безцінний читачу, і добралися, нарешті, до дев'ятнадцятого вересня тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятого року, тобто до того тривожного дня, коли виявилася над­звичайна подія, котра, у найгіршому разі, могла навіть постави­ти під загрозу саме існування Терентопського королівства!

А початок дня не передвіщав неприємностей. Погода була такою ж теплою й світлою, як напередодні. Його Високість повітря було свіжим, Його Сіятельство сонце було лагідно­променевим, Їх Вельможності горобці цвірінчали бадьоро. Горобці ПЕРЕВЕРШУЮТЬ багатьох інших істот за чисельністю, можуть ЗВЕРХНЬО дивитися на людей, мають ВАГОМИХ предків (динозаврів), тому Автор обізвав їх вельможностями; а чому повітря високість і сонце сіятельство – не треба пояснень.

Та­кого славного ранку хотілося бути діяльним, активним, творити щось корисне.

Дракон Інокентій Карлович прокинувся в доброму гуморі, бо, ще не встигши розплющити очей, згадав про свій учорашній успіх, тобто про несподіваний свій концерт форте­піанної музики в Стайні Опери та Балету, про бурхливі оплески публіки й вимогу нею драконячих автографів. А вчорашня не­приємність, тобто шахрайство так званого маестро Ріккардо-Джузе­ппе Траляляліні, будучи підім'ятою приємними спогадами про фортепіанний концерт, зіщулилася до непомітності.

– Ні, я просто таки вимагаю, наполягаю й домагаюся, щоб ти, громадянине Авторе, розтлумачив, що являють собою те­рентопські дракони, повідомив про їхню зовнішність і звички! – перебиває Ліва півкуля авторського мозку. – Ти вже в декі­лькох частинах говорив про дракона Інокентія Карловича, а докладного опису не надав, згадав тільки про наявність крил, пазурів і дзьоба. Цього замало. У четвертій частині, тобто четвертому щосі ти на півслові перервав сцену битви лицаря Аркадія із драконом Інокентієм Карловичем, щоб дати докладний опис зовнішності Аркадія; а від Інокентія Карловича відмахнувся: мовляв, дракон як дракон, тільки в окулярах. Мене, та й, напевно, безцінного читача це не влаштовує. Хочу подробиць. Адже дракони бувають різні. Ну, тобто на одних зображеннях вони виглядають так, на інших інакше. Є багато різних варіантів. А які терентопські?

– Підтримую, – пискнула півкуля Права.

Ну що ж, вимога справедлива, вирішує Автор. Отже, трохи докладніше про терентопських драконів. І нехай безцінний чи­тач пам'ятає, що Автор, говорячи далі "дракони", має на увазі саме терентопських і тільки, бо, може, десь живуть інші, що ви­глядають зовсім не так.

Описувати терентопських драконів легко, бо вони зовні схожі на гіпсилофодонів. Тобто навіть описувати не треба, а просто можна сказати читачеві: візьми, безцінний читачу, у довіднику з палеонтології або в Інтернеті зображення гіпсило­фодона, динозавра перших мільйоноріч крейдового періоду ме­зозойської ери, подумки пришпандор йому на спину два крила, як у птеродактилів або кажанів, і ти матимеш приблизне уявлен­ня, як виглядають терентопські дракони.

Як і гіпсило­фодони, терентопські дракони ходять і бігають на двох ногах. (Взагалі, якщо вірити палеонтологам, усі динозаври ходили споконвічно на двох ногах, як люди й птахи, але деякі види в процесі еволюції так збільшилися в розмірі й вазі, що дві кінці­вки вже не могли витримувати такий тягар, і гігантам довелося стати рачки. Ет, незручно бути занадто вагомим, додає Автор, і, зітхнувши, кидає оком на власне пузо.) І бігають дракони так само швидко, як і названі динозаври. На рівній місцевості мо­жуть розігнатися до 60 кілометрів за годину. Якщо гіпсило­фодонам швидкість потрібна була для порятунку від жвавих хижаків, то драконам розгін допомагає злетіти з рівної площи­ни. (Швидкому бігу й можливості літати сприяє та обставина, що дракони значно легше, ніж здається; це пов'язано з будовою їхнього тіла, у першу чергу, з порожнистістю кісток). Без роз­гону вони можуть злітати, тільки стрибнувши з піднесеності, на­приклад з пагорба (тому напевно вони й живуть на Каменіані, а не на рівнині). І в гіпсилофодонів і в драконів прекрасний зір (якщо тільки дракон не зіпсує його, наприклад, за допомогою книгочитання, як це трапилося з Інокентієм Карловичем). І в тих і в інших на передніх кінцівках по п'ять пальців.

Але є ряд відмінностей драконів від гіпсилофодонів і крім кі­лькості кінцівок, тобто наявності крил. По-перше, дракони при­близно у два рази більше. Якщо гіпсилофодони були завви­шки з невисоку людину (до 170 сантиметрів), то дракони ростом із велетня – від двох з половиною до трьох метрів (про що Автор уже, до речі, повідомляв у дев'ятому розділі). По-друге, дракони всеїдні, тобто вживають як тваринну, так і рослинну їжу; а гіпсилофодони були чисто травоїдними. По-третє, гіпси­лофодони жили на від­критій місцевості – у степу або савані, а дракони воліють ула­штовувати житла в печерах. По-четверте, передні кінцівки дракона більшою мірою, ніж у гіпсилофодона, схожі на людські руки. Можна сказати, що основною відмін­ністю драконячих лап від людських рук є наявність пазурів замість нігтів; навіть не пазурів, а кігтиків, невеличких таких (тому не треба ди­вуватися, що Інокентій Карлович добре грає на клавесині та роялі). Ну й по-п'яте, динозаври були просто тваринами, без­словесними тварюками, а сучасні дракони – істоти розумні й, якщо так можна висловитись, по-людськи-мовці. Зауважу ще, що дракони – істоти не холоднокровні, як земноводні й репти­лії, а теплокровні, як птахи, звірі й люди. Якими в цьому аспекті були гіпсилофодони – не знаю.

На тілі драконів немає ані луски, ані пір'я, ані панцира, ані волосся. Гола шкіра, щільна і шорстка, як наждачний папір.

– От це інша справа, – хвалить Автора Ліва півкуля. – Тепер ясно – які вони, дракони.

А півкуля Права додає:

– Уточни тільки одну деталь: колір.

– Коричнювато-сірі, з темнуватими смугами на спині, як у тигра або в зебри, – відповідає Автор. – До речі, залежно від на­строю, дракони можуть злегка змінювати відтінок: при гарнім настрої шкіра світлішає, при поганому темнішає. Одягу не носять, як і решта розмовляючих тварин (а вже тим більш не розмовляючих).

* * *

Отже, дракон Інокентій Карлович прокинувся, повторює Автор, у гарному настрої. Його ложем був шар сіна в закапелку однієї з Гі­рчичних печер; тобто невеликий сінник; ліжко м'яке й аромат­не. Сплять, до речі, дракони лежачи тільки на животі або на боці; крила роблять незручним сон на спині.

Як зазвичай уранці, дракон-очкарик першим ділом вийшов із печери й зробив ранкову гімнастику на свіжому повітрі (від звичайної людської гімнастики її відрізняли тільки рухи кри­льми та хвостом, чого люди з поважної причини не роблять), і, повернувшись у печеру, гігієнічні процедури – умивання в під­земному струмку й чищення зубів.

Після цього Інокентій Карлович, приготувавши поживу, поснідав вівсяною кашею, звареною на молоці єдинорожиці, і хвойним киселем з гречаним коржиком. Хоча дракони є тваринами, а не людьми, су­часні особини їдять не по-звірячо­му, а по-людськи, користую­чись столовими приладами: ло­жками, виделками, ножами; деякі навіть пов'язують на шию серветку.

Затим дракон наводив у житлі порядок, хоча особливого безладдя й так не було. Ретельно протер усі речі сухою ганчі­рочкою, бо через прохолодну вогкість приміщення вони норовили покритися цвіллю й грибами. Зробив профілактичний огляд електросистеми, починаючи з мініелектростанції на під­земному струмку, і закінчуючи різнобарвними лампочками, що висвітлювали сталактити й сталагміти й надавали тим печері феєричного вигляду, котрий захоплював туристів.

Потім при­ступився до перестановки книг на полицях своєї бібліотеки. Вони стояли хаотично, упереміж, і давно вимагали сортування за темами: мистецтвознавство до мистецтво­знавства, філосо­фію до філософії, красне письменство до красного пи­сьменства...

У момент, коли Інокентій Карлович, постукуючи пазуром по оправі окулярів, роздумував, куди краще поставити твори Гри­горія Сковороди – до поезії, тому що його філософські праці поетичні, або ж до філософії, бо його вірші філософічні – у пе­чері пролунав дзвінок.

Телефонний зв'язок було проведено в Гі­рчичні печери на замовлення туристичного агентства "Рятівна Бджола", коли Інокентій Карлович зробився співробітником цього агентства, улаштувавшись працювати екскурсоводом по Гірчичних печерах. Для того щоб заздалегідь попереджати дракона про прибуття до нього чергової туристичної групи. Втім, часто-густо туристи звалювалися як сніг на голову, без попередження. То вони подорожують самі собою без усякого агентства, то співробітник агентства Олег Цеглина забув подзвонити, то дзвонив, коли дракон був відсутній... Тому екскурсовод звик, не чекаючи на дзвінок, бути завжди напоготові.

Відклавши Сковороду (не пательню, безумовно, а книжку), дракон підійшов до телефону на тумбочці, зняв слуха­вку й при­тулив до вуха. Вушних раковин, до речі, у драконів немає; драконяче вухо – це просто дірочка. Втім, слух у них непога­ний. Через відсутність вушних раковин оправа драконя­чих оку­лярів трохи відрізняється від оправи окулярів лю­дських: замість двох дужок, що чіпляються за вушні раковини – одна еластична дужка, котра охоплює потилицю, як у людських оку­лярах для пірнання у воду. Із часом ця еластична гумова ду­жка трохи розтяглася, і окуляри сповзають від очей до дзьоба, так що Інокентію Карловичу доводиться час від часу підсувати їх пазуром.

– Алло, Інокентію Карловичу, привіт! Дзвоню аби попереди­ти, що до тебе прямує найвідоміший лицар, так би мовити, велика цяця, тож будь напоготові. До побачення.

І той що дзвонив поклав слухавку, не чекаючи на відповідь. Хоч він не назвався, за голосом екскурсовод визначив, що то був касир "Рятівної Бджоли" Джульєт Грошенятко, котрий привозив щомісяця драконові зарплатню, і котрого Інокентій Карлович уважав своїм добрим знайомим.

Дракон не второпав, про кого мова.