Яйцепос. Книга 1

А басейни, калюжі, колодязі – водойми занадто дрібні, щоб їх зга­дувати в географічному контексті. Судноплавства відповідно в Терентопії немає. Одним словом – країна сухопутна.

– Так, сухопутна, – підтакує Автор, – і ми чесно про це ка­жемо читачеві, а не обманюємо, як той Вільям Шекспір, котрий набрехав, буцімто Богемія (себто, висловлюючись сучасним топонімом, Чехія) – країна морська, роз­кинулася на березі моря (напевно Середземного), має порти й флот. Втім, Чехію він "перетяг" до моря в п'єсі "Зимова казка", а в казках брехати можна, і навіть треба.

– Ну, взагалі-то, якщо підійти до питання педантично й скрупульозно, то першим це зробив не Шекспір, а Роберт Ґрін, – заперечує Прізвищенко, беручи на себе роль адвоката великого драматурга. – У романі Ґріна "Пандосто, або Торжество часу", виданому також за назвою "Дораст і Фавнія", Богемія є приморською державою. А Шекспір, запозичивши в Ґріна із цього роману сюжет для своєї "Зимової казки", "прихопив" заодно й тамтешню географію.

Зі сказаного видно, що Ім'ян Побатькович є знавцем не тільки у відношенні Терентопії. Це підтверджується і його подальшим висловленням:

– Щодо богемського безмор'я, якщо так можна сказати, мені згадалися міркування з іншого значного твору класичної англійської літератури, а саме роману "Трістрам Шенді" Лоренса Стерна. Процитую, якщо дозволите, фрагмент діалогу двох тамтешніх персонажів – капрала Тріма і дядька Тобі – із дев'ятнадцятого розділу восьмого тому.

– Дозволяю, – киває Автор, – хоч там нічого не говориться про Терентопське королівство.

– Капрал Трім сказав дядькові Тобі (далі йде цитата):

"– Цей король богемський, з дозволу вашої милості, був НЕЩАСНИЙ тому – що дуже полюбляв мореплавання й морську справу – – а ТРАПИЛОСЯ так, що у всьому богемськім королівстві не було жодного морського порту. – –

– Звідки ж, дідько, йому там бути, Тріме? – викликнув дядько Тобі. – Адже Богемія країна континентальна, і нічого іншого в ній статися не могло б. – – – Могло б, – заперечив Трім, – якби так завгодно було Господові Богу. – – –

Дядько Тобі ніколи не говорив про сутність і основні властивості Бога інакше, як з непевністю й нерішучістю. – –

– – Не думаю, – заперечив дядько Тобі, трохи помовчавши, – тому що, будучи, як я сказав, країною континентальною й межуючи із Сілезією й Моравією на сході, з Лузацією і Верхньою Саксонією на півночі, із Франконією на заході та з Баварією на півдні, Богемія не могла б досягтися моря, не переставши бути Богемією, – – так само як і море, з іншого боку, не могло б дійти до Богемії, не затопивши значної частини Німеччини й не винищивши мільйони нещасних її мешканців, які не в змозі були б від нього урятуватися. – – Який жах! – викликнув Трім. – Це свідчило б, – м'яко додав дядько Тобі, – про таку безжалісність Батька всякого милосердя – що, мені здається, Тріме, – подібна річ жодним чином не могла б трапитися".

Це кінець цитати – закінчив терентопознавець Прізвищенко.

– Так, – погоджується Автор. – Знаю я також ви­падок, коли літератор "перемістив" до моря не країну, а ті­льки місто. В тисяча дев'ятсот двадцять сьомому році двадцять п'ять відомих совєтських письменн­иків (серед яких, наприклад, Олександр Грін, Ми­хайло Зощенко, Ісак Бабель, Олексій М. Толстой, Веніамін Каверін...) спільно напи­сали детективно-фантастичний роман "Великі пожежі", кож­ний по одному розділу. Дія там розгортається у вигаданому місті Злато­горську. В описі ряду авторів, це було цілком сухопутне містеч­ко, ніяким морем там і не пахнуло. Але коли черга ді­йшла до письменника-мариніста Олексія Новикова-Прибоя, – у його розділі Златогорськ раптом виявився приморським портовим містом.

– А от міста, – додає терентопознавець, – Шекспір дійсно "перетягував" до моря. Тому у його п'єсах на морському узбережжі "опинилися" і Верона, і Рим.

– Але досить, Ім'яне Побать­ковичу, теревенити про географію. Більш докладну інформацію щодо цього ми ви­кладемо читачеві у розд... у щосі тридцять другому, і дещо із цієї теми я розкидаю іншими розд... іншими щосями. А зараз пере­ходь до розповіді про народонаселення та фауну.

– Переходжу, – погоджується терентопознавець. – Те­рентопці, тобто мешканці Терентопії, є нащадками вихідців із Великого Світу, або безпосередньо вихідцями. Великим Світом вони називають звичайний світ, у якому мешкає й читач цих рядків. Переважна більшість – нащадки вихідців, і всього декі­лька людей – сучасні вихідці.

Те­рентопські історики вважають, що найдавніші предки те­рентопців колись, чи то в середньові­чні, чи то в античні, чи то в доісторичні часи прийшли в майбут­ню Терентопію з Великого Світу. Більшість тамтешніх вчених припускають, що це сталося в часи Київської Русі. Якихось літописів (а також зимописів, веснописів та осіньописів), що підтверджували б цю гіпотезу, не збере­глося, але вагомим під­твердженням є той факт, що терентопці дуже схожі на ме­шканців Великого Світу. І потім протягом століть туди випад­ково з Великого Світу крізь Державні Двері іноді час від часу потрапляли окремі люди, деякі з яких залишалися там жити й плодитися.

Ті терентопці, чиї предки прийшли в ту країну дуже давно, не пам'ятають своїх "великосвітських" коренів, і в анке­тах, у графі "на­ціональність", пишуть "терентопець", або "те­рентопка". А ті, чиї предки прийшли туди пізніше, пам'ятають корені, і вказують відповідну національність. Серед таких найбільше українців, росіян і євреїв. Але є й багато інших: ві­рмени, мо­лдавани, литовці, татари, німці, грузини, корейці... Ой, кого ті­льки немає. Подекуди можна зустріти навіть чорно­шкірих африканців. Таких дуже мало. Але є.

– У Жорикбурзі навіть мешкає родина американських індіанців, – доповнює Автор. – В одного з них, котрого неофі­ційно кличуть Бізончиком Солом'яним, а офіційно Сергієм Васи­льовичем Трампом, у паспорті, у графі "національність" напи­сано "майонез". Така дивна національність з'явилася з вини чи­новника паспортного столу, що заповнював цей документ.

Було так. Шістнадцятирічний індіанець Сергій Трамп прийшов у паспортний стіл, аби як більшість терентопців цього віку отримати паспорт. Після того як чиновник заповнив у його паспорті графи "прізвище", "ім'я", "по батькові", беручи дані зі свідоцтва про народження, і запитав: "Національність?", Сергій Трамп, потиснувши плечима, відповів, що його предки за лінією батька були індіанцями мая, а за материнською лі­нією – індіанцями ірокезами. "Тобто мая плюс ірокез, – зами­слився чиновник, чухаючи вухо печаткою. – А як одним сло­вом? Ага..." І написав "майокез". Та припечатав.

Уже вдома, роздивляючись новий документ, Бізончик Солом'яний помітив, що замість незвичного "майокеза" рука чиновника автоматично вивела звичний "майонез". Повернувшись у паспортний стіл, індіанець указав чиновникові на помилку. Той вибачився й по­обіцяв, що протягом найближчих місяців помилка буде ви­правлена. Бізончик не захотів чекати так довго, забрав паспорт, і залишився офіційно "майонезом". Але продовжуй, Ім'яне Побатьковичу.

– Розмовляють терентопці переважно наріччям, котре нази­вають "терентопською мовою". Терентопська мова там уважає­ться державною. Але це по суті просто україно-російська мовна суміш, так званий суржик.

– Так, безцінний читачу, суржик, – перебиває Автор. – Але в моїх Терентопських хроніках персонажі розмовлятимуть нормальною українською мовою. Бо, як на мене, у суча­сній українській літературі, та не тільки у літературі, й без того забагато суржику. Тож щоб не погіршувати ситуацію, я вирі­шив пряму мову персона­жів, їхні думки та писання пере­кладати із суржику нормальною українською. Розумію, що суржик додав би патяканням моїх персонажів так званого місцевого колориту; що, відмовляючись від нього, я, можливо, дещо собі, як літераторові, шкоджу. Та проте... Вибач, Ім'яне Побатьковичу, що перебив. Продовжуй.

– Втім, крім українських і російських, у тій так званій те­рентопській мові є й слова чисто терентопські, яких немає ані в російській, ані в українській, – веде далі терентопознавець. – Таких мало, але все ж є. От, наприклад, слово "хлимпсяк", що означає – падіння квіткового горщика із третього поверху п'ятиповерхового будинку. Або слово "дримпельзяб", що означає – падіння квіткового горщика із четвертого поверху чо­тириповерхового будинку. Або слово "шмокиконити", що означає – колупати в лівій ніздрі мізинцем правої руки під час дощу. Або слово "гриньмасялити", що означає – колупати в правій ніздрі вказівним пальцем правої ж руки під час граду... Для назв замків терентопці зазвичай беруть саме такі чисто терентопські слова. Наприклад, назва Гриньмасяльського замку, що в місті Жабенятинську, – від вищеназваного дієслова "гриньмасялити". Іноді такі слова використовують у назвах населених пунктів. Наприклад, назва міста Дримпельзябська походить від вищеназваного іменника "дримпельзяб".

– Додам від себе, – говорить Автор, – що крім українських, російських і чисто терентопських, жителі королівства вживають і слова харківського походження, або ж іншого, але в харківському значенні. Наприклад: "тремпель" (плічка для одягу), "ракло" (суб'єкт, схильний до криміналу), "сявка" (суб'єкт, схильний до хуліганства), "гандель" (дешева забігайлівка), "ампулка" (стрижень для кулькової авторучки), "змійка" (застібка-блискавка), "чинка" (лезо для безпечної бритви), "бубони" (молоді жінки легкої поведінки), "сабурка" (психлікарня), "рембуль" (трамвай) та ін. Але коли до терентопця хтось звертається чистою українською мовою, або чистою російською, то терентопець зазвичай для зручності співрозмовника теж переходить на чисту українську чи російську, без терентопських та харківських діалектизмів.

– Терентопська держава – це королівство, – продовжує говорити терентопознавець Прізвищенко, розглядаючи свої ні­гті, із чого видно, що це професіонал, здатний запросто робити дві справи одночасно. – Отже – монархія. Той факт, що король там має право особисто придумувати й впроваджувати закони, не вдаючись до допомоги парламенту, може навести декого на думку, що в цій країні панує абсолютизм, навіть, може, дикта­тура, навіть, може, тиранія або деспотія.