Але про цю розмову і її наслідки читач докладніше довідається із розділів двадцять п'ятого "Таємниця нечистої сотні" і двадцять сьомого "Парсуна суціги".
Автор уже казав, що корчма "Під Рятівною Мухою" була обрана місцем "кривавих узливань" вампірів тому, що мала місце ближче, ніж інші пункти харчування, до Старого міського цвинтаря. А морг розміщався теж неподалік від цього кладовища. І, отже, також недалеко від цієї корчми. Для пішого переходу до, так би мовити, дому побачень неживих громадян із живими патологоанатомами юрбі під парасольками знадобилося всього якихось тринадцять хвилин.
Вакула Охрімович на торохтливій тачці їх наздогнав і перегнав. Адже його майстерня, що служила, крім іншого, гаражем для цього транспортного засобу, теж була недалеко від корчми. Оскільки час був дощовий, кузов машини був накритий брезентовим тентом.
Біля дверей півтораповерхового цегельного моргу Акмус із компанією побачили Гліба Цвяха, який розплачувався з таксистом. Тут же із трамвая на зупинці вийшли Арам Артаньянц і Леонід Перевертайло-Замийський. Вірніше, вийшов тільки молодий маг, а літній і хвостатий виїхав верхи на ньому, оскільки сидів на плечі в Арама.
В "передбаннику" мертвецького покою ті, що ввійшли, побачили, крім людей у білих халатах, й декількох міліціонерів, серед яких були: слідчий Варлаам Папірусюк, дільничний Микола Ратиця й курсант Захар Полуящиков. Вони робили огляд і опис речей, виявлених на трупі. Самого небіжчика не було; напевно, його роздягнене тіло віднесли вглиб будинку. На білому столі лежали тільки труси, майка, сорочка, штани, куртка й купка паперових грошей – шурхотиків. Шурхотиками називаються паперові терентопські купюри...
(– Закладаємося, я вгадаю, як називаються металеві терентопські гроші, то пак – монети, – як завжди безтактно вклинюється в розповідь Права півкуля авторського мозку. – Очевидно, монети там називаються дзвяками!
– Правильно, дзвяками, – дивується Автор, – а звідки ти знаєш?
– Подумаєш, я б теж здогадався, – супиться Ліва. – Не треба випендрюватися. Кожний би зміркував, що там, де гроші, котрі шурхочуть, називаються шурхотиками, ті, що дзвякають, нази...
– Цитьте там, невгамовні! – Автор грізно стукає по своєму черепу першим що трапився під руку предметом, який виявляється чорнильницею, і, на свою прикрість, прикрашається фіолетовими плямами, як королівський писар Ульріх фон Смирнов. – Тьху на вас, базіки! Проте додам про всяк випадок, що як американський долар дорівнює сотні центів, а українська гривня ста копійкам, так само і терентопський шурхотик дорівнює сотні дзвяків.)
Худий і абсолютно лисий Папірусюк зирнув через плече на прибулих й запитав у Полуящикова:
– А чому в приміщенні сторонні?
– Ми не столонні, ми цалівники, – сказав мавпячим голосом Перевертайло-Замийський, почухуючи волосатий живіт пальцями лівої ноги.
– Усі? – Варлаам Оникійович провів поглядом по обличчях кухарів, рознощиків і артистів з режисером...
– Ми четверо, а це... – почав був Акмус, але слідчий перебив:
– Решту я попросив би вийти.
Зі слідчим не посперечаєшся, і всі, крім чотирьох магів, міліціонерів і медиків, вийшли з моргу на вулицю й згрупувалися під парасольками коло дверей, чекаючи на винос тіла.
– Нам потрібний труп загиблого, – сказав маг-авіатор.
– Який збіг – нам теж, – іронічно буркнув Папірусюк.
– Тільки на час. Ранком ми його повернемо в цілості й схоронності.
– Не дозволяється. Видавати будь-кому тіло вбитого до проведення патологоанатомічної експертизи заборонено існуючими правилами, – відрізав полковник.
– Це дуже важливо. Пізніше буде пізно, – вимовив смаглявий Артаньянц.
– Я розумію важливість магічних дослідів, але ми теж не дурницями бавимось, – упирався строгий детектив. – Сталося вбивство, пов'язане з викраденням, що загрожує безпеці королівства. Я, звичайно, дуже вдячний вам, Акмусе, за наш політ до Жабенятинська й назад на вашому літаку. Але зрозумійте: нам труп потрібен для розслідування злочинів.
– Я плопоную взаємовигідний обмін, – заявив хвостатий Перевертайло. – За позику до ланку цього мелтвого олганізму ви отлимаєте від нас інфолмацію, котлу змозе уловити ясновидець Гліб Цвях і котла, мозливо, допомозе лозслідуванню.
– Так, – сказав товстун-ясновидець, – я в ході магічної операції спробую поглибитися в минуле Бандюги й побачити факти, які вам потрібні. А патологоанатомічну експертизу зробите завтра. Небіжчик не вовк, у ліс не втече.
– Факти? – Варлаам Оникійович потер долонею свій голий череп. – Гаразд, під мою відповідальність... От папір і ручка. Пишіть розписку: ми, такі-то, зобов'язуємося повернути отриманий нами від полковника В.А. Папірусюка організм покійного Федора Мойсейовича Роженкранца – у дужках: Бандюги – до восьми нуль нуль двадцять першого вересня тисяча дев'ятсот дев'яносто п'ятого року. Підписи, дата й час...
Перед тим як винести з моргу ноші з тілом, авіатор попрохав колегу Цвяха – ясновидющого, телепата, парапсихолога – пересвідчитися, що Бандюга – абсолютний мрець, а не упир.
– І заодно спробуйте побачить – хто його вбив, – підкинув прохання й слідчий.
Угодований чарівник поклав на чоло вбитого товсті пальці, роззявив рота, закотив під чоло очі й так напружився, що побілів і навіть видав звук від натуги, після якого Папірусюк помахав долонею перед ніздрями...
Повернувшись у нормальний стан і витерши піт, шмарклі і слину, Гліб Любомирович відзвітувався про вчинену роботу:
– Він помер повністю, вампіризм відсутній. Убивство я бачив, але дуже-дуже смутно, мрячно – було темно й дощово. З темряви з'явилась якась невиразна фігура... вони опинились у підворітті... сталася боротьба... фігура вдарила Бандюгу по голові й зникла, а він відразу помер від мозкового крововиливу.
– Не густо, – резюмував слідчий, – це я й без ясновидіння знав.
– Але навряд чи ви знали, що в убивці був хвіст, – доважив Цвях.
– Такий? – запитав Микола Ратиця, указавши на задню непарну кінцівку мавпи.
– Ні, такий, – відповів ясновидець, кивнувши на курсанта Захара Полуящикова, жовте волосся якого було зібрано позаду в довгий жмут, щоб не висіло з-під фуражки неакуратними патлами.
– Ну що ж, це вже конкретніше, – сказав Папірусюк. – Коли переглядатимете минуле Бандюги, Глібе Любомировичу, зверніть особливу увагу на викрадення драконячого яйця, бо це ж саме він його поцупив, і спробуйте з'ясувати, куди він подів викрадене.
– Спробую, але дати гарантії не можу, – пообіцяв той. – Ясновидіння – це не кінохроніка. Буває, потрапиш у потрібний інформаційний струмінь і побачиш важливі події чітко, з подробицями, а буває – якісь уривки, клаптики, або взагалі суцільний туман. Як пощастить. Але що зможу – зроблю.
– Ми гаємо час, – поквапив Арам Артаньянц. – Чим пізніше почнемо, тим менше шансів.
Труп був винесений на дощову вулицю й покладений у кузов нетребеньківскої тачки, котрий через брезентовий тент був схожий на колесний намет. Туди сіли й чотири чарівники (для чого механік завбачливо поставив лаву). А іншим присутнім волосатий маленький Леонід Перевертайло-Замийський порадив іти по своїх справах, тому що присутність при магії сторонніх біополів заважатиме успіху.
– І мені не можна? – запитала схвильовано прегарна Естер, граціозно поправляючи чолку.
Від неї сходять флюїди, корисні для нашої справи, пошепки вирішили маги й допомогли їй піднятися до кузова. Милій дівчині навіть маги – і ті не можуть відмовити. Іноді дуже вигідно бути милою дівчиною. (Оскільки Авторові жодного разу не випадало бути милою дівчиною, і навряд чи колись доведеться, то останнє речення базується не на власному його досвіді, а на спостереженні за іншими).
Скляний Мгобокбекбе, звичайно, теж був схвильований майбутнім перетворенням, і тому, занурений у себе, зберігав мовчання.
Вакула Охрімович, поклавши працьовиті кисті на руль тачки, голосно запитав:
– Отже, їдемо... – і зробив паузу.
– На вулицю Гоголя, до мого будинку, – відповів Арам Арменович.
Коли сконструйований Нетребеньком транспортний засіб рушив у дорогу, Акмус поцікавився у хвостатого колеги:
– Зілля-от не забули?
– Узяли, – кивнув макак-резус, що сидів на плечі Артаньянца, а Арам вийняв з кишені і показав скляну пляшечку із мутно-бузковою рідиною.
– А заклинання? – хвилювався авіатор.
– Отут, – заспокоїв Леонід Леонідович, і Арам показав папір...
* * *
Коли вони прибули до особнячка Артаньянца, й Нетребенько, побажавши успіху, покотив до своєї майстерні, пообіцявши заїхати ранком для перевезення трупа назад до моргу, хазяїн будинку сказав закоханій красуні:
– Тільки, чур, Естере, ти сидітимеш отут у коридорі тихо, як мишка. Зайві рухи можуть скривити магічне поле й нашкодити.
– Не поворухнуся, – пообіцяла дівчина, тріпотячи від хвилювання.
Чарівник трохи збрехав. Рухи Естер не могли нашкодити. Але він не хотів, щоби вона побачила створення нового організму. Це видовище не для слабкодухих: внутрішності, кості, кишки, кров, слиз... Бррр!
Коли чудотворці труп Бандюги внесли в лабораторію Арама Арменовича, де прадавні магічні зілля й амулети сусідили із щонайновітніми приладами; де над лазерною установкою висіла гірлянда з в'ялених ящірок; де на натертих чарівними мазями пластмасових боках комп'ютерів були надряпані магічні символи; де дисплеї були окантовані намистами із сушених жаб і кажанів; коли мертве тіло поклали на нікельований стіл, поруч із яким стояв другий, такий же; коли Артаньянц відкрив двері великої морозильної камери, де зберігав розфасовані органічні молекули – сировину для біологічних об'єктів, – ясновидющий товстун Гліб Цвях раптом підняв свій вказівний палець і вимовив:
– Я відчуваю, що за нами підглядають сторонні. Їх двоє. Треба вжити заходів, якщо вони негайно не припинять стеження...
Автор вигукує: ні, ну ти зрозумів, безцінний читачу! Цей проникливий маг відчув, що за ними спостерігаємо ми з тобою, я – через уяву, а ти – через мої слова. От що значить ясновидіння!
Поки маги нас за підглядання зопалу не перетворили дистанційно на яких-небудь, скажімо, неандертальців, – схвильовано веде далі Автор, – заберемося скоріше з особняка Артаньянца й пережбурнемося назад...