Яйцепос. Книга 1

Тому колгоспни­ки в назві молот замінили яйця­ми, але серп залиши­ли, як такий що має до курівництва деяке відношен­ня, бо курей годують зе­рном, а зерно раніше добувалося за допомогою серпів. З тих пір, з 1946 року і аж до 1990, коли ко­лгосп роз­валився на фе­рмерські господарства, він звався "Серп і яйця".)

Барон Порфирій раптом поринув у філософствування на тему людожерства, і навіть сказав, що людожером може бути будь-яка жива істота, навіть корова. Граф Леонід Жвавий заперечив, що корова-от точно не може з'їсти людину. Порфи­рій наполягав, мовляв, може. Леонід викликнув, що це абсурд. Де ж це бачено, щоб корова... Ну, хіба тільки не звичайна корова, а якийсь коровоподібний хижий мутант із Окраїнних Земель. Ні, не мутант, а звичайнісінька корова, продовжував гнути свою лінію барон, може запросто зжерти людину. Не може, ніяк не може, корови й інші травоїдні на це не здатні, сперечався граф. А от і може, не вгамовувався Порфирій, якщо спочатку людину подрібнити до пилоподібного стану й роз­порошити над пасовищем. Пожираючи зелень, корова по­ступово зжере й напилену на траву людину. І взагалі корова мимоволі є звіром почасти хижим, тому що разом із травою іноді поїдає й тварин: усіляких там павучків, комашок, равликів і інших, що повзають по цій траві. Граф змушений був погодитися, що в такому випадку корова дійсно з'їсть людину, навіть цього не помітивши. Але відразу зауважив, що йдеться все-таки про людину не живу, а розчленовану на мікрочастинки. Барон на хвилину замислився, а потім сказав, що й живу людину корова може з'їсти. Якщо її (не корову, людину) за допомогою магії зменшити до розміру комахи й помістити на траву, що пожирається травоїдним. Таким чином, як не крути, навіть корова може бути людожером. Леонід Жвавий визнав аргументи співрозмовника переконливими.

Коли ці два вершники дещо наблизилися до колгоспу імені патріарха-стахановця, і вже можна було роздивитися, що насадження, які як розлогий комір із зеленувато-бурувато-червонясто-жовтих мережив пристебнулися до Зиґфрідівки, були садом, сонце на мить закрило щось велике, а по­тім убік колгоспу ж поповзла розгониста тінь.

Лицарі під­няли погляди в небо.

Це летів дракон.

Лицарі замилувалися його польотом: га­рне видовище...

– Стоп, у мене дежа вю: таке відчуття, що це вже було, що я це вже читав, – перебиває Права півкуля.

– Та ніяке не дежа вю! – заперечує півкуля Ліва. – Звичайно, це вже було: і два лицарі, що наближаються до колгоспу, і дракон, що пролітає над ними в цей момент у тім же напрямку... Було, було, було, не далі як вісім частин тому, у частині тридцять п'ятій, тобто щосі тридцять п'ятому за назвою "Єдинорогарський колгосп". Ну, громадянине Авторе, це вже взагалі! Скотитися до таких тупих повторень раніше сказаного... Цього я навіть від тебе не очікував! Виходить, твоя фантазія вичерпалася, і ти можеш лише повторювати те, що придумав і написав раніше. От до чого приводить бажання проковтнути шматок ширший за горло! Замість того щоб із на­стільки куцою фантазією обмежитися повістю, ти замахнувся на епопею, на яку фантазії й не вистачило, от і пішли повтори! Який наочний урок для самовпевнених графоманів!

– Цитьте, півкулі, цитьте! – ображається Автор. – Якщо в країні чимало лицарів і чимало драконів, то немає нічого дивного в тім, що дві пари лицарів побачили в небі двох драконів, у рі­зний час, і в різних місцях. Щоб показати, що ці випадки різні, перелічу відмінності першої ситуації від другої:

а) по-перше, лицарів, які побачили дракона у польоті вісім розділів тому, кликали барон Річард Неголений і герцог Харитон, а цих звуть барон Порфирій і граф Леонід Жвавий;

б) по-друге, колгосп, до якого переміщалися ті лицарі, був єдинорогарським, тобто спеціалізувався на розведенні єдиноро­гів м'ясо-молочних порід; а колгосп, до якого наближаються ці доспіхоносці, грушарський, тобто основною його продукцією є плоди з великого грушевого саду, що розкинувся обабіч села Зиґфрідівки;

в) по-третє, там над лицарями пролетів дракон Щелепенко, а тут пролітає дракон Інокентій Карлович, так-так, добре нам знайомий Інокентій Карлович; якби це летів якийсь інший дракон, я б, напевно, і не став би про це згадувати; але як же я міг проігнорувати аж самого Інокентія Карловича!

г) по-четверте, там дракон, пролітаючи над лицарями у напрямку колгоспу, рухався саме в колгосп, де й приземлився; тут же дракон, Інокентій Карлович, пропурхнувши над яйцешукачами убік ко­лгоспу, прямував зовсім не в колгосп, а в місто Ямитиви­вінвонавониполь, і посадки в колгоспі не робив.

– А що це драконові Інокентію Карловичу в Ямитиви­вінвонавониполі знадобилося? Що він там забув? – заінтригу­валася Ліва.

– Він летів туди на генеральну репетицію концерту в тамте­шній філармонії, – відповідає Автор. – Пам'ятаєте, у День Шля­хетного Мордобою Інокентій Карлович дав у Стайні Опери та Балету, то пак у жорикбурзькому оперному театрі, концерт кла­весинової музики? Пам'ятаєте, добре. Отож, серед глядачів на тім концерті був присутній і ди­ректор Ямитививінвонавони­польскої філармонії, який в той день пере­бував у справах в сто­лиці королівства. Йому дуже сподобався музи­кант-дракон, і він запропонував Інокентію Карловичу дати концерт і в столиці Футилекрюмського герцо­гства. Клавесина у філармонії Ямити­вивінвонавониполя не було, а перевозити цей стародавній інструмент туди з Каменіани далеко й клопітно, тому виріши­ли, що в столи­ці згаданого герцогства цей крилатий маестро музикуватиме не на клавесині, а на роялі в су­проводі си­мфонічного оркестру Ямитививінвонавонипольскої філармонії. Бо хоча цей дракон був формально не профе­сіоналом, а аматором, але, так би мови­ти, музикантом-клаві­шником ши­рокого профілю: піаніст Степан Архипович де Ґран­ґузьє, у яко­го Інокентій Карлович брав уроки музикування, вчив грати його на різних клавішних інструментах, від клавеси­ну до електричних; у тому числі на роялі та органі.

Тож ме­шканець Гірчичної печери став літати в це місто на репетиції. Коли політ Інокентія Карловича побачили барон Порфирій і граф Леонід Жвавий, дракон пряму­вав на останню перед концертом репетицію. Якби ці два лицарі опинилися в Ямитиви­вінвонавониполі, то, напевно, вгледіли б там афіші, котрі пові­домляли, що 26 жовтня 1995 року у вели­кій залі філа­рмонії відбудеться концерт, де у виконанні дракона про­звучать твори для фортепіано з оркестром видатно­го амери­канського композитора Джорджа Ґершвіна: Блюзова рапсодія № 1, Блюзова рапсодія № 2 та Концерт фа мажор.

Джордж Ґершвін, до речі, брав уроки музичної композиції в харків'яни­на Йосипа Мойсейовича Шиллінгера, учнями котро­го були та­кож Ґленн Міллер, Бенні Ґудмен, Томмі Дорсі та інші амери­канські музи­ки-композитори; що той харкі­в'янин до еміграції у США в столичному тоді Ха­ркові працював керівником Українського симфоні­чного оркестру і пропагував джазову музику. Зокрема, складаючи оперу "Порґі та Бесс", Джордж Ґершвін консультувався щодо цього з Йосипом Мойсейовичем. (Чи не тому колискова Клари із цієї опери, всесвітньовідома як "Summertime", одна з найпопулярніших американських пісень, так схожа мелодією на українську народну колискову "Ой ходить сон коло вікон"?) І ще щодо джазу можна додати, що найперший джазовий музичний колектив на території України та всього СССР було засновано у місті Харкові. Засновником був композитор Юлій Мейтус. І сталося це 29 грудня 1925 року.

– А яке відношення ці подробиці мають до пошуків ви­краденого драконячого яйця? – прискіпується Права півкуля авторського мозку.

– Досить опосередковане, – від­повідає Автор. – Украдене яйце було, так би мовити, рідним небожем дракона Інокентія Карловича. А Інокентій Карлович був виконавцем музики Джорджа Ґершвіна. А Ґершвін був учнем людини з Харкова. А Ха­рків найближчий до Терентопського королівства населений пункт Великого Світу. Тож я вважаю, що маю право в так званому епосі про пошуки викраденого драконячого яйця повідомляти не тільки те, що стосується Терентопії з терентопцями, але й дещо стосовне Харкова з харків'янами. Взагалі, навіть такий відомий літературний авторитет, як О.С. Пушкін, радив (у листі до О.О. Бестужева): "Роман вимагає БАЛАКАНИНИ; висловлюй геть усе". Слово "балаканини", до речі, у цім тексті виділив не я, а сам Пушкін (чоловік праправнучки українського гетьмана Петра Дорошенка, до слова). Звичайно, це й до епосу прийнятне. От я й удаюся до балаканини й висловлювання геть усього, що хоча б навіть віддалено й побічно має відношення до справи.

Забі­гаючи наперед, Автор пові­домляє, що намі­чений концерт від­будеться, дракон матиме там гучний успіх і непо­гано заробить.

– Схоже, через ці нескінчені авторські теревені й коментарі барон Порфирій і граф Леонід Жвавий ніколи не доїдуть до ко­лгоспу! – обурюється Права півкуля.

– Так ви ж самі мене відволікаєте, півкулі, своїми причіп­ками й розпитами! – огризається Автор. – Баста! Зосередимося на лицарях!

* * *

Після того як барон Порфирій і граф Леонід Жвавий проводили очима дракона, що пролетів над Зиґфрідівкою й зменшився вдалині до невидимої крапки (чи, точніше, не крап­ки, а коми, бо мав хвіст), позаду зазвучав гу­ркіт мотора, стаючи все голосніше й голосніше, із чого випли­вало, що лицарів наздоганяє якийсь механізм із двигуном внутрі­шнього згорян­ня.

Незабаром з'ясувалося, що механізм був чорним мотоци­клом, на якому їхав одягнений у чорний шкіряний комбінезон і чорний же шолом мотоцикліст – таких у нас нині називають байкерами.

Оскільки, по-перше, серед читачів бувають допитливі й цікаві суб'єкти, котрі бажають знати побільше подробиць, зокрема й щодо транспорту, на якім переміщається персонаж; по-друге, навіть явна небилиця набуває риси правди, якщо її обліпити правдоподібними подробицями; а по-третє, дивися, читачу, вищенаведену цитату з Пушкіна; то Автор відразу, щоб одним пострілом убити цих трьох метафоричних зайців, уточнює, що модель цього мотоцикла "Дніпро-11"; виготовлений він у 1985 році на КМЗ, тобто Київському мотоциклетному заводі; у комплекті з коляскою, але даний аксесуар мотоцикліст відгвинтив, віддаючи перевагу двоколісному переміщенню; а колір тобі, читачу, вже відомий.

Наздогнавши пару яйцешукачів, чорний байкер пригальму­вав своє парноколісне залізо й приглушив шум, щоб привітати шляхетних подорожан, кандидатів у гості Зиґфрідівки, і представитися.