– Шибениці в нас у Нижніх Драконопасах, на жаль, нема, тому Інкогнітечко продемонструє на добровольцях із публіки тільки віртуозні катування кремовими тортами. У нас всі тутешні жителі вже купили квитки на це шоу. Воно пройде ввечері в місцевому клубі.
– Оце класно! Ну хто б міг подумати, що я зустріну Інкогнітечка у такій глухомані! – зрадів граф Яків. – Ми з ним друзі, – пояснив він аборигенам.
Яків познайомився з Інкогнітечком, коли той піддавав його тортурам тортами за чергове злодійство, ще до того, як Яків став лицарем.
Тортури тортами (гм, виглядає наче каламбур), як уже зазначалося раніше, полягають у тому, що кат метає кремові торти в фізіономію засудженому. При цьому засуджений має право ухилятися. Але Інкогнітечко був таким віртуозом, що як клієнт ні огинався, кат незмінно улучав у ціль, викликаючи регіт глядачів. Жертва навіть мала право кидати торти в ката (аби не відчувати себе дискримінованою), але Інкогнітечко був настільки верткий, що ще жодному з його клієнтів не вдалося гепнути його тортом. Багато засуджених, знаючи про верткість Інкогнітечка, відмовлялися скористатися цим правом, мовляв, навіщо дарма намагатися, якщо і так ясно, що нічого не вийде. Яків не відмовився і чесно метав у ката торти, але, як завжди, вони пролетіли повз віртуоза. Інкогнітечко ж Якову незмінно заліплював голову заварним кремом на радість регочучому глядацькому залу.
Після цього Яків з Інкогнітечком подружилися.
– Інкогнітечко зараз з дороги париться в моїй лазні, – повідомив лицарям корчмар, який чув останні слова графа Якова.
– Зараз доїм і піду до нього. Кортить побачити старого друга, – сказав Яків і прискорив поглинання їжі.
Після закінчення трапези граф Яків і лицар Хома заплатили корчмареві за частування.
("Ти ж казав, громадянине Авторе, що терентопці пригощали мандрівних лицарів безкоштовно", – нагадує раптом авторська Ліва мозкова півкуля.
"Так, пригощали безкоштовно, – пояснює Автор, – ті, для кого частування не було бізнесом, ті, хто заробляв гроші в інших сферах діяльності: селяни, чудотворці, ремісники... Але для корчмарів і шинкарів саме частування є єдиним способом заробляння грошей, і якби вони пригощали клієнтів безкоштовно, то розорилися б і зубожіли. Лицарі прекрасно це розуміли, тому розплачувалися з працівниками громадського харчування, не чекаючи, коли їх про це попросять. Можливо, цей корчмар і не став би просити лицарів, щоб вони заплатили, але вони самі дали йому гроші, маючи на увазі, що від цього залежить добробут його сім'ї. А от якби вони селянам, чудотворцям і ремісникам пропонували гроші за гостинність, ті навіть образилися б".
Ті діяли так, як ченці Курязького монастиря (що мав місце дещо західніше Харкова), в гумористичній поемі "Заснування Харкова" (1815) поета-гумориста, сатирика та байкаря Василя Масловича:
Обсушили там його,
Славно накормили
І за все оце нічого
З лицаря не збрили.
До речі, чи помітив ти, безцінний читачу, що на відміну від російської мови, де словосполучення "общественное питание" зліпилося в одне слово "общепит", в українській мові "громадське харчування" залишилося "громадським харчуванням", не ставши ні "громахарчем", ні "грохаром", ні чимось подібним.)
Коли граф Яків і лицар Хома встали з-за столу та дали гроші, корчмар поліз у кишеню, і, ніяковіючи, повідомив:
– У мене в кишені був гаманець...
– Ага, це я його поцупив, – чесно зізнався Яків і гаман корчмареві повернув.
Учитель і фермер, почувши це, заходилися метушливо обстежувати і свої кишені.
– А у мене в кишені була срібна цигарниця, – сказав фермер.
– Теж моя робота, – зізнався граф і портсигар фермеру віддав; потім запитав у вчителя: – А у вас нічого не пропало?
– Начебто нічого, – знизав плечима, обмацавши всі кишені, очкарик.
– Ну як же нічого! А годинник? – вигукнув Яків і простягнув педагогові-перевертню наручного часоміра, який устиг непомітно зняти під час трапези з руки співтрапезника.
– Ой, а я й не помітив! Дякую! – зрадів той.
Вийшовши з корчми "Під Розвісистою Локшиною", лицар Хома і граф Яків переконалися, що на мотузці між яблунею і грушею вже таки немає пошивок, простирадл і підковдр.
Яків рішуче попрямував до дерев'яної лазні, з рури якої здіймався димок, а на ручці дверей висіла табличка з написом: "Не входити! Зайнято!"
– Ти що, м'яко кажучи але грубо виражаючись, ввійдеш? – запитав Хома.
– Звісно.
– А може, почекати? Він же там, м'яко кажучи але грубо виражаючись, голий.
– Ну то й що, мужик же, не баба, і до того ж ми з ним друзі, чого тут соромитися. Ця табличка адресована стороннім, а я Інкогнітечкові не сторонній, а близький товариш, тож мене це не стосується, мені можна.
– А я, м'яко кажучи але грубо виражаючись, краще тут почекаю.
Яків рішуче відчинив двері і ввійшов усередину.
Сонце, увірвавшись у проріз двері, осяяло висячі на цвяшку знамениті Інкогнітеччині чорний комбінезон і клоунську маску з червоним пластмасовим носом, великими поролоновими вухами, кривими окулярами і фіолетовими вусами, а також ще якісь речі, до яких граф не придивлявся. Ця катівська уніформа та інше знаходилися в маленькому передбаннику, сама ж парильня містилася за наступними дверима.
Коли входиш з освітленого сонцем світу в сутінкове приміщення, то спочатку сутінки здаються тобі непроглядною темрявою і ти нічого не бачиш. Так і Якову сутінкова парильня здалася темрявою єгипетською. Він не встиг дочекатися, поки очі звикнуть до нестачі яскравості, і щось в цій напівтемряві розгледіти, коли його раптом оглушив жіночий вереск.
– Ой, вибачте, пані, я не... – пробурмотів граф і спритно покинув лазню, почервонівши наче варений рак.
– Що? – запитав лицар Хома у зніяковілого рум'яного напарника.
– Інкогнітечко там не один, а з якоюсь жіночкою, – буркнув Яків.
– Будемо, м'яко кажучи але грубо виражаючись, чекати тут?
– Ні, займемося опитуванням населення. А з Інкогнітечком зустрінемося під час його шоу. Він викличе добровольців із публіки, і отут вийду я. Буде йому сюрприз.
* * *
Лицар Хома і граф Яків методично обійшли всі хати Нижніх Драконопасів. Ніхто з жителів цього села нічого нового про драконяче яйце і намальованого шахрая не сказав.
Тим часом настав час катівського шоу, і лицарі разом з корінними жителями цього населеного пункту з'явилися в клуб, чесно придбавши квитки у керівника будинку культури.
Сидінь у клубі не вистачило на всіх глядачів, тому були принесені стільці і табуретки з навколишніх хат.
Перед початком шоу граф Яків, як і в корчмі, гучно оголосив, що він клептоман і може у присутніх глядачів що-небудь вкрасти. Але попросив їх із цього приводу не турбуватися, оскільки вкрадене він їм чесно поверне.
Коли на сцену вийшов Інкогнітечко у своїй знаменитій клоунській масці і в чорному комбінезоні, нижньодраконопасивці зааплодували, а граф Яків сказав на вухо лицареві Хомі:
– Щось Інкогнітечко ніби став менший на зріст і щупленьким. Раніше він був вищим і щільнішим.
А коли Інкогнітечко оголосив, що для катування тортами йому потрібні добровольці з публіки, Яків додав:
– І голос у нього не такий. Був голос низький, як у дорослого чоловіка, а тут пищить, наче дитя.
Лицарі перезирнулися.
– Аферист? – запитав лицар Хома.
– Так, це не справжній Інкогнітечко, це самозванець, – кивнув граф Яків. – Мені Інкогнітечко скаржився, мовляв, до нього доходять чутки, що під його маркою по країні гастролюють шахраї. Обманюють публіку, видаючи себе за знаменитого ката, і заробляють на цьому гроші. Мало того, що вони наживаються за рахунок чужої популярності, так ще завдають шкоди репутації Інкогнітечка, бо розчаровують глядача своєю халтурою. Подивиться глядач на роботу такого лже-Інкогнітечка, плюне і промовить: мовляв, кажуть, Інкогнітечко, Інкогнітечко, великий кат, знаменитий віртуоз, а насправді він повна бездарність! І іншим стане говорити, щоби не ходили на Інкогнітечка. Інкогнітечко грозився: якщо б мені ці шахраї попалися, я б їм, мовляв, показав, як дурити людей. Зараз я вийду добровольцем, нехай він зі мною попрацює, а я його відразу викрию.
І граф Яків підняв руку, мовляв, я доброволець. Раніше нього руки підняли ще кілька людей, але побачивши, що і заїжджий граф бажає взяти участь, кінцівки опустили: з поваги до лицаря Напівкруглого Столу надали йому почесне право першим піддатися тортурам.
Граф вийшов на сцену.
Видаюча себе за Інкогнітечка людина в масці пов'язала на шию добровольця клейончатий чохол, що опускався до колін, щоб обладунок лицаря не забруднити тортом. Яків підморгнув Хомі, мовляв, зараз подивимося, на що пройдисвіт здатний. Помічники, з місцевих жителів, винесли кілька тортів і поставили їх на двох столах у протилежних частинах сцени.
– Починаємо! – оголосив фальшивий Інкогнітечко, жваво схопив один торт і запустив у графа.
Яків не встиг ухилитися, і кремова маса гепнулася в його фізіономію. (На шоу граф прийшов, ясна річ, без шолома). Зал вибухнув сміхом. Навіть лицар Хома не зміг втриматися, адже далеко не все смішніше за людське обличчя, забруднене тортом.
Граф протер очі, схопив інший торт з другого стола і метнув у лже-ката. Той спритно ухилився, і торт розквасився об спеціально підвішену позаду клейонку.
Людина в масці метнула новий торт. Яків шугнувся праворуч, але суперник ніби передбачив цей маневр, і кремова маса знову гепнулася об фізіономію лицаря, а зал знову гримнув сміхом.
Яків, протерши очі, знову схопився був за торт, але в залі пролунали ремствування: мовляв, не захоплюйтеся, пане лицарю, інші теж хочуть, бажаючих багато, на всіх може тортів і не вистачити.
Яків залишив торт, махнув рукою, мовляв, гаразд, йду, і пішов за лаштунки вмиватися. (Там для цього був установлений умивальник, про що було заздалегідь оголошено глядачам). Замість нього на сцену вибіг інший доброволець, з місцевих...
Коли вже чистий і без клейончастого чохла граф Яків повернувся до залу, його напарник лицар Хома здивовано ворухнув на його адресу бровами: мовляв, що ж не викрив. Яків, виправдовуючись, зашепотів:
– Цей самозванець працює не гірше за справжнього Інкогнітечка. Я навіть в якийсь момент засумнівався: а чи дійсно це не Інкогнітечко? Його майстерність мене, так би мовити, підкорила, і я навіть цього афериста заповажав за такий талант.