Так і живемо..
Так, життя на землі не така вже й проста штука. Потрібно якось облаштовувати своє життя. Цим і займаються майже всі люди на планеті. Правда, одні живуть в розкішних особняках, інші в скромних невеликих квартирах. А багато людей живуть на природі: в горах, лісах, на крайній півночі чи в пустелі, і задовольняються маленькою хижкою. Народи крайньої півночі, степові кочівники живуть у маленьких пересувних будиночках: юртах, чумах, ярангах. Не думаю, що людям зі скромним достатком не відоме почуття радості чи щастя. Ці почуття носять внутрішній характер. Якщо людина живе в гармонії з собою і оточуючим світом, якщо вона почувається вільною, то і Радість її буде справжньою, незатьмареною. Якщо людина відчуває, що вона повернула на життєвому шляху не в той бік, то їй буде некомфортно і нелегко жити навіть в розкішному палаці.
— А до чого тут біле і чорне, — запитаєте ви. А до того, що всі ми зібралися тут на планеті проходити свої уроки. У кожного свої слабксті і свої вади, з якими він мусить впоратися протягом свого життя (точніше протягом своїх життів на цій планеті). Якби ми були зовсім "білі і пухнасті", в земному розумінні, ми б проходили свої уроки десь у вищих вимірах буття. Насправді, люди нашого земного людства відрізняються, в окремих випадках, один від одного більше ніж тварини різних видів, – від двоногої істоти людської подоби до справжнього святого. В переважній більшості, ми маємо свої слабкості і негаразди, але для того ми і проходимо уроки в земному житті, щоб розвивати в собі потрібні нам якості для подальшої еволюції. В мудрих книгах кажуть, що богами не народжуються, — богами стають, проходячи еволюційну спіраль розвитку. Правда, можлива не лише еволюція, але й інволюція — падіння з того рівня, на який ти піднявся. Спрацьовує закон вільного волевиявлення. Але ця тема може бути предметом іншої розмови.
Якби ми взяли людей по рівню їх духовного розвитку в діапазоні від чорного до білого чи навпаки, ми б скоріше отримали градацію сірого. Зовсім білих чи чорних якщо і знайдеться, то небагато. Насправді розвиток людини прослідковується по її аурі (свіченню), яке випромінюють її тонкі тіла. Чим розвинутіша людина, тим чистіша і яскравіша її аура. Вона фактично і є справжнім паспортом людини. Показником того, чого вона насправді варта. Одягни людину в золочені ризи з митрою на голові ще не означатиме, що людина досягла духовних висот і божих щедрот. Існує пантеон канонізованих святих. У кожного народу і в кожній релігії існують свої визнані духовні світочі. І святість не обов'язково "гніздиться" в стінах храму. Святість можна зустріти і в келії монаха і в хижці простого трударя, який увесь свій вік добросовісно працював і думав про благо ближнього. Наповнити душу світлим почуттям можна як в місцях сили, так і просто в незайманих, неспаплюжених місцях природи. Якщо духовна, творча сила людини зросла, то поштовхом може послугувати люба неочікувана дрібниця, і людина почне "пломеніти". Треба в серці звити гніздечко для всього чистого і святого, а не шукати його по світах.
Дуже багато людей вважають, що життя "склалось", коли людина чимало накопичила матеріальних статків, як то кажуть, міцно стоїть на ногах. Воно ніби й так. Багато значить впевнено дивитись в завтрашній день. Це надає і своєрідний статус серед людей подібного кола. Та все ж, життя може розпорядитися по – своєму. Буває так, що людина увесь вік тягнеться, борсається в матеріальному морі. Так і проходить життя. У скарбничку вічного нічого людина не поклала. Залишилася повним банкрутом. Людина приходить у цей світ голою, такою і відходить. З собою можна взяти тільки знання і досвід. Якщо людина не загрузає в матеріальному світі, коли до неї приходе розуміння, що є щось більше і важливіше в її житті, вона починає рухатися в правильному напрямку. Шлях цей ой який непростий, всі людські слабкості загострюються, не хочуть відпускати людину іти далі своєю доргою. Чималі випробування можуть вирости на її шляху. Приходить розуміння, що "не хлібом єдиним"; прокидаються творчі сили. Творча духовна людина реалізує себе в творчій площині. Буває і так, що під старість, переживши немалі життєві випробування, людина починає займатися творчістю: живописом, музикою чи літературою.
Найкращий наш учитель – саме життя. Поки людина живе в "теплі і добрі", людина пливе собі "за течією", не намагаючись щось змінити. В багатьох з нас часто гніздиться чимало самості та егоїзму. Особливо в молоді роки. Та життя знаходить спосіб нас змінити. Своїм чарівним катком воно прокочується по нам, видавлюючи з нас самість, егоїзм, чванство, товстошкурість. Прийоми ці досить болючі для людини, — вона може втрачати близьких, зазнавати розчарувань, мати прпоблеми зі здоров'ям. Так, мало —помалу, життя мне нас як тісто, робить нас більш м'якими і чутливими. Так і живемо..
Самим непростим завданням є чесно і достойно прожити свій "сірий" день, тобто звичайний, буденний день. Залишатися спокійним і непорушним, чесно виконувати свою справу. Ніякі неочікувані події не повинні нас виводити з рівноваги. Ми повинні залишатися "зарядженою батарейкою", готовими до рішучих дій. Постійно утримувати рівновагу — досить складно. Для багатьох людей це видається просто неможливим. Це вимагає постійного контролю і концентрації свого внутрішнього стану. Як то кажуть – "нести свій хрест" по життю.
Ми впритул підійшли до поняття святості.
В моєму розумінні, святість — це незацикленість на собі, бажання прислужитися тому, хто трапляється тобі на шляху. Незалежно від рангу і статусу останнього. Ба, навіть більше, — прислужитися тому, хто менш захищений, у кого багато проблем, або хто залишається зовсім беззахистним і розгубленим в цьому житті. Така людина – це цільна особистість, духовно сильна і вольова. Навіть, маючи фізичні вади чи поважний вік, духовна людина буде твердою і непохитною у своїх поглядах і вчинках. Така людина має бути зібраною і уважною, володіти собою і не бажати собі ніяких щедрот і чеснот. Вона ніби імунізована від таких загальних пасток світу як прагнення багатства, слави, визнання, тощо. У неї відсутня жадоба до наживи чи стяжательства. Така людина ніби відірвана від лоску і блиску матеріального світу.
Чому це так? Перш за все, тому, що така людина змогла подолати свої пристрасті, які часто розривають зсередини людське єство. У неї вигоріла пристрастність і звільнена душа наповнилась радістю і відчуттям свободи. Отримавши таку велику силу і Радість, людина поспішає поділитись своєю радістю з іншими. Така радість не зникає з часом, а тільки наростає і множиться, а це, в свою чергу породжує силу і відсутність страху.
У духовної людини запити до власних потреб невеликі, і вона може обходитися самими необхідними речами.
На мій погляд, самим дивним у такої людини є внутрішній стан рівноваги і незацикленість на власному малому "я". А це, в с вою чергу, звільняє людину від таких явищ як заздрість, ревність, страх...
Взагалі, утримування внутрішньої рівноваги і зосередженості дозволяє такій людині швидко і безпомилково оцінювати ситуацію і приймати відповідні рішення.
Може виникнути законне питання: а навіщо людині потрібно віддавати своє життя служінню іншим людям, "жертвуючи" при цьому власними інтересами. Адже у всякої звичайної людини є свої уподобання, потреби, бажання..
І тут ми підходимо до важливого моменту, — до закону справедливості і відплати чи відповідності. Мається на увазі те, що в природі нічого за просто так не робиться, а всяке дійство породжує наслідки. І це справді так. Продвинута духовно людина, пізнавши Радість і внутрішню свободу, хоче показати іншим людям шлях у вищі виміри. Допомогти подолати людині ті перепони на шляху, що колись стояли і перед нею. Окрім того, хоча людство не є однорідним в плані свого розвитку, в глобальному плані воно рухається по еволюційній спіралі як єдиний організм. І "переднім" потрібно підтягувати "задніх". По закону справедливості, тут існує пряма взаємозалежність.
Що ж може отримувати високоморальна людина за свої добрі діяння? В матеріальному розумінні, можливо нічого. Але їй нічого з цього і не потрібно. ВЖЕ НЕ ПОТРІБНО. Вона може отримати незрівнянно більші щедроти. Розвиваючи духовні сили і намагання пізнати Істину, людині відкриваються незліченні духовні багатства. У неї поступово розкриваються духовні сили і здібності. У неї відкривається здатність бачити, чути і розуміти ті речі, які закриті для звичайної людини. Вона може бачити людину наскрізь і розуміти чого вона варта. Вона починає потроху отримувати ключі до управління силами Природи, розвиваючи свої внутрішні сили.
Зазначу, що всі ці нові знання і сили людині даються виключно за умови, що вона не скористається отриманими можливостями для своїх егоїстичних цілей. Оскільки Природа (під "Природою" можна розуміти і ті духовні розумні сили, що стоять вище нас на еволюційній спіралі розвитку і активно нам допомагають) бачить і знає, що ця конкретна людина досягла такої прозорості і чистоти, що ці сили вона може задіяти тільки на благо і добро, тому Природа і відкрива свої "закрома" такій людині. З іншого боку, якби такі сили і можливості потрапили до рук не те щоб поганої людини, а просто не підготовленої, виникає реальна загроза та імовірність того, що ці сили можуть підти не на добро, і може навіть вчинитися зло.
Нам залишається тільки уявляти яких висот Радості і Любові може досягти розвинутий Дух. Які красоти і щедроти може переживати його Душа.
Ми ж пам'ятаємо як приємно дарувати подарунки і радість нашим ближнім. Як приємно нашому серцю бачити радість в їх очах, чути прискорений стукіт їх сердець…
Людям відомі випадки злету високого Духу. Такі явища, на жаль, не є масовими. Часто звичайній людині хочеться "заблищати" серед навколишніх, показати свою "широку" натуру. Такі вчинки можуть бути зовнішньо показовими, але не мають під собою ніякого твердого підгрунтя. Люди можуть хизуватися своїми нагородами, своїм високим соціальним статусом серед людей, багатством, своїми (часто сумнівними) досягненнями. Вся ця зовнішня мішура не має нічого спільного зі справжніми досягненнями Духу.