Коротка проза. Нариси (збірка)

Про Крила

Ми заздрим птахам, — вони володіють безмірним повітряним океаном, і можуть вільно рухатися в любому напрямку. Для них немає такого поняття як кордони, візи, тощо. Якщо крила міцні,то вперед до своєї цілі. Повна свобода, ти — вільний птах.

Люди завжди хотіли літати як птахи. Люди теж намагалися бути вільними. Робили різні нехитрі приспособи, часто падали, навіть гинули, але вперто штурмували небо. Людина і надалі продовжує підкорювати небо. Альпіністи долають карколомні неприступні скелі, намагаючись пішки дістатися неба. І тут виникає дуже цікава деталь: людина піднімається в гори не просто щоби дістатись вершини і бути ближче до неба. Що насправді спонукає нас дертися вгору? Чому нас так вабить вершина? — Знову ж таки, те саме прагнення свободи і перемоги. Перемогти дику природну стихію, а насамперед перемогти себе, свій страх, сумніви, вагання. І піднятися на свою духовну вершину.

Дух передує всьому, він — першооснова буття. Він і є самим життям у всіх його різноманітних проявах.

А крила?— нагадаєте ви мені – ми не птахи, у нас крил немає. То як же без крил?

Так, без крил — ніяк, без них не полетиш. Хоча, по правді, і з крилами не всі літають. Візьміть домашніх птахів: качок, курей, гусей. Я був неодноразовим свідком як восени домашні свійські гуси намагалися піднятися і полетіти у вирій за своїми дикими і вільними побратимами. І що ви думаєте, — піднімалися… і летіли. Не всі, поодинокі птахи. Правда у височінь піднятися не могли. Пролетять метрів 50 – 100 і сідають на землю. Бо зажиріли. Як то кажуть, на всьому готовому. Їх доглядають, годують, дають прихисток. Немає боротьби, нема намагань щось змінити, покращити. І втрачається прагнення до волі, до того з чого ми почали цю оповідь.

То виходить, що і крила не завжди допоможуть. А як же тоді бути?

— Ростити крила. Ростити їх і прагнути літати. Прагнути бути ваільними. Ми всі народжуємося крилатими. А крила наші міцніють і набираються сили, коли ми долаємо перешкоди, коли ми прагнемо зростати, коли нас тягне у височінь. Коли нас не буде задовольняти тільки ситна їжа і м'яка тепла постіль.

Ми потроху будемо їх розправляти і пробувати їхню міць, їх силу. І одного разу полетимо. Обов'язково полетимо. Якщо будемо прагнути..

Ростіть крила.

Доповненням до сказаного, стане прекрасний вірш Л. Костенко "Крила":

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,

А з правди, чесноти і довір"я.

У кого — з вірності у коханні.

У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.

У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Про Щастя

Хто хоче бути нещасним, нещасливим? Ви хочете? — Та напевно ж ні! Всі ми хочемо бути успішними і щасливими. Можна часто чути вислів, що людина народжується для щастя.

Що ж насправді є щастям? Ми всі шукаємо собі кращої долі, і всі хочемо бути щасливими.

Часто людина чекає на краще, і очікує, що щастя одного разу постукає в двері її дому.

Ми всі різні. У нас різні смаки, уподобання. Ми по-різному дивимося на одні і ті ж явища, по-різному сприймаємо оточуючий світ. І водночас, в глобальному вимірі, ми виступаємо як одна сутність. Ми – людство, ми одна сім'я. Ми такі різні і водночас такі схожі.

Як небагато треба простій пересічній людині: мати свій дім, свою сім'ю, бути потрібним своїм близьким і друзям. Хочеться повертатися у свій дім, де тебе жде тепло і затишок. Де тебе люблять і ждуть. Це нагадує повернення корабля із бурхливого моря у тиху і безпечну гавань.

Часто буває так, що людина весь час перебуває в бурхливому життєвому морі, і їй так непросто віднайти тиху і надійну гавань, та ще й таку, де на тебе чекають, де тобі раді..

Немало людей, особливо в молодості, вважають, що щастя в багатстві і достатку. А потім приходе мудрість. Приходе зріле розуміння того, що радість не тоді, коли ти багато маєш, а тоді, коли ти обходишся тим малим, що в тебе є. Подивіться на дітей, згадайте щасливе босоноге дитинство. Відчуття простору, безкінечності буття, новизни оточуючого. Діти відкриті до світу і світ шле їм свою любов і тепло. Пам'ятаєте вислів: "радіють як діти". Діти всьому радіють і часто почуваються щасливими. Може ще тому, що в них ще є жива радість сприйняття оточуючого світу. Ось пролетів барвистий метелик, а он дивовижна квітка, а он море дорогоцінних діамантів, розсипаних в росяній ранковій траві... А яка радість побігати по теплим літнім калюжам після дощу, памятаєте? А зліпити взимку сніговика, а на санчатах з крутої гори і шкереберть у глибокий сніг, памятаєте?!

Не забуваємо, що по природі ми творці, ми створені по божим лекалам Творця, і всяка наша праця, зроблена з душею і любовю, є творчістю. Здатність і потреба творити закладена в самих наших генах. Своєю працею ми творимо дива у нашому невеликому світі. Наша творчість буде зростати і піднімати нас на нові вершини буття, адже ми Божі діти і перед нами увесь Всесвіт.

Любов, Радість і Творчість – це і є Щастя. Щастя – це внутрішня наповненість, бажання і вміння віддавати. Це жага поділитися з людьми тією Радістю, що наповнює наше серце. Радість плекають у серці, вона народжується від гармонії з оточуючим світом.

Любов – це бажання і прагнення віддавати все своє найкраще іншим. Це мабуть і є Щастям.

Щастя

Щастя не купують в магазинах,

На широких риночних лотках.

Не побачиш ти його в вітринах

В дорогих і модних бутіках.

Щастя – це до неба поривання,

В голубу омріяну блакить.

Щастя – це коли у серце радість

Ластівкою в травні прилетить.

Сяде біля хати на порозі,

Зранку буде довго щебетать.

І мій смуток і нічні тривоги

Стане непомітно розганять.

Грім з небес і тишу біля плеса,

Сонця нескінченну круговерть

І мою одвічну радість серця

Не здолає вже ніяка смерть.

Я візьму з собою у дорогу,

У нові незвідані світи

Біль поразок, радість перемоги

І любов, що дарувала ти.

Про біле і чорне або про святість і святош

Як здорово жити на цій землі, на цій планеті. Як багато красивих і дивовижних речей є навколо нас.

Ласкаве тепле Сонце, прозора чиста вода, ріки і моря, ліси і казкові гори. Рай тай годі, живи і радуйся!

Особливо гостро це відчувається в дитинстві; краса і радість наповнює душу. Світ видається калейдоскопом безкінечних яскравих кольорів і відтінків, звуків, світанкових туманів і сутінкової тиші.

Змалку любив спостерігати за небом. За його безкрайнім простором, дивовижним і казковим візерунком з легких перистих хмаринок в ранковому літньому небі. За неспішним рухом великих купчастих хмар, які постають дивними химерами і казковими образами, що швидко міняють обриси і форму. Як цікаво спостерігати дивовижну гаму кольорів на світанку або перед заходом сонця. Кольори живі, яскраві, дуже мінливі. У всьому цьому рознмаїтті відчувається швидкоплинність невблаганного часу.

А за всією цією красою відчувається плин життя. Так, життя також виявляється швидкоплинним. Швидкоплинним і мінливим як небо, як вітер, як ніжна весна, що плавно переходить у спекотне літо, переповнене усілякими турботами і невідкладними справами, що швидко втікає від вчорашнього дня і намагається наздогнати наступний…

Так і поспішає життя уперед, біжить за чимось чи кимось, а потім раптом помічає, що біжить не в той бік, або і взагалі губиться, блукає, шукає виходу на рівний твердий шлях. А час проходить, — невпинний, невблаганний. Він рухається вперед чітким відточеним кроком, як солдат на військвому параді.

Він рухається вперед, і тягне усіх нас за собою. Кого витягне з багнюки, кому дасть гарного копняка під зад, щоб не відставав. Так і живемо…

Кажуть життя прожити — не поле перейти. І йдемо. Хто шукає рівнішого шляху, а ще краще вскочити в чужого воза і проїхатися частину шляху як то кажуть "за спасибі". Хтось торує новий шлях, хтось блукає манівцями, а то і зовсім в болото забреде. Так і живемо..

Життя нагадує забіг на довгу дистанцію. Людина народжується у фізичному світі, і зявляються чіткі орієнтири, завдання, які необхідно виконати. І ти біжиш по цим розставленим віхам по широкому життєвому полю. Це нагадує змагання – хто швидший, прудкіший, метикуватіший. Адже треба все встигнути: підрости, бути здоровим і впевненим в собі, вивчитись, освоїти якусь професію, досягти якихось значимих результатів. Коротше кажучи, бути успішним. А навколо тебе табун таких самих як ти, і всі вони хочуть бути успішними. У фізичному світі бути успішним значить дуже багато. Адже для самого існування потрібне житло, нормальне харчування, фінансове забезпечення для своїх нагальних потреб. А заробіток в значній мірі залежить від кар'єри; себто від того, як високо ти зможеш піднятися по соціальній драбині, яке місце в суспільстві ти зможеш зайняти. І знову змагання, розпихування ліктями тих, хто біжить поруч чи починає випереджати. Так і живемо..

У постійній боротьбі за "місце під сонцем" формується світогляд, зявляється страх та різні фобії на кшталт – чи встигну, чи досягну, чи вигорить та чи інша справа. Так і живемо..

А ще буває здоров'я підкачає, якісь вроджені вади організму чи проблеми з психікою. А "місця під сонцем" усім не вистачає. А жити "красиво" хочуть усі. Так, хвороби, болячки та інші неприємні моменти в житті не додають радості. А якщо ми знову ж нагадаємо про те, що час невблаганно рухається вперед і тягне нас за собою, і про те, що життя швидкоплинне, а ще приходить старість і дряхління організму, то картина "райського" життя на Землі починає суттєво тьмяніти.