Так, читачу, у літературі дуже легко перетворити банана на барана, миску на мишку, косу на козу тощо. Для цього треба всього лише поміняти в слові одну букву. А в реальному житті таке неможливо навіть за допомогою магії. От, скажімо, за допомогою Рожевої в червоний горошок Магії перетворити свіжий огірок на кактус ще можна. А вже перетворити свіжий огірок на живого жирафа – ні, не під силу.
* * *
Побажання гарного брюнета проте засіло в голові Акмуса, і маг вільно або невільно вертався в думках до цієї розмови.
І приблизно за рік, 28-го вересня 1993-го, під час чергового польоту на однокрилому літаку, його осінило. І, забравши руку зі штурвала, чарівник ляснув себе долонею по чолу й мисленув: "Бовдуре! Для цього зовсім не обов'язково перетворювати скло на плоть! Можна піти іншим шляхом! Нехай келих залишається келихом! Треба просто переселити душу Мгобокбекбе з одного тіла в інше – з келиха в людський організм! Колега Перевертайло-Замийський займається ж темою переселення душ і добився визначного успіху! Ну, безумовно, так і треба!" (Замість звичайного слова "подумав" Автор ужив отут незвичайне "мисленув", оскільки думання – процес, що займає певний час, а тут мисль спалахнула миттєво, наче блискавка).
5-го жовтня цього ж таки 1993-го року авіатор навідався до старого Перевертайла-Замийського, щоб обговорити із цим фахівцем в області прижиттєвого метемпсихозу можливість такої магічної операції.
Особнячок Леоніда Леонідовича Перевертайла-Замийського знаходився у тихому Ніздресвистівському провулку, поруч із громадською лазнею, де колись здійснював трудові подвиги стахановець Ілля Шнапс (що було відзначено на меморіальній дошці, котра прикрашала стіну лазні).
Акмус натиснув кнопку дзвінка й почув зсередини мавпячий голос старого мага: "Входьте, відклито".
Житло Леоніда Леонідовича було і його магічною лабораторією. Половину вітальні займали стелажі з магічними книгами, якісь великі колби й реторти, опудала гадів, пучки сухих трав і інший чарівний "мотлох", а другу половину – велика клітка.
– Здластуй, Акмусе, – сказав зверху Перевертайло-Замийський, що сидів на люстрі із книжкою в руках.
– Здрастуйте, Леоніде Леонідовичу, – відповів авіатор і обернувся до клітки, де, побачивши гостя, радісно застрибав рачки з лементом "у-у-у" голий брудний старигань. – А тобі, Жвавчику, я банана приніс.
Голий старий Жвавчик кинувся до ґратів, просунув крізь них руку й хапнув протягнене Акмусом частування, потім відбіг на трьох інших кінцівках у далекий кут клітки й, сівши просто на підлогу, зачав діловито чистити плід, гримасуючи й почухуючись.
– Балуєс ти його, Акмусе, – вимовив Леонід Леонідович, спритно спускаючись із люстри по строкатій мотузці зі зв'язаних краваток (тримаючись при цьому за мотузку руками й лівою ногою, а пальцями ноги правої втримуючи книгу).
– Нічого, нехай поласує.
– Сідай, мій юний длузе, – запропонував хазяїн, указуючи на крісло, а сам сів на столі між чучелом кажана й кістяком варана.
Акмусу було вже п'ятдесят років, але Замийському – аж вісімдесят три, тож він міг називати гостя ЮНИМ другом.
Акмус присів і почав розповідати хазяїнові про задум олюднити мовця Мго...
– Постривай-но, – перебиває Автора Ліва півкуля його мозку, – перш ніж перейти до розмови Акмуса й Перевертайла-Замийського, треба уточнити ряд незрозумілостей. Хто цей голий старий Жвавчик? Чому він сидить у клітці й так дивно поводиться? Чому сам чарівник читає книгу, сидячи на люстрі? І як прадавній восьмидесятитрьохрічний старець міг спритно, начебто юний акробат, дертися по мотузці зі зв'язаних краваток?
– От що значить неуважність! – гнівається Автор. – У минулому щосі, дев'ятнадцятому, коваль Нетребенько сказав же, що маг Перевертайло-Замиський мав мавпячий організм.
– А старий Жвавчик? – запитує Права.
– Тьху, невже ж незрозуміло, що цей старий і був первісним людським організмом старого мага! Але тепер він був мавпою.
– Стоп, ще раз, хто був мавпою – Жвавчик або Перевертайло? – задумливо супить звивини Ліва.
– Господи, та Жвавчик, звичайно, Жвавчик був мавпою виду макак-резус, але в анатомічному аспекті мавпою тепер був Перевертайло, у той час як Жвавчик в анатомічному аспекті був магом Перевертайлом, хоча насправді магом Перевертайлом був маг Перевертайло, але у вигляді мавпи Жвавчика, яка мала організм мага Перевертайла, що мав організм Жвавчика, що ж отут незрозумілого!
– Бррр, – потрясли собою обидві авторські мозкові півкулі, у яких від настільки мудрого пояснення звивини заплуталися, наче звалені в купу шнурки.
Ну добре, для "особливо кмітливих" Автор цей випадок спочатку розжує, а вже потім розкладе по поличках.
* * *
Мага Леоніда Леонідовича Перевертайла-Замийського (зауваж, Ліва, – людину!) здавна цікавив феномен метемпсихозу, який полягає в тому, що, мовляв, після смерті живої істоти, її душа може, покинувши старе тіло, вселитися в нове і продовжувати жити вже іншою живою істотою. За іншими теоріями, душа після смерті переміщається в інший світ, або розтікається у Всесвіті й служить матеріалом для виготовлення нових душ.
Леонід Леонідович у результаті багаторічних спостережень дійшов висновку, що деякі особливо обдаровані душі, дійсно, не відходять і не розтікаються, а ухитряються пережбурюватися з тіла в тіло й проживати багато життів. Але переселення відбувається після смерті організму, що приютив душу. Магові захотілося добитися того, щоб переселятися з тіла в тіло ще при житті організмів. Це може мати практичну користь. Наприклад, під час пожежі в оточенні вогню опиняється людина, що не має досвіду дій у таких умовах. Через невміння й паніку вона приречена на смерть. Але тут у її організм входить короткочасно душа пожежника, і, завдяки досвіду й звичці, виводить організм із небезпечної зони. Або людина вивалилася з балкона й зависла на підтяжці, і отут у її організм впроваджується на хвилину-другу душа альпініста-скелелаза... І так далі.
Коротше кажучи, Леонід Леонідович основною темою своїх досліджень і дослідів вибрав саме цю.
Перші розрахунки снадобій і заклинань, необхідних для переходу в інший організм, маг почав ще наприкінці тридцятих років, але реального успіху добився тільки за сорок п'ять років.
В 1984 старому чарівникові, завдяки випитому магічному зіллю з 73 компонентів і вимовленому магічному заклинанню з 813 звуків, удалося ввійти в тіло макака-резуса на кличу Жвавчик, якого він купив на пташиному ринку спеціально для експериментів, а душа мавпи автоматично перейшла в звільнений організм старого.
Порадівши здійсненню своєї давньої мрії, Перевертайло-Замийський спробував повернутися назад у людське тіло, та ба. Зілля в мавпячу глотку він влив без зусиль, а от вимовити заклинання мавпячим ротом виявилося справою непосильною. Мавпа, у яку вселився маг, була не розмовляюча, а звичайна, які живуть у Великому Світі, і її рот не був пристосований для виголошення людської мови. Язик і губи не слухалися, і замість заклинання видавалися якісь дикі звірині лементи, верески, ухання.
Так, Леонід Леонідович передбачив і розрахував усе, крім цього аспекту. Якби його душа переселилася в тіло розмовляючого папуги, здатного чітко виголошувати людські звуки, наприклад, птаха виду сірий жако, то він без проблем вимовив би заклинання й повернувся васявася. Але його збили з пантелику видова близькість і зовнішня схожість людини з мавпою й несхожість із птахом.
Через те, що маг не передбачив непридатності мавпячого рота для заклинання, він опинився в мавпячому організмі наче у пастці, з якої не вибратися. Довелося Леоніду Леонідовичу продовжувати своє життя у вигляді макака-резуса. А власне людське тіло тримати в клітці, з жалем спостерігаючи, як воно бігає рачки, розкидає свої мерзенні екскременти, шукає комах у своєму волоссі (і не тільки на голові) і, вловивши, суне їх до рота; і витребенькує інші потворні витівки, що принижують вид поважного старця.
Уважаючи, що терпіння і труд все перетруть, мавпоподібний Перевертайло-Замийський завзято займався фонетикою, навчаючи незграбний мавпячий рот людським звукам. І за десять років домігся помітних успіхів. Якщо спочатку його звуків ніхто не розумів, то тепер він говорив досить стерпно, з невеликими дефектами. Не вимовляв "р" (замість цього виходило "л"), "ш" і "щ" (виходило "с"), "ч" (виходило "ц") і "ж" (виходило "з"). Однак через ці дефекти заклинання не спрацьовувало. І маг завзято продовжував вправи, по кілька годин на день повторюючи неслухняним мавпячим ротом: "Йсла Саса по сосе і смоктала суску" або "Калл у Клали уклав колали, Клала у Калла уклала клалнет"...
Автор вважає за свій обов'язок зауважити, що магічне заклинання, вимовлене з дефектом, може виявитися не таким вже безпечним явищем. Якщо виректи не ті звуки, то замість одного заклинання може вийти зовсім інше, із геть інакшими наслідками, ніж планувалися.
Наприклад, у вісімнадцятому сторіччі в місті Дримпельзябську через це трапилася трагічна історія. Узимку 1756 року на це місто посипався рясний снігопад. Сніг – стихія гарна й корисна в помірних кількостях. Але коли його занадто багато, коли він замітає будинки так, що з них не вийти, то люди опиняються в білому полоні, який створює жахливі незручності й навіть небезпеки. Тому бачачи, що снігопад не припиняється, дримпельзябський маг Роман Цибань вирішив зупинити його чарівництвом. Він вийшов з домівки й вимовив заклинання. І вмент загинув. Причиною було те, що за день до цього в його кузена був день народження, і маг у нього погуляв, уживши алкоголю дещо більше, ніж бажано. У зв'язку із чим наступного дня в нього боліла й паморочилася голова, і трошки заплітався язик. Через те йому не вдалося виговорити потрібне заклинання точно й виразно. Перекручене ж звукосполучення виявилося іншим, новим, нікому не відомим до того заклинанням. Під впливом цього раптово й випадково народженого нового чарівництва одна зі сніжинок, що опускалися з неба, зненацька миттєво збільшилася в розмірі і, відповідно, вазі; дуже добряче збільшилася, у тисячі разів. І обрушившись на чарівника Романа Цибаня всією своєю новою масою, величезна сніжинка розчавила бідолаху на смерть.
Так що, можна сказати, Леоніду Леонідовичу Перевертайлу-Замийському пощастило, що його дефекти вимови заклинання не спровокували ніяких небажаних наслідків.
* * *
Отже, авіатор запитав у фахівця з метемпсихозу, сидячого на столі між чучелом кажана й кістяком варана, чи можна за допомогою його досягнень на цім поприщі переселити душу Мгобокбекбе зі скляного пивного келиха у людський організм.