Наприклад, одного кликали Річардом Неголеним, а іншого – Річардом Левове Копито.
(Взагалі, висловлюючись про людину, бажано уточнювати, наприклад за допомогою прізвиська, про кого конкретно мова, щоб не було плутанини.
А то кажуть, наприклад, мовляв, "античний філософ Діоген жив у бочці". А між тим античний філософ Діоген Аполлонійський у бочці не жив. І філософ Діоген Лаертський у бочці не жив. І філософ Діоген Селевкійський. І Діоген зі Смірни. І Діоген із Тарса. І Діоген з Еноанди в бочці не жив. І, можливо, деякі інші античні філософи на ймення Діоген у бочках не жили. На вищезгаданій нестандартній малогабаритній житлоплощі мешкав лише філософ Діоген Сінопський. Тому не треба, як то кажуть, котити бочку на всіх Діогенів. Кажучи про бочкове існування, слід уточнювати, що мова тільки про циніка зі Сінопи, а його тезки-колеги з інших міст не мають до цього жодного відношення. Щоб тебе не звинуватили в наклепі шанувальники решти Діогенів. Що ті інші Діогени вважали бочки не житлами для людей, а гуртожитками для солоних огірків або там оливок.
А якщо підійти до питання з педантичністю, то і Діоген Сінопський у бочці не жив. Тобто його житлом була не бочка, а піфос – величенький глиняний глек. Зазвичай в глечиках, а також у лампах, проживали джини з арабських казок. Цей грецький філософ, поселившись у глеку, можна сказати, порушив у цьому аспекті монополію джинів.
Що ж до прізвиська Сінопський, то походить воно від місця його народження. А якби прізвисько йому дали за місцем проживання, зокрема у знаменитому глекові, що його людський поговір перетворив на бочку, то він звався б Діогеном Коринфським.)
Але традиція усно називатися тільки за титулом та ім'ям з додаванням у разі потреби прізвиська поширювалася лише на лицарів Напівкруглого Столу, тобто лицарів придворних. У незалежних лицарів таких обмежень не було і вони називалися як завгодно: використовуючи і прізвища, і прізвиська, і по батькові, і псевдоніми... Кому як заманеться. У чому читач переконається, прочитавши список незалежних учасників лицарського турніру в розділі тридцять першому за назвою "День Шляхетного Мордобою".
Коментар № 3.
Не треба жахатися з того, що придворний кат отримав медаль "За ударну роботу", уявляючи собі, що він в ударних темпах, не покладаючи рук, здійснює одна за одною швидкісні хірургічні операції з ампутації голів, або вмертвляє клієнтів іншим способом. Упаси Бог! Зверни увагу, безцінний читачу, що поздоровити ката прийшли і його колишні клієнти. (Наприклад, там був лицар Напівкруглого Столу граф Яків, якого цей кат замолоду покарав за злодійство, після чого вони потоваришували. Що з тим графом-злодюжкою читач ближче познайомиться у розділі сорок п'ятому за назвою "Дірка у кальсонах".) Як би вони прийшли, якщо б були без голів?
Ні, таких звірств у Терентопському королівстві не буває. Так, кат УДАРЯЄ присуджених, інакше він не одержав би медаль "За УДАРНУ роботу"; але як ударяє й чим ударяє! Ударяє артистично, елегантно, естетично! Ударяє не батогом по спині, і не сокирою по шиї, а винятково кремовими тортами по лицю! При цьому засуджений (аби не почуватися дискримінованим) має право, за бажанням, відповісти катові тим самим; тобто у відповідь ляпнути і ката тортом в обличчя. (Але таке мало кому з засуджених вдавалося, оскільки терентопські кати – фахівці дуже спритні, моторні, увертливі, тому торти в цих випадках пролітають повз їхні голови). Катування тортами – одне з улюблених видовищ терентопців, і біля входу в Зал Катувань майже завжди є бажаючі придбати зайвий квиток на це веселе дійство.
Придворний кат Інкогнітечко (це псевдонім; справжнє його ім'я невідомо нікому, навіть королю, як і його обличчя, постійно сховане під маскою; нікому, крім хіба кількох найближчих друзів і родичів; носіння маски – стародавній звичай катів; Інкогнітечко використовував маску клоуна, з великим червоним носом, кумедними вусами й чималенькими вухами) виконував свою роботу настільки видовищно, що замилуєшся; недарма його часто запрошували на гастролі в інші міста королівства, а його фотографії (зрозуміло, у масці) продавалися в кіосках, і було багато бажаючих одержати його автограф.
Однією з визначних пам'яток Жорикбурга була елегантна шибениця на майдані Панурґа, шибениця, котру, так би мовити, експлуатували кати Інкогнітечко й Анонімечко. Сконструйовано її з урахуванням новітніх досягнень у ергономіці й дизайні, так що висіти на ній не тільки безпечно, але навіть затишно. Однак, терентопці не любили бути повішеними, оскільки висіти соромно й нудно. Втім, якщо повішенець підписував довідку про каяття, то його знімали із шибениці й відправляли у заслання.
Одним словом, покарання для злочинців там досить гуманні, не смертельні, безболісні, та й злочинці, за дуже рідкісним винятком, не нелюди...
Крім основної професії, Інкогнітечко освоїв перукарське діло, і підробляв на півставки ще й підстригачем королівського волосся. І в цій іпостасі він був настільки віртуозний, що навіть не користувався ножицями й машинками, а спритно зрубував волосинки гостро наточеною сокирою (вважаючи, що хоч щось катові слід робити за допомогою сокири заради традиції). Тільки до бороди король його не підпускав. Ні, не через сумніви в його майстерності і страх що Інкогнітечко промахнеться й зрубає шию замість волосини. Або зробить це не через промах, а через підступність й зраду. Зовсім ні. У майстерності й благонадійності ката монарх не сумнівався. Просто борода в Жорика Дев'я... Втім, про це згодом...
От такі коментарі.
* * *
Але повернемося до лицаря Аркадія, що бовкнув нетверезу клятву про піймання дракона.
Наступного після банкету ранку Аркадій, прокинувшись у лицарському гуртожитку, посьорбавши розсолу й притьопнувши на чоло оцтовий компрес, згадав, що він щось гучно обіцяв королю, але що саме...
Почухуючи майку, лицар пошвендяв до свого сусіда, барона Панаса.
Лицар Аркадій поки не мав власного замку, тому із дружиною й маленьким сином тулився в лицарському гуртожитку, що на вулиці Франсуа Рабле, котра веде до замку Королівського; на третьому поверсі, у двокімнатній квартирі № 303. Тепер дружини й дитини в гуртожитку не було – вони гостювали в батьків Оксани (так кличуть його дружину) у Замийську-на-Замийці.
Барон Панас, який мешкав у однокімнатній квартирі № 307, теж цього ранку виявився притьопнутим. Автор має на увазі компрес на лобі.
– А, драконолове! Ну, як ти себе почуваєш після вчорашнього? – запитав сусід, впускаючи Аркадія у свій холостяцький барліг.
– Драконолов?! – здивувався Аркадій. – Невже я – дракона...
– Зовсім не пам'ятаєш? "Зловлю, – кричав, – як пити дати. Клянуся, – кричав, – своїми ніздрями, що не колупатиму в носі, поки не здобуду тверезого страховиська для королівського зоопарку!"
– От не треба було мені пити ще й бананову наливку. Завжди після бананівки якісь дурощі в голову лізуть.
Далі слідував такий діалог:
Барон Панас: Якщо ти дійсно вирішив здобути дракона...
Лицар Аркадій: А куди ж тепер подітися, заприсяг, тьху, матері його ковінька...
Барон Панас: ... то я рекомендую тобі спробувати умовити Інокентія Карловича, знаєш, такого в окулярах, що прилітає в Жорикбург слухати оперу. Він інтелігентний, тож, умовиш чи ні, але в крайньому разі нічого занадто звірячого він із тобою не зробить.
Лицар Аркадій: А де його лігвище?
Барон Панас: У Каменіані, звичайно. Він, здається, служить екскурсоводом, тому в туристичному агентстві "Рятівна Бджола" мусять знати його точну адресу. Зайди, уточни. Але спочатку треба підлікуватися.
Лицар Аркадій: А є що-небудь?
Барон Панас: Портвейн.
Лицар Аркадій: Наливай!..
"Підлікований" лицар, повернувшись у свою квартиру, облачився в доспіх, прихопив зброю – меча, щита та складного списа у футлярі, з'їхав ліфтом на перший поверх (лицарський гуртожиток – п'ятиповерховий будинок із ліфтом, а сходами шкандибати в металевій шкарлупі менш зручно, аніж знижуватися за допомогою механіки), привітався з комендантом гуртожитку Методієм Хламенком і вийшов на вулицю.
Там було сонячно та, якщо так можна висловитись, горобціцвірінячно. Блакитним небом пливли хмаринки, схожі на білосніжні какашки. Напевно так виглядали б фекалії сніговиків, якби сніговики какали.
– Тьху! Теж знайшов порівняння! – обурюється Права півкуля авторського мозку. – Ну як же можна хмаринки ототожнювати з лайном!
– Ну я ж не винуватий, що в той час хмари над Жорикбургом мали таку форму, – виправдовується Автор. – Звичайно, я міг би вишуканості заради збрехати, мовляв, вони виглядали як скульптури Родена або там Мікеланджело. Але мені не хочеться задурювати голову читачеві, тож кажу чесно. Так, ці хмаринки були схожі не на роботи вищезгаданих скульпторів, а на роботу знаменитого (якщо не у світовому масштабі, то в масштабі цього королівства) терентопського ювеліра Бориса Фаберштейна – дорогоцінний шедевр за назвою "Бурштинова какашка, всіяна золотими мухами". Але на відміну від коштовного штучного ювелірного лайна, на хмарках мух не було видно.
Трамваєм лицар Аркадій доїхав до Непарнокопитого Театру (так називається стайня для живого транспорту лицарів Напівкруглого Столу), де його радісно привітав іржанням кінь Людовик; і, осідлавши останнього, відправився вчиняти, так би мовити, подвиг. Цей звір був названий Людовиком на честь французького короля. Але якого саме (адже в історії Франції, як багатьом відомо, було аж вісімнадцятеро монархів Людовиків) Автор сказати не може. Не виключено, що навіть на честь усіх разом.
Взагалі за давньою традицією коні лицарів Напівкруглого Столу називалися іменами або іноді прізвищами історичних особистостей, що очолювали держави. А в одного коня, названого на честь давньоруського князя, що на тому коні їздив раніше граф Галактіон, а згодом їздитиме Лицар Пивної Кружки, кличка складалася аж із двох слів: Ігор Святославич. Виключенням був тільки кінь Велосипед, на якім їздив барон Андрій Цинік, бо в історії людства не було ані фараона Велосипеда Першого, ані короля Велосипеда Другого, ані султана Велосипеда Третього, ані імператора Велосипеда Четвертого, ані царя Велосипеда П'ятого, ані...
Першим ділом треба було розвідати, де конкретно мешкає інтелігентний дракон Інокентій Карлович, тому лицар спрямував Людовика на вулицю Плоских Кішок, де, напроти пам'ятника письменникові Льюїсу Керроллу, котрий розплющує трьох кішок за допомогою качалки, перебуває туристичне агентство "Рятівна Бджола".