Слюноплюєв узяв від дракона за роботу 100 шурхотиків...
Тепер про сумне. Ранком 9 жовтня, коли лицарі Напівкруглого Столу відправлялися в яєчну експедицію, чарівник Леонід Леонідович Перевертайло-Замийський, прокинувшись, виявив у клітці замість живого Жвавчика лише неживе тіло. Душа мавпи покинула восьмидесятип'ятирічний людський організм і, очевидно, перемістилася туди, куди переміщаються після смерті мавпячі душі...
Похорон відбувся 11 жовтня.
Попрощатися з мертвим тілом живого мага прийшли не тільки всі жорикбурзькі чарівники й феї, але й колеги з інших населених пунктів, що злетілися до столиці на мітлах, коцюбах, щітках, швабрах і іншими способами, адже Перевертайло-Замийський, тіло якого віддавалося землі, був патріархом і наставником багатьох із них.
З жалобною промовою на похороні свого тіла виступив і сам Леонід Леонідович Перевертайло-Замийський. Коли він, витираючи вічка кінчиком хвоста, говорив, як багато його пов'язувало з покійним, яким затишним і комфортабельним був покійний та як без нього буде самотньо, усі ридали...
На могилі був споруджений скромний гранітний пам'ятник у вигляді паралелепіпеда. Напис на ньому сповіщав:
"ТУТ ЛЕЖИТЬ ПРАХ, ЯКИЙ З 1910 ПО 1984 РІК БУВ МОЇМ ОРГАНІЗМОМ. СПОЧИВАЙ З МИРОМ, ДОРОГИЙ ДРУЖЕ. Я ТЕБЕ НІКОЛИ НЕ ЗАБУДУ!
1995 р. Л.Л. Перевертайло-Замийський".
Під час поминальної трапези, що відбулася після похорону, у Ніздресвистівському провулку, в особнячку поруч із лазнею, де (не в лазні, а в особнячку) проживав до смерті покійний, Акмус говорив хвостатому колезі:
– Шкода, що ваше бувше тіло припинило існування, але добре, що ви існуєте в іншому тілі. Якби ви не переселилися в інший організм, то сьогодні ми б ховали вас, Леоніде Леонідовичу.
– Ніцого подібного, – заперечив макак. – Якби я залисався в людському олганізмі, я б ним опікувався, і він – олганізм – плотягнув би як мінімум до ста локів. А Звавцик доконав його непомілними фізицними навантазеннями, неплийнятними для восьмидесятип'ятиліцного сталиганя. І до того з Звавцик тяг до лота усяку нестелильну гидоту, со такоз псувало здолов'я похилого тіла. Звавцик, Звавцик його доконав пеледцасно.
– Зате тепер, після успішного експерименту з олюдненям Мгобокбекбе, з'явився реальний шанс зробити вас хлопцем, – сказав мовлячій мавпі молодий Арам Артаньянц. – Як тільки ви, Леоніде Леонідовичу, позбудетеся дефектів мови, виправите дикцію, а справа йде до того, і як тільки з'явиться підходяще молоде тіло – прототип, зразок, можна буде зробити таку операцію. І станете ви знову парубком і будете ще жити й жити, ділячись із нами, молодими, своїм досвідом і мудрістю.
– Зразок, прототип у крайньому разі можна позичити в харківському морзі, якщо в королівстві не найдеться. Я ще до смерті Бандюги продумав план, – додав Акмус.
– Так, дикція, дикція... – Леонід Леонідович схвильовано почухувався пальцями правої ноги. – Як зе це я, дулень сталий, не змілкував, со для такого експелименту тлеба було блати не мавпу, а мовляцого папугу. От у зоопалку кололя є мовляці папуги виду сілий зако, от у них дикція ідеальна. Якби я вселився в такого папугу, у мене не було б плоблем із заклинаннями. Мене збило з пантелику те, со мавпи й люди налезать до одного біологіцного ляду.
– Так, папуги виду сірий жако – унікальні балакуни, – підтакнув Гліб Цвях. – Сірі жако імітують людську мову як хороший магнітофон. Не те що мавпи. Але ви вже, Леоніде Леонідовичу, добилися великих успіхів у вимові, і залишилася дрібниця – упоратися із ррр і шиплячими.
– Я над ними б'юся-б'юся, але ці кляті ллл і сипляці мені ніяк не даються, – поскаржився макак.
– Самовар кипить, – помітив Гліб Цвях. – Ми забалакалися, а вода википає.
Товстий чарівник налив чаю колегам і собі.
– Я от міркую: яким чином ми, чарівники, можемо допомогти міліції в пошуку викраденого яйця дракона? – помішуючи ложечкою в чашці, запропонував нову тему для обговорення вгодований ясновидець. – Якби в мене, наприклад, була світлина, саме світлина, а не малюнок, того типа, якого вони шукають, то, може, я б і зміг би визначити, де він перебуває. Але от проблема – світлини-то його й немає.
– А мозе, у длаконів є фотоглафія викладеного яйця? – припустив чарівний макак, з південним темпераментом супроводжуючи слова метушливою жестикуляцією. – Яксо длакони сфотоглафували цього свого насадка у скалалупі, то за фотокалткою яйця ти, Глібе Любомиловицу, сплобував би визнацити, де це яйце залаз пелебуває, і...
Раптом мавпа, жестикулюючи, ненароком збила рукою свою чашку, чашка перекинулася, і окріп хлюпнув на мавпячий хвіст.
– Ай-яй-яй, обшпарився! – заверещав хвостатий чудотворець і заметався від болю по приміщенню, роблячи акробатичні стрибки з одного елемента інтер'єру на іншій.
Чарівники й феї, що були присутні на поминках, схопилися зі своїх місць, бажаючи врятувати патріарха від опіку...
Нарешті хвіст Леоніда Леонідовича був змазаний чарівною маззю феї Зосі Трефової, замотаний бинтом, біль відразу пройшов, фея запевнила всіх, що "до весілля заживе, навіть якщо весілля було б за півгодини", й ті що поминали повернулися на місця й продовжили трапезу.
– А ви звернули увагу, що Леонід Леонідович заволав?! – обізвався до всіх присутніх колег Арам Артаньянц.
– Ай-яй-яй, обшпарився, – відповів маг Сьома Кабалевич зі Шмарклова.
– Саме так: обшшшпарррився, а не обссспалллився! – урочисто підкреслив Артаньянц. – Ви чітко вимовили "ш" і "р", Леоніде Леонідовичу!
– Дійсно! У вас вийшло! Без дефектів! – підтвердила фея Люся Гризодубова.
Інші учасники поминок теж заговорили про відмінну дикцію.
– Обссспалллився... обссспалллився... обссспалллився... – став бубонити макак, намагаючись повторити бездефектну вимову. – Тьху! Не виходить!
– Може, тому що тоді ви були в стані стресу, паніки, вам було боляче, а тепер ви спокійні, – припустив Акмус.
– Головне, що тепер ми точно знаємо, що ваш нинішній рот здатний видавати такі звуки, а виходить, завдяки завзятим заняттям ви незабаром заговорите без усяких дефектів і зможете правильно виголошувати будь-які заклинання, – побадьорив хвостатого старого Артаньянц.
– Може, коли я повернуся зі своєї експедиції, ви вже віщатимете як справжній диктор, – приєднався до підбадьорення Цвях.
– З якої експедиції? – запитав Перевертайло, плекаючи забинтований хвіст.
– Та я от хочу поекспериментувати зі слиною перевертня, лупою велетня й молоком русалки, – відповідав товстий чарівник. – Слину й лупу я вже купив завдяки публікації свого оголошення, а от русалчине молоко доведеться пошукати. Поїжджу, пошукаю.
– Можна на літаку, щоби швидше, – запропонував свою допомогу авіатор Акмус.
– Ні-ні-ні, я на велосипеді, – відмовився від допомоги Цвях.
Він панічно боявся літати. Не тільки на літаку, але навіть просто на мітлі феї. Але намагався не афішувати цього "ганебного" для чарівника страху, тому пояснив:
– Мені корисно крутити педалі, скидати, так би мовити, зайву вагу. Сполучу приємне з корисним. Але спочатку довідаюся щодо світлини яйця, і якщо така в драконів є, спробую над нею, так би мовити, почаклувати, добути інформацію для міліції, а потім уже – за русалчиним молоком...
Після поминок чарівники допомогли Перевертайлові-Замийському демонтувати велику клітку, яка після смерті Жвавчика зробилася в особнячку старого мага зайвою.
Наступного дня Гліб Цвях дійсно відвідав Абрикосову печеру, але, на жаль, – дракони своє яйце не сфотографували. Яйце фотографували різні туристи, що бували в Абрикосовій, і в них, напевно, є знімки, але де тепер ці туристи, дракони, мовляв, не знають, своїх адрес туристи їм не залишали...
* * *
Але повернемося до лицарів Мгоцька і Річарда Левове Копито, яких ми, читачу, залишили на дорозі з Незграбного до Твердопупівки.
– Давай у що-небудь зіграємо, Мгоцьку, щоби скоротати час, – запропонував Річард після того, як вони прослухали магнітофонний запис Тридцять дев'ятої симфонії Моцарта (Левове Копито взяв в експедицію магнітофон "Весна М-212 С-4" (виготовлений у Запоріжжі в 1990-му році) і купу касет із різноманітною музикою, в тому числі і класичною) та погомоніли про творчість Вольфґанґа Амадея.
– У що? Може, – в "Міста", най їх равлик копне? – запропонував Лицар Пивної Кружки.
– Ну ні! У твоїй пам'яті є географічні атласи. Я відразу програю. Давай придумувати симетричні фрази, а хто не зуміє придумати чергову таку фразу протягом, скажімо, п'яти хвилин, той і програв. Згодний?
– Симетричні фрази? – перепитав Мгобокбекбе.
– Ну так. Перевертиши. У яких букви розташовані симетрично, які читаються однаково і зліва направо, і зправа наліво. Класичний приклад: "А роза упала на лапу Азора". Зрозумів?
– Ага. Давай. Філологи називають такі фрази паліндромами, най їх равлик копне.
Річард Левове Копито колись складав паліндроми для шкільної стінгазети й сподівався, що той досвід йому придасться.
Кинули жереб, і починати гру випало йому, Річарду. Діставши похідний блокнотик і ручку, Левове Копито щось пописав і створив першу фразу-паліндром:
– Є учені, коза казок і не чує.
Мгобокбекбе подумки прочитав цю фразу задом наперед і погодився, що вона симетрична. Подумав і за хвилину видав свій варіант:
– Ян – не міф, імення.
Річард це записав, прочитав про себе зправа наліво, переконався в симетричності й став шукати гідну відповідь, чиркаючи ручкою в блокноті. Знайшов і прочитав уголос:
– Я не велетень, не те левеня.
– Чи дорого, дурень не рудого родич, – придумав незабаром Лицар Пивної Кружки.
Така гра їх бавила і робила шлях веселіше. Так вони і їхали, вигадуючи все нові і нові філологічні симетрії:
– Модус закопано напоказ судом.
– А на кеди декана.
– І – ша, маги: гамаші.
– Жар без зебр аж.
– Актинія і нитка.
– А нора барона.
– Молот – то лом.
У цім місці Терентопських хронік обурилася Ліва півкуля авторського мозку:
– Ну от, тепер ти, Авторе, почав сунути в хроніки симетричні нісенітниці, що не мають прямого відношення до сюжету! Навіщо читачеві такі подробиці, пане Авторе? Тягнеш гуму? Випендрюєшся?
– Цить! – заперечує Автор звивистому опонентові. – Настільки докладно я зупинився на цій грі у складання симетричних фраз, оскільки в ході цієї гри трапився забавний епізод, який може повеселити безцінного читача.