І це вже остаточний кінець спектаклю.
* * *
– Ну, ти й нап'єсив! – говорить Авторові Терентопських хронік Ліва півкуля його мозку.
– Отож, нап'єсив так нап'єсив! – підхоплює й Права.
– Та це ж не я, це ж дракон Інокентій Карлович, – намагається ухилитися від відповідальності Автор Терентопських хронік.
– Цю п'єсу, вважаю, можна визнати оригінальною й не схожою на інші, – зауважує Права півкуля, – оскільки у ній грають переважно не актори, а глядачі.
– Це твердження голослівне, – не погоджується скрупульозна Ліва.
– Не голослівне, а одягненослівне, – сперечається Права.
– Голослівне. На жаль, нічого особливо оригінального в цьому немає, – заперечує Ліва, – тому що такий трюк деякі драматурги проробляли ще сотні років тому. Візьмемо Френсіса Бомонта, англійського драматурга, який був сучасником і земляком Вільяма Шекспіра. У Шекспіра й Бомонта навіть був спільний співавтор Джон Флетчер. У Бомонта є комедія "Лицар Полум'яніючого Макогона". Так от там теж деякі глядачі під час спектаклю видираються на сцену й беруть участь у дійстві, міняючи відсебеньками запланований від початку сюжет. Допускаю, що таке бувало навіть в античних театрах до нашої ери. Так що не можна визнати такий випендрьож у "Самогоні для принцеси" якимось абсолютно свіжим новаторством.
– По-перше, у виправдання Інокентія Карловича скажу, – пояснює Автор, – що, коли він складав "Самогон...", він ще не був знайомий із комедією "Лицар Полум'яніючого Макогона", тому хибно назвати його епігоном Бомонта. А по-друге, цей випадок показує, що важко придумати щось таке, чого ніхто не придумав раніше, може, і за сотні років до тебе. Але докладніше про труднощі придумування чогось принципово нового я попатякаю в розділі п'ятдесят першому "Користь нудотної попси".
ЩОСЬ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЄ. Викопні цяцьки
Сталося давним-давно, що декілька чудових лицарів їхали незнайомою країною, і шлях їхній пролягав крізь дрімучий ліс.
Джером К. Джером, "Троє в човні, не рахуючи собаки".
Ось у цьому чорному лісі, що на сімдесят вісім з гаком тисяч парасанґів тягнеться і просториться, мешкають демони і герої...
Франсуа Рабле, "Ґарґантюа та Патаґрюель".
Червінці, коштовне каміння, у скринях, у казанах, купами були навалені під тим самим місцем, де вони стояли.
Микола Гоголь, "Вечір проти Івана Купала".
14, 15 жовтня 1995 року.
Жовтень 1995 року видався в Терентопськім королівстві надзвичайно сухим і теплим, що було на руку лицарям. Адже так огидно подорожувати під холодним дощем, коли мерзенна волога просочується під обладунки; коли копита коней ковзають по розрідженому ґрунту, іменованому багном; коли ні щит, ні панцир не рятують від вогкого сирого вітру...
От і в день 14 жовтня – у день, коли Річард Левове Копито й Лицар Пивної Кружки придбали безцінну знахідку, що згодом дуже стане у нагоді для порятунку країни, – було сухо, тепло й сонячно. Не по-літньому, звичайно, тепло, по-осінньому, але ця оксамитова ненав'язлива осіння теплінь робила подорож затишною.
Мгобокбекбе "просто млів", як він сам виразився, від парфумерії осінньої природи, у якій аромат опалого листя змішувався з ароматом димів далеких селищ, і навіть сама земля, здавалося, виділяла якісь млосні грибні пахощі. Лицар Мгоцько навіть сказав, що в період міського життя із задоволенням купував би парфумерію з такими ароматами, якби який-небудь парфумер догадався створити парфуми, до складу яких входили б: есенція опалого листя, есенція сільських димів, грибна есенція, і навіть – але в мікродозах – есенція коров'ячого гною. Такий ароматизатор можна було б назвати, наприклад, "Патріархальна ідилія" або "Осіння пастораль"... Шкода, що на парфумерію не можна перетворити звуки, що їх видають півні та інші пернаті, а також – корови, собаки та інші волосаті...
Річард Левове Копито був більш звичний до таких запахів і звуків, ніж його новонароджений напарник, але під впливом ентузіазму "мліючого" Мгоцька теж відчув принадність нюху й слуху. Навіть склав із цього приводу й продекламував напарникові такий віршик:
Всіма-от своїми ніздрями
Повітря осіннє я їм,
Й пахощі прожогом самі
У носі юрбляться моїм.
Нюхати пахощі в русі
Годен я в'янучих трав.
Але атмосферу, боюся,
Щоб носом геть не розкудлав.
Лицареві Пивної Кружки ця поетична імпровізація сподобалася; він похвалив колегу й порадив продовжувати, оскільки, з його погляду, у Річарда є для цього задатки.
Начитаному Мгоцькові згадалися рядки, написані Миколою Гоголем у листі до його учениці Маші Балабіної, саме про аромати природи; щоправда, не осінньої, а весняної:
"Яке повітря! Здається, як потягнеш носом, то принаймні 700 ангелів влітають у носові ніздрі... Вірите, що часто приходить шалене бажання перетворитися на один ніс, щоби не було нічого більше – ні очей, ні рук, ні ніг, крім одного тільки величезного носа, у якого б ніздрі були величиною в добрі цебра, щоби можна було втягти в себе якомога більше пахощів та весни".
Процитувавши цей захват класика супутникові, Мгобокбекбе додав, що, хоча запахи осінньої природи, коли листя в'яне й гниє, не настільки ефектні і яркі, як запахи природи весняної, коли зело випендрюється ароматними квітами, все-таки слова Гоголя прийнятні й до парфумерії осені.
А вже про те, як радували очі подорожан жовто-червоно-коричнево-сірі з пережитком зеленого пастельні тони й акварельний серпанок – і говорити тобі, безцінний читачу, напевно, не варто, тому що ти, мабуть, і сам це розумієш. Так, читачу, осіння природа при відсутності вогкості й холоду повна насолод.
Отже, у вищевказаний день обоє лицарі, на Тутанхамоні й Ігорі Святославичі, переміщалися від села Незграбного, де вони провели чергове опитування населення (котре виявило, що портретизований шахрай у Незграбному не з'являвся, і місцезнаходження викраденого яйця незграбнов'янам невідоме) та переночували, до села Твердопупівки.
Дорога від Незграбного до Твердопупівки лежала через ліс; так само, як і дорога від Теревенів до Незграбного, і від Бритих П'яток – до Теревенів, і від Пердюжиного – до Бритих П'яток, і від Позабрючного – до Пердюжиного... Ці села мали місце в масиві Оксамитової пущі, що розкинулася на сотні квадратних кілометрів.
Лицар Пивної Кружки розраховував сьогодні опитати мешканців маленької Твердопупівки, і, якщо слідів шахрая з яйцем не виявиться, ще до настання темряви переміститися в наступний населений пункт – село Заповідні Прищі, де є телеграф, і де його напевно чекає телеграма до запитання від коханої. Чергова, четверта телеграма. Третю телеграму Мгобокбекбе одержав 13 жовтня в Бритих П'ятках, другу – 12 жовтня в селі Тютюняки, першу – 11 жовтня в селі Затхлове.
Це були великі телеграми, де Естер не тільки писала, що його кохає і цілує, не тільки передавала привіт від батьків, але й повідомляла жорикбурзькі новини.
Так у третій телеграмі дочка корчмаря, зокрема, інформувала, що ходила із Зіночкою Мирополкович до Жорикбурзького Театру Абсурду імені зжертої ковбаси на прем'єру спектаклю "Самогон для принцеси" за п'єсою дракона Інокентія Карловича. Вистава була бешкетною, оригінальною, їм сподобалося. Особливо блискуче грав артист С. Гармидер у ролі блазня Зосими. (До речі, у селі Бритих П'ятках, у центрі, біля телеграфу, де Мгобокбекбе отримав це послання, красувався пам'ятник королеві Зіньці Шостій, яка була родом із цього села. Пам'ятник змайстрував в 1960 році потомствений скульптор Ізмаїл Вносіколупайченко – онук знаменитого Ієроніма Вносіколупайченка.)
У другій телеграмі, крім іншого, сповіщалося про народження дочки в Джульєта Грошенятка – завсідника корчми Гільденштернів...
А в першій телеграмі була сумна новина: померло людське тіло чарівника Перевертайла-Замийського, але сам чарівник у мавпячому тілі, слава Богу, живий і здоровий, хоча дуже сумний...
Припускаючи, що безцінного читача такі інформації можуть зацікавити, Автор додасть подробиці, яких не було в телеграмах.
* * *
Театр Абсурду імені зжертої ковбаси в ударних темпах підготував прем'єру "Самогону...". І одразу ж придбав у дракона-літератора права на постановку іншої п'єси Інокентія Карловича, за назвою "Гик, апчхи, тьху". Усі періодичні видання, що писали про прем'єру, відзначили оригінальність "Самогону...". Нараз Автор повідомляє, що й клавесиновий концерт дракона, котрий відбувся в День Шляхетного Мордобою, мав дуже хороші відгуки в пресі...
Тепер – про новонароджену Грошенятку. Це була третя дитина Джульєта Дездемоновича і його дружини Злати Платонівни. В 1985 році дружина касира народила двох хлопчиків-близнюків. Лікарі попередили Грошеняток, що народяться близнюки, і Джульєт Дездемонович чомусь був упевнений, що це будуть дівчинки. І навіть заздалегідь підібрав їм імена: Пердита (на честь прекрасної принцеси, онуки руського імператора, з п'єси Шекспіра "Зимова казка") і Офелія (на честь пригожої діви з п'єси Шекспіра "Гамлет"). І повторилася традиційна для Грошеняток історія: народилися хлопчики, яких назвали Пердитом і Офелієм.
Коли в лютому 1995 року стало відомо, що Злата знову вагітна, касир задумався: "Мій дід чекав дівчинку – народився хлопчик. Мій батько чекав дівчинку – народився я. Я чекав дівчинок – народилися Пердит із Офелієм. Очевидно, народження дітей винятково чоловічої статі – спадкоємна закономірність нашого роду. Виходить, народиться хлопчик. Назву його Гамлетом"... Народилася дівчинка. Назвали Гамлетою.
Із приводу народження Гамлети Джульєтівни Грошенятко, 15 жовтня, коли Злата з малям були ще в пологовому будинку, у корчмі "Під Рятівною Мухою" улаштувався невеликий банкет, де друзі й знайомі поздоровляли щасливого татуся.
Екскурсовод Інокентій Карлович на банкеті не був присутній – не любив гучних вечірок – зате подарував колезі Грошеняткові для його дочки гарні брязкальця, майстерно виготовлені зі шкарлуп драконячих яєць. Змайстрував брязкальця на замовлення і за ескізами Інокентія Карловича талановитий майстер Ігор Слюноплюєв, той самий, що зробив для Жорикбурзького краєзнавчого музею муляж драконячого яйця. У Великому Світі такі унікальні брязкальця коштували б тисячі доларів, а може, навіть – мільйони.