А перед ними на авансцені стоять глядачі. І одна глядачка говорить: "Давайте ще запитаємо в герцога Павла, він багато чого в житті побачив, багато чого в житті почув, багато чого в житті помацав, багато чого в житті понюхав і багато чого в житті полизав. Агов, герцогу, шкандибайте сюди, розмова є!" А котрийсь із глядачів їй відповідає: "От він я, принцесо, чим можу слу..." І отут я виходжу на сцену й говорю: "Здається, я спізнився. Спектакль уже в самому розпалі". А королева мені відказує: "Ну що за манери! Мало того, що спізнився, так ще й перебив глядача на півслові! Чому затрималися, герцогу?" Я говорю: "З поважної причини, Ваша Величносте. Тому що так написано в п'єсі". І от сідаю я на стілець і говорю: "Прошу прощення, громадяни глядачі, що перебив ваше дійство. Отже, принцеса Пелагія підкликала герцога Павла, і він, тобто я, говорить: от він я, принцесо, чим можу слу..." Той глядач закінчує: "... жити?" А та глядачка запитує: "Мені не дає спокою одне питання: бути чи не бути? Як людина досвідчена, дайте відповідь на нього". Той глядач каже: "О, принцесо, як добре, що ви звернулися саме до мене". І розповідає про ненормального єдинорога, про водяника й велетня. А потім спохвачується: "Ні, це до справи не стосується. Я хотів відповістити на запитання: бути чи не бути? Але дещо відволікся. Отже, відповідаю цілковито конкретно. Це було зовсім недавно, буквально тільки-но. Приходжу я в один театр, опиняюся за лаштунками й бачу..."
Друга із глядачок, Четвертий із глядачів, П'ятий із глядачів, Шостий із глядачів і Один із глядачів затискають вуха.
Одна із глядачок (затискаючи рот Другому із глядачів). Досить! А то цій надокучній байці кінця-краю не буде!
Усі завмирають.
Німа сцена.
Король Жорик Третій, королева Зінька Третя, принц Георгій, принцеса Пелагія, герцог Павло Гриньмасяльський, лицар Феофан, патріарх Іполит Перший, маг Гектор Манюня й блазень Зосима починають аплодувати,
скандувати: "Браво!". Оплески підхоплює глядацький зал.
Глядачі, що стоять на сцені між глядацьким залом і акторами, кланяються поперемінно то глядачам у залі, то акторам на сцені
Актори, що аплодували, зникають на секунду за лаштунками, вертаються з букетами квітів і вручають квіти глядачам, що виступали, дякують глядачам за гарний спектакль і, простягаючи записні книжки, листівки та інші папірці, просять у глядачів автографи. Ті розписуються.
Блазень Зосима. От, властиво, спектакль для вас, глядачі, і закінчений. До нових зустрічей, шановна публіко!
Освітлення сцени гасне.
У залі загоряється світло.
Глядачі залишають театр.
При цьому чутні репліки: "Написали: "Самогон для принцеси", а самогоном і не пахнуло!" – "Я не розумію: якщо ми, глядачі, усе робили, а вони, актори, тільки дивилися, то за що ж ми гроші платили?" – "А навіщо потрібні були ті персонажі, які весь спектакль просиділи мовчачи? Які зазначені в програмці під заголовком: бездіяльні особи". – "Це найненормальніший театр"...
Коли в театрі не залишається жодного глядача, світло в залі гасне, а сцена знову освітлюється.
Блазень Зосима. Усі глядачі пішли. Тепер можна продовжувати спектакль уже не для глядачів.
Король Жорик Третій. Продовжимо, раз так у п'єсі написано.
Патріарх Іполит Перший. Не знаю як вам, а мені нинішній спектакль сподобався. Сьогодні глядачі були переконливими, представляли з вогником. Я узяв автограф в одного з них. От він написав на світлині Мерилін Монро: "Одному з артистів від одного із глядачів на добру пам'ять". Я давно мріяв отримати автограф не від аби кого, а саме від одного із глядачів, і от – сталося!
Королева Зінька Третя. Я сьогодні почерпнула багато нового. Наприклад, я зовсім не знала, що саме чарівник Манюня першим одомашнив єдинорогів. А тепер – знаю.
Лицар Феофан. А я не знав, що батько принцеси Пелагії втопився у болоті.
Принц Георгій. А я уяви не мав про унікальну колекцію герцога Павла Гриньмасяльського, і про те, що розбійник Вирвичереп закопав її під якимись трьома дубами.
Принцеса Пелагія. А для мене було відкриттям, що розбійник Вирвичереп у дитинстві вчився в патріарха Іполита Першого.
Герцог Павло Гриньмасяльський. А я і не підозрював, що приказку "назвався пальцем – лізь у ніздрю" придумав блазень Зосима.
Маг Гектор Манюня. І для мене було новиною, що, виявляється, чарівний меч Халазюк закопаний десь на терентопській території.
Блазень Зосима. А я сьогодні відкрив для себе, що якщо розкернявлені ципери будуть досить жробатисті, то можна шуфельнути жужиками по зимпачкам так, щоб розлижбянилися навіть биндики! Ну хто б міг подумати!
Король Жорик Третій. А що це означає?
Королева Зінька Третя. Це просто смішна ахінея, нісенітниця, абсурдний набір звуків.
Патріарх Іполит Перший. Так, звичайно, нісенітниця суцільна. Які такі биндики? Що ще за ципери? Як так шуфельнути? Незрозуміло. Нагородив невідомо чого. Але що зовсім абсурдно, так це те, що нібито можна шуфельнути жужиками по зимпачкам так, щоби розлижбянилися навіть биндики, тільки в тому випадку, якщо розкернявлені ципери будуть досить жробатистими. Хоч я й не знаю, що означають ці слова, вірніше, знаю, що – нічого не означають, а придумані просто для сміху, все-таки я певен, що шуфельнути жужиками по зимпачкам так, щоб розлижбянилися навіть биндики, можна навіть у тих випадках, якщо розкернявлені ципери не будуть жробатистими!
Блазень Зосима. Ха-ха!
Патріарх Іполит Перший. Не ха-ха, а точно. Мені так внутрішній голос підказує.
Блазень Зосима. Подумаєш, внутрішній го...
Патріарх Іполит Перший. Що?!! Та ти знаєш, який у мене внутрішній голос?! Він у мене – огого!
Блазень Зосима. Огого? А може – улюлю? Або – траляля?
Патріарх Іполит Перший. Та як ти смієш говорити, що мій внутрішній голос – улюлю?! Та я тобі за свій внутрішній голос усі бубонці повідриваю!
Король Жорик Третій. Не сваріться, колеги.
Патріарх Іполит Перший. А чого він...
Герцог Павло Гриньмасяльський. Так, сваритися не варто, оскільки глядачі пішли й не зможуть цього оцінити.
Принцеса Пелагія. А я все-таки не розумію, навіщо продовжувати спектакль, коли глядачі пішли?
Голос драматурга. Для оригінальності.
Маг Гектор Манюня. Ой, хто це?
Голос драматурга. Це я – драматург, автор п'єси "Самогон для принцеси", дракон Інокентій Карлович. Зазвичай глядачі йдуть після закінчення спектаклю, а мені захотілося для естетичної різноманітності зробити навпаки. Тому цей спектакль продовжиться й закінчиться після відходу глядачів.
Лицар Феофан. А для чого в п'єсу вставлені так звані бездіяльні особи: граф Капітон, барон Мойсей, коваль Вітольд Геннадійович Чухно-Дримпельзябский, селянин Пахомич, які тупо просиділи весь спектакль, не проронивши ні слова, ні руху? Я не кажу про примару Гаврюшу й комара Птоломея, яких ми не тільки не чули, але й не бачили. Вони – теж для оригінальності?
Голос драматурга. Безперечно. Зазвичай, якщо персонаж виходить на сцену, то він обов'язково щось говорить або робить. Ну, хоча б виголошує: "Їсти подано" або видає який-небудь гул. Як сказав мій великий колега: якщо на сцені присутня рушниця, то вона неодмінно вистрілить. Це в нормальному театрі. А в театрі абсурду усе навпаки. Щоб ця вистава максимально відрізнялася від вистав нормальних театрів, я нашпигував її шістьома персонажами, які за весь спектакль жодного разу не "вистрілили".
Селянин Пахомич. А...
Голос драматурга. Мовчати! Я тобі слова не давав!
Король Жорик Третій. Ну, ви не дуже-от кричіть у нашому театрі. Ви всього лише драматург, а ми аж самі актори. Вимагаємо не підвищувати голосу! Ми маємо право на імпровізацію. П'єса – не догма. Ми маємо право додавати в неї щось і від себе. А ну, селянине Пахомичу, ушквар щось таке, чого драматург не написав!
Селянин Пахомич робить щось, чого драматург не написав.
Король Жорик Третій. Бачили? Чули? От так-от! Шкода, глядачі не виділи, як ми осадили драматурга й виявили ініціативу!
Голос драматурга. Завісу!
Патріарх Іполит Перший. Аж ніяк! Завіса закриється, коли ми цього захочемо!
Голос драматурга. Бунт на підмостках? Не смійте сваволити в моїй п'єсі! Це я її склав, це я...
Маг Гектор Манюня. Подумаєш – склав. Таку нісенітницю хто завгодно скласти може. А грали-то ми!
Голос драматурга. Ой-ой-ой, чого ви там грали? От глядачі грали – це я розумію, а ви тільки заважали. Наступного разу в мене взагалі гратимуть одні глядачі, а вас, акторів, я навіть на сцену не пущу. Будете знати, як імпровізувати мені на зло!
Лицар Феофан. Ваша Величносте, давайте...
Король Жорик Третій. Яка там величність. Тепер, коли глядачі пішли, називай мене просто... (актор, що виконував роль Жорика Третього, називає своє справжнє ім'я).
Герцог Павло Гриньмасяльський. Друзі! Давайте відзначимо цей спектакль за лаштунками смачним банкетом, а драматурга не запросимо. Стіл уже накритий. Пляшки відкупорені. (Принцесі Пелагії). Є ваш улюблений самогон із села Верхніх П'яток, панночко.
Принцеса Пелагія. Славно! На мій смак, саме у Верхніх П'ятках фахівці виробляють найсмачніший самогон.
Усі персонажі жваво йдуть за лаштунки. Крім блазня Зосими, який іде останнім, раптом зупиняється біля стільця, на якому сидів герцог Павло Гриньмасяльський, придивляється до сидіння й у жаху здригається.
Блазень Зосима. О, Боже! Який кошмар! Яке горе! Птоломей! Такий молоденький! Йому б ще жити й жити! (Ридає).
Завіса опускається або зсувається.