Яйцепос. Книга 1

Дюк Брунька

Сторінка 13 з 101

Щоб вистачило на всіх, Маркові Гільденштерну доводилося змішувати її з фізіологі­чним розчи­ном із аптеки, через що вампіри, потягуючи напій з пивних ке­лихів, іноді сварливо буркотали: "Ну от, знову роз­бавили!"

У п'ятдесятих роках з'ясувалося, що людську кров цілком може замінити кров єдинорогів. І корчма стала отриму­вати напій не з донорських пунктів, а з міської бойні.

А в сім­десятих роках мо­лодий Ісак Маркович Гільденштерн винайшов коктейль "Кро­виночка", що поступово витиснув із раціону тамтешніх упирів справжню кров.

От, безцінний чита­чу, рецепт цього коктейлю: на літр аптечного фізіологічного розчину – білок одного куря­чого яйця й щіпку червоного ха­рчового барвника; ретельно роз­мішати, нагріти до 36-37 градусів за Цельсієм і подавати вам­пірам.

Спочатку, правду сказати, з незвички вампірів від такого сурогату трохи нудило, але потім вони втя­глися, звикли, і тепер їх хлібом не годуй – налий "Кровиночки".

– Дуже сумнівно, щоб коктейль зміг замінити вурдалакам справжню кров, – бурчить Права півкуля авторського мозку.

– Дійсно, – погоджується півкуля Ліва. – Адже кров вони п'ють заради життєвої енергії, що дає їм мож­ливість відносно активно існувати, незважаючи на статус небіж­чика. А яка ж життєва енергія в коктейлі!

– У цьому коктейлі є яєчний білок, – парирує Автор. – Ст­верджувати, що в білку немає життєвої енергії – це повний аб­сурд! Якби не було, не вилуплювалися б з яєць живі й жваві ку­рчата. Тож, любий мій мозку, не мороч мені голову.

Втім, у справжній крові присутнє залізо та деякі інші елементи, яких немає або замало в "Кровиночці", тому до даного напою Ісак Маркович подавав кровопивцям, в якості як би закуски, по плитці гематогену – солодощі, що в нашім світі виготовляють­ся з би­чачої крові, а там – із крові єдинорогів. (Любов вампірів до гематогену відзначив і драматург-казкар Євгеній Шварц у своїй п'єсі "Пригоди Гогенштауфена", де вампірка Упирева ласує не тільки кров'ю, що її совєтські громадяни здавали на аналізи до медичної лабораторії, але й гематогеном).

Цей досвід Ісака Марковича Гільденштерна перейняли і аналогічні заклади громадського харчування в інших населених пунктах. Тобто по всьому королівстві поширилася нова традиція пригощати вампірів сурогатною кров'ю замість справжньої.

Але, безумовно, основними відвідувачами корчми "Під Ряті­вною Мухою" були не вампіри, а звичайні люди. І в даному розділі вампірів не буде. А от у наступному...

От у цьому уподобаному деяки­ми персонажами цього, м'яко ви­словлюючись, епосу пункті харчування й сталися події, про які Автор хоче повідати світові в особі безцінного читача.

* * *

Увечері двадцятого вересня 1995 року в корчмі "Під Ряті­вною Мухою" було мало народу, у зв'язку з тим що осінь знову заявила про себе рідкими опадами. На відміну від раптової вчо­рашньої зливи, бадьорої й стрімкої, нинішній дощ був ґрунтов­ним: млосним, нудотним, затяжним. Але найшлося-та­ки трохи ентузіастів, які, незважаючи на незатишок і дис­комфорт сирих вулиць, покинули теплі домівки, щоб сльотави­ми тротуарами притягтися в корчму заради спілкування за кух­лем пива чи то келихом вина. Біля каміна сохнули їхні парасолі, розчепірені, наче крила кажанів у польоті.

В одному куті залу, під гірляндами заплетеної в коси цибулі й нанизаного на шпагат червоного гострого перцю (але кетягів із часнику в дизайні інтер'єру не було з огляду на специфіку цього закладу), дубовий стіл обсіла компанія акторів із Жорикбурзького Театру Абсурду імені зжертої ковбаси, на чолі з головним режи­сером цього колективу Наумом Інгредієнтським. Це один із декількох столичних театрів. Його служителі відзначали в корчмі прем'єру містерії "Спорі­дненість світових сил" за п'єсою Козьми Пруткова, що та вистава відбулася сьогодні і закінчилася годину тому.

В іншому куті, ближче до каміна, розмістилася четвірка вже трохи відомих безцінному читачеві за декількома попередніми розділами меломанів: сивий, з мозолистими перстами механік, винахідник і коваль Вакула Охрімович Не­требенько, майстерня якого, як Автор уже зауважив, на цій же вулиці; бібліо­текар із бібліо­теки імені Сіда Ахмета Бен-Інхалі – Бізончик Солом'яний, го­лова якого, як звичайно, була при­крашена пір'ям, кі­сками, на­шкірним живописом і окулярами; православний па­тріарх Жорик­бурзький і всієї Терентопії Іполит Четвертий із розки­дистими вусами й крислатою бородою; і маг Акмус, муж­ній ви­гляд яко­му надавали не тільки сталевого кольору очі й квадрат­не випнуте голене підборіддя, але також і шкіряна авіа­торська куртка в ме­талевих "блискавках" (проте у Терентопському королівстві таки застібки називали не "блискавками", а на харківський манер "змійками").

Зазвичай вони по­любляли тут балакати про музику, про оперні прем'єри, сим­фонічні або камерні кон­церти тощо. Якби не сенсаційні обста­вини кримінального шти­бу, ця компанія нині обговорюва­ла б "квазіконцерт" так званого маестро Ріккардо-Джузе­ппе Траляляліні й несподіваний виконав­ський талант дракона Інокентія Карловича. Але звістка про ви­крадення драконячого яйця вже облетіла все місто, тому розмо­ва звелася саме до теми крадіж­ки. Тим більше що чарівний авіатор Акмус, як з'ясувало­ся, вия­вився причетним до розсліду­вання цього злочину.

Маг Акмус – один із десятків терентопських чарівників, зате єдиний у цьому королівстві авіатор. Повітроплавців, що бо­рознять атмосферу на повітряних кулях, у країні в цей час було більше тридцяти чоловік, у місті Задвірполі був навіть клуб аеронавтів. Ще більше було фей (або кудесниць чи відьом, як таких жінок називали до реформи, що її втнув король Мирополк Романтик), котрі ширяли у небі на мітлах, коцюбах, швабрах тощо. Але на літа­ку там літав тільки Акмус.

1967-го року маг знайшов у Сатиричному болоті (так нази­вається волога місцевість північніше від столиці) напівзатону­лий літак.

Цей апарат наприкінці серпня 1943 року якимсь чи­ном влетів із Великого Світу в повітряний простір підпільного королівства, прокреслив у небі димову дугу й, відкинувши кри­ло, шубовснув у болото.

І от, за двадцять чотири роки, збира­ючи на болоті якісь гриби, корінці й трави для чаклун­ства, мо­лодий чарівник Ак­мус (йому тоді було двадцять чотири роки, він був ровесником авіатрощі) упізнав у купині, що стир­чала із трясовини, хвіст літака.

За допомогою механіка Ва­кули Нетребенька і його техніки літальний апарат був витягнут­ий із болота. І виявився німецьким військовим літаком багатоцільо­вого призначення "Focke-Wulf Fw 190 Wurger". Останків льот­чика в кабіні не було; мабуть, він устиг за допо­могою парашута покинути під­биту машину до того, як її переж­бурнуло в інші виміри.

Протягом десяти років Акмус із Нетребеньком займалися реставрацією машини. І до 1977 року літак став як новенький. Акмус перефарбував його в червоний горошок по рожевому тлу, а замість німецького хреста намалював Жорикбурзьку Ря­тівну Бджолу.

Чого не вистачало відродженому літаку, так це крила, що відвалилося. Його так і не знайшли. Мабуть, утопну­ло в якомусь вирі. Нетребенько поривався виготовити нове, таке що не відрізняється від загубленого, але чарівник був пе­дантом і хотів, щоб у літаку не було жодної деталі, що не нале­жала йому від початку. Відсебеньки він дозволив собі тільки щодо забарвлення.

– Але без крила він ніколи не підніметься в повітря! – гаря­чився Вакула Охрімович.

– Підніметься! – переконано відповідав маг. – Відсутнє кри­ло я заміню магічними чарами. Феї за допомогою чародійства літають на об'єктах, у яких взагалі немає крил: на мітлах, швабрах, коцюбах й іншому. А вже літак-от, нехай і без крила... Треба тільки підібрати правильні магічні маніпуляції.

Протягом ще п'яти років Акмус винаходив чаклунські способи підйому в небо однокрилої машини, і в результа­ті чи­сленних проб і помилок усе-таки обчислив необхідну формулу чарівництва.

У травні 1982 року рожевий у червоний горошок літак, окроплений магічними відварами й заправлений паливом і заклинаннями, був піднятий Акмусом у повітря, та зробив без­посадковий переліт за маршрутом Жорикбург – Дримпельзяб­ськ – Жорикбург.

З тих пір у небі над королівством мож­на іноді спо­стерігати політ цього несиметричного апарата, утримувано­го в рівновазі чарівництвом пілота. Крім як у Те­рентопії, польо­тів літака з одним крилом (якщо не рахувати хвостових кри­лець) ніде більше не побачиш. Це видовище уні­кальне.

Люди взагалі поділяються на законослухняних та правопорушників. Чарівники та феї не є законослухняними на всі сто відсотків, бо деяких законів не слухають. Наприклад, закону земного тяжіння. Отже є в деякій мірі правопорушниками; порушуючи зокрема природне право, згідно з котрим тіла, що не мають крил, гвинтів, наповнених легким газом балонів або реактивних пристосувань, літати не повинні. Тобто можуть, але лише вертикально зверху вниз із прискоренням, поки не гепнуться (адже і падіння за бажанням можна уважати різновидом польоту). Чародії, грубо кажучи, плюють на цей закон і це право.

* * *

Коли розмова вищезгаданих меломанів у корчмі звелася до каменіанського викрадення, Акмус узявся неквапливо роз­повідати, як учора в зв'язку із цією справою йому дове­лося злітати до міста Жабенятинська.

Мовляв, десь за годину, чи може й менше, після того як припинилася несподі­вана зли­ва, коли чарі­вник у своєму невеликому особняку на південній окраїні Жорик­бурга конспектував давньоірландський трактат із магії друїдів, який йому на час позичив колега Гліб Цвях, за вік­ном почулося торохкотіння мотора. Виявилося, що це дільни­чний міліціонер Микола Ратиця привіз до Акмуса в ко­лясці сво­го мотоцикла слідчого, полковника Варлаама Оникійов­ича Па­пірусюка. Тобто дільничним Ратиця служив не в тому районі, де особняк чудотворця-авіатора, а в тому, де викрали драконяче яйце. А в Акмуса дільничним був такий собі Конан Цукерка, рідна сестра якого замужем за лицарем Аркадієм з колективу Напівкруглого Столу.

Худий, кощавий, голомозий, з гачкуватим носом, схожий на казкового Кощія Безсмертного й тому страшнуватий слідчий повідомив магові, що з Каменіани якимось зловмисником учора було викрадено драконяче яйце, що він, Папірусюк, розслідує цей злочин, і що в зв'язку з роз­слідуванням йому треба терміново переміститися до Жабеня­тинська, щоб допитати там якихось ченців, і що швидкі­сне пере­міщення можливе за допомогою літака, а літак є тільки в Акму­са.

10 11 12 13 14 15 16

Інші твори цього автора: