Автора підмиває назвати це любов'ю з першого погляду, але формально це не так, адже ці двоє вже бачили раніше один одного на лицарських турнірах, і не тільки бачили, але навіть билися один з одним...
Уночі, коли лицар Ярослав із бароном Андрієм Циніком, посапуючи й похропуючи на ліжках, віддавалися пасивному відпочинку у вигляді сну, Шурик із Женею на лавочці зовні замку милувалися зірками в нічному небі (що той купол був схожим на чорний оксамит, над яким розчесала волосся людина, чия голова виробляє багато лупи), супроводжуючи це астрономічне заняття любовним бурмотанням, обійманнями й поцілунками...
Коли наступним ранком після сніданку лицарі Напівкруглого Столу збиралися в подальшу дорогу, Лицар Поштової Скриньки раптом заявив:
– Знаєте, друзі, ви, напевно, продовжуйте без мене... Я, мабуть, отут затримаюсь.
– Ясно: улопався, – констатував Андрій Цинік.
– Ну й слава Богу. Ви з Женею дійсно дуже – так? – підходите одне одному, – сказав Ярослав.
– Так, я, нарешті, зустрів рідну душу, близьку людину, з якою в мене так багато спільного! Я був упевнений, що приречений на самотність, і раптом доля подарувала мені таке щастя! – вигукнув Шурик, сяючи. – Нам так добре вдвох! Ми так розуміємо один одного! Ми такі схожі внутрішнім світом...
– Ніхто так добре не знає внутрішній світ людини, як її глисти, – машинально пожартував Андрій Цинік, – бо той внутрішній світ, тобто людські нутрощі, то їхня житлоплоща.
За подібні вульгарні дотепи він і отримав прізвисько Цинік.
– Бажаємо вам щастя – так? – й любові на довгі роки! – сказав Ярослав.
– Якщо вам приспічить одружитися, не забудьте й нас запросити на весілля, – напросився Андрій.
– Обов'язково! – пообіцяв русобородий статевий перевертень...
Коли Ярослав Матвійович Кочерижкін і Андрій Федорович Килиницький (такі повні імена лицаря Ярослава й барона Андрія Циніка), виїхавши із брами Люзримямського замку на Тутмосі й Велосипеді, переміщалися схилом пагорба й віддалялися вбік Великих Таратут, молоді, сяючі від щастя Олександр Євстигнійович Зозулька і Євгенія Хомівна Манюня, ніжно обійнявшись, довго дивилися їм услід...
(– А загублений Ярославом запасний гумовий наконечник знайшовся, чи... – раптом проявляє допитливу цікавість педантична Ліва півкуля авторського мозку.
– Знайшовся, – відповідає Автор. – Виявилося, що з неуважності Ярослав сунув його замість свого рюкзака в Андрійчин.)
* * *
За півроку, у березні 1996-го ці закохані дійсно одружаться. На шлюбну церемонію як свідки будуть запрошені Ярослав з Андрієм Циніком. Будуть на тім весіллі також батьки Олександри Зозульки – Євстигній Зозулька і Юлія Зозулька-Чупик, ще й дядько – лицар Автандил Чупик; також батьки Євгенія Манюні – маг Хома Лукич Манюня та Марія Колотун-Манюня-Ткачук (тато – зі своєю новою дружиною – феєю Маланкою Чаклуненко-Манюнею, а мама – зі своїм новим чоловіком – лицарем Проспером Ткачуком); і дядько Христофор Колотун, та й багато інших. Лицар Євстигній Зозулька й маг Хома Лукич Манюня після довгих років розлуки відновлять дружбу...
Це весілля відбудеться в день перед повнею, тому перша шлюбна ніч молодят стане часом статевого перетворення. Через те на початку шлюбної ночі Євгеній Манюня виконуватиме подружні обов'язки як чоловік, а Олександра Зозулька – як дружина, а ближче до світанку вже Олександр Зозулька задовольнятиме дружину по-чоловічому, а Євгенія Манюня його – по-жіночому.
Так вони й житимуть перший час, щомісяця міняючи стать і доводячись один одному то чоловіком, то дружиною. Лицар Поштової Скриньки, перемагаючи зустрічних доспіхоносців, примушуватиме їх визнати найгарнішою у світі свою дружину Євгенію, а Сіро-буро-малиновий Лицар відповідно – свою дружину Олександру...
Восени того ж 1996-го перевтілення раптом припиняться: незважаючи на чергову повню, Євгеній Манюня залишиться чоловіком, яким був до того, а Олександра Зозулька – жінкою...
Незабаром з'ясується, що Олександра при надії...
Протягом вагітності вона залишатиметься жінкою, а Євгеній – чоловіком.
У липні 1997-го Олександра народить близнюків – хлопчика й дівчинку. Сина назвуть Андрієм, а дочку – Ярославою, звичайно, на честь двох лицарів, що стали свідками зародження любові їхніх батьків.
Хресним батьком маленького Андрійка Манюні-Зозульки стане саме барон Андрій Цинік, а хрещеним Ярослави – лицар Ярослав.
Євгеній з Олександрою після народження дітей залишаться чоловіком і жінкою без усяких подальших перевтілень, як і пророкував Хома Лукич Манюня. Мабуть, батьківство й материнство якимсь чином анулюють чари, що зробили їх статевими перевертнями, і закріплять за ними ту статеву іпостась, яку вони мали при народженні.
Якось, в 2002 році, п'ятирічні Андрійко і Ярося, граючись гарним кубком, котрий вони експлуатуватимуть як житлоплощу гумового пупсика, прочитають на кубку (у п'ятирічному віці діти Сіро-буро-малинового Лицаря і його дружини – дизайнерки Олександри Манюні-Зозульки – навчаться читати) вигравіруваний текст:
"Чемпіонові лицарського турніру
в День Шляхетного Мордобою 1995 року,
за доблесть, мужність і майстерність,
від короля Жорика Дев'ятого
й королеви Зіньки Одинадцятої".
Манюні-Зозульки-молодші запитають у батьків, як до них потрапила ця ексклюзивна цяцька. І з подивом довідаються, що їхня ніжна, мила, ласкава ненька колись була наймогутнішим лицарем королівства, і на тім турнірі перемогла інших лицарів, за що й одержала цей кубок із рук королеви. Причому у вирішальному фінальному бої тоді ненька здолала не аби кого, а самого татуся!..
Але все це трапиться в майбутньому. Зараз же, ранком 26 жовтня 1995 року, лицар Ярослав і барон Андрій Цинік, розпрощавшись із Шуриком і Женею, покинули Люзримямський замок, щоб продовжити пошуки драконячого яйця і яєчного шахрая в шостому секторі Терентопського королівства; секторі, котрий саме їм, згідно із жеребкуванням, проведеним поміж лицарів Напівкруглого Столу, дістався для цих пошуків.
ЩОСЬ СІМНАДЦЯТЕ. Корчма "Під Рятівною Мухою"
Звернемося ж до інших сцен: довга кімната з низькою стелею й лавами з високими спинками та посипана піском підлога; гурт людей, які п'ють і обмінюються плітками; усюди тютюновий дим, могутній доказ того, що духи десь існують...
Льюїс Керролл, "Вільгельм фон Шміц".
20 вересня 1995 року.
В історії, що трапилася наступним днем, тобто 20 вересня 1995 року, а точніше вечором та ніччю, мають місце й магія, і любов, і, на жаль, убивство.
Оскільки майже всі події, про які Автор Терентопських хронік, тобто твій, безцінний читачу, покірний слуга, має намір повідати в найближчих розділах, відбувалися в корчмі "Під Рятівною Мухою", то, перш ніж увірватися в цю історію, Автор повідомить читачеві дещо про названий пункт громадського харчування.
Корчма "Під Рятівною Мухою" бу...
– Вибач, що перебиваю, – говорить раптом Авторові внутрішнім голосом його Права мозкова півкуля, – але хотілося б знати, чому комахи в Терентопськім королівстві називаються рятівними? То ти згадав якусь Рятівну Бджолу, тепер Рятівну Муху, а там, бач, з'явиться й ще якийсь Рятівний Тарган?
– Тарган не з'явиться, а Рятівна Бджола – це колишня Рятівна Муха, – відповідає Автор. – Щоб у цьому питанні поставити всі крапки над "Ї", заглибимося в історію міста Жорикбурга.
* * *
У середині вісімнадцятого століття, у той же період, коли було засновано терентопську розвідку, король Жорик Четвертий вирішив побудувати нове місто й зробити його столицею королівства. Чим його не влаштовувала стара столиця – Великі Дрібки – невідомо. Місце для нової він уподобав приблизно в сотні кілометрів від Великих Дрібок на схід, на березі річечки Струмище (яка південніше впадає в Замийку), на місці села Багнючки поруч із пагорбами Каменіани.
Саме під час будівництва нової столиці й трапився замах на вбивство короля.
У Жорика Четвертого не було рідних братів і сестер, і в той період він був ще бездітний. (Ну, тобто існувала принцеса Пелагія, яку він вважав і називав сестрою, але вона не була в дійсності його кревною родичкою, оскільки його батьки її не народили, а вдочерили. Детальніше про це читач дізнається, діставшись двадцять шостого розділу цієї книги, за назвою "Самогон для принцеси".) Тому, у випадку його раптової кончини, корона (і, безумовно, влада) перейшла б в спадщину до його брата у перших Олександра Мирополковича (тут Мирополкович – це прізвище, а не по батькові; фамілію Мирополкович носили нащадки Мирополка Романтика, включно з нинішнім королем Жориком Дев'ятим). Цей Олександр Мирополкович був пристрасно залюблений у корону й бажав з нею з'єднатися. У випадку якби в короля з'явилися діти, мрія залюбленого втрачала б усяку перспективу. Тож коронолюбу було потрібно, щоб король умер негайно, поки не обзавівся нащадками. Тобто Олександр вирішив уколошкати кузена, обвинувативши в цьому злодіянні якихось розбійників, і, нарешті, застромити голову в улюблений золотий вінець.
І от, 23 травня 1745 року, вибравши момент, коли Жорик Четвертий у своєму наметі на березі Струмища на самоті розглядав креслення майбутнього нового королівського замку і ніяких зайвих свідків поблизу не було, Олександр безшумно прокрався в матер'яне приміщення і заніс сокиру над схиленою над кресленням вінценосною головою.
Аж раптом муха, що дзижчала в наметі, гепнулася об зіницю лівого ока негідника.
Втілювач замаху зойкнув.
Король оглянувся...
"Спілкуючись" потім із катом щодо цієї витівки, Олександр зізнався, що якби не "клята" муха...
Злочинця стратили досить оригінальним способом. Кращі блазні, коміки, скоморохи, гумористи й клоуни за наказом короля один по одному без перерви смішили присудженого – корчили пики, теревенили анекдоти, розігрували сміховинні сценки тощо, – так що, незважаючи на жах свого становища, в'язень не міг утриматися від сміху, під впливом безперервного гумористичного конвеєра прореготав кілька днів, і нарешті сконав від повного виснаження організму, викликаного безперервним реготом; тобто у буквальному значенні слів вмер від сміху.