За тебе теж не проголосую, щоби знав, як обіцяти так безсовісно райське життя. Стільки кандидатів і жодного нормального: ті обмовляють один одного, ті голову колезі ампутують, ті вважають себе пупом землі, ті хабарі пхають, ті закидають брехливими обіцянками... Жоден не гідний. Ні за кого не буду голосу...
Раптом, не доказавши, лицар замислився, засяяв, лукаво посміхнувся і хвацько ляснув себе долонею по коліну.
– Придумав. Я виберу з вас головним того, хто переможе у випробуванні.
– В якому випробуванні? – запитав привид Олицетворенський.
– А це я оголошу всім кандидатам. Збери всіх ваших в найбільшій кімнаті, в залі, я спущуся і оголошу умови випробування.
* * *
Коли господар замку входив до зали, там уже нетерпляче коливалася сімка прозорих духів.
– Так от, мужики, – почав промову Аркадій, – я тут подумав і вирішив, шо головний привид мусить володіти такими якостями, як сила волі, витривалість, терпіння. Тому проголосую я за того з вас, хто наділений такими якостями.
– Це я, – хором сказали всі сім кандидатів.
– А ось я і хочу з'ясувати за допомогою випробування, хто з вас найвольовіший, найвитриваліший і найтерплячіший, а то сказати легко. Випробування полягає в тому, що ви за моєю командою залишите замок, і той, хто переміститься якомога далі і пробуде там якомога довше, той і є найвольовіший, найвитриваліший і найтерплячіший. Хто повернеться в замок раніше іншого, той програв; хто повернеться останнім, хто зможе пробути далеко від замку найдовше, той і переміг, йому і бути головним, – оголосив барон.
Духи переглянулися, пирснули і, регочучи, провалилися.
– Я ж ще не дав коман... – закричав був Аркадій, думаючи, що вони кинулися виконувати його рішення.
Обірвав крик на півслові в зв'язку з відсутністю слухачів, радісно потер долоні і подумав: "Ну я ж казав, що виведу привидів, як тарганів. Тепер вони десятки, а то і сотні років далеко від Шмокиконського замку чекатимуть, поки конкуренти повернуться раніше за них". І, захоплюючись своєю винахідливістю, став в пориві почуттів танцювати якусь хореографічну імпровізацію під спів "Пісні про те, чого в цій пісні немає"...
Але духи, звичайно, і не думали покидати замку. Вони зі сміхом перемістилися лише в підвал будівлі, аби підбити підсумки випробування, влаштованого лицареві.
– Так, насмішив, насмішив він мене своїм рішенням, – пирскався привид Олицетворенський, витираючи неіснуючими пальцями неіснуючі сльози. – Якби ми дійсно були кандидатами-кар'єристами, то заради прихильності виборця мусіли б покинути замок на нескінченно довгий час, а виборцю тільки цього і треба! – і він зареготав на все горло.
– Так, це він дотепно придумав, – підтакнув, підхихикуючись, привид Гаврюша. – Я не очікував такого повороту.
Решта, сміючись, погоджувалися, що рішення барона Аркадія було несподівано дотепним.
– Ну гаразд, а тепер давайте проаналізуємо наші спостереження, зважимо всі плюси і мінуси нового господаря, і приймемо рішення, – сказав потім привид Сильвестр.
– Мінуси в тому, що він грубуватий, нетактовний, безцеремонний, зухвалий, самозакоханий і не дуже культурний, як мені здалося, – видав свої спостереження привид Васько, гортаючи сторінки книги "Нарис із історії та існування привидів" англійського літератора Даніеля Дефо, в оригіналі виданої 1727-го року, а в терентопському перекладі 1873-го. (В Шмокиконському замку була немаленька бібліотека, зібрана протягом століть декількома власниками. І тамтешні примари полюбляли читати).
– А плюси в тому, що він цінує честь і благородство, – продовжив привид Фока. – Я його заповажав, коли він навідріз відмовився голосувати за негідника, якого я зіграв, коли відкинув спокусливий хабар. У наявності присутність порядності.
– До того ж він не боягуз. Четверо з нас пам'ятають, як при аналогічних обставинах у тисяча вісімсот шістдесят сьомому році з замку втік граф Вікентій, обмочившись зі страху. А цей не злякався, а якщо злякався, то не дуже, і швидко взяв себе в руки. За це йому теж плюс, – додав Сильвестр.
– А мене дуже зворушило, коли він схопив меч, явно бажаючи помститися за мою відрубану голову, – почав хвалити і привид Гаврюша. – У наявності і справедливість, і хоробрість, і доброта. За це йому знову таки плюс.
– І те, що він не піддався на передвиборні обіцянки, показує, що він не такий уже й дурний, – зауважив привид Олицетворенський. – Звичайно, не дуже розумно було з його боку намагатися вдарити фантома, але відомо, що навіть дуже недурні люди роблять дурниці в стані люті. Одним словом, плюсів у нього начебто як більше, ніж мінусів.
(Вимовив це Олицетворенський теж, як і Васько, взявши до рук книжку з замкової бібліотеки, – "Фантасмагорію" Льюїса Керролла, веселу поему про привидів.)
– Хочу додати ще один плюс, – спохватився привид Михеїч. – Його плюсом я вважаю те, що бровами і ніздрями він схожий із шановним мною герцогом Павлом Гриньмасяльським, у якого я до смерті служив стайничим, поки не врізав дуба у тисяча сімсот тридцять третьому році, за місяць після того, як зграя розбійників пограбувала наш Гриньмасяльський замок...
І привид Михеїч пустився у спогади, які його колеги вже чули; але з ввічливості вони не стали його перебивати.
Привид Михеїч згадував, що перед смертю його гризла провина за те, що він сам впустив грабіжників у замок, і можливо, ті хвилювання і доконали його, семидесятивосьмирічного.
Герцога Павла Гриньмасяльського і його лицарів тоді в Гриньмасяльському замку не було – поїхали до столиці, а вони, слуги, чекали прибуття селянських підвід із провізією, тому коли підводи прибули, він, Михеїч, відразу ж відчинив перед ними ворота. Але замість селян там виявилися озброєні лісові розбійники, які їх, слуг, зв'язали і обчистили замок, навантажили герцогське майно на підводи і поїхали в невідомому напрямку.
А яке було майно!
Чого варта одна тільки колекція зброї, де були такі раритети, як меч легендарного руського витязя Добрині, славного споборника Київських князів Святослава Хороброго і Володимира Великого; або меч Паломіда, лицаря Круглого Столу, славетного соратника кельтського короля Артура... Але найдивовижнішим був меч Халазюк, що, нібито, належав легендарному князю Кию. Цей древній меч побував у різних битвах, але на ньому не було ані щербинки, ані подряпинки, ані іржі... Він виглядав таким новим, блискучим, ніби його тільки-но викував і відполірував коваль. Це тому, говорили, що меч Халазюк зачарований древнім чарівником, і це чаклунство оберігає його від іржі і будь-яких пошкоджень. Але найголовніше те, що на того, у кого Халазюк у руках, не діє жодне зле чарівництво...
Так, це була велика втрата.
Пригнічений і розгніваний цим пограбуванням герцог Павло Гриньмасяльський з іншими лицарями Напівкруглого Столу кинулися шукати грабіжників, та так і не знайшли.
А він, Михеїч, за місяць після цього помер.
І став привидом.
І вирішив самотужки розшукати розбійників і повернути викрадене ними майно господареві.
Користуючись отриманою невагомістю, він, Михеїч, став гасати лісами, обнишпорюючи бори, діброви, гаї гектар за гектаром.
І десь за рік виявив зграю грабіжників на галявині в густих хащах Оксамитового лісу. Пошарпана банда варила юшку у великому казані на багатті. Він, Михеїч, взявши найжахливіший вигляд, з'явився перед ними і найжахливішим голосом заревів: "Попалися, мерзенні злочинці! Я, грізний дух помсти, залякаю вас до смерті, якщо не повернете награбоване! Ану, признавайтеся, де ті скарби, які ви забрали у співгромадян?!" Розбійники здорово перелякалися, судячи з блідих пик, запаху і тремтіння, і навперебій стали лепетати, що скарбів у них вже немає, що всі скарби у них викрав їхній колега-зрадник; мовляв, цей зрадник умовив їх напасти на багате, але беззахисне село, а сам з ними не пішов, прикинувшись, що захворів; розбійники у тому селі потрапили в засідку, де їх неабияк пошарпали озброєні селяни; а коли грабіжники, побиті, поранені пришкандибали назад на стоянку, спіймавши облизня, то виявилося, що нібито хворий колега зник, а разом з ним зникло і все награбоване майно. Поклявшись помститися зрадникові, розбійники залікували рани і, розбившись на групи, розбрелися королівством шукати викрадача. Одна з груп виявила зрадника поблизу Чортових боліт, але йому вдалося вирватися завдяки тому, що трьох колишніх соратників він штрикнув ножем. Куди він після цього зник і де подів скарби, розбійники не знали...
– І я тих скарбів герцога Павла Гриньмасяльського так і не знайшов, – закінчив спогади привид Михеїч. – А навіщо я це все згадав? А, ну так, тому що цей новий господар замку ніздрями та бровами схожий на герцога Павла Гриньмасяльського, бо у герцога і тих і інших, точно пам'ятаю, теж було по дві штуки.
– Я пропоную проголосувати: хто за те, щоби визнати цього барона Аркадія новим господарем Шмокиконського замку і припинити над ним знущатися, підійміть кінцівку. Хто проти? Хто утримався? – говорив привид Олицетворенський.
"За" проголосували: сам привид Олицетворенський, привид Сильвестр, привид Фока, привид Гаврюша, і привид Михеїч. "Проти" – немає. Утрималися: привид Васько і привид Онуфрій Еммануїлович.
– Ну раз більшістю голосів барон Аркадій визнаний новим господарем, то треба йому пояснити, що наша "виборча кампанія" була просто грою, спектаклем, що ми насправді не такі, щоби він на нас не тримав зла, – сказав привид Сильвестр.
– До речі, ти навіщо графин потрощив? У сценарії цього не було, – дорікнув привид Гаврюша примарі Онуфрію Еммануїловичу.
– Випадково. Не помітив, – опустив очі привид Онуфрій Еммануїлович.
– Треба відшкодувати. Недобре, – пробурмотів привид Михеїч.
– Я знаю, де можна взяти такий же, – сказав привид Онуфрій Еммануїлович.
* * *
Наступним вечором шмокиконські примари знову з'явилися барону Аркадію, чим спочатку його засмутили, оскільки він був певний, що вони вже далеко від Шмокиконського замку. І пояснили що до чого, вручили нову карафу замість розбитої і пообіцяли, що більше вони не турбуватимуть господаря, і являтимуться йому відтепер тільки тоді, коли він сам їх покличе, поскреготавши от цією коцюбою от по цьому камені.