Яйцепос. Книга 1

Оригінал зберігається в мого бать­ка. Це якесь написане Гектором Манюнею пророцтво.

– Цікаво, – заінтересувався Лицар Поштової Скриньки.

– Можу показати.

Руда господарка Люзримямського замку вийшла з вітальні, а за півтори хвилини повернулася з фанерним планшетом, на якому під склом був пописаний гарним почерком папірець:

От моє пророцтво: через

його терентопський злодій

буде вбитий принцесою; і

оскільки король, довідавш

Дверей варту, що не випу

– Нічого не зрозуміло, – знизав плечима Шурик.

– Звичайно, бо це ж ксерокопія ФРАГМЕНТА пророцтва. Якби був повний текст, було б ясно, – відповіла нащадок чарі­вника.

– А повного тексту – так? – у вас немає, – здогадався Ярослав.

– Немає. Справа в тім, що в Гектора Манюні було дев'ять правнуків, і кожний із них хотів мати на пам'ять про прадіда це, написане його рукою, пророцтво, і не копію, а саме оригінал, – відповідала господарка. – Після довгих суперечок не при­думали нічого кращого, як розрізати папір на дев'ять рівних ча­стин, так що кожному із правнуків дісталося по шматочку. Ось цей шматочок передавався з покоління в покоління, від батька до сина, і, зрештою, потрапив до мого тата. Не знаю: може, у моїх предків і була копія повного тексту, та загубилась; а може, ті правнуки, розрізаючи пророцтво, взагалі не здогадалися зня­ти з нього копії. За двісті років життя розкидало нащадків Гектора Манюні всією країною, вони втратили зв'язки, і нам невідомо, де тепер решта, інші вісім шматочків того пророцтва.

– А ви теж чарівниця, фея? – поцікавився Шурик.

– Ні, я не навчалася магії, – усміхнулася вона. – Коли я була маленькою дівчинкою, тато говорив, що коли я підросту, він вчитиме мене секретам чарівництва. Але потім мама з та­том посварилися й розвелися. Я залишилась з мамою, а з бать­ком не бачилася кілька років. Ось тільки нещодавно, коли я вже стала повнолітньою, ми з татом знову стали спілкуватися. Але в мене інші інтереси, магія мене не цікавить. Тому я не фея, а проста дівчина. Тобто не те щоби зовсім проста, але не чарівни­ця.

– А ваш брат – Сіро-буро-малиновий Лицар, він... – заговорив був барон Андрій, але Євгенія перебила:

– Ні, він теж не маг, простий лицар. Тобто не те щоби зовсім простий, але не чарівник.

Лицар Поштової Скриньки задумливо любувався дівчиною, і раптом, різко перемінивши тему розмови, повідомив:

– Коли ми були в селі Повному Свистеці, одна тамтешня селянка дала нам у дорогу дуже смачні пиріжки з печі­нково-яйце-рисовою начинкою. У мене один пиріжок залишився, і я хочу, Женю, щоби ви оцінили його смак.

Шурик вийшов, щоб взяти з рюкзака того пиріжка, а Ярослав з Андрієм здивовано перезирнулися. Дійсно, їх у тім селі поча­стували пиріжками, але пиріжки були так собі, їсти можна, але не шедевр гастрономії.

– Та я не голодна. Якщо пиріжок так вам подобається, то ви краще самі його... – спробувала відмовлятися господарка, але гість наполягав:

– Ні-ні-ні, мені дуже важливо довідатися саме вашої думки.

Здивована цією наполегливістю Євгенія взяла протягненого Шуриком пиріжка. Але тільки-но встромила зубки в цей виріб, як він (не пиріжок, а Шурик) додав:

– Особливу пікантність смаку надає доданий у начинку ча­сник.

Дівчина здригнулася й висмикнула з рота вже надкушеного пиріжка:

– Ні... Я... Не зараз... Я краще після його з'їм. Зараз у мене немає апетиту...

("А я вже зрозумів, хто ця дівчина!" – викликує Права півку­ля авторського мозку. "Подумаєш! Я ще раніше це второпав", – гмикає півкуля Ліва. "Цитьте! Безцінний читач теж уже, напевно, це збагнув, але він же не репетує, як ненормальний. Скромніше, скромніше, пів­кулі!" – присоромлює мешканців свого черепа Автор.)

Ярослав з Андрієм знову здивовано перезирнулися, бо вони в тих повносвистецьких пиріжках ніякого часнику не від­чули.

– Що й треба було довести, – сказав Лицар Поштової Скри­ньки.

– Що довести? Не говоріть загадками, шановний лицарю, – насторожилася руда господарка.

– Що ви і є Сіро-буро-малиновий Лицар, – відповів Шу­рик. – Зізнайтеся: вашого тата кличуть Хома Лукич.

– Так, Хома Лукич Манюня, – зніяковіло промурмотала Єв­генія.

– Виходить, з його сином сталася та ж історія, що й зі мною, – констатував Шурик, обернувшись до супутників, і ті зрозуміли хитрість із пиріжком.

Знову повернувшись до господарки замку, Лицар Поштової Скриньки зізнався:

– Адже я теж статевий перевертень, як і ви: від повні до повні то парубок, то дівчина. Наші батьки дійсно дружили, і коли ваш тато по секрету зізнався моєму, що перетворив своє немовля із сина на дочку, мій попрохав...

І далі Шурик повідав рудій Єв­генії коротенько свою, уже відому читачеві, історію.

Закі­нчив словами:

– Ярослав з Андрієм заприсягли, що збережуть мою таємницю. Вони шляхетні, надійні люди, можете їм дові­ряти. А пиріжок можете їсти сміливо: часнику у ньому немає. То я, вибачте, навмисне збрехав, аби перевірити свою здогадку.

– Ну що ж, ви вгадали, – зітхнула Женя, – я теж статевий перевертень, і моя історія дуже схожа на вашу.

І розповіла, що до дванадцяти років вона була дівчинкою, а потім раптом у повню перевтілилася у хлопчика. Коли мама довідалася, що чоловік перетворив немовля із хлопчика на ді­вчинку, а він сам змушений був зізнатися, вона з ним посвари­лася й розвелася, заборонивши підходити до дитини. Женя з мамою переїхали сюди, у Люзримямський замок, що дістався в спадщину від дідуся – незалежного лицаря Дмитра Колотуна, – і з батьком уже не бачилися. Вона росла, будучи поперемінно то дівчиною, то хлопцем. Стала лицарем, як мамин брат Христо­фор Колотун. Так, це вона Сіро-буро-малиновий Лицар. Нещодавно знов почала спілкуватися з батьком. А мама нещодавно вийшла заміж за лицаря Проспера Ткачука й пере­їхала жити до нього в Дирдифьюльський замок, це в Мізерно­градській області.

– Я вас усіх, панове, будучи чоловіком-лицарем, бачила на лицарських турнірах і тепер одразу впізнала, – додала Женя, – але, боячись викриття моєї, так би мовити, статевої ненормальності, зробила вигляд, що бачу вперше.

– Цікаво, Лицар Пухнатого Замку теж такий, як ми? Його ж Хома Лукич теж колись переробив із дівчини на чоловіка, – сказав Шурик.

– Ні, Февроній Двокрапка, відомий як Лицар Пухнатого Замку, не є статевим перевертнем і ніколи не був. Там чарівни­цтво не дало жодних збоїв, – відповідала Женя. – Я це від тата знаю. Батько довго аналізував мій випадок і, зрештою, зрозумів, чому при перетворенні Февронії все пройшло благополучно, а моє перетворення згодом дало такий непередбачений результат. Справа в тім, на думку тата, що заклинання для магічної зміни статі, яке тато розробив на замовлення Февронії, було ідеальним для статевозрілого орга­нізму, яким й була Февронія, а для незрілого організму малюка заклинання для зміни статі має бути інакшим, бо незрілий дитячий організм відрізняється від дорослого. Тато не врахував цієї різниці, і застосував до нас із вами те ж заклинан­ня, що й до Февронії. Це й спричинило до того, що при дося­гненні нами віку статевого дозрівання чарівництво викликало періоди­чні перебудови організму. Тато називає це явище магі­чно-гендерним маятником...

А за вікнами, зовні замку в цей час ішла інша розмова:

– Ффффффф, – сказав вітер.

– Шшшшшш, – відповіло листя.

– Т-т-т-т-т-т-т... – зашепотіли, контактуючи із твердими поверхнями, краплі, десантовані з невеликої хмаринки; втім, дощило менше хвилини, бо водні запаси летючого об'єкта від­разу вичерпалися через його малість.

– І те, що перевертання відбуваються в час повні, зроз­уміло: місяць у повні має містичні властивості, – продовжу­вала усередині замку його господарка, – недарма ж саме в повню звичайні люди-перевертні пере­втілюються у вовків, ведмедів та інших хижаків. Повний місяць є ката­лізатором, що запускає механізм перетворення й у наших орга­нізмах. І позапланові перетворення від поїдання часнику теж зрозумілі, бо часник теж має містичні властивості, недарма ж його за­стосовували для захисту від упирів і духів. Через те ча­сник теж є каталізатором наших чарівних перетворень. І ще тато роз­рахував, що, можливо, ці чарівні прояви у вигляді пере­вертання в мене припиняться, коли в мене з'явиться дитина.

– А в даний час ви є дівчиною під впливом місяця, а не ча­снику, так? – уточнив русобородий статевий перевертень.

– Так, без часнику. Після повні стану парубком і у вигляді Сіро-буро-малинового Лицаря поїду шукати яйце дракона, як і ви, – кивнула рудою голівкою Женя.

– Виходить, у ті періоди, коли Олександр Зозулька є чоло­віком, Євгенія Манюня є жінкою, а в ті періоди, коли Оле­ксандра Зозулька є жінкою, Євгеній Манюня є чоловіком, – констатував Андрій Цинік.

– Стоп, але ж на турнірі – так? – в День Шляхетного Мордобою ви ж обоє були чоловіками! – згадав Ярослав.

– Це тому, що я перед турніром спеціально наїлася часни­ку, – пояснила руда секс-перевертуня. – Аж дві великі голівки зжу­вала, так що вистачило майже на дванадцять годин. Звичайно, запах був... але тут уже...

(О, здається, Автор мимохідь винайшов нове слово "перевертуня", що означає перевертня жіночої статі. Якщо гарні люди різної статі звуться красень і красуня, то різностатеві люди, здатні до перевертань, відповідно мають зватися перевертень і перевертуня. Логічно?)

* * *

Розмови про те, про се в Люзримямськім замку тривали, а сонце тим часом, перетворившись із білявчика на рудика, то­мно засовувалося в західне хутро осіннього лісу, майже такого ж рудого, як Євгенія.

Прийшли сутінки й час вечері.

Готуван­ням трапези забажали зайнятися обоє статеві перевертні – Шу­рик і Женя, – для чого й перемістилися в кухню; а лицар Ярослав із бароном Андрієм Циніком оглядали доспіхи й зброю Сіро-бу­ро-малинового Лицаря в невеликій комірці, яка слугувала арсеналом.

Потім Ярослав теж навідався в кухню, щоб запитати в Лицаря Поштової Скриньки, чи не пам'ятає той, куди Ярослав запхнув свій запасний гумовий наконечник для списа. (Під час останнього привалу на лоні природи Ярослав малював олівцем пейзаж з натури, а вищезгаданий запасний наконечник використовував замість гумки для стирання з паперу невірних штрихів, потім, перебуваючи в замисленості, кудись цю штуку впакував, а тепер не може знайти). І побачив, що руся­вий бородань і руда красуня без відриву від куховарства щоду­ху цілуються, із чого випливало, що Шурик і Женя закохалися одне в одного.