"Забудь, знайдеш кращого!" — слова лунали всюди,
А в серці лелеки кричало: "А ви колись любили?"
Чи довіряли тіло, душу без остатку?
Легко казати "забудь", коли біль — як кара.
Коли було між вами щось більше, ніж ніжне торкання ваших вуст.
Як вирвати з пам'яті спільні почуття?..
Читати повністю →
"Пробач," — шепотів він, — "не хотів завдати болю"
А лелека тихо: "Нічого, так буває, повір."
Та знов і знов ті самі рани, ті ж слова,
І кожне "пробач" її віддаляло, мов трава,
Що вітром зносить в невідомі далини.
"Нічого, буває," — казала, а в душі — руїни...
Читати повністю →
Він був для неї особливим, але залишив такий же особливий біль. Ні, він не болить у звичному сенсі, він просто існує. Його не відчуєш на дотик, але його можна побачити – у очах птахів.
Спробуйте запитати лише одну фразу: "Ти як? Тільки чесно". Ви побачите, як птах зміниться прямо на ваших очах. У ньому навіть можуть з'явитися сльози. Дайте йому відкритися вам, і ви дізнаєтеся всі його "скелети у шафі", і ви дізнаєтеся, що саме йому болить...
Читати повністю →
Відчуття самотності, коли довкола люди,
Для тебе, хто зі слів, не збагненна суть.
Та лелека відчуває: друзі є, та їх немає,
І в серці біль відлунням відлунає.
Вона просила допомоги, та хіба ж комусь це треба?
Завжди весела, добра, не шукала хліба.
Навіщо їй підтримка, коли сама справляється?..
Читати повністю →
Зболіле серце лелеки, крик в німоті,
Любила палко, ждала взаємності в житті.
Образа гостра, сльози гіркі, два тижні мук,
"Не люблю більше!" — шепотіли зболені уста.
Але в душі палала іскра ще жива,
Рука писала вісті: "Мене вже нема.....
Читати повністю →
Лелеку вже ніщо не ранить,
Образи більше не печуть.
Лиш дивно їй: як совість манить
Шукати в мережах, "змін" шептуть?
"Серйозно?" – кричить в душі,
Вона вдячна їм за кожен шрам...
Читати повністю →
Любов — не казка, не кіно, не вірші,
За неї б'ються серця найщиріші.
Вона — це праця двох, це спільний шлях,
Взаєморозуміння, довіра у очах.
Любов — це крила міцні під вітром долі,
Союз двох птахів в безмежнім полі...
Читати повністю →
В крамниці, серед буденних справ,
Лелека продукти собі обирала.
І раптом – дихання, ледь чутний слід,
Хтось поруч став, ніби знайомий світ...
Читати повністю →