Для тебе, хто зі слів, не збагненна суть.
Та лелека відчуває: друзі є, та їх немає,
І в серці біль відлунням відлунає.
Вона просила допомоги, та хіба ж комусь це треба?
Завжди весела, добра, не шукала хліба.
Навіщо їй підтримка, коли сама справляється?
Вона без друзів, каже, краще почувається.
Сама собі опора, ніхто їй не потрібен,
Так думає, хоча всередині смутком глибинним диха.
Хотіла б, щоб хтось спитав: "Як ти? Тільки чесно?"
І міцно обійнявши, прошепотів: "Довірся мені, я знаю, що тобі потрібна допомога."
Та лелеці це лишається лише мрією...
У світі, де слова губляться у небутті.