Іван Нечуй-Левицький — Запорожці (характеристика та аналіз героїв твору)

Карпо Летючий. Молодий лоцман, який жив у селі Старий Кодак. Карпо був потомком славних запорожців, чув про них від старших людей. Хлопець добре знав дніпрові пороги, вправно плавав на човні, тож лоцманський отаман довірив йому перевезти вантаж багатого купця. Коли байдак розбився на порогах, Карпо зрозумів, що ніколи не одружиться з коханою, бо втратив честь. Він кинувся у воду і потрапив до козаків під Дніпром. Карпо поспілкувався з козаками, гетьманом, побачив багато дивовижного. Коли ж козаки повернули його в Україну, Карпо дізнався, що йому присудили двісті різок, а кохана повінчалась з іншим. Карпо навіки помандрував за границю, аж за Дунай. Карпо Летючий втілює найкращі людські риси – сміливість, чесність, відданість рідній землі.

Цитати: "Високий, чорнявий та кучерявий! Гарний з лиця, гарний з стану, кругом гарний, ще й до того сміливий!", "Серед Дніпра на судні в прозорому повітрі малювалося його молоде лице, біла сорочка, червоний широкий пояс. Він гордо поглядав на Дніпро, а очима все бачив чорні Олесині очі, її біле личко".

Іван Музика. Лоцманський отаман, який пообіцяв Карпу свою дочку, якщо той щасливо вернеться додому.

Олеся. Дочка Івана Музики, дуже красива дівчина.

Два козаки-запорожці. Зустріли Карпа після того, як він опинився на Січі, і розповіли, що коли Січ було зруйновано, козаки-характерники зробили так, що її поглинув Дніпро. Обидва козаки, які були напівпрозорими, супроводжували Карпа в дорозі до свого товариства.

Гетьман. Був вищий і кращий від усіх козаків: "високий, як Палій, гарний, як Мазепа, сміливий, як Богдан Хмельницький". Гетьман питав Карпа, чи на Україні пам'ятають про козаків, чи згадують про них. Автор не дає гетьману імені, бо це узагальнений образ, який уособлює найкращі риси козацьких ватажків.

Цитати: "Він був такий великий, як Палій. Здається, не було коня на світі, щоб вдержав його на собі! На гетьманові була висока шапка, а з шапки набік висів золотий вершок; він був підперезаний золотим поясом і обутий в червоні чоботи з золотими підківками. Спершись однією рукою на широкий меч, гетьман держав в другій руці булаву з щирого золота, обсипану дорогим камінням, котре блищало, як проміння. Вся булава так світилась, неначе гетьман держав у руці сонце. Гетьман думав глибоку думу, схиливши голову, і його мислі вилітали соловейками, сідали на дубові та співали".

Маруся Музиківна. Красива дівчина, яка постала з куща калини. Колись вона полюбила гетьмана, сама приплила до нього човником і ступила ногою на запорозький острів, вчинивши цим великий гріх. За це вона стала калиною, і разом з кошем їх поглинув Дніпро. Так вона була калиною уже сто років і нарешті спокутувала гріх. Її рід досі жив на Україні в селі Чаплі, а Олеся Музиківна була її далекою родичкою. Гетьман відправив Марусю і Карпа на Україну: якщо людям добре жити там, дівчина повинна залишитися і закінчити свій людський вік. У фіналі твору Маруся знову стала калиною, бо була вражена тим, що Україна досі бідувала, потерпала від панів, жидів, поляків і москалів.

Цитати: "Та дівчина була як дві краплі води Олеся Музиківна! Такі самі в неї були великі карі очі, такі ж маленькі губки, такі ж чорні великі коси. Навіть такими квітками була в неї вишита сорочка".

Дід характерник. Став орлом і виніс Марусю та Карпа з-під Дніпра на той світ, залишивши на правому березі Дніпра, проти того острова, де колись була Січ.

Запорожці. Ідеалізовані образи козаків, наділені чеснотами, що властиві героям. Запорожці зображені зовнішньо і внутрішньо красивими, письменник підкреслює їхню волелюбнісь, національну свідомість, нескореність, побожність, силу.