Душа болить... Душа радіє...
Значить існує, значить діє
Субстанція та фантастична,
Що робить існування вічним.
08, На дворі осінь. Жовтень на порозі...
На дворі осінь. Жовтень на порозі.
Я так люблю цю пору. У знемозі
Дерева у плодах схилили віти.
Як тихо довкруги. Як сонце світить
Нещадно і прощально водночас.
Ще тиждень, два — й зима відвіда нас.
09, Цей качиний парад...
Цей качиний парад
На дзеркальнім ставку,
Спів ранкових троянд, Зозулине куку,
Шелест верб, шелест верб,
Ніби десь над Дніпром,
И дуб старий, мов адепт*
Між реальністю й сном.
*Адепт— послідовник, зазвичай ревний прихильник будь-якого навчання, ідеї, знання
10, Я бреду по осінньому саду...
Я бреду по осінньому саду,
Я складаю сонети й пеани,
І деревам, і квітам, і ладу,
Що існує без нас й поза нами.
Це природи майстерня велична,
Це гармонія тверді і неба.
Світ оцей мене манить і кличе
Й водночас не пускає до себе.
11, Флотилія качина пливе переді мною...
Флотилія качина пливе переді мною...
Тут поглядом спочину під ніжною вербою.
Відчую дивний спокій, забуду всі турботи.
Адже ми є липі доки, є диво це — природа!
12, І ось лелека, добрий бузько...
І ось лелека, добрий бузько,
Приніс колиску на мотузці,
Повісив на старій черешні
І зник той бузько обережний.
Мене знайшла бабуся. Дід
Аж вигукнув: "Оце так плід!"
Тому і досі всіх вражаю,
Асоціююся з врожаєм!
13, Найбільше благо — так вважав Конфуцій...
Найбільше благо — так вважав Конфуцій —
Подовше жить. Вчимося ж цій науці!
14, Цей аскетичний дім...
Цей аскетичний дім —
Ду Фу, Лі Бо, Ван Вей,
Піон, платан, гранат
І славний У Ченьень.
Минуло стільки літ,
Стільки століть спливло.
Невже це той поріг,
Де генія крило
Прорвалось у світи
Крізь тисячі запон,
Аби подарувать
Народу свій закон.
Закон краси й добра,
Точніше, свій роман,
В якому всі дива,
Ніби вночі ліхтар,
Освітлюють життя
Печальні сторінки,
А світле майбуття
На відстані руки.
Гранат, платан, піон,
Рододендрону тінь,
Місток через струмок,
Пташа дзелень-дзілінь.
І генія могуть,
І долі щедра длань.
Й ніколи не забуть
Святковий Хуайань.
15, Ранкова прохолода спустилася на води...
Ранкова прохолода спустилася на води...
Дерева, квіти, вулик
Полегшено зітхнули.
Вікно було розкрите
У безкінечне літо.
16, О п'ятій ще темно, о шостій світає...
Так непомітно пора наступає
Осінніх туманів, пожовклого листя,
Що ранком ущерть засипає обійстя.
Яка прохолода! А значить — наснага!
Я можу усе. Я подібна до мага.
Сідаю під кленом, що зветься моміджі,
На схід повертаю спокійне обличчя,
Вдихаю озон й ароматів букет —
Співець цього світу — вкраїнський поет.
17, Повний місяць...
Повний місяць,
Повне щастя,
Повний дім
І небо синє.
Ні печалей,
Ні напастей,
Просто йога — Кундаліні*.
*Йога Кундаліні— одна из индуських духовних практик
18, Коханий мій, твій лист живий, він диха...
Коханий мій, твій лист живий, він диха,
Оберіга мене від сплину й лиха,
Дарує серцю віру і любов,
І звеселя, і тішить, і втішає
Своєю теплотою зігріває,
Неначе Богородиці Покров.
19, В цьому світі, такому прекрасному...
В цьому світі, такому прекрасному,
Цій оселі земній для людей
Нам бракує лиш дії вчасної
І гуманних духовних ідей.
20, Юрасику, оце пишу до тебе...
Юрасику, оце пишу до тебе
І хочу прихилить до тебе небо,
Зігріть тебе, притиснуть до грудей,
Немов колись. Я скучила і дуже
Тебе побачить хочу, хочу й мушу,
Бо ненька потерпає без дітей.
21, Олюню, дорога моя дитино...
Олюню, дорога моя дитино,
Візьму листівку й серцем відпочину,
В ній стільки, стільки ніжності й тепла
Душі твоєї світлої, мов квітка,
І чистої, як весняна лебідка,
І сильної, немов стебло зела!
22, Грузинська балерина, славетна і прекрасна...
Грузинська балерина, славетна і прекрасна,
Відвідала Китай, навпрочуд своєчасно.
Погода — хоч куди, китайці на vacation,
В столиці full relax,
Нежданий мов sensation,
І ми пішли в "Da Dong", боготворимий мною.
Ми їли Beijing's Duck з легендою живою,
Ми випили вина грузинського три літри,
Наш клич : "До дна, до дна..." кудись летів за вітром.
І спогади, і мить ота дорогоцінна,
Коли й душа летить в Тбілісі із Пекіну.
А може у Батум, у сад Махінджаурі,
Де при столі сидять Циала і Тімурі,
Де найсмачніший хліб, найзапашніша кава,
Й життя сердечний триб, й розмова нелукава.
Це так було давно й далеко від Пекіну...
Я, наче у кіно, бачу себе — дитину
І розумію — ні, минуле не минуло,
Лишилися ті дні, той сонячний притулок
На морі, у саду, у теплім Кобулеті,
Подібного нема ніде на всій планеті!
Тому летить душа, тому душа співає
І тужить за земним і неповторним раєм.
23, Цей "Bentley", що я зустрічаю щоранку...
Цей "Bentley", що я зустрічаю щоранку,
На швидкості сто веде китаянка.
На вигляд сімнадцять. Справжня красуня.
Отак за реформи Китай голосує!
24, Я так люблю це свято в дні осінні...
Я так люблю це свято в дні осінні.
Дерева золоті і жовті дині,
Троянди запашні і канів спалах,
І благодать в душі, і сонце гріє,
Й збуваються усі солодкі мрії.
Краса оця мене зачарувала:
"Це, мабуть, щастя", — тихо проказала.
25, Ось дім подібний на шато...
Ось дім подібний на шато*,
Довкола нього сад,
Про нього мріяла літ сто,
Мабуть літ сто підряд.
Журчить фонтан, струмок дзвенить,
Левкої, солов'ї,
І кожний мент, і кожна мить
Щасливі і мої.
А по дорозі "Bentley" мчить,
За ним наш долматін**.
І в серці музика звучить
Чи Mozart, чи Chopin***.
О, саде мій, о наш юань,
О, ніжний серця спів,
Це Божа длань, це Божа длань,
Божественний мотив.
*Шато (фр.)— маленький замок
** Порода собаки
*** композитори
26, Чи збіг обставин?...
Чи збіг обставин?
Чи просто диво —
Все віщувало
Життя щасливе:
Гора зелена,
І клуб розкішний,
І птиця фенікс,
І Рамакрішна.
Пагода древня,
Вечірні далі,
І небо в зорях,
Як у медалях.
В Ханчжоу осінь —
Це незабутньо.
Я чую досі
Як грає лютня,
Чи може ерху,
Чи може біва...
Все нам віщує
Життя щасливе!
27, Тут Mao жив і вірші тут писав...
Тут Mao жив і вірші тут писав.
Про сині гори, озеро і став,
Тут спочивав і думав про майбутнє.
Він вірив у народ і твердо знав —
Його прийдешнє світле і могутнє.
28, Я п'ю "лунцзін", духмяний, солодкавий...
Я п'ю "лунцзін",* духмяний, солодкавий
І думаю про невмирущу славу
Цього напою і про таїну,
Яку він береже тисячоліття,
І про прекрасну суть цієї миті,
Душа, мов прокидається від сну,
І вірш ляга на тверді білизну.
*Чай "Колодязь Дракона"
29, Вже листопад. А у Ханчжоу літо...
Вже листопад. А у Ханчжоу літо.
Рожеві квіти на зелених вітах.
А головне, так тепло на душі
Від слів, що друзі берегли для тебе,
Від гарного вина, ясного неба...
І розумієш серцем — то потреба
Цим дням осіннім присвятить вірші.
Ну а про що? Про все. "Лоувайлоу" —
Славетний ресторан в серці Ханчжоу.
"Лун цін ся жень" — найкращі в цих краях,
І "Дун пхо жоу" твір мера і поета,
"Цзяо хуа цзі" — то гордість і прикмета
Ханчжоуських шефів по усіх світах.
Ніч за вікном. Вогнями спалахнуло
Сіху величне й ожило минуле.
Ці пагоди і дамби, й острови,
І павільйони, і мости, і кручі,
І звідкілясь мотив "Бе саме мучо".
"Романтика назавжди" — ці слова
Сам імператор написав на арці —
Він був поетом і мистецтвознавцем.
О, острівець гармонії і тиші!
Я шлю тобі свою любов і вірші.
30, "У шань тянь фен" — це феніксів оселя...
"У шань тянь фен" — це феніксів оселя.
Тут близько до небес, немає стелі,
Що відділяє нас від зорь і Бога.
На сьоме небо тут пряма дорога.
І пагода прекрасна, наче квітка,
Нас не питає — хто ми, що ми, звідки?
А підніма на крилах і летить В оспівану поетами блакить.
31, Криниця дракона — так зветься село...
Криниця дракона — так зветься село,
У горах зелених, до неба чолом,
Під лагідним сонцем "лунцзін" проростає —
В Китаї немає смачнішого чаю.
А ось над горою чарівна тераса.
Ми саме на ній враз вирішуєм разом:
Тут спробуєм свіжий славетний "лунцзін",
Подалі від гомону, міст і долин.
І ось нам приносять прозорі бокали.
Чаїнки, як воїни-стражі повстали,
А не полягли, як зазвичай бува.
Ковток і ти чуєш, що "ці" прибува.
Чому пам'ятаю цю мить невловиму?
Чому повертатись з гори у долину нам так не хотілось?
Чому у душі все знову, і знову, і знову вірші?
32, О, мій святий, мій любий Михаїле...
О, мій святий, мій любий Михаїле,
Я дякую тобі й тобі молюсь.
У тебе доброти і віри вчусь,
І вчусь як Божий світ любить щосили.
Осінній день палає за вікном.
Зелений чай. Блакитна філіжанка.
Зів'яле листя пахне терпко й п'янко
І верби похилились над містком.
О, саде мій, вже осінь надійшла,
І Михаїлів день уже згасає,
І впевненість, мов зірка, воскресає:
Ні, не торкнеться сум мого чола.
33, В районі трьох гір сім будинків стоять...
В районі трьох гір сім будинків стоять,
На кожному з них літ минулих печать,
Ідея Ма Юня — (мізки number one),
Красу зберегти — хао кан чи charmant.
Ми робим світлини, ми просто блукаєм
Під плескіт води у струмках й водограях,
Ми, мов розчинились, у вічній природі —
На заході — гори, озера — на сході.
О, де ти коханий? — Я— лотос прекрасний!
О, де ти кохана? — Я— зіронька ясна!
О, де ти Китай, півтора мільярди? —
Я — Всесвіт довкруг, а не крапка на карті.
Хвилини оці щонайменше безцінні,
Бо ти розумієш, що космос в людині.
О, вічна гармонія тверді і неба...
Ми ніби вбираєм це диво у себе.
34, Жовтий лист. Порожній сад...
Жовтий лист. Порожній сад.
Місяць зветься листопад.
Тужить скрипочка за літом —
Танго зветься "Компарсіта".
Я самісінька в кімнаті
За комп'ютером, мов дятел.
У кімнаті тепло й тихо.
Злагода довкола диха.
Не дивуйся, придивися —
Добрий час тут зупинився.
Мить надходить своєчасно,
И люстро каже: "Ти — прекрасна!"
І уже ніщо на світі
Не заступить цеї миті.
35, Отак, як Ван Сичжі...
Отак, як Ван Сичжі*,
Я хочу працювать —
Альтанка, тихий став
І Божа благодать,
Лиш порухи душі,
Лиш вітру шелестінь,
А на м'якій траві
Верби старої тінь.
Прелюдія життя —
Це титанічний труд,
Це труд до забуття,
Коли вже рук не чуть.
Ну а вінець життя —
Це золотий врожай,
Який збирає весь
Цей піднебесний край.
* Ван Січжи (ЗОЗ-ЗбІрр.) — каліграф епохи східної Цзінь, який прославився, як "бог каліграфії" завдяки таланту і незвичайній працьовитості.